Фінансова безпека банківського сектора України

Існує декілька способів захисту  від кредитного ризику:

а) диверсифікація позик  – розподіл кредитного портфеля серед  широкого кола позичальників, які відрізняються  один від одного як за характеристиками, так і за умовами діяльності.; [17, с.46-51]

б) постійний контроль банку  за станом справ позичальника на протязі  всього терміну користування позикою  і у випадку виникнення у нього  проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, прийняття попереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів;

в) установлення лімітів  – встановлення максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних  працівників різних рангів щодо обсягів наданих позичок. Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого банку, так і на рівні банківської системи в цілому. Дотримання відповідних нормативів кредитного ризику контролюється НБУ;

г) резервування – створення  резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Резерв під кредитні ризики поділяється  на дві частини: під стандартну і  нестандартну заборгованість; і відповідно до цього різні й норми резервування. Якщо під стандартну заборгованість коефіцієнт резервування становить 1%, то під нестандартну ( “під контролем”–5%, “субстандартну” – 20%, “сумнівну” – 50%, “безнадійну” – 100%). Як бачимо, чим гірше якість кредитного портфелю, тим більші відрахування до резервного фонду;

д) сек’юритизація активів  – передбачає перетворення наданих  банками позичок на ліквідні цінні  папери (наприклад, облігації чи векселі), котрі обертаються на вторинному ринку. У процесі сек’юритизації беруть участь кілька сторін: банк, як ініціатор продажу пакету кредитів; компанія, яка займається емісією  цінних паперів; гарант (страхова компанія); інвестори (фізичні чи юридичні особи), котрі купують цінні папери на ринку. Процедура сек’юритизації починається  з того, що банк, який є ініціатором  продажу кредитів, укладає договір  з компанією, котра на загальну суму сек’юритизованих кредитів робить емісію цінних паперів. Перед розміщенням  пакету цінних паперів на ринку, компанія емітент має здобути підтримку  гаранта, який виконує функцію страхування  емітованих цінних паперів. Відтак цінні  папери розміщуються на ринку, а отримані від їх продажу грошові кошти  починають надходити до гаранта  та компанії – емітента, які передають  їх банку – ініціатору. Таким  чином, банк отримує готівкові кошти  на загальну суму пулу сек’юритизованих кредитів. При цьому банк продовжує  обслуговувати ці кредити (які стають позабалансовими зобов’язаннями банку), тобто проводити розрахунки з  позичальниками, отримувати кошти від  погашення основної суми боргу та процентні платежі. Отримані грошові потоки банк направляє емітенту цінних паперів цінних паперів, який, у свою чергу, переводить їх інвесторам, тобто виплачує дохід за цінними паперами. Отже, потік грошових коштів починає надходити до інвестора, коли позичальники виплачують основну суму боргу та проценти банку – ініціатору. Коли кредит сек’юритизовано, тобто перетворено в пакет цінних паперів, власність на ці кредити та відповідні потоки грошових надходжень переходить до інвесторів. Прикладом сек’юритизованих активів є іпотечні кредити, автомобільні позички, кредити на придбання обладнання. Процедура сек’юритизації дозволяє банку здійснити трансферт кредитних ризиків (передати ризик іншим учасникам ринку). У разі неповернення кредитів збитки зазнають інвестори. [17, с.46-51]

5. Забезпечення зростання  непроцентних доходів, а саме  приділення більшої уваги доходам  від надання послуг “небанківського”  характеру, оптимізація пасивів,зменшення  загально адміністративних витрат, зменшення витрат на створення  банківської послуги, що дасть  змогу знизити її ціну.

Це означає збільшення комісійних, торгівельних, інших банківських  операційних доходів, інших доходів. Перш за все, збільшення доходів від  розрахунково-касового обслуговування, шляхом надання більш якісного обслуговування, збільшення обсягу та спектру послуг, що надаються суб’єктам господарювання, впровадження нових банківських  продуктів, розвиток «зарплатних проектів», збільшення обслуговування клієнтів по системі “Клієнт-Банк”, впровадження системи “Інтернет-Банкінг”, що дасть змогу більш оперативного обслуговування клієнтів. Треба приділяти більш уваги доходам, які банки можуть отримувати від надання послуг “небанківського” характеру – консультаційних, аудиторських, а також доходам від проведення факторингових і лізингових операцій, доходів від надання поручительств, гарантій. Але проблемою є те, що всі ці доходи, в першу чергу залежать від розширення клієнтської бази банку.

6. Зменшення витрат на  створення банківської послуги  дає відповідно знизити її ціну. Зниження цін на пропоновані послуги – вагомий аргумент у конкурентній боротьбі, важливий елемент створення позитивного іміджу банківської установи, що великою мірою забезпечує їй прихильність клієнтів. Здешевлення послуг може забезпечити банку вищий, ніж у конкурентів прибуток за рахунок більшого обсягу їх пропозицій. Тому особливого значення слід надавати скороченню витрат при наданні послуг без погіршення їх якості.

7. Правильне управління  активами і пасивами банку,  а також ризиками.

В сучасних умовах нестабільного  зовнішнього середовища управління активами і пасивами банку має  забезпечувати:

1)розподіл економічного  капіталу Банку під ризики  і підтримку адекватної платоспроможності  з урахуванням балансових, ринкових  і інших ризиків ;

2)моніторинг і управління  активами і пасивами Банку  відповідно до поточних, середньо - і довгострокових бізнес-планів  Банку ;

3)визначення політики  і інструкцій з управління  ризиком ліквідності і фондами  Банку. Визначення процедури антикризового  управління у разі виникнення  кризи ліквідності (системної  кризи або близької до системної);

4)управління ринковими  ризиками Банку, зокрема процентним  ризиком, валютним і ціновим  ризиками;

5)встановлення лімітів  по ринкових ризиках і ризику  ліквідності;

6)контроль за операціями  Казначейства ;

7)моніторинг результатів  по шести вищевказаних цілях  і проведення низки управлінських  заходів, які приводять структуру  банківського балансу і позабалансових  позицій у відповідність з  його стратегічними цілями і  пріоритетами довгострокової політики  Банку. 

При управління ризиками варто  рекомендувати наступне:

1) використання принципу  зважених ризиків; 

2) здійснення систематичного  аналізу фінансового стану клієнтів  банку;

3) здійснення систематичного  аналізу платоспроможності і  кредитоспроможності банку;

4) застосування принципу  поділу ризиків;

5) рефінансування кредитів;

6) проведення політики  диверсифікації (широкий перерозподіл  кредитів у дрібних сумах, наданих  великій кількості клієнтів, при  збереженні загального обсягу  операцій банку);

7)страхування кредитів  і депозитів; 

8) застосування застави; 

9) застосування реальних  персональних і “мнимих” гарантій;

10) хеджування валютних  операцій; [17, с.46-51]

11) збільшення спектру  здійснюваних операцій (диверсифікація  діяльності).

8. Управління ризиком  процентних ставок:

1)досягнення цільового  рівня чистої процентної маржі,  спреду, чистого процентного доходу;

2)передбачення руху процентних  ставок, встановлення процентних  ставок за залученими та наданими  коштами;

3) визначення динамічної  структури активів і пасивів  на підставі геп-аналізу та  дюрації, використання засобів  хеджування.

Отже, вдале дослідження та впровадження всіх цих заходів допомогло б збільшити прибутковість банку та досягти мінімізації ризиків. На сьогоднішній день в умовах нестабільного середовище це є надзвичайно важливо. Тому потрібно виділити  такі основні напрямки підвищення прибутковості банків :

1.  Загальне зростання  групи активів, що приносять  процентний дохід та зростання  власного капіталу, насамперед правильне  проведення зваженої  маркетингової   і процентної  політики.

2.  Збільшення питомої  ваги доходних активів в сукупних  активах. Максимізація прибутку  вимагає не збереження коштів, а їх використання для видачі позик і здійснення інвестицій(з урахуванням резервів) [17, с.46-51]

3.  Зміна загального  рівня процентної ставки по  активних операціях банку. Потрібне  дослідження та врахування крім  специфічних факторів, що визначають  розмір процента по активних  операціях  також попит на  кредитному ринку і ставки  конкуруючих банків та інших  фінансово-кредитних установ

4.  Зміна структури  портфелю доходних активів, тобто  підвищення питомої ваги ризикових  кредитів в кредитному портфелі  банку, наданих під високі проценти.  Банк повинен правильно дослідити  допустимість ризику, розробити  проект  прийняття негайно практичного  рішення, спрямованого або на  використання ризикових операцій, або на виробітку системи заходів,  що знижують можливість появи  витрат банку від проведення  тієї чи іншої операції.

5.  Забезпечення зростання  непроцентних доходів, а саме  приділення більшої уваги доходам  від надання послуг “небанківського”  характеру, оптимізація пасивів,зменшення  загально адміністративних витрат, зменшення витрат на створення  банківської послуги, що дасть  змогу знизити її ціну.

6.  Правильне управління  активами і пасивами банку,  а також ризиками.: розподіл економічного  капіталу банку під ризики, визначення  політики управління фондами  банку та ризиком ліквідності,  правильне встановлення лімітів  по ринкових ризиках, моніторинг  результатів,  що дало б змогу  привести структуру банківського  балансу і позабалансових позицій  у відповідність з його стратегічними  цілями.

7.   Управління ризиком  процентних ставок: досягнення цільового  рівня чистої процентної маржі,  спреду, чистого процентного доходу, передбачення руху процентних  ставок, встановлення процентних  ставок за залученими та наданими  коштами, визначення динамічної  структури активів і пасивів  на підставі геп-аналізу та  дюрації, використання засобів  хеджування.

Вдале дослідження та впровадження всіх цих заходів допомогло б  збільшити прибутковість банку  та досягти мінімізації ризиків. [17, с.46-51]

Висновки до розділу 2

 

В період трансформації економіки, економічну систему будь-якого суспільства  забезпечують певні суб'єкти, насамперед ті, які здійснюють істотний вплив  на формування ВВП. Важливе місце  серед них посідають суб'єкти фінансової системи країни, передусім  банки. Тому ефективне й успішне  вирішення завдань, що стоять перед  економічною безпекою держави, певною мірою залежить від результативності діяльності підприємств, банків, фірм та інших господарських об'єднань. А чим стійкіші елементи економічної  системи, тим безпечнішою є ця система.

Фінансову безпеку банківської  системи в цілому та її окремих  складових слід розглядати в двох аспектах. По-перше, з точки зору фінансових наслідків її (їх) діяльності для країни в цілому та окремих  клієнтів і контрагентів. По-друге, з точки зору недопущення та відвернення  явних і потенційних загроз фінансовому  стану усієї банківської системи  країни, НБУ та вітчизняним комерційним  банкам.

Важливим узагальнюючим  показником фінансової безпеки банківської  системи і головним індикатором  значущості останньої для економіки  країни є відношення її активів до ВВП.  Співвідношення активів до ВВП у 2011 році склало 97,5%.

Частка активів недіючих банків у загальній сумі активів  комерційних банків сигналізує про  рівень можливої як загальної, так і  регіональної банківської кризи.

Серед індикаторів фінансової безпеки банківської системи - частка іноземного капіталу у її сукупному  капіталі.  Частка іноземних банків у структурі активів перейшла рубіж 50%. Саме на банківський сектор в 2011 р. припало 43% іноземних інвестицій в економіку України.

Індикатором фінансової безпеки  банківської системи є як загальний  обсяг фонду страхування ризиків, так і стан його формування.

Чільне місце серед  індикаторів фінансової безпеки  банківської системи має належати обсягу отриманого комерційними банками  прибутку. У 2011 році чистий прибуток банків зріс на 7,5 млрд. грн. Структура доходів  напередодні кризи виглядала  наступним чином. 77,10% складали процентні  доходи, 14,67% - комісійні, а 8,24% - інші. В  структурі процентних доходів 46,93% - складали кредити суб'єктам господарювання (юридичним особам), 32,65% - кредити  фізичним особам, 2,50% - доходи від цінних паперів, 12,88% - прибуток від операцій з філіями, 4,90% - дохід від розміщення коштів у інших банках і 0,13% - від  інших операцій. Доходи банків за січень - травень 2010 року порівняно з відповідним  періодом минулого року скоротилися  на 11,3% і склали 53,9 млрд. грн. Витрати  банків порівняно з відповідним  періодом минулого року зменшилися на 15,6% і становили 61,4 млрд. грн. У структурі  доходів найбільшу питома вага належить процентним доходам (86,5%). Комісійні  доходи займають 10,7%, результати від  торговельних операцій - 0,95%, інші операційні доходи - 1,33%.

Важливим є визначення масштабів і якісних характеристик  банківських зливань, оскільки останні  завжди були індикатором стану національної економіки та її місця у світовій економіці. Загалом за період 2007-2010 рр. у банківській системі України  було укладено угод злиття $5,72 млрд, а частка іноземного капіталу зросла з 12,5% у 2005 р. до 35% у 2011 році. В 2011 р. в Україні загальний обсяг угод злиття і поглинання, за даними Deal Watch, становив $7,5 млрд проти $14,5 млрд в 2010 році, тобто знизився більш ніж на 48%. Водночас і в 2011 р. абсолютним лідером на українському ринку злиття і поглинання став фінансовий сектор, де відбулося 8 угод на загальну суму $1,92 млрд., а основний внесок внесли дві мегаугоди на загальну суму $1,83 млрд. Для порівняння металургія стала другою галуззю за сумою угод - дві угоди дали в сумі $590 млн., третьою - харчова промисловість (13 трансакцій на $575 млн.