Фінансова безпека банківського сектора України

Для банків з недостатньою капіталізацією з боку НБУ має  бути передбачено такі заходи впливу: зобов’язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження  на рівень відсоткових ставок за зобов’язаннями; заборона на виплату надлишкових  компенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів; введення обмежень на сплату відсотків  за боргами та здійснення операцій, які істотно відрізняються від  їх звичайної діяльності. [16, с.169-171]

Станом на 01.10.2010 року в Україні було зареєстровано 183 банки (Рис.2.1).

Разом із тим, якщо поглянути  на кількість банків та їх філій  у розрізі регіонів (рис.2.2), то бачимо, що фактично кожен регіон характеризується досить високою концентрацією банківських  установ, які в основному представлені філіями банків, майже усі головні  офіси банківських установ розташовані  у м. Київ.

Рис 2.1 Динаміка кількості  банківських установ в Україні за станом на 01.01.2011 рр.

По суті, така велика кількість  банківських установ повинна  була б повністю забезпечувати потреби  населення у банківських послугах. Але, як відомо, якість банківських  послуг лише до певної міри залежить від  кількості банківських установ  представлених на ринку послуг для  фізичних осіб.

Спектр та обсяги послуг що надаються банками залишаються  досить обмеженими – тоді, як сучасні  умови господарювання вимагають  нових форм та методів банківської  підтримки. Забезпечення прибуткової  діяльності та підвищення рентабельності активів – важлива умова стабільного  функціонування і розвитку банків України. Сумарний прибуток на 01.10.2011 р. становив 962,096 млн. грн. (за 2010 р. – 684,5 млн. грн.).

Отриманий банками прибуток за групами розподіляється нерівномірно. Так, банки І групи, на які припадає 54,1% банківських активів, одержали його на суму 480,520 млн. грн., або 49,9% від загального показника; банки II групи (активи становлять 14,7%) – 164,144 млн. грн. (17,06%); банки III групи (активи – 17,4%) – 196,634 млн. грн. (20,4 %); IV групи (активи – 13,8%) – 120,798 млн. грн. (15,55%). Як свідчать наведені дані, найвищою є  рентабельність діяльності банків III групи. [16, с.169-171]

Доходи зростали дещо вищими темпами, ніж витрати, що зумовило поліпшення співвідношення витрат і доходів, яке на 01.10.2011 р. становило 54,19% (на – 01.01.2010 р. – 93,5%; на 01.01.2009 р. – 93,8%).

Та пори усі позитивні  зміни в економіці сучасна  структура грошових доходів населення  України та її динаміка все ще не сприяють розвитку ринку банківських  послуг для фізичних осіб (рис 2.3). Заробітна  плата не займає ключове значення і за впливом на заощадження наближається до соціальних виплат (пенсій, стипендій, допоміг). Про це свідчать і результати анкетних опитувань, проведених у 2006-2011 роках. Вони свідчать, що значна частина вкладників, майже 32 % неспроможна заощаджувати кошти в зв'язку з низькими заробітками та доходами, які ледве покривають потреби (pис.2.4).

Рис.2.3. Кількість банків та філій банків за регіонами за станом на 01.10.2011 р.

Рис. 2.4. Чинники, які стримують  приплив грошових доходів громадян у банки 2011 р.

Що стосується темпів зростання  вкладів населення в банки, то на сьогоднішній день вони становлять 21 млрд. 407 млн. грн., та за останніх 3 роки збільшились у 7,3 рази. Покращилася також їхня структура: частка строкових депозитів зросла на 5% і становить 75,4%. Більша частина з них довгострокові, терміном понад один рік (три роки тому їх, частка становила всього 5,5%). Утім рівень довіри населення до банків в Україні все ще значно нижчий, ніж у західних країнах із високо розвинутими ринковими економіками і банківськими системами. Про це свідчать такі дані: на початку 2008 року вклади населення в банках України становили приблизно 30% від сумарних зобов'язань , що в 1,5-2 рази менше, ніж у банках західних держав , де ця частка коливається на рівні 60–80%. Щоб наздогнати банківські системи економічного розвитку країн за цим показником, українським банкам потрібно приблизно 10 років при збережені темпів зростання вкладів населення, які склалися в останні три роки. А для цього всім органам економічного та монетарного управління слід врахувати чинник довіри до банків при прийнятті будь-якого рішення, пов’язаного з діяльністю банківської системи. [16, с.169-171]

В Україні немає суттєвих законодавчих перепон для входження  іноземного капіталу на вітчизняний  ринок банківських послуг. За наявного рейтингу інвестиційної привабливості  до України прийдуть лише філії банків країн з аналогічним або ненабагато вищим рейтингом, які можуть використовуватися  для вивозу капіталу або відмивання «брудних» грошей.

Чинне законодавство України  надає можливість відкривати на території  України банки з іноземним  капіталом. На сьогоднішній день в Україні  діють 13 банків з частковою участю іноземного капіталу (відповідно до чинного  Закону України «Про банки і банківську діяльність» банком з іноземним  капіталом вважається той, у якому  частка капіталу, що належить хоча б  одному нерезиденту, перевищує 10%; цей  пункт Закону створює цікаве протиріччя – якщо власниками банку є декілька іноземних юридичних чи фізичних осіб, кожна з яких окремо володіє  часткою, меншою 10%, то банк уже не вважається банком з іноземним капіталом; крім того, банк, власниками якого є юридичні особи, зареєстровані іноземцями в Україні, вважається вітчизняним) та 7 банків з 100% іноземним капіталом. Питома вага іноземних банків у сукупних активах банківського сектору коливається на відмітці в 20%.

При збереженні в Україні  існуючої структури банківської  системи прихід філій іноземних  банків призведе до втрати позиції  українських банків на ринку та зміни  структури ринку. Це виявиться у  сегментації банківської системи, за якої філії іноземних банків, завдяки більш потужній та дешевій  ресурсній базі, посідатимуть панівне  місце у всіх сегментах ринку  банківських послуг, тоді як українським  банкам залишаться допоміжні функції  з обслуговування малого та середнього бізнесу. Дослідження щодо впливу входження  іноземних банків на слабо розвинені  фінансові ринки, показують, що за таких  умов, що існують зараз в Україні, вітчизняні банки змушені будуть звузити обсяги кредитування найбільших і найбільш ліквідних підприємств через нездатність конкурувати на цьому сегменті з філіями іноземних банків. Як наслідок, відбудеться скорочення їх прибутковості і водночас зросте загальна ризикованість портфелю, адже щоб відшкодувати втрату доходів українські банки повинні будуть кредитувати менш платоспроможних, отже, більш ризикованих клієнтів. Результатом стане посилення фінансової нестійкості вітчизняних банків.

За невизначеності порядку  перерахування приписного капіталу та контролю за подальшим його зберіганням  ризики кредиторів філії іноземного банку (її клієнтів та вкладників) значно зростуть. [16, с.169-171]

2.2. Шляхи підвищення фінансової  безпеки банківського сектора

В умовах швидкоплинного зовнішнього  середовища на фоні світової кризи, що безперечно негативно впливає на діяльність фінансового сектору  економіки, банки повинні звернути особливу увагу на проблему оптимізації  структури доходів та підвищення ліквідності, адже  банки, як регулятори грошового обігу й посередники в акумуляції та перерозподілі грошових ресурсів,  відіграють важливу роль в економічних перетвореннях України. Вони володіють дієвими важелями впливу на фінансову, виробничу та інші сфери економіки, їх діяльність впливає на формування й розвиток практично всієї системи відносин в країні. Без стабільного, надійного та сильного банківського сектора не може нормально функціонувати економіка  країни. В умовах ринку банківська діяльність характеризується впровадженням нової  організації систем менеджменту, нагляду і моніторингу, розробкою дієвих механізмів управління фінансовими потоками. Упродовж 2000 – 2011 років банківська система України мала стійку тенденцію до зростання основних фінансово-економічних показників – капіталу, зобов'язань, активів. Але  водночас спостерігався високий ступінь ризику банківської системи, скорочення кількості банків і низький рівень їх капіталізації, велика частка проблемних позичок у кредитних портфелях, недостатній розвиток асортименту банківських послуг, що призвело до погіршення фінансового стану банків, їх неплатоспроможності та ліквідації. Протягом 1995–2006 років з Державного реєстру було виключено 87 банків, значна кількість банків знаходилась у стадії ліквідації. На сьогоднішній день в умовах фінансової кризи банки взагалі призупинили свою діяльність, зменшилась кількість депозитів, почали збільшуватися ставки по кредитам, що негативно впливає на діяльність банківського сектору. Вище означені аспекти вимагають від банків підвищення ефективності діяльності, удосконалення методичних підходів до забезпечення фінансової стійкості шляхом більш повного використання банківських інструментів і послуг, правильного управління банківською діяльністю в умовах нестабільного зовнішнього середовища, входження банків до різного виду фінансово-промислових об'єднань, фінансове оздоровлення на основі реорганізації: злиття й приєднання, створення банківських корпорацій і холдингів. Це питання на сьогоднішній день є дуже актуальним для банківського сектору, фінансової сфери в країні та економіки в цілому. [17, с.46-51]

Отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь – якого  суб’єкта підприємництва. У ньому  зацікавлені всі учасники економічного процесу. Розмір банківського прибутку хвилює акціонерів, тому, що є показником отриманого доходу на інвестований ними капітал. Вкладникам прибуток гарантує стабільний дохід і впевненість  у завтрашньому дні, оскільки збільшення резервів і власних коштів банку  свідчить про його стабільність. Позичальники також зацікавлені в прибутку банку, адже таким чином зростають  їх власні накопичення.

Хотілося б виділити такі основні напрямки підвищення прибутковості  банків:

1. Загальне зростання  групи активів, що приносять  процентний дохід та зростання  власного капіталу, насамперед правильне  проведення зваженої маркетингової  і процентної політики, наслідком  цього стане підвищення числа  банківських вкладників. Цією групою  активів є кредитні операції  банку. Для їх проведення банку  необхідні, по – перше, залучення  клієнтів, які бажають отримати  кредит. У теперішній час для  банків України це є проблемою,  так як у світі спостерігається  нестабільна фінансова ситуація. Напевно недоцільно буде перераховувати заходи щодо залучення нових клієнтів, адже в Україні крім безробіття і неможливості виплачувати кредити також спостерігається величезний підрив довіри населення до банківських установ. [17, с.46-51]

2. Збільшення питомої  ваги доходних активів в сукупних  активах. Іншими словами банк  повинен нарощувати так звані  “працюючі” активи, які приносять  найбільші доходи банку і скорочувати  до можливого мінімуму “непрацюючі”. До доходних активів відносять  кредитний та інвестиційний портфель  банку, депозити та кредити  в інших банках. Всі інші активи  є недоходними. Вкладення коштів  у недоходні активи погіршує  структуру активів та їх дохідність. Однак, саме “непрацюючі” активи  забезпечують ліквідність банку. Таким чином, банківська ліквідність досягається при максимізації залишків в касах та на кореспондентських рахунках по відношенню до інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку буде мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не збереження коштів, а їх використання для видачі позик і здійснення інвестицій(з урахуванням резервів). Оскільки для цього треба звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперервність виконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами. Таким чином, занадто висока (понаднормативна) ліквідність негативно впливає на дохідність банку, а занадто низька – свідчить про погіршення надійності банку.

Отже, сутність банківського управління полягає в гнучкому співвідношенні протилежних вимог ліквідності  і прибутковості. Загалом фахівці  вважають, що частка доходних активів  у загальних активах банку  повинна бути на рівні 0,75-0,85. Зменшення  частки доходних активів нижче 0,7 свідчить про можливі проблеми в діяльності банку. [17, с.46-51]

3. Зміна загального рівня  процентної ставки по активних  операціях банку. Потрібне дослідження  та врахування крім специфічних  факторів, що визначають розмір  процента по активних операціях  також попит на кредитному  ринку і ставки конкуруючих  банків та інших фінансово-кредитних  установ.

Працюючи в цьому напрямку банки намагаються збільшити  рівень процентної ставки по активних операціях, тобто тут спрацьовує принцип будь – якого комерційного підприємства: дешевше купити, дорожче продати. З іншого боку, в умовах жорсткої конкуренції між кредитними установами та боротьби за розширення обслуговування ринків банкам дуже важко це робити. Таким чином, щоб отримати більший доход, банк повинен враховувати крім специфічних факторів, що визначають розмір процента по активних операціях (облікова ставка, рівень інфляції, термін позики, її розмір, ризик, характер забезпечення, витрати по оформленню позики та контроль, контроль та інші) також попит на кредитному ринку і ставки конкуруючих банків та інших фінансово-кредитних установ.

4. Зміна структури портфелю  доходних активів, тобто підвищення  питомої ваги ризикових кредитів  в кредитному портфелі банку,  наданих під високі проценти. Ризикові операції можуть принести  банку значний дохід, якщо він  буде правильно ними управляти.  Банк повинен правильно дослідити  допустимість ризику, розробити  проект прийняття негайно практичного  рішення, спрямованого або на  використання ризикових операцій, або на виробітку системи заходів,  що знижують можливість появи  витрат банку від проведення  тієї чи іншої операції.

Цей фактор підвищення дохідності має на увазі зростання питомої  ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти. Ризикові операції можуть принести банку добрий дохід, якщо він буде правильно ними управляти. Головним завданням управління ризиковими операціями банку є визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику та прийняття негайно практичного  рішення, спрямованого або на використання ризикових операцій, або на виробітку  системи заходів, що знижують можливість появи витрат банку від проведення тієї чи іншої операції.