Бюджетний дефіцит та методи його фінансування

Слід звернути увагу на можливі негативні наслідки використання бюджетного дефіциту як важеля бюджетної політики. За певних умов він може перетворитися на фактор стримування розвитку економіки та нагромадження соціальних проблем: зокрема, надмірне збільшення його обсягів обмежує залучення фінансових ресурсів для розвитку приватного сектора економіки і провокує зростання ставок за кредитні ресурси.

Наслідком невиваженої  політики щодо зведення бюджету з  дефіцитом може стати також нарощування  державного боргу в обсягах і  структурі, які спричиняють руйнівний вплив на економічний розвиток. Різке збільшення соціальних виплат за рахунок коштів бюджету, який балансується шляхом збільшення дефіциту, нерідко призводить до активізації інфляційних процесів і послаблення стійкості національної валюти. Ще однією проблемою може стати погіршення інвестиційної привабливості вітчизняного бізнесу та зниження його конкурентоспроможності. До негативних факторів слід віднести також посилення ручного управління виконанням бюджету.

В Україні формування бюджету з дефіцитом зумовлюється тим, що в нашій державі є значна потреба у проведенні реформ у багатьох сферах, фінансуванні розвитку інфраструктури, підвищення якості адміністративних та соціальних послуг. Для їх забезпечення необхідно залучити додаткові джерела фінансування шляхом більш активного використання економічного потенціалу країни.

Намагання будь-якою ціною обмежити обсяги бюджетного дефіциту та державного боргу в Україні  без урахування їх можливого позитивного  впливу на розвиток національної економіки  можна розцінити як відмову від  активного використання зазначених інструментів при проведенні державної фінансової політики. Такий підхід не націлює на прискорення модернізації вітчизняних підприємств, створення інфраструктури, адекватному розвиткові ринкових відносин у країні, підвищення конкурентоспроможності національного господарського комплексу. Така політика може призвести до консервації економічного відставання України [13].

Спеціалісти Світового  банку вважають, що простір для  певного збільшення бюджетного дефіциту і, відповідно, державного боргу в  Україні є. Проте таке збільшення буде доцільним тільки за умови, якщо мобілізовані кошти направлятимуться на інвестиції в інфраструктуру. Протягом 10 років Україна може дозволити собі накопичити боргу на 8–10 % ВВП без істотного збільшення вартості запозичень. Але уряду слід дуже уважно ставитися до збільшення явних і умовних державних зобов’язань, зокрема — до зростання заборгованості державних підприємств.

Рекомендовані МВФ показники граничної частки бюджетного дефіциту (ЄС — 3 % ВВП) і  державного боргу (ЄС — 60 % ВВП) розроблено для розвинутих країн. У державах з перехідною економікою потреба у фінансуванні структурної перебудови для формування ринкової системи є більш значною. Такі обставини вимагають активізації державної політики у сфері фінансування державного бюджету [14].

Фінансування бюджетного дефіциту можливе з використанням різних способів. До найважливіших з них можна віднести такі: залучення позик; проведення державою активних операцій (повернення коштів з депозитів, розміщених у вітчизняних і зарубіжних банках; надання цінних паперів з метою одержання доходів; використання коштів, накопичених на казначейському рахунку уряду. Залучення позик з метою фінансування дефіциту бюджету здійснюється у різних видах і формах, до яких належать, зокрема, внутрішні та зовнішні запозичення, що проводяться у формі кредитних угод, облігацій, казначейських зобов’язань та ін.

На особливу увагу заслуговують питання фінансування державного дефіциту за рахунок надходжень від приватизації. Слід враховувати, що залучення ресурсів у такий  спосіб не передбачає повернення коштів позичальникам, як у випадках розміщення державних боргових зобов'язань. Тому фінансування бюджету шляхом використання приватизаційного ресурсу не спричиняє збільшення державного боргу, проте повинне мати цільовий характер.

У випадках, коли плани надходжень від приватизації не виконуються, уряд змушений залучати для їх компенсації додаткові ресурси у формі запозичень або фінансування по активних операціях, причому у стислі строки, що стає фактором підвищення вартості запозичень.

З огляду на стан економіки та її нагальні проблеми наша держава найбільше зацікавлена в отриманні довгострокових низькопроцентних кредитів. Що стосується вибору місця розміщення, то необхідно враховувати, що в результаті, наприклад, зовнішніх запозичень надходження коштів спричиняє зростання загального обсягу фінансових ресурсів країни, а це дає змогу збільшити сумарний попит держави на товари й послуги вітчизняного виробництва або оплатити імпорт. Збільшення припливу іноземної валюти сприяє зміцненню національної грошової одиниці. Що ж до внутрішніх запозичень, то вони уможливлюють перерозподіл наявних у країні ресурсів між секторами економіки. Однак це не супроводжується зростанням загального попиту. Надмірний розвиток ринку внутрішніх запозичень зумовлює скорочення інвестицій у виробництво. Вигоду від надання кредитів мають національні агенти, а капітал після використання залишається в країні [15].

При зовнішньому борговому фінансуванні, в свою чергу, зростають відсоткові ризики та ризики рефінансування державного боргу, пов’язані з поточною кризою ліквідності на світових фінансових ринках, наслідки впливу яких ставлять під загрозу виконання державою своїх зобов’язань й функцій, та економічну незалежність держави [22].

Загалом, накопичення іноземної  заборгованості може призвести до ускладнення її обслуговування, які перетворюються на боргові кризи та дефолти. Зовнішній борг є інструментом політичного впливу на країну-боржника, отже, створюється загроза національної безпеки. Високий рівень заборгованості держави може збільшувати ризик відпливу капіталу з країни — раптове зниження попиту на активи країни на світових фінансових ринках, оскільки світова практика свідчить про схильність урядів країн відмовлятися від своїх зобов'язань Крім того, значна іноземна власність на боргові зобов'язання країни може зменшити її політичну роль у світових справах. При обслуговуванні боргу виникає велика проблема щодо забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобов'язань. Прострочена та сумнівна заборгованості негативно впливають на взаємовідносини з іноземними партнерами та обмежують доступ до зовнішніх джерел фінансування, у тому числі країни в цілому [16].

З огляду на це, необхідним є подальший  розвиток внутрішнього ринку державних  запозичень, що стане першим кроком до ефективного управління державним боргом з урахуванням світового досвіду. Тому, для забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних запозичень необхідно:

1. поліпшити пропозицію державних цінних паперів шляхом регулярного розміщення широкого спектра облігацій внутрішньої державної позики за строками обігу в обсягах, що забезпечать виконання плану державних запозичень, встановленого законом про державний бюджет на відповідний рік;

2) підвищити ліквідність державних цінних паперів шляхом: розроблення нормативно-правових актів, що сприятимуть використанню державних боргових зобов'язань як інструмента управління ліквідністю; та розширення кола інвесторів, особливо залученню інституціональних інвесторів;

3) поліпшити  імідж держави як позичальника  через підвищення передбачуваності та прозорості державного запозичення з допомогою запровадження загальноприйнятих міжнародних процедур та формул нарахування відсотків за державними зобов’язаннями для стимулювання попиту на них.

Ще одним  напрямом удосконалення є податкова система. Її реформування має базуватись на принципі фіскальної достатності – формування дохідної частини бюджету на рівні, достатньому для здійснення державних функцій, а також на принципах обов’язковості й рівномірної завантаженості при сплаті податків, недопущення проявів дискримінації окремих платників, неприпустимості масового надання податкових пільг окремим суб’єктам підприємницької діяльності. Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує закономірність: справляння податків за досить високими ставками супроводжується наданням різноманітних пільг, тоді як зниження податкових ставок у процесі податкових реформ – розширенням податкової бази за рахунок їх скасування.

В Україні використання бюджетного фінансування не можна розцінювати як виважене. Наслідком цього стало недостатнє державне фінансування розвитку національної економіки, проведення структурної перебудови, формування ринкової інфраструктури та реформування інших сфер господарського комплексу.

Управління фінансуванням дефіциту державного бюджету доцільно зорієнтувати на запобігання загострення ситуації у фінансовій сфері. Для цього слід збільшити інвестиційні видатки бюджету і витрати на підтримку вітчизняного бізнесу, а також посилити стимулювання внутрішнього попиту. Необхідною є фінансова підтримка державних банківських установ, спрямована на зміцнення їх стійкості за рахунок нарощування статутних капіталів. Потребують підтримки програми стимулювання організованих заощаджень населення та обмеження відпливу депозитів.

До основних напрямів активізації бюджетної політики з питань фінансування дефіциту державного бюджету слід віднести наступні:

1) ресурси, залучені з метою фінансування дефіциту бюджету, доцільно направляти на посилення інвестиційної діяльності держави та поліпшення умов забезпечення економічного зростання;

2) мобілізовані кошти необхідно використовувати для вирішення економічних і соціальних проблем з урахуванням не тільки поточних, але й середньо- і довгострокових перспектив;

3)  у майбутньому погашення боргових зобов’язань має бути рівномірним і не призводити до перевантаження бюджетної системи у кожному конкретному періоді;

4) залучення ресурсів державою не повинно негативно впливати на розвиток вітчизняного бізнесу та проведення міжнародних фінансових операцій;

5) для стабілізації фінансового розвитку країни слід шляхом вживання заходів щодо антиінфляційного регулювання обмежити вплив фінансування дефіциту бюджету на розбалансування її грошово-кредитної системи.

Таким чином, існування в Україні  бюджетного дефіциту зумовлене необхідністю проведення різноманітних важливих реформ у соціальній, економічній, адміністративній та інших сферах. Тому, необхідним є вибір оптимальних джерел його фінансування. Зокрема, доцільнішим є здійснення запозичень державою на внутрішньому ринку ніж на зовнішньому, оскільки, внутрішні запозичення не призводять до значного зростання інфляції, відсоткових і валютних ризиків та іншого. Окрім цього, розвинутий ринок внутрішніх державних запозичень виступає важливим інструментом здійснення ефективної грошово-кредитної політики країни.

Тому, в подальшому необхідним є розвиток внутрішнього ринку державних запозичень, що дозволить  мобілізувати необхідні кошти для  виконання державою її функцій і  здійснення платежів за державним боргом, та забезпечить фінансування потреб держави з мінімально можливим рівнем витрат та ризиків у довгостроковій перспективі. Важливим напрямом подолання бюджетного дефіциту залишається і удосконалення податкової системи.

Висновки до розділу 2

З проведенного аналізу стану бюджетного дефіциту, структури та динаміки доходів та видатків бюджету за період 2008 – 2011 рр. виявлено, що причиною неконтрольованого зростання дефіциту стала фінансова криза у 2009 р.. Вона породила безліч негативних наслідків для економіки України. Саме в цьому році вперше за попередні 11 років відбулось скорочення доходів Державного бюджету України. Спостерігалось зменшення ділової активності суб’єктів господарювання, спад виробництва та зовнішньої торгівлі, зростання державного боргу та інфляції. Все це стало причиною приросту дефіциту у 235%, який тепер склав 32,7 млрд. грн. (для порівняння, у 2008 р. – 9,8 млрд. грн..).

У 2010 р. економічна ситуація в Україні дещо покращилась. Доходи відновили свій позитивний приріст. Відбулось певне пожвавлення  підприємницької діяльності та збільшення обсягу виробництва. Відновилась запущена в 2009 р. інвестиційна діяльність. Але бюджетний дефіцит продовжував невпинно зростати, і досяг у 2010 р. свого найбільшого за аналізований період значення – майже 63 млрд. грн.. Причиною цьому стало значне зростання видатків держави, значною мірою, на поточне споживання.

2011 р. супроводжується  післякризовим відновленням ділової активності суб’єктів господарювання, зростанням виробництва, відновленням зовнішньоекономічних зв’язків, зростання м обсягу інвестицій в економіку.

Незважаючи  на те, що Україна не тільки не пішла  шляхом зменшення соціальних стандартів, як деякі країни Європи, але й  забезпечила їх збільшення виходячи із реальних можливостей економіки  та бюджету, дефіцит державного бюджету за підсумками 2011 року був одним з найнижчих порівняно з іншими країнами світу (1,4 відсотка ВВП в Україні проти 4 відсотка ВВП в Єврозоні, 8,9 відсотка ВВП в Японії, 10 відсотків ВВП в США). Все це сприяло першому за аналізований період зменшенню бюджетного дефіциту  на 44,13 млрд. грн.

Тобто, в 2011 р. уряду вдавалося майже повністю подолати наслідки кризи.

Проте проблема регулювання бюджетного дефіциту залишається  відкритою. Удосконалення потребує як бюджетна політика так і структура господарства України в цілому.

Фінансування  бюджетного дефіциту можливе з використанням  різних способів. До найважливіших  з них можна віднести такі: залучення  позик; проведення державою активних операцій.

Таким чином, існування  в Україні бюджетного дефіциту зумовлене необхідністю проведення різноманітних важливих реформ у соціальній, економічній, адміністративній та інших сферах. Тому, необхідним є вибір оптимальних джерел його фінансування. Зокрема, доцільнішим є здійснення запозичень державою на внутрішньому ринку ніж на зовнішньому, оскільки, внутрішні запозичення не призводять до значного зростання інфляції, відсоткових і валютних ризиків та іншого.