Бюджетний дефіцит та методи його фінансування

Звичайно, не можна  однозначно оцінювати негативні наслідки перевищення витрат над доходами навіть одного обсягу, що зафіксовані в різних соціально-економічних умовах. Крім того, для врахування впливу бюджетного дефіциту на економічну динаміку важливо також брати до уваги його тривалість, стабільність тенденцій (зростання чи скорочення) тощо. Тому на нетривалий період можна і за нормальних умов розвитку допустити певний бюджетний дефіцит, але лише тоді, коли завищені в порівнянні з доходами бюджетні витрати спрямовуються на економічні чи соціальні проекти, що, безумовно, забезпечить зростання (особливо шляхом економії) продуктивності праці. Саме нарощування результатів виробництва, насамперед предметів споживання, і веде до скорочення бюджетного дефіциту. Негативний вплив на економіку, що зумовлюється дефіцитним фінансуванням бюджетних витрат та провідна роль дефіциту в стимулюванні інфляційних тенденцій зумовлюють постійну увагу до його витратної і доходної частин.

 

 

3. Методи фінансування бюджетного дефіциту

 

На відміну  від класиків економічної теорії, які вважали, що головним завданням фінансової політики є досягнення і збереження бюджетної рівноваги, сучасні економісти переконані, що питання полягає не у збалансуванні державного бюджету, а в тому, щоб бюджет балансував економіку. У такому контексті державна політика має бути направлена на регулювання розмірів дефіциту бюджету і державного боргу, а відтак надзвичайної ваги набувають питання методів дефіцитного фінансування.

Проблема збалансування  бюджету, на перший погляд, начебто, не складна – варто скоротити видаткову частину, якщо надходження недостатні і баланс буде досягнутий. Проте у реальному житті - згортати фінансування державних програм не тільки складно, а інколи й недоцільно. Наприклад, з економічної точки зору не можна скорочувати видатки на капітальні чи інноваційні проекти, з політичної точки зору – на соціальні програми, екологію, озброєння.

Світовий досвід вказує три основні методи фінансування бюджетного дефіциту (рис. 1.1 ):

1. скорочення бюджетних витрат;
2. пошук джерел додаткових доходів;
3. монетизація.

 

 

 

 

 

Рис. 1.1 Методи фінансування бюджетного дефіциту*

* Рисунок розроблено  на основі даних [10]

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетних  витрат варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи:

1. зниження воєнних витрат;
2. зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм;
3. мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;
4. заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами [10].

До методів  пошуку джерел додаткових доходів можна  віднести такі заходи:

1. зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривні;
2. досягнення гнучкості податкової політики;
3. підвищення податкової дисципліни, звуження тіньового сектору економіки.

Можливий й  інший варіант – збільшити  податкові надходження. Мова йде, зокрема, про рівень агрегованої податкової ставки або норми оподаткування в країні. Від її розмірів залежать як обсяги доходів бюджету, так і динаміка реального продукту.

Питання пошуку оптимальної  ставки оподаткування постало давно. Теоретичним вирішенням проблеми стали  розрахунки американського економіста А. Лаффера, які втілилися у теорію названу на його честь. За допомогою кривої Лаффера (рис. 1.2), що є основою цієї теорії, доведено, що коли висота податкових ставок сягає певного критичного рівня, подальше підвищення норми оподаткування (t) спричинятиме не збільшення, а навпаки – зменшення податкових надходжень (T).

Графік на рис. 1.2 показує, що найбільші надходження до бюджету будуть за середніх податкових ставок (точка М), а надто-високі чи низькі податкові ставки зменшують ці надходження (у точках А і В податкові надходження однакові, хоч ставки різні). Саме встановлення цих низьких і частіше надвисоких норм оподаткування приводить до зниження надходжень до бюджету, а отже потенційно впливає на збільшення дефіциту.

 

Рис. 1.2 Крива Лаффера [9]

 

Отже, підвищення податків має свої межі, а практика встановлення високих норм оподаткування  засвідчує свою неефективність. Платники податків погоджуються сплачувати податки  еквівалентні усередненим ставкам. Їх підвищення спонукатиме платників до ухилення від оподаткування, призведе до зростання доходів тіньової економіки, згортання легального бізнесу, а заодно й до скорочення податкової бази.

Але у цієї теорії є велика проблема. Ефекту від зниження податків слід очікувати занадто довго, а результат потрібен уже зараз. Таким чином, політика зниження податків у контексті збалансування бюджету може розглядатися радше у довгостроковому періоді, ніж бути моментальним вирішенням проблеми.

Монетизація бюджетного дефіциту може включати в себе такі заходи:

1. продаж державних активів;
2. випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;
3. позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Продаж державних  активів для покриття дефіциту вважається досить рідкісним явищем. Воно характерне для перехідних економік. Враховуючи обмеженість, цей метод не є універсальним, а разовим.

Емісія грошей використовується тоді, коли за наявності дефіциту держава має великий зовнішній борг, внаслідок якого залучення зовнішніх позик неможливе, а всі внутрішні джерела вичерпані. Цей метод є вимушеним і вважається доцільним, коли всі офіційні валютні резерви центрального банку використані, у зв'язку з чим врегулювання платіжного балансу залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що економіка витримає високу інфляцію. За ініціативою центрального банку запускається механізм друкування нічим не забезпечених грошей, що вирішує проблему дефіциту коштів. Цей метод покриття дефіциту є мабуть найпростішим, але приховує у собі небезпеку. Додаткова емісія збільшує пропозицію грошей в обігу, що порушує пропорції, описані рівнянням Фішера (1.1):

 

MV=PQ,                                                          (1.1)

 

 де M – пропозиція  грошей; V – швидкість обігу грошей; P – середні ціни;

Q – пропозиція  продукту.

У короткостроковому  періоді ні швидкість обігу грошей, ні динаміка продукту не можуть компенсувати приріст грошової маси. Тому найоперативніше  у цьому випадку реагують ціни, зростання яких відвернути практично  не можливо. Так запускається механізм інфляції. Ця, обставина змусила більшість країн включаючи й Україну, на законодавчому рівні заборонити емісію як джерело фінансування бюджетного дефіциту [11].

Проблем з неконтрольованою інфляцією вдається уникнути, використовуючи, як метод покриття дефіциту бюджету, державні запозичення. Державний кредит дає змогу будь-коли залучити кошти для фінансування додаткових програм. Але при цьому у суспільства “породжується оманливе почуття благополуччя, вважання себе багатшими, ніж це є насправді” [6] .

Отже, монетизація  бюджетного дефіциту є вимушеним, неефективним і небажаним способом його фінансування.

Державні запозичення  є найпоширенішим методом покриття бюджетного дефіциту, оскільки не мають  інфляційного характеру, та здійснюється у вигляді зовнішнього та внутрішнього фінансування.

Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення  державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов'язане  з виплатою відсотків по ньому  й поступовою сплатою основної суми боргу.

Якщо дефіцит державного бюджету фінансується за рахунок внутрішніх позик шляхом випуску цінних паперів, кількість товарів і послуг у народному господарстві не змінюється. Наслідки заборгованості залежать від економічної кон’юктури, а також ринку праці і капіталу.

За наявності  у населення вільних коштів і  низького попиту на капітал з боку приватного сектора збільшення витрат, збільшення державних витрат, які  фінансуються за рахунок внутрішніх позик, є чинником сприянню економічного росту країни. Якщо уряд має можливість реалізації суб’єктам господарювання і населенню цінних паперів у розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, то збільшення державних витрат відбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл використання ВВП не становить великої небезпеки для економіки країни [17]. Проте вилучення коштів із приватного сектора може призвести до зростання середньої ринкової ставки відсотка, і як наслідок, до скорочення інвестицій у приватному секторі, до зменшення чистого експорту.

Фінансування  бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх  позик означає можливість здійснення додаткових державних витрат без  обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Повернення боргу та його обслуговування будуть здійснюватися за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує відповідного збільшення імпорту товарів і послуг. Важливо мати на увазі, що за умов кредитного фінансування державних витрат відбувається перерозподіл у часі бюджетних витрат, частину з яких доведеться відшкодовувати наступним поколінням [17].

Отже, державні запозичення, з одного боку, розширюють фінансові можливості держави, є  ефективним інструментом вилучення  зайвих коштів з обігу. З іншого боку, вони перетворюють взяті урядом позики у національний борг, витісняють частину приватних інвестицій, державний бюджет обтяжується видатками на обслуговування боргу, а критичні його розміри загрожують державі дефолтом.

Охарактеризовані  способи фінансування бюджетного дефіциту підтверджують той факт, що кожен з них має відповідні позитивні і негативні якості, а ідеального методу покриття дефіциту немає [7].

 

4. Особливості формування та методи фінансування бюджетного дефіциту в Україні

 

Бюджетний дефіцит  в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету, головним чином, зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

Глибинними  причинами бюджетного дефіциту в  Україні є спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей  економіки і підприємств, невиважена соціально-економічна політика в державі.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють дефіцит бюджету, є:

1. структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне, неефективне проведення структурних перетворень;
2. нецільове і неефективне використання бюджетних коштів;
3. перехід від адміністративної економіки до ринкової;
4. ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській станції;
5. неефективна податкова система;
6. висока питома вага збиткових підприємств;
7. висока питома вага «тіньової» економіки (приблизно 50%);
8. низький рівень життя більшості населення;
9. неаргументовані великі витрати бюджетних коштів на фінансування деяких сфер економіки (управлінський апарат);
10. погіршення розрахунково-платіжної дисципліни і ріст заборгованості підприємств перед бюджетом;
11. відсутність чіткої фінансової стратегії;
12. інфляційні процеси;
13. криза політичної системи;
14. зростання державного боргу.

В Україні, впродовж останніх років спостерігається  зростання обсягу фінансування дефіциту державного бюджету. Основний обсяг у фінансуванні дефіциту державного бюджету займає фінансування за борговими операціями, в структурі якого переважають внутрішні запозичення (близько 66 % сукупних запозичень у 2010 році було здійснено на внутрішньому ринку) над зовнішніми.