Бюджетний дефіцит та методи його фінансування

1) дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон’юнктури;

2) дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин, коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

3) дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

У цілому основною причиною виникнення бюджетного дефіциту є випередження темпів зростання бюджетних видатків порівняно зі зростанням доходів бюджету. Конкретні причини можна об'єднати у такі групи: об'єктивні (або вимушені), суб'єктивні (невимушені або свідомі).

У результаті об'єктивних причин, пов'язаних з вимушеними діями держави виникає необхідність збільшувати видатки бюджету за відсутності необхідного обсягу доходів, зокрема:

1) надзвичайні обставини (війни, епідемії, стихійні лиха, техногенні аварії тощо);

2) необхідність здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому може забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

3) необхідність підвищення рівня доходів громадян у зв'язку з відставанням їхнього обсягу від прожиткового мінімуму.

До суб'єктивних причин, пов'язаних з невимушеними, свідомими діями держави, у результаті яких виникає бюджетний дефіцит, належать:

1. спад виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей, структурна незбалансованість народного господарства, і як наслідок – падіння доходів держбюджету;
2. зміна економічного устрою;
3. криза політичної системи (корупція в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, судової влади та правоохоронних органах, а також недосконалість, неузгодженість і часті зміни фінансового законодавства );
4. неефективність внутрішніх та зовнішніх фінансово-кредитних зв'язків;
5. наявність значного тіньового сектору в економіці;
6. недосконалість податкової системи;
7. значне зростання і нераціональна структура бюджетних видатків. У тому числі - надмірні витрати на оборону та мілітаризацію економіки у мирний час, а також збільшення державних видатків на фінансування неекономічних сфер діяльності, особливо на державне управління й економічно необґрунтовані соціальні програми ;
8. ігнорування та свідоме ухилення від виконання чинного законодавства суб'єктами фінансових відносин;
9. зростання виплат по державному боргу;
10. несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення;
11. не виважена соціально-економічна політика в державі;
12. скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування державних витрат;
13. слабкий фінансовий контроль із боку держави за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів.

Якщо об'єктивні  причини є вимушеними, не залежать від бажання чи небажання держави і не свідчать про низький рівень ефективності державного управління, то суб'єктивні причини безпосередньо пов'язані з неефективним державним фінансовим менеджментом і за бажанням державної влади можуть бути усунені повністю.

Очевидно, що зменшення  і повна ліквідація бюджетного дефіциту можуть бути забезпечені лише шляхом подолання причин, які його зумовлюють. Зрозуміло і те, що це справа багатьох років, протягом яких економіка буде функціонувати в умовах бюджетного дефіциту. Тому вплив його на державне господарство вимагає теоретичних досліджень.

Світова фінансова  наука неоднозначно підходить до оцінки наслідків впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічні процеси  у суспільстві. Тому, розглядаючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, необхідно враховувати різні чинники та способи впливу дефіциту на розвиток економіки, соціальної сфери, рівень соціального захисту населення з урахуванням конкретних ситуацій. Зважаючи на такі підходи, наслідки можуть бути позитивними, негативними або взагалі наслідків може не бути.

Так, спроба позитивної оцінки впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічний розвиток суспільства  була започаткована у роки Великої  французької революції, ідеологи якої називали дефіцит "багатством нації". Підставою для цього вважалося твердження, що дефіцити активізують суспільство, впливаючи на напрями наукової думки, стимулюючи законодавчу діяльність, змушуючи економити державні кошти, попереджувати і викривати зловживання.

У цілому бюджетний  дефіцит в умовах демократичного суспільства за певних умов може бути додатковим стимулом соціально-економічного розвитку, якщо цей дефіцит спонукатиме  до пошуку ефективних шляхів раціонального  використання бюджетних коштів, посилення бюджетної дисципліни, збільшення доходів бюджету у майбутньому.

Тезу про  позитивний вплив бюджетного дефіциту на економіку підтримував Дж. Кейнс. Розвиваючи теорію Дж. Кейнса, новокейнсіанці стверджували про необхідність збалансованого бюджету в часі, тобто потребу у заміні бюджетного дефіциту під час війн і криз активним бюджетом під час економічних піднесень. Отже, дефіцит бюджету вважався антикризовим чинником. Після Другої світової війни кейнсіанські теорії застосовувалися практично всіма промислово розвинутими країнами, у результаті чого бюджетний дефіцит перетворився у вагомий інструмент фінансової політики, використовувався під час вирішення різнопланових завдань і зайняв важливе місце в теорії економічного зростання і в теорії циклічного регулювання економіки.

На основі кейнсіанської  теорії виникли і розвинулися  різноманітні теоретичні концепції, зокрема  дефіцитного фінансування. Окремі теоретики  і практики вважали бюджетну збалансованість  анахронізмом, а боязнь бюджетних  дефіцитів і зростання державного боргу — шкідливим забобоном. Таким чином, дефіцит державного бюджету перетворився на один із реальних способів регулювання економіки [3].

З іншого боку, само по собі існування бюджетного дефіциту не справляє вирішального впливу на економіку, не відображається на доходах населення, якщо сильно розвинутий приватний сектор. Однак навіть у країнах із розвинутою економікою, основою економічної системи яких саме і є високорозвинений недержавний сектор, існування державного дефіциту визнається гальмом економічного прогресу, не кажучи вже про його негативні соціальні наслідки [7].

Як свідчить світова практика, неконтрольоване  зростання бюджетного дефіциту стало  причиною економічних криз.

Тому переважна більшість теоретиків і практиків світу схиляються до думки, що бюджетний дефіцит має негативний вплив на соціально-економічні процеси у суспільстві. Він є свідченням марнотратства уряду, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів у суспільстві, кризу державних фінансів, грошової системи, зростання диференціації в доходах, збільшення державного боргу. Дефіцит бюджету є причиною зниження ефективності податкової системи, послаблення стимулів до праці, підриву впевненості членів суспільства у майбутньому.

У більшості  країн світу, у тому числі в  Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що сприяло поглибленню  фінансової нестабільності. Вони дають  поштовх інфляційним процесам і  відволікають значні обсяги фінансових ресурсів з приватного сектору. Неконтрольованість і зняття питання про бюджетне обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дисципліни у країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.

В умовах глобалізації економічного розвитку та інтернаціоналізації світо-господарських зв'язків бюджетні дефіцити є чинником підвищення ризику економічної діяльності, несуть потенційний ризик монетизації і дефолту. Національні уряди вже не можуть належним чином визначати ефективність своїх економічних заходів, оскільки у зв'язку з відкритістю національних економік суспільне відтворення відбувається одночасно як всередині країни, так і за її межами. Якщо додатково збільшувати за рахунок бюджетного дефіциту платоспроможний попит населення, то в умовах відкритої економіки це призведе не до пожвавлення національного виробництва, а до зростання внутрішніх цін і до імпорту товарів, а бюджетне субсидіювання вітчизняних підприємств однаково сприятиме як внутрішньому інвестуванню, так і вивезенню капіталу за кордон.

Наявність хронічних  бюджетних дефіцитів у світовій практиці свідчить про існування  певного причинно-наслідкового механізму. Причинно-наслідкова діалектика бюджетних  дефіцитів така. У першу чергу  бюджетний дефіцит впливає на скорочення обсягу заощаджень у загальнонаціональному масштабі, яке зумовлює зростання відсоткової ставки, меншу доступність кредитних ресурсів для приватного сектору. У результаті підвищується обмінний курс національної валюти, що спричиняє зменшення обсягів інвестицій та експорту, збільшення імпорту. Такий стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового балансу, внаслідок чого виникає дефіцит платіжного балансу. Ці негативні наслідки мають поточний характер і виявляються протягом бюджетного року.

Однак зменшення обсягів інших видів діяльності, зумовлене дефіцитами, може мати й більш віддалені негативні побічні ефекти. Наприклад, спад інвестиційної діяльності спричиняє скорочення акціонерного капіталу, виробничих потужностей, обсягів виробництва. Таке скорочення є причиною зниження рівня продуктивності праці й реальної зарплати, що негативно впливає на відсотки, ренту, прибутки за рахунок національного капіталу, які відходять до нерезидентів. Відповідно, продовжує нарощуватися державна заборгованість, внаслідок чого знижується довір'я інвесторів, скорочуються іноземні інвестиції, а нерезиденти вивозять свій капітал за кордон. У результаті формується надмірний державний борг, який створює ризик дефолту.

Дефолт провокує згубні для економіки країни і престижу держави наслідки, зумовлені згортанням інвестицій, збуванням акцій та облігацій нерезидентами, що спричиняє падіння вартості цінних паперів, зростання відсоткових ставок. Відбувається подальше зниження обсягів виробництва і рівня заробітної плати, зумовлене скороченням інвестицій, внаслідок чого зменшуються споживчі витрати домогосподарств. Далі знижується обмінний курс у зв'язку з падінням попиту на національну валюту, запускаються інфляційні процеси. У випадку кредитування уряду центральним банком посилюється інфляція, у результаті чого настає загальна фінансова криза, масові банкрутства у реальному і фінансовому секторах економіки.

Таким чином, розглядаючи  причинно-наслідкову діалектику бюджетних  дефіцитів, можна побачити, що вони у цілому спричиняють десятки негативних соціально-економічних і фінансових ефектів, кінцевими і найгіршими з яких є фінансова та економічна кризи [3].

У минулому зростання  державного боргу було зв’язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Cьoгoднi в бiльшостi країн світу дефiцит бюджету  складає від 2% до 15% ВВП при  середньосвiтовiй його величинi 4,5%. Спостерiгається тенденцiя до  стабілізації бюджетного дефiциту  в середньосвiтовому вимiрi в розмiрi 3-5%.

Слiд зауважити, що розмip бюджетного дефiцитy, який перевищує 3% валового внутрішнього продукту, призводить до зниження інвестиційної активностi, розвитку iнфляцiї. Такий дефiцит  є гальмом економічного зростання  держави  [5].

В країнах Західної Європи цей показник коливається від 2,5% до 6% ВВП, в Японії  - біля 4%, в США - 2-3%. Економіка в цілому в усіх цих країнах успішно розвивається. Американський досвід боротьби з дефіцитом дуже показний. Із 40 фінансових років тільки два – 1960 р. і 1969 р. були відмічені невеликим профіцитом - перевищенням доходів над видатками, а інші з дефіцитом. Дефіцит федерального бюджету США в 1982 році перевищив 127 млрд. дол., а в наступному році досяг 208 млрд. дол. (6,3% ВВП). Загальні дефіцити кожного року продовжували перевищувати 200 млрд. дол.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні  наслідки. Найбільш негативний вплив  справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – дохід від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок [8]. Інфляційний податок пов'язаний з утратою вартості (купівельної спроможності) грошей внаслідок інфляції. Він сплачується тими, хто тримає гроші на руках у формі готівки.

Уряди нерідко  підвищують податки, аби отримати кошти  для виплати процентів і сплати основної суми державного боргу. Якщо зі збільшенням державного боргу  зростають і податки, то обсяг  національного виробництва зменшиться ще істотніше. Водночас підвищення податків несприятливо впливає на стимули до праці, інновацій та інвестування. Тому наявність великого державного боргу сповільнює економічне зростання.

Однак є важлива  обставина, яка може пом'якшити тягар, переміщуваний на майбутні покоління. Якщо державні видатки здійснюються переважно у формі інвестицій (наприклад, будівництво об'єктів виробничої інфраструктури або інвестиції в людський капітал – розвиток системи освіти і перекваліфікації), то державні інвестиції збільшують майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, виробничі потужності, які успадкують наступні покоління, не зменшаться, зміниться лише їхня структура: частка капіталу державних підприємств зросте, а приватного скоротиться [9].