Заробітна плата: її форми та функції

Зміст

Вступ ……………………………………………...…………………………….2-3                                                                                                       

РозділІ. Економічна суть, функції та теорії заробітної плати…………...…4-15          

1.      Економічна суть та функції заробітної плати………………..……….4-7

2.      Теорії заробітної плати………………………….……………………7-11

3.      Поняття і структура заробітної плати…………………………...…12-15

РозділІІ. Форми і системи заробітної плати………………………………16-27                                        

1.      Системи заробітної плати та її форми………………..…………….16-23

2.      Принципи організації оплати праці……...…………………………16-27

РозділІІІ. Реальна заробітна плата. Доходи населення та їх використання…………………………………………………………………28-35                                

Висновки…………………………………………………………………….36-37                                                                                                 

Список використаної літератури………………………………………...…. 38

Вступ

Сьогодні українське законодавство приділяє значну увагу питанням організації оплати праці. При цьому заробітна плата визначається як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважена ним орган  виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата була, є і ще тривалий час буде важливим якісним показником економічного господарювання.

Заробітна плата як показник,залежний безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці,конкурентноспроможності продукції, є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий  рівень працівників. Від її стану та форм реалізації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежать також можливості розвитку економіки взагалі. В умовах сучасного ринкового механізму через формування сукупного попиту заробітна плата забезпечує не лише основи відтворення робочої сили. Вона стає дедалі вагомішим чинником відтворення суспільного виробництва.   

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників ринку праці. Однак аналізу і оцінці впливу зарoбітних плат на ринок праці й, передусім, на зайнятість в Україні не приділяється належна увага, що призводить до негативних наслідків – прискоренного зростання безробіття, руйнування мотивів і стимулів до праці зубожіння більшості населення.

Суспільством на заробітну плату покладено значні функції щодо розвитку та вдосконалення робочої сили людини – відтворювальну і стимулюючу.

Розвиток соціально-трудових відносин  багато в чому залежить від рівня оплати праці, удосконалення цих відносин, політика грошових доходів населення повинні грунтуватися на реальній вартості праці, щоб усунути існуючі, сьогодні, диспропорції на споживчому ринку, і в мотиваціях до праці.

Головна мета курсової роботи полягає в тому, щоб широко і різносторонньо     розкрити основні поняття  форм і систем заробітної плати. Основними є питання:

-         структури заробітної плати, виділення номінальної і реальної  її форм;

-         теорій заробітної плати; 

-         показати важливе значення вдосконалення, існуючих на сьогоднішній день систем, таких як тарифна система оплати праці, система премій і надбавок;

-         розглянути особливості  і відмінності в заробітній платі, диференціацію заробітної плати, її співвідношення із ціною, політика доходів населення;

Розділ I . Економічна суть, функції та теорії заробітної плати

I.1. Економічна суть та функції заробітної плати

У ринкових економічних системах основним доходом населення є заробітна плата. У світовій економічній науці існують різні визначення поняття “заробітна плата”.

За концепцією В.Петті, Д.Рікардо, зарплата є грошовим виразом "мінімуму засобів існування". За А.Смітом, заробітна плата включає в себе вартість життєвих засобів людини, щоб вона могла "працювати". А.Маршал в "життєво необхідні засоби" включає вже засоби "щоб працювати" і "щоб жити". В.Петті в XVII ст. вважав, що зарплата - це ціна праці.

К.Маркс розробив теорію заробітної плати як грошового виразу вартості і ціни, робочої сили, тобто робітник продає не працю, а робочу силу (здатність до праці). На початку XIX століття була поширена теорія заробітної плати, що ґрунтується на теорії "трьох факторів" Ж.Б.Сея.

М.Туган-Барановський вважав заробітну плату часткою робітничого класу в суспільному продукті, яка залежить від продуктивності суспільної праці і соціальної сили робітничого класу. Е.Бем-Баверк звертав увагу на можливість поступок підприємців у частині підвищення розміру заробітної плати під загрозою страйків, організованих профспілками, але відзначав наступний відтік капіталу з галузей з підвищеною зарплатою, заміну живої праці машинною, що в кінцевому підсумку неминуче призведе до зниження зарплати.

Необхідність прямого втручання в регулювання величини і динаміки заробітної плати обґрунтував Дж.М.Кейнс. Щоб уникнути соціальних потрясінь, він запропонував замість зниження зарплати шляхом перегляду колективних угод використати поступове або автоматичне зниження реальної зарплати в результаті зростання цін. Кейнс обґрунтував необхідність політики жорсткої грошової заробітної плати.

Його ідеї розвинуті в працях Е.Хансена , Л.Клейна, Д.Робінсон та ін., які запропонували різні методи регулювання заробітної плати і доходів населення, виходячи з визнання активної ролі держави у розподільчих процесах.

У сучасній економічній теорії праця однозначно вважається фактором виробництва, а заробітна плата - ціною використання праці робітника. Прихильниками цієї концепції є відомі американські економісти П.Самуельсон, В.Нордгауз.[1]

З точки зору відносин розподілу заробітна плата - це грошове вираження частини необхідного продукту, яка надходить в індивідуальне споживання робітникам фірми у відповідності з кількістю і якістю затраченої ними праці у виробництві.

У вітчизняній економічній літературі суть заробітної плати трактувалася, виходячи із суб’єктивних принципів її формування, в основі яких лежить ігнорування вартості робочої сили й привласнення командно- адмінистративною системою монопольного права на визначення частки кожного працівника у створенному суспільному продукті.

Тому, не зважаючи на різноманітність формулювань, розбіжностей у суттєвій характеристиці цієї категорії не було. Зарплата розглядалась як прямий трудовий дохід, який планомірно визначається на основі врахування суспільного значення результатів праці данного колективу й робітника.
Вважалося що вона відображає відносини між працівником і суспільством, а тому необхідна єдина державна політика в галузі зарплати, єдина тарифна система тощо, а також відносини між робітником і трудовим колективом, оскільки зарплата кожного встановлювалась в межах фонду заробітної плати підприємства, цеху, бригади відповідно до його вкладу у колективні результати.

Об’єктивною основою формування фонду зарплати вважався досягнутий рівень розвитку продуктивних сил , який визначав можливості держави виділяти певні ресурси для оплати праці. Але ці можливості могли бути і не реалізовані внаслідок відволікання коштів на інші потреби – озброєння, розвиток важкої промисловості, здійснення “проектів віку”,забезпечення кастових привілеїв тощо. До того ж частка, що виділялась на оплату, не була обгрунтована і мала досить малий зв’язок з народногосподарськими результатами.

Помилковим є і визначення зарплати як доходу. Це- не доход,а витрати підприємства на відшкодування трудових ресурсів. Відтворення їх на суспільно – необхідному рівні є обов’язковою умовою індивідуального відтворення. Тому створення, як і використання фонду заробітної плати, має відбуватись на підприємстві. Підприємство, а не держава є повноправним власником цього фонду, що формується і відшкодовується насамперед із вартості реалізованої підприємством продукції, оскільки людина – головна продуктивна сила, розширене відтворення життєдіяльності якої виступає обов’язковою умовою і метою ефективного розвитку економіки.

Хоч капіталіст купує робочу силу, а не працю, на поверхні економічних явищ створюється видимість продажу праці. Це зумовленно тим, що робітник отримує заробітну плату після завершення процесу праці, що її величина не змінюється залежно від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності в заробітній платі зумовлені неоднаковою інтенсивністю праці робітників.

Купівля –продаж робочої сили об’єктивно на поверхні виступає у формі купівлі – продажу праці, тому вартість (а отже, й ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетворенної форми.
         Як важлива соціально – економічна категорія заробітна плата виконує такі функції: відтворювальну, стимулюючу, регулюючу, соціальну.

Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їхніх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили. В ній реалізується економічний закон зростання потреб. Ця функція тісно пов`язана з особливостями державного регулювання заробітної плати, із встановленням на державному рівні її мінімального розміру, який би забезпечував відтворення робочої сили.

Стимулююча функція заробітної плати слугує засобом залучення громадян до суспільно-корисної праці, створює заінтересованість у підвищенні класифікації, оволодінні суміжними професіями, стимулює високо - продуктивну та якісну працю. Всього цього, звичайно, можна досягти в тому випадку, коли організація заробітної плати забезпечує особисту матеріальну зацікавленість індивіда в продуктивній праці.

Регулююча, або ресурсно – розміщувальна функція заробітної плати вирішує проблеми регулювання вартості робочої сили на ринку праці під впливом співвідношення її попиту та пропозиції і розподілу трудових ресурсів за регіонами, галузями, підприємствами з урахуванням як особистих інтересів працівника щодо сфери прикладання своєї праці та інтересів ринкового виробництва, зумовлених економічною кон’юнктурою.

Соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками засобів виробництва. Соціальне значення цієї функції заробітної плати полягає у забезпеченні соціальної справедливості, по-перше, при розподілі доходу між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, і по-друге, при розподілі між найманими працівниками у відповідності з результатами їхнього трудового внеску.

I.2 Теорії заробітної плати

Вперше заробітну плату як ціну праці визначив англійський економіст У. Петті ще у XVII ст. Її величина, на його думку, визначається необхідними засобами для існування робітника (їх мінімумом). Аналогічно сутність цих понять розглядав А. Сміт. Водночас основою заробітної плати він вважав вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника і виховання дітей, а її нижчою межею – фізичний мінімум. Крім цього, величина зарплати визначається нормами споживання, що склались, традиціями, культурним рівнем, боротьбою робітників та співвідношення сил між ними і капіталістами.

Дотримуючись таких поглядів, Д. Рікардо виділяв природну і ринкову ціну праці. Природна – це вартість певної суми життєвих засобів, необхідних як для утримання робітників, продовження їхнього роду, так і, певною мірою, для їхнього розвитку. Ринкова ціна коливається навколо природної під впливом природного руху працездатного населення, співвідношення попиту і пропозиції на працю.

У середині XIX ст. теорію заробітної плати як мінімуму засобів існування підтримував А.Тюрго. Ф.Лассаль назвав її теорією залізного закону заробітної плати. П. Самуельсон вважає марксистську теорію заробітної плати лише іншою версією залізного закону заробітної плати, що слід розцінювати як апологетичне (навмисне) спотворення поглядів К. Маркса, особливо з огляду на те, що останній різко критикував концепцію Ф. Лассаля.

Об’єктом купівлі – продажу працю розглядають і деякі сучасні західні економісти (німецький економіст М. Гертнер, американський учений М. Фрідмен, англійський економіст  Дж. Хікс).

Цей підхід найбільш послідовно заперечував К.Маркс. Він вважав, по – перше, що працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі – продажу. Адже праця – це процес свідомої, доцільної діяльності людей, у якій вони видозмінюють зовнішню природу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і духовних властивостей або робочу силу. Праця є функцією товару робочої сили і ці категорії не слід ототожнювати. По – друге, якщо припустити, що робітник продає працю і отримує за неї певний еквівалент (що остання повністю оплачується), то тоді стає незрозумілим, звідки береться додатковий продукт.

Як плату за послуги праці або робочої сили розглядають заробітну плату сучасні західні вчені, окремі українські та російські економісти. Так П. Самуельсон стверджує, що “люди за певну ціну здають свої послуги в оренду” , а ціну цих послуг становить ставка заробітної плати. Інші американські вчені К. Макконнелл і С. Брю заявляють, що “заробітна плата або ставка заробітної плати – ціна, що виплачується за використання праці”.

Продуктивна теорія заробітної плати бере свій початок із теорії факторів виробництва Ж. Б. Сея. У XX ст. її розробку найбільш повно продовжив американський економіст Дж. Б. Кларк. Щоб відокремити у продукті частку капіталу, він використовував закон знижувальної продуктивності. Згідно з цим законом при однаковій величині капіталу (тобто засобів виробництва) збільшення чисельності працівників супроводжується їх нижчою продуктивністю, а з часом настане такий момент, коли праця останньої додаткової групи працівників не принесе капіталістам ні прибутку, ні збитків. Величина заробітної плати, на його думку, встановлюється відповідно до продуктивності робітника, зайнятого в найгірших умовах, а оплата його в найгірших умовах, а оплата його праці нібито є повною.