Суть інформації та її роль в сучасній економіці

Однак субсидування діючих інформаційних  центрів і бібліотек постійно обмежується, а в інформаційній  сфері формуються ринкові відносини.

2.2. Перспективи  розвитку ринку інформаційних  послуг

До основних проблем формування ринку ІПП слід віднести такі:

- інформаційне відображення ринку у вигляді маркетингових досліджень, рекламних бюлетенів та класифікаторів, окремих інформаційних повідомлень, каталогів, довідників;

- створення мережі банків даних про різні види обчислювальної, організаційної та комунікаційної техніки, програмного забезпечення та послуг;

- економічний аналіз двосторонніх і багатосторонніх відносин у ланцюжку «виробник-користувач», вивчення їх стійкості на основі залежності «ціна/конкурентоспроможність»;

- формування економічного регулювання ринкових відносин щодо створення та розповсюдження ІПП на різних рівнях.

За цей час сформовано певні  правові засади побудови інформаційного суспільства: прийнято ряд нормативно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних  електронних  ресурсів,  захисту  прав  інтелектуальної  власності  на  ці  ресурси, впровадження електронного документообігу, захисту інформації. 

Інформаційні і телекомунікаційні  технології, що містять у своїй основі глобальні телекомунікаційні мережі й інтелектуальні комп’ютерні системи, відкриють цілком нові можливості. Об’єднання таких систем і мереж уже сьогодні складає основу нової інфраструктури планети – інфосфери. Серед творців інфосфери вже панує інший спосіб мислення, нова етика і нова культура розуміння.

На сьогодні міжнародна політика в  галузі інформатизації та Інтернет сконцентрувала свої зусилля на чотирьох пріоритетних завданнях:

1. поліпшення забезпечення бізнесу, у розумінні надання гарантій зі створення відповідних умов розвитку ринку нових товарів і послуг;
2. інвестування в майбутнє, у розумінні розширеного фінансування утворення;
3. перенесення в центр уваги людського фактора для адекватного відображення наслідків розвитку інформаційного суспільства на регіональному рівні;
4. встановлення в усьому світі глобальних правил поведінки для адекватного розуміння, реалізації і розвитку глобальної економіки.

Згідно з експертними висновками, така прогресивна модель інформаційного розвитку надалі має відчутно позначитися й на формуванні моделі діяльності всього державного апарату

Інформаційна цивілізація, як вже було сказано, – доба знань. А знання не бувають вітчизняними чи зарубіжними. Коли вони перетворюються на головний ресурс – економіка, політика, та й практично всі інші суспільні інститути можуть бути тільки світовими. На шляху до такої повної глобалізації взаємозалежність країн багаторазово зростає.

Разом з тим ступінь розбудови  інформаційного суспільства в Україні порівняно зі світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України. Серед причин названі такі:

• рівень інформатизації окремих галузей економіки, деяких регіонів держави є низьким;
• рівень  комп’ютерної  та  інформаційної  грамотності  населення  є  недостатнім,
• впровадження  нових  методів  навчання  із  застосуванням  сучасних  інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) – повільним;
• рівень  інформаційної  представленості  України  в  Інтернет-просторі  є  низьким,  а присутність україномовних інформаційних ресурсів – недостатньою; 
• рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів та впровадження ІКТ є недостатнім, що не забезпечує всіх потреб економіки і суспільного життя; 
• спостерігаються  нерівномірність  забезпечення  можливості  доступу  населення  до комп’ютерних  і телекомунікаційних  засобів,  поглиблення «інформаційної  нерівності» між окремими регіонами, галузями економіки та різними верствами населення; 
• не  вирішуються  в  повному  обсязі  питання  захисту  авторських  прав  на  комп’ютерні програми, відсутні системні державні рішення, спрямовані на  створення національних інноваційних  структур ( центрів,  технополісів  і  технопарків)  з  розробки конкурентоспроможного програмного забезпечення [7].

Інформаційне суспільство підштовхує багато організацій до прийняття концепції «електронного  уряду».  Вони  шукають  можливість  надавати  послуги  для  населення  в  інтегрованому електронному  вигляді,  подолати  інформаційну  нерівність,  забезпечити  навчання  протягом усього  життя,  перебудувати  взаємовідносини  з  клієнтами,  сприяти  розвитку  економіки, встановити розумні правила й норми і створити форму правління з великою участю людей. В остаточному підсумку автоматизація державних служб може призвести до «прямої демократії» (без проміжних ланок).

Перехід до «електронного уряду» починається  з виходу установ в Інтернет, що призводить до фундаментального переосмислення  структури  і  ролі державних  служб.  Вдало  реалізовані електронні державні послуги повинні бути відкритими, загальнодоступними, орієнтованими на користувача,  інтегрованими  і  заснованими  на  принципі  партнерства  держави  і  приватного сектора. Вони не тільки залучать  тих людей, що  вже підключені  до Інтернету, але і зможуть привести в Мережу тих, хто ще не знайомий з нею. Головне для досягнення цієї мети – надати додаткові послуги громадянам і приватним компаніям.

У  найбільш  повному  розумінні  «електронний уряд» – це  та  інфраструктура, яку  сьогодні створюють  державні  органи,  щоб  перейти  до нових  способів  виконання  своїх  задач.  Вони складаються  з  трьох  видів  ІТ-засобів – інфраструктури, вертикальних  рішень  і різних  точок доступу, таких як громадські портали.

Термін "грід" був запропонований Яном Фостером (Ian Foster) і Карлом Кессельманом (Kаrl Kesselman), авторами першої книги (“The Grid: blueprint for a new computing infrastructure”, 1998) про ідею використання комп’ютерних мереж для розв’язання завдань, що потребують особливо великих обчислювальних ресурсів.

Ґрід – технологія сумісного  використання обчислювальних потужностей  та сховищ даних, універсальна програмно-апаратна інфраструктура, що об’єднує розрізнені комп’ютери у єдину територіально-розподілену  інформаційно-обчислювальну систему.

Ґрід мережі (англ. Grid computing) — нова модель обчислень, яка пропонує можливості виконувати складніші обчислення шляхом використання багатьох комп'ютерів під'єднаних до мережі які моделюють архітектуру віртуального комп'ютера, здатного розподіляти задачі виконання процеса в паралельній інфраструктурі. Ґріди використовують ресурси багатьох окремих комп'ютерів з'єднаних комп'ютерною мережею (як правило, Інтернет), для розв'язання обчислювальних проблем великого маштабу. Ґріди надають можливість виконувати обчислення з великими об'ємами даних, шляхом їх розділення на менші частини, або можливості виконувати набагато більше паралельних обчислень, ніж це можливо на окремому комп'ютері шляхом розділення задач між процесами. На сьогоднішній день, розміщення ресурсів в Ґрід виконується відповідно до SLA (угод на рівні послуг).

2.3. Регулювання  ринку інформаційних послуг в  Україні

Держава  один  з головних  чинників  та  ініціаторів  переходу  суспільства  до інформаційної ери. У Законі України «Про Основні  засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» зазначено, що «одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване  на  інтереси  людей,  відкрите  для  всіх  і  спрямоване  на  розвиток  інформаційне суспільство, у якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині  повною  мірою  реалізувати  свій  потенціал,  сприяючи  суспільному  і  особистому розвиткові та підвищуючи якість життя».

Стаття 2 Закону України “ Про  друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” визначає, що свобода  слова і вільне вираження у  друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і, відповідно до цього Закону, означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.[4]

Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю. Цю норму можна вважати засобом захисту також і авторського права як журналіста, так і посадової особи-автора інформації.

Законом України “Про інформацію”, який встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації, визначені основні принципи інформаційних відносин в Україні. Згідно з ст. 5 цього Закону ними є:

• гарантованість права на інформацію;
• відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
• об'єктивність, вірогідність інформації;
• повнота і точність інформації;

• законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації. [3]

Головними напрямами і способами  державної інформаційної політики є:

• забезпечення доступу громадян до інформації;
• створення національних систем і мереж інформації;
• зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
• забезпечення ефективного використання інформації;
• сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

• створення загальної системи охорони інформації;

• сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.[3]

І по-друге, гарантіями права на інформацію, визначеними ст. 10 того ж Закону:

• обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
• створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;
• вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних,бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
• створенням механізму здійснення права на інформацію;
• здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;
• встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію. [3]

10 травня 2011 року набрав чинності  Закон «Про внесення змін до  Закону України «Про інформацію»  [3]. Цим документом Закон «Про інформацію» викладено у новій редакції.

Зокрема, новою редакцією  Закону визначено, що під інформацією маються на увазі будь-які дані, які можна зберегти на матеріальних носіях або відобразити в електронному вигляді. Визначені види інформації та особливості віднесення інформації до відкритої чи конфіденційної. Крім того, в новій редакції Закону відкориговано поняття цензури і чітко прописані права журналіста. У зв’язку з цим необхідно звернути увагу, що відтепер під цензурою розуміються не тільки вимоги з боку органів влади про узгодження інформації, як було раніше, але і вимоги з боку будь-кого.

Отже, дослідження розвитку ринку інформаційних послуг в Україні дозволяє зробити такі висновки.

По-перше, під ринком інформаційних  продуктів і послуг розуміють  створення різної інформації, баз  даних  на машинозчитуваних носіях та їх реалізацію через мережі телекомунікацій, канали телебачення, а також надання телекомунікаційними та комп’ютерними мережами послуг з передавання, отримання, зберігання та обробки електронної інформації.

На ринку інформації можна виділити три основні сектори: сектор ділової інформації; сектор інформації для спеціалістів; сектор масової користувацької інформації.

По-друге, в Україні сформовано певні правові засади побудови інформаційного суспільства: прийнято ряд нормативно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних електронних ресурсів,  захисту прав  інтелектуальної власності на  ці  ресурси, впровадження електронного документообігу, захисту інформації. 

Ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно зі світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, що пов’язано з існуванням проблем на ринку інформаційних послуг, зокрема низький рівень інформатизації, недостатній рівень комп’ютерної грамотності населення, не  вирішуються в повному обсязі  питання захисту авторських  прав, недостатній рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, нерівномірність забезпечення  можливості  доступу населення до комп’ютерних  і телекомунікаційних  засобів.

У  рамках  Національної  програми  інформатизації  передбачено  широкий  спектр  проектів, спрямованих на інформатизацію органів законодавчої, судової, виконавчої влади, а також  у ній передбачені  проекти  загальнодержавного  значення.  Це  створення  системи  інформаційних ресурсів з найрізноманітніших напрямів – цифрові карти, земельний кадастр, реєстр населення, найрізноманітніші  реєстри,  зокрема  й  реєстр  науково-технічної  інформації,  стандарти  з інформаційних технологій та багато іншого. Виконання програми в повному обсязі є однією з найважливіших складових побудови інформаційного суспільства.