Становлення та розвиток податкової системи України

Таким чином, вітчизняна податкова система хоча і має  значні резерви для підвищення фіскальної ефективності, проте загальне податкове навантаження на господарюючі суб'єкти залишається досить значним, що спонукає їх приховувати доходи від оподаткування.

Отже, недоліки існуючої податкової системи вимагають її реформування. Основним напрямом реформування податкової системи України є  створення більш ефективної і  раціональної податкової системи. Що дозволить  забезпечити сприятливі умови для ведення бізнесу, здійснення інвестицій, зростання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а також за збільшення сукупних податкових надходжень до усіх рівнів бюджетів та державних цільових фондів.

Варто мати на увазі, що реалізація податкової реформи повинна бути цілеспрямованою, системною, відкритою, виваженою (обґрунтованою макроекономічним аналізом та актуарними розрахунками) і поступовою у часі.

Держава повинна гарантувати  стабільність основних принципів оподаткування, а механізми та правила їх дії  мають бути зафіксовані в єдиному документі - Податковому кодексі України [8]. На нашу думку, у ньому повинна бути втілена сутність нової або оновленої податкової політики, яка не просто визначатиме траєкторію розвитку податкових відносин і податкового права, а поєднає тенденції і напрями реформувань у податковій сфері зі стратегією економічного розвитку країни.

Реформування з метою  удосконалення податкової системи  повинно відбуватися у напрямку скорочення податкових пільг, посилання  прозорості їх надання та цільового їх спрямування. У податковій системі необхідно грунтовніше підходити до співвідношення її елементів: суб'єктів і об'єктів, ставок і податкових пільг. Необхідно створити такі інституційні умови податкової системи, які б сприяли інвестуванню. Істотно підвищити контроль за оподаткуванням непродуктивних видів діяльності: посередництва у процесах укладання між суб'єктами економічної діяльності [3].

2.2 Проблеми функціонування  податкової системи

Діюча система оподаткування  сьогодні повною мірою не може забезпечити реалізацію ні цілей державної політики, ні прав та цілей платників податків. Цілий ряд недоліків, які були допущені при її створенні, призвели до того, що податки не виконують повноцінно ні фіскальної, ні стимулюючої функцій. Сфера матеріального виробництва практично пригнічена податками, що веде до скорочення оподатковуваних оборотів, а отже, до зменшення бюджетних надходжень. У результаті діюча податкова система замість стимулювання виробництва спричиняє його скорочення, майже не поповнює дохідну частину бюджету. Головна проблема полягає в тому, що при створенні цієї системи не було повною мірою враховано теоретико-практичні принципи оподаткування, які сформовані на основі міжнародного багатовікового досвіду. Необхідно постійно перевіряти відповідність функціонуючої в Україні системи оподаткування існуючим міжнародним теоретичним принципам. Так, одним із основоположників податкової теорії А. Смітом сформульовані такі чотири принципи оподаткування [4]:

1) податки повинні  рівномірно розподілятися між джерелами доходів, а кожен окремий податок повинен однаково припадати на те джерело, на яке він спрямований;

2) час сплати, спосіб  сплати і розмір податку повинні  бути чітко визначені;

3) податок повинен  стягуватись у такій формі  і таким способом, які найбільш зручні для платника;

4)  податок повинен  стягуватись таким чином, щоб  на його вилучення витрачалось  якомога менше грошей, що надходять  до Державного казначейства. Зібрані  кошти повинні залишатись якнайменше  у руках збирачів.

Застосування першого принципу в Україні можна проаналізувати на прикладі податків на споживання (ПДВ, акцизний збір, мито). Ці податки повинні впливати на всі джерела доходів. Але тут слід урахувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони знову ж таки впливають не на всі джерела доходів однаково, а в основному на заробітну плату. Цими податками найбільше скорочується платоспроможний попит населення, а отже, і обсяги виробництва товарів народного споживання. Виникає проблема: нерівномірний розподіл податків між джерелами доходів. Очевидно, при розробленні ставок оподаткування необхідно брати до уваги рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення згасає й виробництво [11].

Стосовно сучасного економічного стану, і зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, яке враховувалось багатьма теоретиками при поясненні визначеності - до того, як почнеться період дії того чи іншого податку. В Україні протягом всього періоду незалежності час від часу вводились у дію ставки податків «заднім числом»,прикладом може бути також введення чи скасування деяких пільг та інше [4]. Аналіз літератури свідчить, що мали місце випадки, коли законодавчі акти вже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були зроблені й надходили до виконавців через тижні, а то й через місяці. Все це створює нестабільність, необхідність постійної перевірки процесу, що призводить до великих труднощів у роботі фінансового апарату підприємств. Платник повинен завчасно бути проінформований про підготовку, введення в дію чи зміну податкового законодавства. У питаннях зручності терміну та способів утримання податків загострення майже відсутні.

Щодо останнього принципу, то за А. Смітом можна виділити два моменти:

1)   податок може  вимагати від платника більшу  кількість грошей, ніж та, що викликана  потребами «казни», через занадто  великий штат чиновників;

2)   високий рівень  оподаткування може спричинити  обмеження виробництва і зайнятості  у ньому, що потребує додаткових витрат для забезпечення засобами існування значної частини населення.

Звертаючись до засад  управління податками, визначених у  літературі [4, 5, 6, 10, 11], можна зауважити, що ці принципи не завжди працюють у вітчизняній системі оподаткування. В історії української системи оподаткування є такі приклади: еволюція податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, часті зміни розмірів ставок мита та акцизів, досить високі тарифи відрахувань у державні цільові фонди соціального спрямування, відсутність стимулюючого впливу прибуткового податку з громадян тощо. Не можна назвати простими і доступними законодавчі акти щодо цих податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Розрахунки цих податків ускладнюють роботу як платників, так і контролюючих органів [33].

Негативно також впливають  на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих  термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах.

Одним із недоліків податкової системи України, на думку [4, 33], є досить часті перевірки діяльності підприємств працівниками податкових органів та інших державних структур.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб'єктами господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і виконує свої функції в повному обсязі, не можна [4, 5, 33].

Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки  і згортання легального бізнесу, а також до скорочення податкової бази. Важливе місце при цьому  у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться принципу фіскальної достатності, який полягає в здійсненні податкової політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових надходжень, яка оптимально бажана з огляду на проголошену економічну доктрину.

Рівень податкової ставки повинен ураховувати можливості платника податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні його доходам, і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього принципу призведе до того, що додаткове податкове навантаження припаде на законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості ухилятися від оподаткування.

Слід зазначити, що у процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків. Останніми роками у вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі податки хоч і зручні для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переважання справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як занепад рівня життя більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, не здатного конкурувати з дешевою продукцією іноземних фірм, тощо.

На думку [4, 5, 33], у процесі реформування системи оподаткування в Україні необхідно докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування, на нашу думку, є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність прав у органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки і збори. На місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно наповнити місцеві бюджети, а отже, дати змогу спрямувати додаткові кошти на розв'язання економічних і соціальних проблем регіонів.

Як свідчить аналіз літературних джерел, неможливо побудувати ефективну  податкову систему, не сформувавши  платника податку як елемента податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегулювати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також ураховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування.

Сплата податків повинна  мати обов'язковий характер. Система  штрафів і санкцій, громадська думка  у країні мають бути сформовані таким  чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

В умовах економічної  нестабільності, існування різного  роду механізмів, приховування прибутків  та ухилення від сплати податків удосконалення системи оподаткування в Україні та підвищення її ефективності повинно йти шляхом пошуку найбільш надійних та стабільних джерел сплати податків. Поряд із цим, виходячи з вимог податкової реформи, одним з пріоритетних її напрямів має стати реальне полегшення податкового тиску на економіку за допомогою розширення переліку об'єктів оподаткування.

На нинішньому етапі  соціально-економічних реформ, коли основним мотивом економічної політики стає орієнтація держави на міжнародні ринки, на пожвавлення підприємництва, на посилення ринкових регуляторів у стимулюванні відродження національної економіки, назріла гостра необхідність невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного та раціонального податкового законодавства. [10, 11].

2.3  Вдосконалення функціонування  податкової системи України

На сьогодні у сфері  оподаткування діє близько 2000 нормативно-правових актів, при цьому мають місце  випадки, коли норми різних актів  законодавства суперечать одна одній. Безумовно, працювати безконфліктно і комфортно платникам податків у такому складному правовому середовищі дуже непросто. Вітчизняному бізнесу потрібні менша кількість податків, нижчі ставки, узгоджені між собою норми податкового законодавства. Практично всі опитування підприємців свідчать, що найпершою перешкодою для бізнесу вони вважають незрозуміле і нестабільне законодавство [33].

Спроби нарощування  податкових надходжень за допомогою  адміністративних заходів мають  лише тимчасові результати, а інколи призводять до наростання заборгованості платників податків із податків, зборів та обов'язкових платежів.

На нинішньому етапі  розвитку нашої країни, коли основним мотивом економічної політики повинна  бути безпосередня орієнтація держави  на зростання добробуту народу, активізацію інвестиційної і підприємницької діяльності, є нагальна необхідність невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного податкового законодавства.

У результаті багаторічних дискусій про концепцію реформування податкової системи України була признана пріоритетність кодифікації українського податкового законодавства. Вчені і практики дійшли висновку, що нестабільна податкова система підриває основу бюджетної системи країни, провокує політичну нестабільність та соціальне напруження [5, 33].

Комплексно ця проблема може бути вирішеною лише за умови  системного підходу до її усунення, і в першу чергу шляхом законодавчого  врегулювання питань оподаткування  та за наявності адекватних умов адміністрування  податків, що дозволить уникнути неконтрольованих ситуацій.

На думку вчених та практиків, шляхом прийняття Податкового  кодексу України можна досягти:

•    забезпечення стабільності та досконалості податкового  законодавства;

• зменшення кількості  непродуктивних податків, витрати на адміністрування яких перевищують їх надходження;