Шляхи вирышення проблем зайнятосты молоды в Украъне

Реформування зайнятості населення повинно проходити  комплексно , поряд з реформуванням  економічних відносин .

Підсумовуючи все вищесказане , варто зазначити , що не можна вважати  правильним покладення реалізації проблеми зайнятості населення лише на державу . Безробітні громадяни повинні активно  сприяти цьому .

Сьогодні , в умовах свободи  вибору форм зайнятості , способом вирішення  проблеми зайнятості є підприємницька діяльність  незайнятих громадян. Зокрема , в Законі України  “Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  на випадок безробіття “ передбачено  можливість одноразової виплати  допомоги по безробіттю  для організації  безробітним підприємницької діяльності . Показовим  є досвід Польщі , Чехії , де приватний бізнес , самостійна зайнятість є пріоритетом державної політики в сфері зайнятості , і ця політика приносить реальні результати.

Держава повинна створити сприятливий податковий клімат, реформувати цивільне , підприємницьке законодавство, а реалізацію свого права повинні активно здійснювати самі незайняті громадяни .

3.2 Шляхи вирішення проблем зайнятості

Важливим напрямом запобігання  безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих  матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських  робіт, обслуговуванні і ремонті  сільськогосподарської техніки, транспортуванні  і реалізації урожаю., через надання  допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм  сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені  економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним  лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість  програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються  як на державному, так і на регіональному  рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні  програми зайнятості населення спрямовані на:

• сприяння розвитку і структурній  перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних  працівників, насамперед на рентабельні  виробництва та в пріоритетні  галузі економіки;

• попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості  підприємств і організацій у  створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами  зайнятості;

• удосконалення системи відтворення  робочої сили водночас із збільшенням  числа робочих місць, поліпшенням  професійної орієнтації, підвищенням  кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

• захист безробітних та їхніх  сімей від негативних наслідків  безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального  захисту і не спроможні конкурувати  на ринку праці;

• формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної  служби зайнятості;

• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення  на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного  забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

• формування механізму диференційованого  підходу щодо збереження робочих  місць;

• створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах  громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

• регулювання трудових міграцій;

• забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

• сприяння професійній мобільності;

• розвиток соціально-трудових відносин;

• удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

• сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної  політики зайнятості на територіальному  рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери  прикладання праці, в тому числі  створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення  і безробітних; забезпечення державних  гарантій зайнятості для окремих  категорій населення; поліпшення системи  професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх  сімей; організації громадських  робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується  організаційне, наукове і фінансове  забезпечення усіх запланованих заходів  та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних  та інших умов господарювання для  підприємств, організацій, установ  усіх форм власності.

Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється  знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які  можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування.

Важливим є об'єднання річного  та довгострокового підходів до програмування  зайнятості населення, як це передбачено  статтею 14 Закону України "Про зайнятість населення”.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Молодь уже сьогодні багато в чому визначає політичні, економічні й соціальні структури суспільства. 

Молодь – це соціально-демографічна група суспільства, що перебуває в стадії трудового й соціального самовизначення й володіє рядом специфічних ознак, що відрізняють її від громадян іншого віку. Вона має ряд особливостей, які з погляду оцінки трудових ресурсів є як достоїнствами (високий освітній рівень, ініціативність, нестандартність мислення, уміння швидко адаптуватися в умовах ринкової економіки, бажання працювати й використовувати отримані в навчальному закладі знання на практиці), так і недоліками (відсутність практичного досвіду й трудових навичок, завищені вимоги до передбачуваної роботи, завищена самооцінка й ін.). 

Останнім часом все  більше число молодих людей вважає одержання повноцінної освіти необхідною умовою досягнення бажаного соціального  статусу й більш високого матеріального  становища, певною гарантією від  безробіття. 

Вирішальним причинним фактором результативності діяльності молодих людей є їхня мотивація. 

При розгляді мотивації варто  зосередитися на факторах зовнішніх  і внутрішніх, які заважають активізувати діяльність молоді на досягнення поставлених  цілей. 

Зовнішній фактор, що не залежить від самого суб'єкта, – це низька конкурентоспроможність молоді на ринку  праці, він обумовлений: 

- недоліком професійного досвіду; 

- слабкою соціальною захищеністю, необґрунтовано низькою системою оплати праці в країні. 

Внутрішній фактор, що залежить від самого суб'єкта, – освітній рівень, ініціативність, нестандартність  мислення, уміння швидко адаптуватися в умовах ринкової економіки, він  обумовлений: 

- амбіційністю випускників сучасних вузів; 

- завищеними вимогами до умов і оплати праці; 

- не бажання робити кар'єру із самих «низів»; 

- відсутність чіткої професійної визначеності. Здебільшого молоді люди не мають повного й адекватного уявлення про реальне положення сучасного ринку праці, тенденції його розвитку, не мають навичок пошуку роботи й спілкування з роботодавцями, що надає право вважати, що молодь має потребу в більше повній і точній інформації про ринок праці. 

Разом з тим і такі проблеми, як соціальна незрілість, невміння будувати професійні плани, неадекватна самооцінка випускників утрудняють адаптацію молодих фахівців у сучасних економічних умовах. 

Необхідно вирішувати проблему збільшення зайнятості й комплексно підходити до її рішення: 

1) Держава повинна подбати про створення атмосфери соціальної стабільності й захищеності для розглянутої верстви населення (адже молодь – це майбутнє нації). 

2)Органи місцевого самоврядування повинні активно стежити за положенням на ринку праці свого регіону.