Продуктивність праці як шлях підвищення ефективності виробництва

1. % зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / (100 + %

     підвищення  виробітку)- 100;

2. % підвищення виробітку = % зниження трудомісткості / (100 - %

     зниження  трудомісткості)- 100 [3, c. 68-71].

     Виробіток є найпоширенішим і універсальним  показником. У масштабі економіки  рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва  визначається відношенням величини знову створеної вартості — національного доходу — за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за  певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

     Розрізняють показники виробітку залежно  від одиниці виміру робочого часу:

1. Виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;
2. Виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;
3. Виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

       Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.

     Денний  залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

     Річний  виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

     Залежність  між цими показниками може бути виражена так:

1. Індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку - Індекс використання робочого часу протягом зміни;
2. Індекс річного виробітку = Індекс денного виробітку - Індекс кількості явочних днів протягом року.

     Методи  вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

     Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

     Цей метод має широке застосування всередині  підприємства: на робочих місцях, у  бригадах, на окремих дільницях тих  галузей, які виробляють однорідну  продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

     Якщо  підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється  за якоюсь однією ознакою, виробіток  можна розрахувати за допомогою  умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна усувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

     Трудовий  метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо годинах. За науково обгрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

     Трудовий  метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто не порівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково обгрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

     У сучасних умовах найпоширенішим методом  вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

     Перевага  вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

     Показники продуктивності праці, розраховані  за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує. 

     1.3. Фактори та резерви підвищення продуктивності праці 

     Фактори зміни певного показника —  це сукупність усіх рушійних сил і  причин, що визначають динаміку цього  показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Оскільки, як зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, остільки вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.

     За  рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

1. Ті, якими може керувати суб'єкт господарської діяльності (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);
2. Ті, що перебувають поза сферою керування суб'єкта господарювання (політичне становище в країні , рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, НТП, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).

     Оскільки  праця є процесом взаємодії робочої  сили із засобами виробництва, фактори  зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

1. Соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили.
2. Матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробництва.
3. Організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

     До  групи соціально-економічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, здатність реагувати на зовнішні стимули і внутрішнє бажання якісно виконувати роботу. До цієї групи факторів належать також такі характеристики трудових колективів, як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

     До  групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; упровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

     До  групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, удосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів; удосконалення розподілу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, упровадження передових методів та прийомів праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць, упровадження прогресивних норм і нормативів праці; поліпшення умов праці та відпочинку, удосконалення систем матеріального стимулювання.

     За  сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

1. Внутрішньовиробничі, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;
2. Галузеві і міжгалузеві, пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;
3. Регіональні, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);
4. Загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу тощо).

     Важливим  етапом аналітичної роботи на підприємстві с пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних  заходів щодо реалізації цих резервів і їх безпосереднє впровадження. Під резервами підвищення продуктивності праці розуміють невикористані ще можливості економії витрат живої та уречевленої праці. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці — це процес перетворення можливого у дійсне. Внутрівиробничі резерви зумовлені удосконалюванням і найбільш ефективним використанням техніки і робочої сили, скороченням робочого часу, економією сировини й матеріалів, раціональним використанням устаткування.

     Внутрівиробничі резерви містять у собі резерви зниження трудомісткості, поліпшення й використання робочого часу, резерви удосконалення структури кадрів, економії предметів праці і економії засобів праці.

     Резерви підвищення продуктивності праці класифікують таким чином:

     1.  Підвищення технічного рівня виробництва:

          а)    механізація й автоматизація виробництва;

          б)    упровадження нових видів устаткування технологічних процесів;

          в)    підвищення якості сировини й матеріалів.

     2. Поліпшення організації виробництва і праці:

          а)    підвищення норм;

          б)   зменшення кількості працівників, які не виконують норми;

          в)   спрощення структури управління;

          г)   механізація облікових та обчислювальних робіт;

          д)   зміна робочого періоду.

     3. Зміна зовнішніх, природних умов:

          а)   зміна умов видобутку вугілля, нафти, руд, торфу;

          б)   зміна вмісту корисних речовин.

     4. Структурні зміни у виробництві:

     а)   зміни частки окремих видів продукції;

          б)   зміна трудомісткості виробничої програми;

          в)   зміна частки купованих напівфабрикатів і комплектних виробів;

          г)   зміна частки нової продукції.

     За  часом використання резерви зростання продуктивності праці ділять на поточні й перспективні.

     Поточні резерви можуть бути реалізовані в найближчому періоді і не потребують значних одноразових втрат. До них належать:

1. Краще використання устаткування.
2. Ліквідація або скорочення браку;
3. Застосування найбільш раціональних і ефективних систем оплати праці;
4. Удосконалювання організації праці на підприємстві і її нормування.

     Перспективні  резерви підвищення продуктивності праці зазвичай потребують перебудови виробництва, упровадження нових технологій і т. д. Для цього необхідні додаткові капітальні вкладення і терміни здійснення робіт. Значення продуктивності праці визнається всіма країнами з розвинутою ринковою економікою. Низька продуктивність праці приводить до інфляції, повільних темпів зростання обсягів виробництва та безробіття.