ВСТУП

 

     Актуальність  дослідження. Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття "продуктивність" і "продуктивність праці".

     Продуктивність  – це ефективність використання ресурсів – праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації – під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

     Вища  продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих  витрат, при цьому необхідно враховувати  потреби цієї чи іншої продукції  на ринку, у суспільстві.

     Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

     Продуктивність  праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

     З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво  тієї чи іншої продукції, складається з:

1. живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;
2. минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія – повністю; машини, споруди тощо – частково).

     Продуктивність  праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю  часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

     У процесі виробництва функцією живої  конкретної праці є створення  нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

     Продуктивність  праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю  часу і вимірюється кількістю  витраченої енергії людини. Чим вищий  рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

     Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

     Метою курсової роботи є дослідження продуктивності праці, її ролі в економічному зростанні підприємства, а також аналіз і резерви росту продуктивності праці на підприємстві 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ  ПІДПРИЄМСТВА 

          1.1.  Продуктивність праці як економічна категорія 

     Основною  проблемою економічної теорії і  господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо  ефективністю. Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи:

1. Робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал).
2. Компоненти природних ресурсів (земля та сировина).
3. Компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).

     Відповідно  окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

     Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

     Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку — результатів праці та витрат праці.

     Продуктивність  праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

     У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення  людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати  краще, виробляти більше якісніших  благ при тих самих або й  менших затратах праці. Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

     Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під  дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

     За  відомим визначенням К. Маркса, зростання  продуктивності праці полягає в  тому, що частка затрат живої праці  в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується [6, c. 47].

     На  рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного  використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

     Рівень  екстенсивного використання праці  показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня.

     Якщо  протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного  використання праці.

     Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

     Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці  — це важливі фактори зростання  продуктивності праці, які, однак, мають  чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно [7, c. 142].

     Джерелом  зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці. 

2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці

 

     Важливою  передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

     Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі.  

     

     Рис. 1.1 Методи вимірювання продуктивності праці 
 

     Методи  обліку продуктивності праці мають  відповідати таким вимогам:

1. Одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;
2. Повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
3. Забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
4. Показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні [10, c. 36].

     Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.

     Продуктивність  праці вимірюється відношенням  обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

     Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво. 

                                                     

     де  В — виробіток;

         Т — затрати робочого часу;

         Q —  обсяг виробленої продукції.

          На підприємствах виробіток може  визначатися різними способами  залежно від того, якими одиницями  вимірюється обсяг продукції  і затрати праці. Це такі  способи:

1. Натуральний – ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах.
2. Вартісний - ділення обсягу виробленої продукції у гривнях на затрати часу, що виражені в середньо- списковій чисельності робітників або відпрацьованих ними кількості людино-днів;-годин.
3. Трудовий - ділення обсягу виробленої продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах на кількість працівників.

     Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто величина обернена до виробітку): 

                                          

     де  Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

     Чим більший виробіток продукції  за одиницю часу, або чим менші  затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так: