Монетарна політика України

Нагадаємо, що ефективність належить до системних категорій  і відображає рівень реалізації функцій  тієї чи іншої системи. Тому набір економічних показників, які характеризують ефективність, визначається метою та специфікою функціонування конкретного виду систем та їх елементів. Крім того, визначення ефективності залежить від рівня деталізації досліджень і може стосуватися діяльності системи в цілому або ефективності виконання системою окремої функції. Відповідно до цього в процесі аналізу застосовуються різноманітні вимірники ефективності (коефіцієнти, індекси) та методичні прийоми досліджень.

Аналіз ефективності банківської  діяльності залишається й досі складною проблемою як у теоретичному, так  і в прикладному аспектах. Зокрема, прибутковість, яку традиційно заведено сприймати як свідчення ефективної діяльності, є лише одним з аспектів оцінювання діяльності банку, і тому вона не може вважатися остаточним показником ефективності. Для банків як установ, діяльність котрих значною мірою залежить від довіри клієнтів і котрі розпоряджаються суттєвою частиною суспільного капіталу, важливе значення мають характеристики надійності та стабільності.

Під цим кутом зору стратегічна  мета діяльності банку визначається як зниження ризику за умови збереження певного рівня прибутковості, що забезпечує банкам досягнення адекватної рівноваги за умов швидкозмінного ринкового  середовища. З цього випливає, що ефективність визначатиметься мірою реалізації названої мети. Зазначимо, що за обставин, які склалися в нашій країні, орієнтація на стабільність видається найбільш виваженою стратегією. Отже, підсумкова оцінка ефективності діяльності як окремого банку, так і банківської системи в цілому, має ґрунтуватись на аналізі співвідношення прибутків та ризиків.

У цьому зв’язку зарубіжні  вчені підкреслюють, що для аутсайдера оцінка банку є складною за браком повної і точної інформації про ризики, на які наражаються банки, а саме: про відсотковий, валютний, кредитний ризик, про діловий ризик (ризик «виснаження» прибутку банку) і ризик позабалансових видів діяльності або обумовлених вимог. У зовнішньому аналізі в основному використовуються дві групи показників ризику: статистичні величини (варіація, дисперсія, коефіцієнт бета) або непрямі показники ризикованості діяльності банку — співвідношення власних і залучених коштів, залежність від міжбанківського кредитування, коефіцієнти ліквідності та платоспроможності банку та ін. Зазначимо, що статистичні прийоми вимірювання ризиків не дуже придатні для використання в Україні, насамперед за браком необхідного масиву історичної інформації (тривалість якого має становити близько 30 років). Сформувати та обробити такі інформаційні масиви непросто, тому для більшості користувачів найдоступнішими і найуживанішими залишаються непрямі показники ризику.

Для інсайдерів проблеми аналізу  ефективності банківської діяльності пов’язані з формуванням механізмів трансфертного ціноутворення та адекватною оцінкою ефективності внутрішньобанківського обороту коштів. Отже, проблема оцінки ефективності діяльності сучасного  банку залишається в центрі уваги  вчених і її ще й досі остаточно  не розв’язано.

Економічна криза, яка  набула розвитку в Україні, починаючи  з вересня 2008 року, все більше поглиблюється, розповсюджуючись на грошово-кредитну, фіскальну, соціальну сфери, невпинно погіршуючи соціальне самопочуття  та очікування суб’єктів ринку й  пересічних громадян. Тому дослідження  сучасного стану банківської  системи в Україні та впливу економічної  кризи   на діяльність комерційних банків є досить актуальним сьогодні.

В останні роки в умовах економічного зростання збільшення доходів населення, підвищення його платоспроможного попиту діяльність банків стає дедалі більшою  мірою соціально орієнтованою, спрямованою  на надання послуг населенню, зокрема  – на залучення вкладів від  фізичних осіб та надання їм кредитів. Завдяки зростанню довіри до банків населення поступово стає основним їх кредитором і позичальником.

Основним фактором, на який звертають  свою увагу клієнти банків при  розміщенні коштів на депозит чи отриманні  кредиту є ділова репутація банку, а конкретніше його надійність і  стабільність. Однак, вирішальне значення при прийнятті рішення відіграє величина відсоткової ставки. Саме цей показник може допомогти заробити або зекономити кошти як для окремої особи, так і для банку.

Оперуючи процентними ставками банківські установи, намагаються підвищити  дохід від проведення своїх кредитних  операцій, збільшити попит на свої послуги. Банки диференціюють відсотки в залежності від терміну надання  кредиту, величини позики, умов погашення (з відстрочкою, щомісячно тіло кредиту та відсотки, щомісячно відсотки, а тіло кредиту в кінці терміну), виду забезпечення (застава, поручительство), надійності позичальника та ін. Вони намагаються створити найвигідніші умови для надійного клієнта з метою забезпечення довготривалих ділових відносин, але в свою чергу з найбільшою вигодою для себе.

Табл 3.1. Динаміка облікової ставки НБУ за 2001-2009 роки

Як видно з табл. 3.1  протягом досліджуваного періоду облікова ставка НБУ поступово зменшвалась і, досягнувши 05.12.2002 року позначки 7,0%, почала знову потрохи збільшуватись до 2009 року. Зауважимо, що це була і досі залишається найнижча відсоткова ставка, встановленна НБУ. Однак, необхідно зазначити, що з 05.12.2002 р. до 09.06.2004 р. рівень облікової ставки становив 7,0%, а її зростання в 2004 році пов’язано з політичною нестабільністю в країні.  
Для того, щоб прослідкувати вплив зміни облікової ставки на динаміку середньозваженої величини відсотків за кредит необхідно співставити їх графіки змін протягом однакового періоду. Відсоткові ставки за кредитами будуть

за даними місяця в якому відбувалося  введення в дію нової облікової ставки.

Розглянувши рис. 3.1 можна побачити, що в загальному облікова ставка НБУ здійснює вплив на рівень ставок по кредитам банків, але такий вплив не є сильно вираженим. Зокрема, в серпні 2005 року прослідковується різка зміна показників в протилежних напрямках, так облікова ставка зросла на 0,5%, а ставка за кредити зменшилась на 2,56%. Така тенденція могла виникнути у зв’язку з підвищенням попиту на кредити, адже навіть рівень інфляції цього місяця дорівнював нулю, що в сукупності зі зниженням облікової стави могло призвести до зниження відсотку за кредит. З цього можна сказати, що на вартість кредитів комерційних банківських установ здійснюють вплив ряд інших, не менш важливих, факторів.

В умовах ринкових перетворень рівень розвитку грошової системи та її основного  елементу – банківського сектору  значною мірою визначають реальні  можливості української економіки. Тому суспільство зацікавлене у  стабільній роботі банків, а також  у дотриманні ними певного рівня  ризиків, притаманних банківській  діяльності. Мінливість процентних ставок та збільшення числа банківських  продуктів, які відображаються в  балансі та поза ним, обумовили те, що управління процентними ризиками стало важливою складовою банківського управління загалом. У зв’язку із цим органи, які регулюють і  контролюють банківську діяльність (передусім Національний банк України), повинні приділяти більше уваги  оцінці процентного ризику, на який наражаються українські банки, що є  особливо актуальним у світлі останніх рекомендацій Базельського комітету щодо вимог до капіталу банку з урахуванням  ризику.

Виділяють такі види ризику зміни  процентної ставки:

• ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів із фіксованою процентною ставкою) та переоцінки розміру ставки (для інструментів зі змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов’язань і позабалансових позицій. Цей вид процентного ризику впливає на доходи банку та вартість його інструментів, є невід’ємною частиною банківської діяльності і вважається доволі непередбачуваним. Протидією зростанню такого ризику є встановлення лімітів відповідно до рівня ризику, обсягу портфелів банку та видів його діяльності;
• ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності. Даний вид ризику може мати негативний вплив на доходи банку та його економічну вартість. Банк може застрахувати свій стан від паралельних змін кривої дохідності. Наприклад, таким чином: довгу позицію облігацій із терміном погашення 10 років хеджувати короткостроковою позицією векселів того ж емітента з терміном погашення 5 років, хоча можливість збитків при цьому цілковито не усувається;
• базисний ризик, що виникає через відсутність достатньо тісного зв’язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;
• ризик права вибору, пов’язаний із наявністю права відмови від виконання угоди (тобто з реалізацією права вибору). Мова йде про безстрокові депозиті інструменти, що дають право вкладникам вилучати свої кошти; кредити, які позичальники можуть погасити достроково без штрафних санкцій, а також різні види облігацій і векселів із правом дострокового викупу [7, с. 175].

Управління процентним ризиком  передбачає застосування різноманітних  методик та дій, спрямованих на зменшення  ризику втрати власних коштів унаслідок  несприятливих змін процентних ставок. Серед методик аналізу та контролю можна умовно виділити комплексні методи (тобто методи, в рамках яких можуть бути реалізовані внутрібанківські системи аналізу й контролю ризику процентної ставки), а також власне методи аналізу й методи контролю. Найвідомішими комплексними методами є аналіз і контроль ґепу та дюрацій.

Найпростіший і найпоширеніший метод аналізу ризику процентної ставки – метод ґепу (GАР – від англ. розрив, дисбаланс) – ґрунтується на виділенні чутливих (до процентних ставок) вимог і зобов’язань банку (включаючи позабалансові позиції). Керування ґепом полягає в утриманні відношення ґепу до загальних активів у заздалегідь заданих межах.

Ще одним комплексним  способом аналізу процентного ризику є метод аналізу дюрацій (дюрація – середньозважений за сумою термін погашення фінансового інструменту), який ґрунтується на їх здатності відображати чутливість поточної вартості фінансового інструменту до зміни процентних ставок: чим більша дюрація фінансового інструменту, тим чутливіша його поточна вартість до зміни ставки (за інших однакових умов).

Для детальнішого якісного і кількісного дослідження процентного  ризику (насамперед базисного та ризику зміни кривої дохідності) доцільно використовувати методику моделювання, яка включає цілу групу різноманітних методів, базованих на детальному описі властивостей усіх або основних фінансових інструментів у портфелі банку, важливих у контексті процентного ризику і породжуваного грошового потоку (наприклад, метод ефективної границі). Моделювання може бути статичним і виконуватися, виходячи з наявної структури балансових і позабалансових вимог та зобов’язань у припущенні про припинення (починаючи з поточного моменту) операцій із залучення і розміщення коштів. Динамічне моделювання виконується, виходячи з наявної структури балансових і позабалансових вимог і зобов’язань, передбачуваних у майбутньому операцій із залучення й розміщення коштів.

Для управління та мінімізації  ризику зниження вартості ресурсів найприйнятнішим  є метод хеджування процентного  ризику. Хеджування (або передача ризику) виконується, як правило, на організованих  фінансових ринках (біржах, в електронних  системах торгівлі) чи на двосторонній основі. Захист від процентного ризику безпосередньо стосується таких  похідних фінансових інструментів, як процентні ф’ючерси, опціони, свопи  тощо.

Отже, для створення ефективної системи управління процентним ризиком  банку, яка передбачає виявлення, кількісну  оцінку, моніторинг та оптимальне збалансування  окремих елементів і видів  ризику, необхідно враховувати такі основні аспекти:

1. Аналіз процентного ризику банку. Це складний процес, який не може бути зведений до однієї методики чи набору формул. Зважаючи на зазначені вище позитивні й негативні властивості окремих методів оцінки процентного ризику, рекомендується:

• для загальної оцінки обсягів і тенденцій процентного ризику на короткострокових часових інтервалах застосовувати методи аналізу ґепу та дюрацій банку. При цьому модель управління ґепом доцільно використовувати для дослідження різних сценаріїв змін процентних ставок відносно статичних моделей розриву балансу банку, а модель управління дюраціями – для обліку ефекту зміни економічної вартості банку;
• з метою детальнішого якісного та кількісного дослідження процентного ризику (передусім базисного та ризику зміни кривої дохідності) доцільно використовувати метод моделювання;
• для управління та зниження ризику зменшення вартості ресурсів найприйнятнішим є метод хеджування процентного ризику на основі передачі його іншій стороні шляхом купівлі чи продажу похідних фінансових інструментів (процентних ф’ючерсів, опціонів, свопів, тощо);

2. Реалізація більшості методів аналізу і контролю процентного ризику неможлива без високоякісної автоматизованої банківської системи. В такому разі під її якістю розуміють не технічні можливості, а повноту і точність інформації, що міститься в ній;

3. Управління ризиком права вибору, а також процес контролю й обмеження загального процентного ризику полягає у розробці обґрунтованої системи лімітів і сублімітів, встановлених як відносно загального рівня процентних ризиків, так і за видами фінансових інструментів, за часом здійснення операцій, у розрізі філій, відділень тощо. Задокументоване визначення необхідного і достатнього набору лімітів, на нашу думку, дасть змогу ефективно обмежувати процентний ризик без значного послаблення гнучкості фінансової політики [15,с.37].

Загалом мета управління процентними  ризиками полягає в тому, щоб їх рівень відповідав встановленим банком лімітам, внутрішнім інструкціям та характеру діяльності банку навіть у тому випадку, коли процентні ставки змінюються. Банки повинні розробляти відповідні процедури, які давали б  змогу підтримувати процентний ризик  у межах лімітів або змінювати  ліміти, які виявляються невідповідними. Система лімітів має діяти  так, щоб усі позиції, котрі перевищують  їх, були помітними для вищого керівництва  банку.

Урахування в процесі  розробки політики управління процентним ризиком викладених вище аспектів дасть  змогу не тільки знизити ризикованість, але й підвищити ефективність діяльності українських банків.