Макроекономічна нестабільність: безробіття

      Так, Закон «Про зайнятість населення» доповнено  ст.23, у якій мова йде про організацію загальнодержавних оплачуваних робіт, які мають суспільно корисну спрямованість, відповідають потребам держави, виходячи з її соціально-економічних пріоритетів, на об’єктах, визначених Кабінетом Міністрів, у сфері будівництва та реконструкції (модернізації) спортивної, транспортної, медичної, туристичної та телекомунікаційної інфраструктури, в т.ч. об’єктах, пов’язаних з підготовкою та проведенням Євро-2012).

      Зазначені роботи покликані створити додаткові  робочі місця в умовах боротьби з  наслідками світової фінансової кризи та підвищити матеріальний добробут громадян[24,с.12].

       Зайнятість  населення повинна регулюватися на трьох рівнях: на державному, регіональному  та на рівні підприємства[25,c.27]. Схематично ці рівні регулювання ринку праці зображена на рисунку 3.1. 
 

      Рисунок 3.1 – Схема регулювання процесів зайнятості населення 

      Саме  ефективна робота, що проводиться  на усіх трьох рівнях регулювання  зайнятості населення, вказаних на рисунку 3.1 та їх взаємодія може забезпечити  збереження ефективних робочих місць, створення нових, підвищення якості робочої сили та детінізацію  відносин у сфері зайнятості населення.

      У питаннях сприяння зайнятості населення  важливу роль відіграють Державні програми зайнятості на перспективу. Державною  програмою зайнятості до 2010 р. визначено такі головні завдання: підтримка створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості; формування ефективної структурної та регіональної політики зайнятості; сприяння самозайнятості і поліпшенню системи надання грошової допомоги безробітним; легалізація тіньової економіки; впровадження на державному рівні механізмів захисту вітчизняних товаровиробників і товарів в умовах вступу до Світової організації торгівлі[25,с.29].

      Таким чином, Державна програма зайнятості до 2010 р. включає в себе всі найбільш ефективні та дієві заходи для боротьби з безробіттям в умовах світової фінансової кризи. 

        3.3 Діяльність державної служби зайнятості України 

      Після розпаду колишнього СРСР, у міських і районних центрах зайнятості було офіційно розпочато реєстрацію безробітних в Україні, тобто в державі почав формуватися і діяти ринок праці. Регулювання ринку праці, соціальний захист громадян у разі вимушеного безробіття — один із важливих обов'язків держави, яка будує керовану, соціальне орієнтовану ринкову економіку. Саме тому наприкінці 1990 р. уряд України визнав за доцільне перетворити службу працевлаштування, що існувала в системі Міністерства праці України, на державну службу зайнятості, тобто централізовану систему спеціальних державних органів, які б комплексно вирішували питання, пов'язані з регулюванням зайнятості населення, професійною орієнтацією, перенавчанням, працевлаштуванням, соціальною підтримкою громадян, які тимчасово не працюють.

      Закон України "Про зайнятість населення", прийнятий Верховною Радою України 1 березня 1991 р., низка положень щодо практичної реалізації цього закону, а також спеціальні постанови Кабінету Міністрів України створили правове поле діяльності державної служби зайнятості. На виконання зазначених законодавчих документів державною службою зайнятості було виконано велику роботу, пов'язану зі створенням і зміцненням матеріально-технічної бази, оснащенням центрів зайнятості обчислювальною технікою, підготовкою кадрів для всіх ланок служби зайнятості, нагромадженням досвіду організації різних форм роботи з незайнятим населенням, вивченням досвіду діяльності аналогічних служб інших країн.

      Крім  зазначеного Закону діяльність служби зайнятості України регламентується  нормативними актами Кабінету Міністрів  України, Міністерства праці та соціальної політики України, Верховної Ради України, указами Президента України та локальними актами Державного центру зайнятості.

      Служба  зайнятості заснована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР" від 21 грудня 1990 року № 381. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості, згідно з яким на неї покладене комплексне вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

      У статті 18 Закону України "Про зайнятість населення"  зазначається: «Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування»[3].

      На  сучасному етапі державна служба зайнятості діє як єдина цілісна  система органів виконавчої влади. Структура державної служби зайнятості зображена на рисунку 3.2. 

Рисунок 3.2 – Структура державної служби зайнятості  

      Перший (базовий) рівень — це районні, міські, міськрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають  громадян і надають їм послуги  згідно з чинним законодавством про зайнятість.

      Другий  рівень — це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський  і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб, а також інститут підготовки кадрів.

      Третій (верхній) рівень — це Державний  центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 p.).

      До  складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади    професійної    підготовки    незайнятого     населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро  зайнятості,  центри  реабілітації  населення,  підприємства, установи і організації, підпорядковані службі зайнятості[3].

      Відповідно  до законодавства, кожен громадянин має право звернутися до державної  служби зайнятості та отримати безкоштовно  консультацію, відповідну інформацію та сприяння у пошуку роботи або  працевлаштовуватися самостійно.

      Реєстрації  в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, підлягають усі незайняті громадяни, які  звернулися до служби зайнятості за сприянням  у пошуку роботи та виявили бажання зареєструватись у службі незалежно від причини звільнення з підприємства, установи, організації.

      Зайняті громадяни, які бажають змінити  професію або місце роботи, влаштуватись на роботу за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку[26].

      Якщо  громадянин, зареєстрований у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу, двічі відмовився від підходящої роботи, він не може бути визнаний безробітним.

      Такий громадянин знімається з обліку і  протягом шести місяців йому можуть надаватися лише консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку громадянин може зареєструватися повторно в державній службі зайнятості  як такий, що шукає роботу. У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянину статусу безробітного(за його особистою заявою) приймається державною службою зайнятості на восьмий день[3]. Статус безробітного дає особі право на отримання допомоги по безробіттю на умовах та в розмірах, визначених Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. Розміри соціальних виплат залежать від страхового стажу, підстави звільнення та розміру заробітної плати, отримуваної громадянином перед звільненням[26].

      Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок передбачених на такі цілі коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

      Основними завданнями державної служби зайнятості є: розробка і здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам на випадок безробіття; систематичне вивчення процесів на ринку праці і у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, а також складання необхідних прогнозів для розробки і впровадження заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили; контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

      Відповідно до цих завдань, державна служба зайнятості має наступні обов’язки: інформувати населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях, про послуги, що надаються службою зайнятості; консультувати громадян з питань одержання роботи, у тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці; інформувати та консультувати власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи щодо наявності незайнятої робочої сили на відповідній території, можливості забезпечення нею підприємств, установ і організацій, включаючи проведення переселення громадян і членів їх сімей з інших регіонів; вести облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад, створювати автоматизовані банки даних про потребу підприємств, установ і організацій у кадрах тощо.

      Таким чином, державна служба зайнятості виконує дуже широкий ряд обов’язків та завдань, направлених на зменшення кількості безробітних громадян та забезпечення їх відповідною їх професійним якостям, стажу, бажанням роботою, і, варто відмити, виконує їх дуже ефективно. Наприклад, у 2008, не зважаючи на зростання кількості звернень до центрів зайнятості в усіх регіонах, чисельність громадян, працевлаштованих за направленням служби становила 1,084 млн. осіб[20,с.14].   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

      Безробіття  є одним із найважливіших проявів  макроекономічної нестабільності й  найгострішим соціальним лихом сучасної економіки.

      У нашій країні це явище з’явилося у кінці 80-х, початку 90-х років ХХ сторіччя. Для кількох поколінь громадян України безробіття було абстрактним поняттям і увійшло в їх життя як наслідок системної кризи, як невід’ємна  складова ринкових реформ, саме тому воно має такі важкі соціально-психологічні наслідки.

      Безробіття  характеризується двома основними  показниками: рівнем і тривалістю. Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних  від кількості самостійного працездатного  населення. Для більш глибокого аналізу безробіття потрібно знати не тільки кількість людей, позбавлених роботи, а й те, протягом якого часу вони перебувають у такому стані, тобто тривалість безробіття. Ці показники є дуже важливими для оцінки економічного стану країни, але їх непотрібно розглядати ізольовано від інших макроекономічних показників, які характеризують ефективність національної економіки.

      В економічній науці прийнято виділяти три основні концепції безробіття: класичну, кейнсіанську та монетаристську.

      Безробіття класифікують за причинами, які його зумовлюють: добровільне, вимушене, структурне, фрикційне, інституціональне та циклічне. В залежності від того, залишається людина працездатного віку без роботи за своїм власним бажанням чи її змушують до цього незалежні від неї обставини, розрізняють добровільне та вимушене безробіття. Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне та конверсійне. Також розрізняють циклічне, фрикційне та структурне безробіття.  Зараз загострюються проблеми молодіжного, жіночого та регіонального безробіття.

        За перевищенням фактичного рівня  безробіття природного рівня  в економіці та суспільстві  виникають певні економічні збитки  від безробіття. Безробіття має вплив на зниження споживчого попиту, скорочення заощаджень, зниження інвестиційного попиту, відповідно, скорочення пропозиції та спад виробництва.  Американський економіст А.Оукен відкрив емпіричний зв’язок між циклічними змінами у ВВП і безробіттям: кожний процент перевищення фактичного рівня безробіття над природним зменшує обсяг ВВП порівняно з потенційним його рівнем на 2,5 процента.

      Безробіття  завдає не лише економічних, а також  і великих соціально-психологічних  збитків. Будь-яке суспільство прагне оптимально використовувати ресурси, що знаходяться в його розпорядженні, а наявність безробіття в суспільстві саме свідчить про їх недовикористання. Безробіття має ряд суспільних наслідків, як негативних так і позитивних. До негативних можна віднести створення соціальної напруженості у суспільстві, ускладнення криміногенної ситуації в країні, сприяння зростанню злочинності й тим самим зниженню ступеню безпеки громадян тощо. Серед позитивних суспільних наслідків безробіття можна виділити підвищення соціальної цінності робочого місця.