Макроекономічна нестабільність: безробіття

      Треба також створювати цілеспрямовані програми для громадян, які тривалий час  перебувають без роботи, заохочувати  дух підприємництва [15,с.12], підвищити можливості працевлаштування тих, хто зневірився у пошуках роботи, втратив надію знайти підходящу високооплачувану роботу, яка б змогла забезпечити потреби людини та її родини.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  3. Сучасний стан ринку праці України 

      3.1 Проблеми безробіття на національному ринку праці 

      Формування  значного рівня вимушеної неповної зайнятості перетворилось на характерну тенденцію сучасного періоду  функціонування економіки. Нинішній розвиток підприємництва, малого бізнесу та різноманітні ринкові перетворення, на жаль, не в змозі вирішити проблеми забезпечення ефективної зайнятості населення, створити достатню кількість  нових робочих місць та тим самим підвищити якість життя населення України. Питання розширення зайнятості – це багатоаспектна проблема, яка потребує вирішення на державному рівні.

      Безробіття  населення  є одним із суттєвих чинників, що впливає на соціально-економічне становище населення, зокрема, визначає його бідність і масштаби трудової міграції за межі України[18,с.7].

      Одним із суттєвих чинників бідності населення  України є незадовільний стан ринку праці, зокрема безробіття і вимушена неповна зайнятість. Бідність спонукає економічне активне населення  до трудової міграції, зокрема за межі. Українські громадяни пропонують свою робочу силу на світовому ринку праці і поповнюють ряди трудових мігрантів. Міграційні потоки з України формуються за рахунок найбільш мобільної частини економічно активного і неактивного населення, у складі якої знаходяться переважно чоловіки віком від 25 до 50 років і жінки 20-40 років[18,c.8]. Через обмежені можливості отримати високооплачувану роботу, ці категорії населення часто перебувають в стані вимушеної неповної зайнятості, на низькооплачуваних роботах з постійними затримками заробітної плати. Трудова міграція за межі України стала об’єктивною реальністю і масовим явищем. Вітчизняна реєстрація не може повністю охопити навіть легальну міграцію, а її реальні масштаби оцінити майже неможливо.

      Відмінною рисою українського безробіття є  значні розходження між загальним та зареєстрованим безробіттям. В таблиці 3.1 представлені дані Держкомстату щодо зареєстрованого безробіття на кінець 2008 – початок 2009 років. 

      Таблиця 3.1 – Зареєстроване безробіття в  Україні в кінці 2008 – на початку 2009 років 

      Як  видно з таблиці, на кінець 2008 року рівень безробіття становив 3%. На той же період, загальне безробіття, визначене за методологією МОП становило близько 6,9%[16], тобто більш ніжу два рази перевищує зареєстроване.

      Це  може бути пов’язане з політикою уряду, що перешкоджає реструктуризації економіки та вивільненню робочої сили. Наприклад, великий розмір вихідної допомоги, яку роботодавець повинен сплатити при вивільнені, умова збереження профілю підприємства протягом деякого часу після приватизації та інше. В таких умовах, не маючи реальної можливості для звільнень, роботодавці вдавалися до інших заходів: невиплати заробітної платні, неоплачуваних відпусток тощо. Таке приховане безробіття не реєструвалося в Державній службі зайнятості, але враховувалось при опитуваннях робочої сили. Окрім того, спостерігається небажання певної частини безробітних громадян реєструватися в Державній службі зайнятості[19,c.155].

      За  даними таблиці 3.1, рівень безробіття безперервно зростав, починаючи з вересня 2008 року. Лише у березні 2009 року цей показник почав знижуватись. Взагалі, протягом 2008 року на обліку в центрах зайнятості перебували 2,5 млн. осіб, причому протягом останніх двох місяців – листопада та грудня – 2008 року було зареєстровано майже 530 тис. незайнятих громадян. Збільшення кількості безробітних громадян є наслідком світової фінансової кризи, головними факторами якої є зменшення зростання грошової маси, зменшення обсягів випуску промислової продукції, інфляція, недовіра до банків. Зниження темпів виробництва потребує відповідного скорочення робочих місць. Саме в цей період почалися масові звільнення серед металургів, будівельників, хіміків. Інші компанії, відчувши фінансові проблеми, почали звільняти співробітників. 

      Так, у листопаді щоденний приріст осіб, які шукали роботу за сприяння служби зайнятості, становив 8 тис. осіб, а у грудні – 9 тис. осіб (протягом останнього було зареєстровано 286,8 тис. незайнятих  громадян, і це найвищий показник за 17 років незалежності України)[20,c.13].

      Передбачається, що протягом поточного року послугами служби зайнятості скористаються 3,2 млн. незайнятих громадян[20,с.14], а визначений за методологією МОП рівень безробіття сягне від 8,5 до 9% економічно активного населення. Поєднання чинників зниження попиту з боку зарубіжних партнерів, зниження цін на експорт та зростання цін на імпорт можуть призвести до зменшення реального ВВП у 2009 році на 4%. «У свою чергу, за відомим класичним економічним законом, зниження реального ВВП на 2% призводить до зростання безробіття на 1%. Таким чином можна очікувати зростання безробіття до 7-8%», сказав Володимир Галицький, директор Державного центру зайнятості, під час «круглого столу» на тему «Дисбаланс на ринку праці. Робітничі професії: сьогодення та перспективи»[21,с.16].   Тож на   даний момент   момент   питання зайнятості населення в умовах  постійно зростаючою кризи набуває нової актуальності.

      На  сьогодні, половина наявних вакансій залишаються вільними через невідповідність  між пропозицією робочої сили та попитом на неї. Дефіцитними є  робітничі професії, яки вимагають  тривалого навчання та практики. Водночас, не можуть знайти роботу банківські працівники, топ-менеджери, бухгалтери, економісти, а також підсобні робітники й низько кваліфіковані аграрії. У професійній категорії «найпростіші професії» значно зменшила кількість претендентів на робочі місця, що пропонуються майже на 20%, у той час як потреба в даних працівниках зросла майже на 10%[22,с.157].

      Кількісно-якісний  дисбаланс виник із кількох причин, причому однією із найвагоміших є  невідповідність системи професійної  освіти потребам реальної економіки і недосконалість механізму формування держзамовлення на підготовку фахівців. Серед інших факторів – низький рівень заробітної плати та соціальної престижності робітничих професій.

      На  мій погляд, варто також відзначити те, що велика частка (32,9% у 2006 році) безробітних  має професійно-технічну освіту. Річ  у тому, що в часи колишнього Радянського  Союзу професійно-технічні училища  були тісно пов’язані з конкретними  підприємства або галуззю. Зараз же, училища надають дуже вузьку спеціалізацію, яка виявляється малопридатною у нових умовах; їх випускникам нерідко не вдається знайти роботи за фахом.

      Також однією з особливостей безробіття в  Україні є великий відсоток безробітних  із вищою освітою (30,4% у 2006 році). Таким чином, виникає питання про раціональність державної політики щодо фінансування навчання такої великої кількості студентів та правильності розподілу кількості місць для різних спеціальностей у системі вищої освіти. З кожним роком збільшується питома вага студентів, зарахованих до вищих навчальних закладів на платній основі. На даний момент популярними та престижними залишаються ті спеціальності, професії, які вже згадувалися вище в якості найменш затребуваних -  у  галузі економіки, менеджменту, бухгалтерської справи тощо; ця неадекватність масштабів, структури і форм професійної підготовки кадрів викликає дисбаланс на ринку праці, коли пропозиція у цих професійних категоріях значно перевищує попит. Показники прийому до ВНЗ перевищують річну потребу на 50-80%, особливо за медичними, юридичними та економічними спеціальностями, що є неминучим, коли ВНЗ зорієнтовані на неконтрольований ажіотажний попит на вищу освіту, а не на державні потреби[23,с.164]. 

      3.2 Шляхи скорочення безробіття  

      Як  же вказувалось раніше, безробіття - це складна економічна, соціальна та психологічна проблема. Воно робить економіку неефективною, а соціальні відносини напруженими.

      Вирішення проблеми безробіття на ринку праці України  по регулюванню незайнятості населення мають включати наступні заходи:

• формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення. Цей напрямок має включати розробку нових проектів, адаптацію чинного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і принципами, законодавче забезпечення конкурентоспроможності робочої сили на основі розвитку механізму підготовки кадрів, який відповідає сучасним потребам.
• професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили. Перш за все, підприємства й організації мають розширювати зв’язки з освітніми установами, тим самим впливаючи на професійну орієнтацію учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб ринку праці.  По-друге, це створення на державному рівні системи безперервної професійної освіти, яка дозволить робітникам поліпшувати свої знання та уміння, підвищувати свій професійний рівень, тим самим забезпечуючи якість і продуктивність виконуваних робіт, а також підвищуючи конкурентноздатність робітника у разі звільнення.
• збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення. Цей напрямок має включати збереження ефективно функціонуючих  та створення нових робочих місць, особливо у регіонах з критичною ситуацією на ринку праці – у вугільних регіонах, сільській місцевості тощо, скорочення обсягів прихованого безробіття, створення умов для розвитку малого бізнесу та само зайнятості населення і т.д.

      Сприяння розвитку власної справи безробітними поширене в усіх економічно розвинених країнах. Такі програми виявили високу ефективність передусім у періоди економічної кризи і відповідної обмеженості попиту на робочу силу у сфері найманої праці.

      Французька програм «Шомьор-креатьор (безробітні – творці)», створена у 1977 році та удосконалена у 1984 році, була першою системою такого типу; нині у Франції, Канаді, Португалії та інших країнах претенденти можуть отримати замість допомоги по безробіттю авансом субсидію на відкриття власної справи; розмір субсидії залежить від досвіду попередньої роботи та тривалості безробіття (перевага надається особам із коротшою перервою у зайнятості). Система дозволяє також придбати діюче підприємство за умови забезпечення контрольного пакету акцій. Учасники програми (близько 3% безробітних) створюють 20-25% нових підприємств[17,с.171].

• підтримка суб’єктів господарювання, що створюють нові робочі місця, особливо в сільській місцевості, регіонах України з високим рівнем безробіття, через надання пільг, дотацій, вдосконалення податкової політики з метою зниження податкового тиску на роботодавців.

      Надання пільг роботодавцям полягає в тому, що, влаштовуючи до себе працівника за направленням служби зайнятості не менш ніж на два роки, роботодавець одержує кошти як компенсацію витрат на заробітну плату цього працівника: впродовж першого року її відшкодовують з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. У комплексі з іншими заходами надання роботодавцеві дотацій – один із важливих та ефективних засобів покращення ситуацію на ринку праці[17,с.171].

      Також одним із заходів запобігання безробіття є запровадження поняття «інтервенційне безробіття», за якого людина виконує менш кваліфіковану роботу на своєму ж підприємстві, отримуючи таку саму зарплатню, як і на попередній посаді, а Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття компенсує це роботодавцеві, аби лише він не звільняв працівника, зберігши йому стаж, робоче місце, зайнятість  та дохід[21,с.17].

• сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці: створення робочих місць для молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців тощо[18,с.10].
• регулювання соціально-трудових відносин: розробка механізмів взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців, професійних спілок; посилення державного регулювання питань «прихованого безробіття»; регулювання процесів трудової міграції, а також створення умов для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності робочої сили.
• надання матеріальної допомоги безробітним та членам їх сімей, наближення розмірів соціальних виплат до прожиткового мінімуму; розвиток тимчасових, сезонних та оплачуваних громадських робіт тощо.