Макроекономічна нестабільність: безробіття

      Перш за все слід відмітити, що безробіття традиційно вважалось недопустимим в СРСР (хоча в прихованій формі та обмежених масштабах існувало завжди). Це є одним з найбільш стійких стереотипів суспільної свідомості . Опитування 10 тисяч громадян, який був проведений Держкомстатом СРСР, продемонструвало, що три чверті опитаних негативно оцінюють появу безробіття[13]. Це говорить про те, що населення країн колишнього СРСР не було готово до системних перетворень, які здійснювалися на початку 90-х років, а вище керівництво звикло приховувати проблему безробіття, витрачати кошти на утримування непотрібних робочих місць та не проводити перекваліфікацію кадрів, які б відповідали існуючим потребам. Таким чином, проблема безробіття приховувалась та   погіршувалася, і після розпаду СРСР суспільство зіштовхнулася з невідомим раніше терміном – безробіття,  який, нажаль, виявився справжнім випробуванням для багатьох людей.

      Не  обминуло це явище і Україну. Майже  всі 90-і роки дуже велика кількість  підприємств простоювали без  виробничої діяльності. Люди поневірялись без заробітку, втрачали здоров’я, надії, розпадалися сім’ї, були вимушені виїздити за кордон[14]. Саме в цей період держава масово втрачала висококваліфікованих спеціалістів з досвідом роботи та великим потенціалом, які не могли знайти роботу за фахом  або не хотіли працювати за мізерні заробітні плати в невідповідних до їх кваліфікації умовах. Багато працівників погоджувалися працювати без відпусток, лікарняних та понаднормово, щоб не втратити роботу. Нажаль, ця тенденція спостерігається і зараз, коли роботодавці просто ігнорують права працівника, який боїться вести боротьбу за свої права, навіть якщо розуміє, що закон на його стороні.

      За  роки радянської влади істотні зміни  відбулися і у свідомості людей, у системі цінностей і мотивації. Для багатьох характерні безвідповідальність і невимогливість, низька трудова мораль і утриманство[10,с.155]. Таким чином, однією із характерних рис сучасного безробіття є те, що більшість людей, що загубили роботу, схильні пояснювати це зовнішніми причинами, а не своєю власною неспроможністю. Серед таких причин називають зниження обсягів виробництва, ліквідацію підприємства, свідому політику адміністрації підприємства, спрямовану на скорочення штату тощо. Така уява призводить до збільшення частки людей, що прагне жити за рахунок інших джерел доходів, замість того, щоб удосконалюватися та шукати нову роботу.

      Які ж наслідки безробіття для людей, що опинилася в ролі безробітного?

      По-перше, знижується або навіть стає нульовим рівень їх грошових доходів.

      По-друге, проблеми з грошовими надходженнями породжують проблеми з об’ємом та якістю споживання. Безробіття негативно впливає на рівень економічного добробуту людини, родини. Та справа не лише в матеріальному достатку самому по собі. Безробіття наносить людям, що позбавилися роботи, психічну травму, оскільки вони починають відчувати себе зайвими у суспільстві. Високе і тривале безробіття погіршує здоров’я нації: в безробітних погіршується фізичне і психічне самопочуття – від нездужання, безсоння і головного болю до заниженої самооцінки, життєвої незадоволеності та багатьох психічних проблем.

      По-третє, безробіття нерідко призводить до втрати кваліфікації. Якщо період, протягом якого  безробітний  залишається без  роботи, затягується, то він більше не може претендувати на робоче місце, що вимагає високої професійної підготовки. Підтримання якогось рівня професійної кваліфікації часто можливе лише за умов систематичної практики.

      По-четверте, дуже часто нова робота, яку вдається отримати, є менш вигідною, ніж попередня, однією з причин чого може бути й зниження рівня кваліфікації в період безробіття. Також це може призводити до зниження ефективності праці та погіршення її якості. Це пов’язано з тим, що окремі групи населення змушені погоджуватися на непрестижну, нецікаву для них роботу, що їм не до душі.

      Незважаючи  на настільки негативні і важкі  наслідки безробіття, можна відзначити і ряд позитивних моментів, пов’язаних з ним. Позитивні фактори впливу безробіття на суспільство в цілому та індивіда зокрема мають стимулюючий характер, тому на мій погляд, варто їх класифікувати в залежності від того, яку частину населення вони спонукають до дій: тих, хто вже втратив роботу, або тих, хто має робоче місце.

      Я вважаю, що єдиним універсальним фактором для обох категорій є підвищення соціальної цінності робочого місця та значимості праці . Люди, які втратили роботу, починають більше її цінити, мобілізують усі свою можливості задля того, щоб знайти нове місце роботи. В суспільстві та в організаціях зростає повага до справжніх професіоналів, висококваліфікованих спеціалістів, яких навіть в період кризи керівники не наважились звільнити у зв’язку з великою роллю, яку вони відіграють у досягненні мети організації чи установи.

      До  факторів, які мають вплив на безробітних  осіб можна віднести, по-перше, збільшення особистого вільного часу та свободи вибору місця роботи. Людина має більше часу для розвитку своїх можливостей та навичок, які можуть стати основою майбутньої роботи. Також це дає можливість більше часу проводити з родиною, дітьми, близькими (якщо, звісно, існує така можливість). Для деяких людей звільнення – це можливість віднайти в собі нові таланти, обрати нову сферу діяльності, змінити ставлення до життя. По-друге, звільнення дає можливість для безробітного використати перерву в зайнятості для перенавчання, підвищення рівня освіти. Ринок праці не є статичним, він змінюється у відповідності до стану економіки, структури національного виробництва, потреб суспільства. Тому людям, що втратили роботу, потрібно перебороти відчуття невизначеності, шоку, безпорадності та приступати до активних дій, наприклад, відвідування курсів підвищення кваліфікації, отримання вищої або другої вищої освіти. Можлива також самозайнятість.

      Також існують фактори, які позитивно  впливають на зайнятих осіб. Наприклад, зростання конкуренції між працівниками. У даному випадку розглядається здорова та чесна конкуренція між співробітниками. Бажаючи втриматися на робочому місці, працівник починає ставитися до своїх обов’язків більш відповідально, намагається не лише виконати те, що заплановано, але й вдосконалити свою роботу, «максимізувати свою корисність» для організації, отримати визнання колег та роботодавця, розвивати свої професійні здібності. Стимулюючим фактором виступає також і підвищення інтенсивності та продуктивності праці. Робітник намагається виконати більше роботи, ніж раніше, не відмовляється від роботи поза нормою.

      Слід  відмітити, що всі ці стимулюючі фактори  мають не лише прямий влив на кожного  окремого індивіда, а ще й непрямий на суспільство та економіку держави в цілому. Тому, на мій погляд, стимулювання кожного працівника,  державна  підтримка в пошуках роботи, отриманні освіти, перекваліфікації має стати одним із ефективних методів боротьби з безробіттям, тому ще це явище перш за все впливає на кожну людину, кожну родину в державі. Яким би чином воно не вимірювалось – це завжди трагедія для тих, хто не має роботи і не може одержувати законне стабільне джерело існування.

      Індивідуальні наслідки безробіття систематизовані  у таблиці 2.2.  

      Таблиця 2.2 – Індивідуальні наслідки безробіття 

      2.3 Довготривале безробіття як причина  зниження доходів та бідності 

      Суперечливі структурні зрушення під час ринкового  реформування економіки в Україні зумовили зниження продуктивності праці, зміну якісних характеристик ринку праці, справили істотній вплив на використання робочої сили, зростання загальних обсягів незайнятого населення. Такі значні диспропорції на ринку праці України стали основою для виникнення довготривалого безробіття, яке, у свою чергу, породило в суспільстві такі соціально-економічні проблеми, як зниження доходів, бідність тощо[15,с.8]. У таблиці 2.3 надані дані Державного комітету статистики України[16] щодо попиту та пропозиції робочої сили у 2009 році.  

      Таблиця 2.3 - Попит та пропозиція робочої сили у 2009 році 

      З таблиці 2.3 видно, що кількість незайнятих громадян майже в 10 разів перевищує  потребу підприємств у робітниках. Саме ця незбалансованість попиту і  пропозиції робочої сили є головною причиною безробіття. Для того щоб подолати чи хоча б зменшити цю незбалансованість необхідна політика, спрямована на збільшення попиту на робочу силу з боку як державного так і приватного сектору економіки; підвищення конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення відповідності робочої сили і робочих місць; вдосконалення процесу працевлаштування[17,с.169].

      За  даними Державного комітету статистики України, середня  тривалість безробіття громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості Украйни,  у 2000 році складала 23 місяці, а у 2008  - 11 місяців. [16] Навіть враховуючи тенденцію терміну перебування на обліку в службі зайнятості до зниження, тривалість безробіття в 11 місяців також є неприпустимою, бо мова йдеться про людину, яка по-перше має забезпечувати собі та власній родині достойний рівень життя, а по-друге має емоції та відчуття. Довгострокове безробіття пригнічує людину, вона стає пасивною, впадає в стан апатії. Не може не лякати той факт, що зараз не можуть знайти роботу не лише особи з низькою конкурентоспроможністю на ринку праці, але й особи з високим рівнем освіти та професійної підготовки. Таким чином, людина втрачає інтерес до підвищення рівня свого професіоналізму,  прагне випадкових заробітків, розчаровується та втрачає будь-яку надію.

      Довгостроковим  вважається безробіття тривалістю від 6 місяців до 1 року, а тривалістю понад 1 рік – хронічним (застійним) безробіттям. Поширення саме хронічного безробіття становить найбільшу  погрозу.

      Запорізькі  вчені Н.В.Сізих та  І.В.Трофимова виокремлюють кілька стадій довгострокового безробіття[15,с.9].

      Перша стадія – невизначеності і шоку. Це важке суб’єктивне переживання, причому страх і емоції виступають як фактори ризику, за яких людина піддається іншим неприємностям: хворобам, нещасним випадкам тощо. Варто відмітити, що найсильнішим фактором є не тільки сама втрата роботи, а ще й загроза подальших негативних наслідків.

      Друга стадія – настання суб’єктивного  полегшення і конструктивного пристосування  до ситуації. Тобто в перші тижні після втрати роботи багато людей починають відчувати полегшення і навіть радість через наявність вільного часу. Саме в цей період починають активні пошуки нового місця роботи.

      Третя стадія  настає після 6 місяців відсутності  роботи. Виявляються деструктивні зміни, які стосуються здоров’я, психіка, фінансів, соціального стану людини. В цей період відбувається руйнування життєвих звичок, інтересів, цілей. Особливо це проявляється, коли людина не має хоча б невеликого заробітку на тимчасовій, сезонній роботі чи в неформальному секторі.

      Четверта  стадія – безпорадність і примирення зі сформованою ситуацією. Стан апатії зростає з кожним місяцем, відсутність  будь-яких успіхів у пошуках роботи веде до втрати надії. Людина припиняє спроби змінити своє становище і звикає до стану бездіяльності.

      Звичайно  ж, це вірно для всіх людей, що втратили роботу. Наприклад, багато  сезонних робітників задоволені життям на виплати  з безробіття, а вимушену перерву  в роботі вони використовують для  відпочинку.

      Отже, довготривале безробіття – складне соціальне і психологічне явище. Зараз в Україні відбувається процес утворення цієї стабільної категорії, яка вже сьогодні потребує значної уваги.

      Враховуючи  особливості довготривалого безробіття, необхідно провести наступні заходи для його зменшення в Україні. Перш за все потрібно створити основу для подолання будь-якої форм безробіття, тобто створити достатню кількість робочих місць з відповідною професійно-кваліфікаційною структурою, а також провести моніторинг тривалого безробіття для того, щоб визначити його причини та характерні особливості. По-друге, необхідно розробити дієвий механізм мотивації до праці.