Лекции по "Управлінський облік"

3. Об’єкти обліку витрат і об’єкти калькулювання.

Об’єкт обліку витрат – це ознака, відповідно якої проводять групування виробничих витрат для цілей управління.

Об’єкт калькулювання – це вид продукції, напівфабрикату, окремих продуктів різного ступеня готовності відповідно споживчої вартості.

Об’єкти калькулювання мають прямий зв’язок з калькуляційними одиницями. Перелік калькуляційних одиниць приведений в додатку до Методичних рекомендацій №47 та до галузевих методичних рекомендацій.

Тема 5.

1 Групування та облік витрат за економічними елементами.
2 Облік та розподіл матеріальних витрат.
2.1 Облік та розподіл сировини і матеріалів.
2.2 Включення до собівартості продукції допоміжних матеріалів.
2.3 Включення до собівартості МШП.
2.4 Купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи і послуги сторонніх організацій.
2.5 Паливо і енергія на технологічні цілі.
2.6 Відходи виробництва.
2.7 Попутна продукція (віднімаються).
2.8 Контроль за використанням сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів.
3 Облік витрат на оплату праці та відрахування на соціальні заходи.
3.1 Включення резервного фонду на виплату відпусток.
4 Облік витрат майбутніх періодів.
5 Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.
6 Облік та розподіл загальновиробничих витрат.
7 Облік браку.
8 Облік виробничої собівартості продукції.
9 Облік адміністративних витрат.
10 Облік витрат на збут.
11 Облік інших операційних витрат.
12 Зведений облік витрат.

1 Групування та облік витрат за економічними елементами.
 

Виробнича собівартість включає:
прямі матеріальні витрати;
прямі витрати на оплату праці;
інші прямі витрати;
загальновиробничі витрати.
Облік витрат операційної діяльності ведуть за елементами:
1. Матеріальні витрати.
2. Витрати на оплату праці.
3. Відрахування на соціальні заходи.
4. Амортизація.
5. Інші операційні витрати.
Склад витрат за елементами – П(с)БО №16, методичні рекомендації.

2 Облік та розподіл матеріальних витрат.

Матеріальні витрати включають статті:
- сировина і матеріали;
- допоміжні матеріали;
- купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;
- паливо і енергія на технологічні цілі;
- зворотні відходи.

2.1 Облік та розподіл сировини і матеріалів.

Сировина і матеріали складають матеріальну основу продукції. На виробництво вписуються за одним із методів:
середньозваженої собівартості;
 ідентифікованої собівартості;
ФІФО;
ЛІФО;
нормативних витрат.
Обліковою політикою обираються методи списання.
На окремі види продукції сировина і матеріали розподіляються одним із методів:
1. Пропорційно обсягів виробництва продукції.
2. Пропорційно норм витрат.
3. Розподіл витрат з допомогою коефіцієнтів.
Пропорційно обсягів виробництва.
Всі витрати розподіляються методом за умови, коли обсяги виробництва вимірюються однією калькуляційною одиницею.
Пропорційно норм витрат.
Даний метод застосовують, якщо пряме віднесення до об’єктів обліку витрат неможливо.
Таблиця №1

Кр = 2040 / 1750 = 1,1657
Розподіл витрат за допомогою коефіцієнтів.
Застосовується у виробництвах, де є можливість встановити коефіцієнти співвідношення витрат. Всі види випущеної продукції за допомогою коефіцієнтів перераховуються в умовний випуск і розподіл фактичних витрат проводять на умовний випуск.
Таблиця №2

2.2 Включення до собівартості продукції допоміжних матеріалів.

До допоміжних матеріалів в залежності від галузі промисловості можуть відноситися: поліетиленова плівка – хлібопекарська промисловість; вапняний камінь – цукрова промисловість.
До собівартості окремих видів продукції включаються:
пряме віднесення;
на підставі кошторисних ставок.
Розрахунок кошторисних ставок ведеться в наступному порядку:
1. Встановлюються норми витрат допоміжних матеріалів на кожний вид продукції.
2. Відповідно встановлених норм та цін на матеріали встановлюються кошторисні ставки на одиницю продукції.
3. Розрахунок ведеться аналогічно таблиці №2.
Кошторисні ставки періодично переглядаються в залежності від зміни цін на матеріали.

2.3 Включення до собівартості МШП.

На види продукції відносяться прямо або на підставі кошторисних ставок.

2.4 Купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи і послуги сторонніх організацій.

 Відносяться на собівартість за прямою ознакою.

2.5 Паливо і енергія на технологічні цілі.

До цієї статті відносяться всі види палива і енергії, що безпосередньо використовуються у процесі виробництва продукції. До собівартості окремих видів продукції включаються на підставі контрольно – вимірювальних приладів, а якщо вони не встановлені, то пропорційно кошторисних ставок.

2.6 Відходи виробництва.

До відходів належать залишки сировини і матеріалів, що утворюються в процесі виробництва, а також при використанні палива, електроенергії тощо. Причинами відходів можуть бути: технологічні умови виробництва тощо.
Відходи поділяються на:
зворотні;
неповоротні.
Неповоротні відходи обліковуються в кількісному виразі за місцями їх виникнення і списуються на виробничу собівартість конкретних виробів.
Зворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва і втратили повністю або частково споживчі якості початкового ресурсу.
Зворотні відходи оцінюються:
1. За ціною вихідного ресурсу.
2. За чистою вартістю реалізації (П(с)БО №9, МР №47).
Наприклад, у хлібопекарській промисловості відходами є висівки, тісто від зачистки тістомісильних машин і агрегатів, зміт. Ці відходи оцінюються за ціною можливої реалізації (чиста вартість реалізації).
Наприклад, у шкіряній промисловості до відходів належать клаптики шкіри від розкрою виробів. Клаптики, що можуть бути використані для виготовлення шкіргалантереї оціняться за вартістю вихідного ресурсу, а клаптики, що не можуть - утилізуються за ціною можливої реалізації. На види продукції відносяться пропорційно обсягам виробництва або норм витрат.

2.7 Попутна продукція (віднімаються).

В результаті комплексної переробки сировини можуть одержувати декілька основних продуктів або один продукт та попутну продукцію. Попутна продукція не калькулюється, а оцінюється за твердою оцінкою.
Є три методи оцінки:
1. За відпускними цінами.
2. За плановою собівартістю аналогічного продукту.
3. За ціною можливого використання.
До попутної продукції в м’ясній промисловості відносяться шкура, роги, ратиці, ендокринна сировина і т.д.
Оцінка за відпускними цінами.
Такий метод застосовується для покупних продуктів, що є товарними. Планова ціна встановлюється на підставі беззбитковості виробництва.
Цр = ВС + Ва + Вз + П + ПДВ
Цр – ціна реалізації;
ВС – виробнича собівартість;
Ва, Вз – визнані витрати адміністративні та збутові відповідно;
П – прибуток.
Rе = =П \ ( Вс + Ва + Вз) *100%
Оцінка проводиться ніби в зворотному порядку: ціна можливої реалізації – диктується ринком.
За плановою собівартістю аналогічного продукту.
Цей метод використовують, якщо в різних технологічних процесах одержують один і той же продукт, але в одному виробництві він є основним, а в іншому – побічним. Наприклад, дріжджова суспензія.
За ціною можливого використання.
Даний метод застосовують для попутних продуктів внутрішнього використання. Планову собівартість підприємство визначає самостійно. Ціна можливого використання визначається різницею між плановою виробничою собівартістю готового продукту і сумою додаткових витрат, пов’язаних з підготовкою його до використання.
ПРИКЛАД:
Підприємство застосовує попередільний метод обліку витрат. В першому переділі одержують декілька основних продуктів і один побічний, який зазнає подальшої переробки на підприємстві. Планова виробнича собівартість готової продукції 4500 грн. за 1 т, в т.ч. загальновиробничі витрати 1200 грн., прямі витрати 1000 грн. тверда оцінка 2300 грн. (4500 – 1000 - 1200).
На підприємствах також застосовується комбінований метод оцінки.

2.8 Контроль за використанням сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів.

Застосовуються основні методи контролю:
1. Документування відхилень від норм.
2. Облік розкрою за партіями.
3. Інвентарний метод.
Документування відхилень.
Застосовується для виявлення відхилень за місцями виникнення. Оформлюється спеціальними сигнальними документами (дозвіл керівника на наднормативний відпуск), відомостями обліку відхилень, актами тощо. Встановлюються причини відхилень та винуватці. Відхилення в межах норм відносяться на виробничу собівартість, понаднормативні відхилення – на собівартість реалізованої продукції.
Облік розкрою за партіями.
Застосовується в легкій промисловості (пошиття одягу), машинно - будівна, деревообробна.
Інвентарний метод.
Відхилення від норм можуть виявлятися також інвентаризацією.

Контрольним документом також є сальдова відомість, оборотні відомості по руху матеріалів і відомості розподілу матеріалів за рахунками тощо. Підсумкові дані оборотно-сальдової відомості та відомості розподілу матеріалів по рахунках повинні співпадати.