Лекции по "Управлінський облік"

Загально виробничі витрати розподіляються пропорційно обраної бази розподілу:
- прямі матеріальні витрати;
- пряма заробітна плата;
- машино-годин роботи обладнання (П(с)БО №16).

Сальдо рахунка 23 – 11255 грн.

На рахунку 26 списуються замовлення за нормативною (плановою) собівартістю. Відхилення від норм списуються на рахунок 90 П(с)БО №16 п.3.11.передільний (попроцесний) метод обліку витрат

3. Попередільний метод

Об’єктом обліку та калькулювання є продукт чи група продуктів технологічного переділу. Після кожного переділу одержують напівфабрикат, який підлягає обробці в наступному переділі на даному підприємстві або може бути реалізований на сторону як готова продукція.
При калькулюванні собівартості продукції застосовується еквівалент кількості зразків – це вимірювач продукції, обробленої за звітний період. Кількість таких зразків визначається добутком кількості оброблених виробів на відсоток їх готовності.
Калькулювання по переділах включає такі етапи:
1. Розрахунок еквівалента кількості зразків готової продукції.
2. Визначення виробничих витрат за місяць.
3. Калькулювання собівартості еквівалента зразка готової продукції.
4. Калькулювання собівартості готової продукції та оцінка напівфабрикатів.
ПРИКЛАД:
Підприємство на протязі місяця виготовляло 400 од. продукції. 200 од. – завершені обробкою і прийняті на склад, 200 од. – напівфабрикати, з яких матеріали використані на 100%, оплата праці – на 50%, загальновиробничі витрати – на 50%. Розрахувати собівартість еквівалента зразка готової продукції, оцінити готову продукцію та напівфабрикати.

ГП = 200 х 55,67 = 11133 грн.
НЗВм = 200 х 20 = 4000 грн.
НЗВз/п = 100 х 21,67 = 2167 грн.
НЗВз/в = 100 х 14 = 1400 грн.

7567 грн.

Сальдо рахунка 23 – 7567 грн.
При застосуванні попередільного методу обліку витрат використовують 2 підходи щодо оцінки готової продукції та напівфабрикатів:
1. Метод ФІФО.
2. Метод середньозваженої.
За використання методу ФІФО робиться припущення, що спочатку закінчуються обробкою одиниці продукції, що були в незавершеному виробництві на початок місяця, а потім ведеться облік витрат на витрати поточного місяця.
За використання методу середньозваженої робиться припущення, що одиниці напівфабрикатів на початок місяця обробляються одночасно з одиницями продукції, що введені в виробництво у поточному місяці.
Застосування того чи іншого методу пов’язано з технологічним циклом обробки. Наприклад, макаронна промисловість – метод ФІФО (оскільки завершеність – 5-6 днів); сироробна промисловість – метод середньозваженої (оскільки завершеність технологічного циклу – 25-60 днів).

4. нормативний метод

Нормативний метод є похідним від методу управління за відхиленнями. Застосовується в двох аспектах:
1. В поєднанні з позамовним та попередільним методами обліку витрат для оцінки і контролю за використанням виробничих ресурсів підприємства в цілому та його структурних підрозділів.
2. Нормативний метод може бути визначений обліковою політикою підприємства щодо оцінки готової продукції та незавершеного виробництва. При цьому в основу оцінки готової продукції та незавершеного виробництва покладена планова (нормативна) калькуляція. Оцінка готової продукції та незавершеного виробництва проводиться за плановою собівартістю з наступним врахуванням відхилень.
Послідовність планування та обліку за нормативного методу:
1. Попереднє складання нормативних (планових) калькуляцій собівартості кожного виду продукції та напівфабрикатів.
2. Поточний облік зміни норм для коригування нормативної (планової) калькуляції.
3. Поточний облік фактичних витрат виробництва з відокремленим обліком витрат за нормами та обліком відхилень від норм.
4. Групування відхилень від норм за місцями їх виникнення та аналіз причин, що викликали ці відхилення.
5. Визначення виробничої собівартості окремих видів продукції на підставі нормативної (планової) калькуляції.
Відхилення фіксують в окремих відомостях за місцями їх виникнення. Складається відомість відхилень. Фактична собівартість готової продукції визначається з урахуванням індексу відхилень від норм.
Індекс відхилень= сума відхилення \ витрати за нормами
В залежності від галузі промисловості в практиці можна виділити 3 варіанти організації нормативного методу:
1. Облік ведеться за нормативними витратами:
Нормативні витрати Відхилення = Фактичні витрати
2. Ведеться паралельний облік фактичних і нормативних витрат.
Фактичні витрати – Нормативні витрати = Відхилення
3. Облік ведеться змішаним способом:
 Нормативна собівартість незавершеного виробництва на кінець місяця визначається як різниця між нормативною сумою витрат на виробництво та нормативною собівартістю готової продукції. В результаті всі відхилення осідають в залишках незавершеного виробництва.
Спрямований на дотримання норм основних витрат. Суми відхилень від норм визначають по групі однорідних виробів шляхом співставлення фактичних та нормативних витрат. Незавершене виробництво оцінюється за нормативною собівартістю витрат сировини, матеріалів та напівфабрикатів.

Тема 4.

1. Предмет, метод і завдання калькулювання. Система калькулювання.
2. Види калькуляцій. Варіанти обліку витрат.
3. Об’єкти обліку витрат і об’єкти калькулювання.

1. Предмет, метод і завдання калькулювання. Система калькулювання.

Собівартість продукції з погляду економічної теорії – це сума всіх витрат, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції.
П(с)БО №16 визначає виробничу собівартість:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- загально виробничі витрати.
Стандарти не передбачають визначення повної собівартості.
Повна собівартість реалізованої продукції може бути розрахована за Звітом про фінансові результати.
Виробничі підприємства складають калькуляцію виробничої собівартості продукції (додаток до методичних рекомендацій №47, галузеві методичні вказівки).
Калькуляція – це визначення собівартості одиниці продукції в розрізі окремих статей витрат.
Метою калькуляції є отримання інформації для управлінської системи про формування собівартості продукції на всіх етапах виробничого циклу, а також за місцями виникнення витрат.
Калькуляція дозволяє вирішити основні завдання:
на її підставі визначається ціна на продукцію;
дані про собівартість використовуються для прогнозування і управління виробництвом та витратами.
Предмет калькуляції – собівартість продукції (робіт, послуг) по підприємству та його структурних підрозділах.
Методом калькулювання є система науково - обґрунтованих прийомів розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг).
Завдання калькулювання – забезпечити інформацією апарат управління про собівартість окремих видів продукції та виробів.
Система калькулювання передбачає виконання ряду робіт, що забезпечують складання калькуляції:
1. Ознайомлення з нормативною та законодавчою базою.
2. Визначення переліку витрат, що включаються в собівартість продукції.
3. Визначення статей витрат (за видами виробництв та видами продукції) – облікова політика підприємства.
4. Обґрунтування методики відображення витрат і їх оцінка по кожній статті калькуляції.
5. Встановлення принципів розподілу витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом.
6. Розробка обґрунтованих способів розподілу непрямих витрат між виробництвами та видами продукції.
7. Оцінка незавершеного виробництва та готової продукції.
8. Визначення переліку об’єктів калькуляції та калькуляційних одиниць.
9. Розробка форми калькуляційного листа.
10. Встановлення періодичності калькулювання.

2. Види калькуляцій. Варіанти обліку витрат.

З метою ефективного управління собівартістю застосовують різні види калькуляцій.
Класифікація калькуляцій з метою управління собівартістю:
1. За характером виробництва:
1) масові (періодичні);
2) індивідуальні;
3) проміжні.
2. За часом складання:
1) директивні:
стандартні (нормативні);
кошторисні;
планові.
2) звітні.
3. За рівнем охоплення:
1) галузеві;
2) повні;
3) виробничі;
4) внутрішньогосподарські;
5) змінних витрат;
6) технологічні.
4. За властивостями калькуляційного об’єкту:
1) загальні;
2) параметричні;
3) за центрами витрат.
Масові калькуляції складаються за певний період з метою розрахунку собівартості одиниці виробу.
Індивідуальні калькуляції складаються після завершення виробництва окремого замовлення (при позамовному методі).
Проміжні калькуляції складаються на окремі етапи робіт довготермінових контрактів (будівництво, наука).
Директивні калькуляції (попередні) складаються до початку робіт.
Стандартні калькуляції застосовуються з метою встановлення допустимих витрат на виробництво продукції на основі науково - обґрунтованих норм.
Планова калькуляція складається на основі виробничих норм і дозволяє визначити витрати виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління техніки, технології.
Кошторисна калькуляція застосовується в організаціях, які виконують довготермінові контракти. Вона дає можливість встановити ціну контракту (будівництво, наука і т.д.).
Звітні калькуляції складаються на основі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво.
Галузеві калькуляції показують рівень собівартості однойменної продукції в конкретній галузі. Складаються вище стоячою організацією.
Повні калькуляції показують витрати на виробництво та збут продукції (застосовуються для встановлення ціни на продукцію, визначення беззбитковості виробництва тощо).
Виробничі калькуляції показують виробничу собівартість продукції.
Внутрішньогосподарські калькуляції складаються на продукцію окремих цехів основного та допоміжного виробництва. Застосовуються для визначення вартості наданих послуг одного цеху іншому.
Калькуляції змінних витрат включають лише змінні витрати на виробництво. Такі калькуляції допомагають визначити маржинальний прибуток.
Технологічні калькуляції складаються на окремі види продукції, вузли, деталі тощо. Вони не включають вартість послуг сторонніх організацій, вартість купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів тощо (визначається технологічна собівартість – власними силами).
Загальні калькуляції показують собівартість певного виду продукції по підприємству.
Параметричні калькуляції дають уяву про собівартість продукції в розрахунку на одиницю певного параметра (наприклад, собівартість однієї кінської сили, собівартість однієї машино-години роботи обладнання).
За центрами витрат показують собівартість продукції певного підрозділу підприємства (наприклад, собівартість хлібопекарного цеху).
На підприємствах застосовують напівфабрикат ний та безнапівфабрикатний варіанти обліку витрат.
Напівфабрикат – це продукт, який пройшов технологічну обробку на певному переділі і для нього він є готовою продукцією.
Напівфабрикат може бути реалізований на сторону або переданий в обробку на наступний переділ на підприємстві. В бухгалтерському обліку відкривають рахунок напівфабрикату.
Безнапівфабрикатний варіант обліку витрат не передбачає міжцехове переміщення напівфабрикатів у бухгалтерському обліку.