Етапи розвитку валютного ринку України

      Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб'єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно  від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну  виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

      Введення  податку на валютну виручку супроводжувалося певними додатковими умовами.

      1. До суми виручки, що підлягала  оподаткуванню, не зараховувалися  транспортні, страхові та накладні  витрати в іноземній валюті.

      2. Від податку на валютну виручку звільнялися:

      а) підприємства з участю іноземного капіталу, частка якого у статутному фонді  становила не менше 30%;

      б) кошти на благодійні цілі за умови  використання їх на зазначені цілі в повному обсязі;

      в) частина валютної виручки, яка спрямовувалася на погашення заборгованості за іноземними кредитами;

      г) кошти від продажу сільськогосподарської  продукції (зерна, зернобобових).

      3. Ставка податку у межах держзамовлення  зменшувалася на 5% за умови виконання  державного замовлення на експорт  у повному обсязі

      4. З метою запобігання подвійному  оподаткуванню було встановлено,  що доход підприємств зменшувався  на суму валютних надходжень, з яких сплачено податок на  валютну виручку.

      5. Валютна виручка від експорту  продукції, робіт, послуг піддягала  обов'язковому зарахуванню на їхні рахунки в уповноважених банках. Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов'язань між резидентами та нерезидентами.

      Зазначений  порядок тривав до прийняття національного  законодавства з питань валютного регулювання.

      Головною  ознакою розвину валютного ринку  в України у 1993 р. стало запровадження  елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання  в Україні була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку

      Водночас  інфляційні процеси в економіці  України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду  виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і  внутрішньої рівноваги грошового  обігу, проблеми, пов'язані з використанням «тимчасової» валюти — карбованця, призвели до різкого падіння курсу карбованця відносно іноземних валют.

      Внаслідок цього урядова політика протягом з 12 серпня 1993 р. по серпень 1994 р. була переорієнтована  на спробу відновлення зовнішньоторговельної та валютної монополії. Така політика знайшла відображення:

• по-перше, у введенні режиму так званих «спецекспортерів»;
• по-друге, у впровадженні фіксованого валютного курсу на рівні 5970 крб. за 1 дол. США (пізніше — 12610 крб. за 1 дол. США).
• по-третє, в різкому зменшенні обсягів операцій на валютній біржі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;
• по-четверте, у впровадженні так званого аукціонного продажу іноземної валюти за адміністративне встановленим курсом до іноземних валют через «тендерний комітет».

      Слід  підкреслити, що в результаті зазначених заходів гальмувався експорт  з України та стимулювався імпорт, що, у свою чергу, призвело до зменшення  валютних надходжень у країну разом  з різким зростанням попиту на іноземну валюту.

      Розуміння безперспективності політики адміністративного  регулювання зовнішньоекономічних та валютних відносин знайшло відображення в поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення  валютного регулювання», який передбачав ряд заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, насамперед передбачалося з 1 жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбованця за результатами торгів на валютній біржі. Ці заходи були спрямовані на децентралізацію валютного ринку, стабілізацію курсу карбованця, створення передумов для проведення грошової реформи.

      3. Основні економічні  категорії валютного ринку

      Функціонування  валютного ринку пов'язане з  використанням деяких економічних  категорій та понять.

      Валютний  курс- співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій [9, с. 44].

      Валютний  курс виконує низку важливих економічних  функцій. З його допомогою долається  національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

      На  основі валютного курсу зіставляються  цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів.

      Зниження  курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту  й зростанню експорту, і навпаки - зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.

      Котирування - це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.

      У світовій практиці існує два методи котирування:

      1. Пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти.

      Наприклад, в Україні 1 долар США прирівнюється  до певної кількості гривень, або  у США 1 англійський фунт стерлінгів прирівнюється до певної кількості  доларів чи центів. Таке котирування нині застосовується в більшості країн світу.

      2. Побічне котирування, коли одиниця  національної валюти прирівнюється  до певної кількості іноземної  валюти. Така система застосовується  в небагатьох країнах.

      Конвертованість– це здатність валюти обмінюватися на інші валюти.

      Це  дуже важлива характеристика валюти. За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи:

      - вільно конвертована;

      - частково конвертована;

      - неконвертована;

      - клірингова.

      Вільно  конвертована валюта(ВКВ) - валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі Держави мають вільно конвертовану валюту: Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, Сполучені Штати Америки та інші. Вільна конвертованість у першу чергу свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами[8, с.24].

      Резервними  називають валюти, які переважно використовуються для міжнародних розрахунків і зберігаються Центральними банками інших країн. До них відносять долар СІІІА. фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську ієну, євро. Ці п'ять валют становлять практично 100 % світових валютних резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, даючи змогу протягом тривалого терміну мати від'ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національній економіці, бо така валюта не пред'являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів.

      Частково  конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюється нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком. Вони полягають у регламентації операцій із валютою та валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту.

      Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання.

      Клірингова  валюта- розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

      Законодавчі та нормативні акти, пов'язані з валютним регулюванням, передбачають, що всі  розрахунки в іноземній валюті здійснюються через уповноважені банки, тобто банки, що мають ліцензії Центрального банку на проведення валютних операцій.

      Таким чином, валютний ринок - один із найважливіших  сегментів фінансового ринку. Ступінь  його розвитку безпосередньо впливає  на стан та розвиток економіки. Операції, які проводяться на валютному ринку, тісно пов'язані з комплексом операцій і станом грошового ринку в країні, з ринком капіталів.

      4. Подальший розвиток  валютного ринку  України

      Розвиток  валютного ринку в України  впродовж першого десятиріччя незалежності пройшов декілька етапів :

      Перший  етап–1991-1994 роки. Характеризувався впровадження національної грошової одиниці, появою українського валютного ринку, становленням регулюючих органів та формуванням законодавчої бази функціонування ринку. Початок цього періоду відмічався значними темпами девальвації національної валюти та наступною фіксацією її курсу зі створенням подвійного ринку.

      Другий  етап - 1995-1998роки. Характеризувався лібералізацією проведення валютних операцій, стабілізацією інфляційних процесів національної грошової одиниці і як наслідок стабілізацією валютного курсу. Значною ревальвацією реального курсу гривні впродовж 1996-1997 років, яка створила підстави для девальвації гривні в 1998р. Використанням НБУ ринкових інструментів регулювання валютного ринку. Кінець періоду характеризувався фінансовою кризою та значною девальвацією національної валюти, що висвітлило приховані проблеми та недосконалість механізму функціонування валютного ринку.

      Третій  етап –1999 – сьогодні. Початок цього етапу розвитку валютного ринку характеризувався впровадженням нових правил функціонування ринку, які обмежили спекулятивні можливості банків та сприяли стабілізації ситуації на валютному ринку України та лібералізували діяльність ринку – Україна офіційно має плаваючий валютний курс. Також цей етап відмічається позитивними тенденціями розвитку ринку – зростанням обсягів ринку з 8063,78 млн. доларів США в 1999 році до 13052,62 млн. доларів США 2001 та поступовою ревальвацією національною валюти.

      Регулювання здійснення валютних операцій комерційними банками України

      Регулювання будь-якої діяльності починається з  визначення об’єкту регулювання . Тому Декретом кабінету міністрів України  “Про систему валютного регулювання  і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. №15-93 було визначено що основним об’єктом регулювання є "валютні операції", до яких цим Декретом віднесено :

      - операції, пов'язані з переходом  права власності на валютні  цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами  у валюті України;

      - операції, пов'язані з використанням  валютних цінностей в міжнародному  обігу як засобу платежу, з  передаванням заборгованостей та  інших зобов'язань, предметом  яких є валютні цінності;

      - операції, пов'язані з ввезенням,  переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.