МІЖРЕГІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ  УПРАВЛІННЯ  ПЕРСОНАЛОМ 
 
 
 
 

КУРСОВА  РОБОТА 

з курсу: “Фінансовий ринок”

за темою: “Фінансовий ринок України” 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                            Науковий керівник:

Київ 2009

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….….3

1.  Теоретичні основи фінансового ринку …….……………………………………4

     1.1.    Складові фінансового  ринку……………………………………………….4

2. Економічний зміст поняття «фінансовий ринок»………………………...7
3. Діяльність Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України………………………………………………………………………9

2.  Функції фінансового ринку України…………………………………………….12

     2.1.    Суть і роль фінансового ринку в економіці………………………………12

2. Характеристика функцій фінансового ринку…………………………….17
3. Механізм фінансового ринку……………………………………………...19

3.  Структура ринку фінансових ресурсів та його суб’єкти……………………….22

      3.1.    Суб'єкти фінансового ринку та їх класифікація………………………....22

2. Функції суб'єктів (учасників) фінансового ринку………………………23
3. Інститути інфраструктури фінансового ринку………………………….26

Висновки……………………………………………………………………………...39

Додатки……………………………………………………………………………….41

Список  використаної літератури……………………………………………………44 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Сучасні умови розвитку фінансового ринку України обумовлюють наявність його розвинутої інфраструктури, особливо недержавної підсистеми, яка мобілізує потенційні можливості для активізації соціально-економічного розвитку і дає змогу більш ефективно задовольняти фінансові потреби суб'єктів фінансових відносин.

     Інфраструктура фінансового ринку України кількісно і якісно відрізняється від країн з розвинутою ринковою економікою. Водночас нерозвиненість ринкової економіки, низький рівень добробуту населення і недостатність розвитку самої інфраструктури фінансового ринку обумовили існування таких проблем, як: низький ступінь акумуляції заощаджень; вивіз капіталу; кризи фінансових інститутів, неефективність страхової медицини, системи пенсійного забезпечення, іпотеки; регіональні диспропорції в рівні задоволення фінансових потреб. Для того, щоб прискорити ринкові перетворення в Україні, необхідно нарощувати масштаби і якісно удосконалювати її недержавну підсистему інфраструктури фінансового ринку.

     Метою дослідження є узагальнення теоретико-методологічних засад функціонування інфраструктури фінансового ринку, оцінка притаманних їй тенденцій та обґрунтування шляхів її розвитку для підвищення ступеня задоволення фінансових потреб суб'єктів фінансових відносин.

     Інформаційною базою дослідження стали закони України, законодавчі і нормативні акти України, дані Державного комітету статистики, Міністерства фінансів, Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також статистика міжнародних економічних організацій і міжнародних фінансових інституцій. 
 
 
 

1.  Теоретичні основи фінансового ринку 

     1.1. Складові фінансового  ринку 

     Функцiонування ринкової економiки грунтується на функцiонуваннi рiзноманiтних ринкiв, якi можна згрупувати в два основні класи: ринки виробленої продукцiї (товарів та послуг) та ринки трудових i фiнансових pecypcів. На ринку фiнансових pecypciв зустрiчаються такi, в яких у процесi господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх дiяльностi, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використанi для iнвестицiй. Саме на ринку фiнансових pecypciв, або фiнансовому ринку, вiдбувається перелив коштiв, при якому вони перемiщуються вiд тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує iнвестицiй. При цьому, як правило, кошти спрямовуються вiд тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тiльки пiдвищенню продуктивностi та ефективностi економiки в цiлому, а й полiпшенню економiчного добробуту кожного члена суспiльства.

     На  фiнансовому ринку тi, що мають вiльнi фiнансовi ресурси, передають їх на рiзних умовах iншим учасникам ринку, якi опосередковано через суб'ектiв ринку або безпосередньо використовують залученi ресурси для фiнансування рiзних галузей економiки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фiнансовi ресурси надаються на умовах позики або на умовах спiввласностi, коли iнвeстор набувае прав власностi на придбанi за iнвecтoвaнi кошти матерiальнi чи нематерiальнi активи.

     Позика  оформляється рiзними видами боргових цiнних паперiв, банкiвського, комерцiйного чи державного кредиту. Платою за використання позичкового капiталу виступає процент, який залежить від структури попиту та пропозицii на позичковий капiтал i може коригуватись у той чи iнший бiк, забезпечуючи iнвecтopy вищий або нижчий рівень прибутку. 3 одного боку, piвeнь процентної ставки має бути нижчим вiд ставки прибутку від використання залучених pecypciв, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капiталу. 3 другого боку, процентна ставка має забезпечити iнвecтopy прибуток від надання коштiв у позику, а також компенсувати втрати від знецiнення pecypciв внаслiдок iнфляцii та ризикiв вiд здiйснення конкретних iнвестицiй. Реальна ставка прибутку на позичковий капiтал вiдповiдає середнiм темпам зростання економiки з поправкою на ризик здiйснення конкретних iнвестицiй. Чим ефективнiше функцiонує ринок позичкового капiталу, тим бiльшою мiрою процентна ставка на позиковий капiтал вiдповiдає ризику iнвестицiй i ефективностi конкретної галузi економiки та eкoнoмiки в цiлому [10].

     Рівень  прибутку на iнвестицiї в акцiонерний капiтал визначається piвнeм рентабельностi конкретного виробництва та ринковою кон'юнктурою, що впливає на ринкову капiталiзацiю корпорацii. Рівень прибутку на акцiонерний капiтал значною мiрою вiдповiдає рiвню ефективностi конкретного виробництва i в разi неефективної дiяльностi може забезпечити інвестору нульову або вiд'ємну ставку прибутку. Інвecтop - власник aкцii подiляє ризик iнвестицiй з iншими акцiонерами пiдприємницької структури i тому прибуток на iнвeстицiї в акції може коливатись у значних межах. На вiдмiну вiд прибутку на акцiонерний капiтал процент на позичковий капiтал у цiлому мeнш пов'язаний iз поточною фiнансово-господарською дiяльнiстю конкретного суб'єкта господарювання i в основному визначається кон'юнктурою ринку [12].

     Передача  в користування фiнансових pecypciв  на фiнансовому ринку оформляється тим чи iншим фiнансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється вiдповiдними iнструментами позики – борговими цiнними паперами (облiгацiями, векселями, ощадними сертифiкатами тощо) або рiзними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в aкцioнepний кaпiтал, така операцiя оформляється iнструментами власностi - акцiями. Платою за нaдaнi в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акцiонерний капiтал - прибуток у виглядi дивiдендiв i капiтaлiзований прибуток, що направляється на збiльшення власного капiталу корпорацii.

     Оскiльки передача в користування капiталу вiдбувається через продаж фiнансових активiв, якi вiдображають права на отримання доходу на вкладений капiтал, фiнансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають i купують фiнансовi активи. Фінансовий ринок являє собою систему економiчних та правових вiдносин, пов'язаних iз купiвлею-продажем або випуском та обiгом фiнансових активiв. Суб'єктами цих вiдносин виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вiльнi фiнанcовi ресурси, ті, якi потребують iнвестицiй, та фiнансовi посередники, якi на стабiльнiй, впорядкованiй основі забезпечують перерозподiл фiнансових pecypciв серед учасникiв ринку. Іншими словами фінансовий ринок – це грошові відносини, що склалися в процесі купівлі – продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позиковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах.

     Осiб, якi iнвестують кошти в дiяльнiсть iнших суб'єктiв ринку, купуючи певнi фiнансовi активи, називають інвесторам та власниками фінансових активів - акцiй, облiгaцiй, депозитiв тощо. Тих, хто залучає вiльнi фiнансовi ресурси через випуск та продаж iнвecторам фiнансових активiв, називають емітентами таких активів. Кожен фiнансовий актив є активом інвестора - власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив [10].

     Торгiвля  фiнансовими активами мiж учасниками ринку вiдбувається за посередництвом рiзноманiтних фiнансових iнститутiв. Саме вони забезпечують неперервне функцiонування ринку, розмiщення серед інвесторів нових та обiг на ринку емiтованих ранiше активiв. Наявнiсть на фiнансовому ринку великої кiлькостi фiнансових посередникiв з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції мiж ними, а отже, зниженню цiн на рiзнi види фiнансових послуг. Чим бiльш розвинений та конкурентний фiнансовий ринок, тим меншою є винагорода фiнансових посередникiв за наданi iншим учасникам ринку послуги. Фiнансовi посередники є необхiдними учасниками фiнансового ринку, якi забезпечують iнвecтopaм оперативне вкладення коштiв у фiнансовi активи та вилучення коштiв з процесу iнвестування. Учасникам ринку, якi потребують iнвестицiй, фiнансовi посередники допомагають залучити кошти за вiдповiдну своїй конкурентнiй позицiї плату. Чим вища конкурентна позицiя позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фiнансовими ресурсами [15]. 

     1.2. Економічний зміст  поняття «фінансовий  ринок» 

     Фінансовий  ринок – це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги – фінансові послуги, пов’язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб’єктів національної, регіональної та світової економіки [13]. 

     Як  економічна категорія фінансовий ринок  виражає економічні відносини між  суб’єктами економіки з приводу  реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об’єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв’язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв’язку з іншими економічними категоріями. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку, визначаються об’єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою суб’єктів економіки здійснювати заощадження та інвестиції, надавати та брати грошові кошти в борг. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб’єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів. 

     Інвестування, як було відзначено вище, забезпечується через якісно розвинений фінансовий ринок. Чим же цей ринок та його сегменти відрізняються від інших? Головна відмінність їх у тому, що товаром на цих ринках виступають фінансові активи.  

     Фінансові активи включають також монетарне  золото і спеціальні права запозичення (СПЗ) міжнародного валютного фонду, утримувачі яких розглядають їх як фінансові вимоги. Монетарне золото і спеціальні права запозичення відносяться до активів, за якими не буває невиконаних зобов’язань. До монетарного золота відноситься золото у формі монет, злитків або брусків не менше ніж 995 проби. Право власності на монетарне золото належить центральному (Національному) банку і центральному уряду. Отже, фінансові активи складаються з фінансових вимог, що виставляються боржнику і надають право кредитору на одержання від нього платежу. 
В інтересах розуміння фінансових активів і зобов’язань доцільно виходити з їхнього загального визначення. У системі національних рахунків активи визначаються як об’єкти, що мають вартість і знаходяться у власності економічних суб’єктів, від яких слід очікувати в майбутньому одержання прибутку або інших доходів.

     Фінансові активи відповідають цьому визначенню як засоби накопичення вартості. Володіння  акціями та іншими цінними паперами приносять їхнім володарям прибуток від власності, а також холдинговий прибуток. Одержують прибуток від власності власники більшості акцій. Кредиторам виплачується відсоток за вкладами [22].