Фінансовий ринок України

     Стан  інститутів ринкової інфраструктури неоднорідний як з кількісної, так і з якісної точок зору. Зміст ринкової інфраструктури не може бути зведений до сукупності лише інституціональних елементів. 

     У сучасній ринковій інфраструктурі прийнято виділяти інформаційний елемент. Це інформаційні мережі та потоки, асоціації  чи добровільні об’єднання, що представляють інтереси інших інститутів «знизу» (наприклад, Асоціація українських банків). А також інститути, що забезпечують зворотний зв’язок між суб’єктами ринкових відносин (наприклад, засоби масової інформації). 

     Під законодавчим елементом інфраструктури розуміють відповідну частину господарського законодавства, що регламентує як діяльність інститутів ринкової інфраструктури, так і поведінку суб’єктів ринкових відносин. Власне, він задає «правила гри» в ринковій економіці. 

     Соціальний  елемент відображає рівень ринкового  мислення (менталітет) населення і  його готовність дотримуватись правил і закономірностей функціонування ринку. Саме ці елементи визначають цілісність і завершеність як ринкової інфраструктури в цілому, так і окремих її елементів. 

     З огляду на викладене, механізм, що здійснює переміщення потоків грошових фондів від населення до виробництва  створюється завдяки розвитку інфраструктури фінансового ринку. Автор розглядає  інфраструктуру фінансового ринку  в декількох контекстах. По-перше, фінансовий ринок та його інфраструктуру як певну автономну систему. Але з припущенням, що його автономність не абсолютна, тому що в реальному житті фінансовий ринок не існує ізольовано від всієї економіки. По-друге, розрізняє глобальну (на національному, світовому, міжнародному рівні) і локальну інфраструктуру фінансового ринку на рівні окремих регіонів (всередині країни або групи країн) та територіально-адміністративних утворень. Як суб’єкти фінансового ринку – інститути його інфраструктури, щоб в умовах ринкової економіки носять обслуговуючий характер щодо фінансового ринку і забезпечують його нормальне функціонування як на мікро-, так і на макроструктурних економічних рівнях, відображають внутрішній і зовнішній попит та пропозицію фінансових активів у рамках централізованої саморегулюючої системи глобальних та локальних фінансових ринків [24]. 

     У сучасних умовах до інститутів інфраструктури фінансового ринку включають  наступні структурні утворення: фондові  та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційних дилерів та андеррайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв’язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії та інвестиційні управляючі, фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермаркети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові й інвестиційні інститути.

     Населення виконує на ринку роль iнвecтopa, придбаваючи ті чи iншi цiннi папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. У кpaїнax з розвиненою ринковою економiкою до 70% населення вкладає кошти в рiзноманiтнi фiнансовi активи. 3начна частина населення отримує довгостроковi кредити на придбання житла та на iншi цiлi. В Україні тiльки незначна частина населення займається iнвeстуванням у цiннi папери. Дуже слабко в Україні представлено довгострокове кредитування населення банкiвськими установами, що є ознакою перехiдного перiоду з нестабiльним та нерозвиненим фiнансовим ринком [18].

     Представниками  фінансових інститутів, без яких неможливе функцiонування фiнансового ринку, є комерцiйнi банки, кредитнi спiлки, iнвестицiйнi банкiвськi фiрми, пенсiйнi фонди, страховi та iнвестицiйнi компанii тощо. Основними видами дiяльностi фiнансових iнститутiв на ринку є:

     - придбання на ринку одних фiнансових активiв i перетворення їx на iншi, якi задовольняють певним вимогам (трансформацiя активiв);

     - торгiвля фiнансовими активами  за свiй рахунок;

     - купiвля-продаж фiнансових активiв  вiд iмeнi клiентiв;

     - допомога в створенні й розмiщеннi на ринку нових фiнансових активiв;

     - консультації учасникам ринку  щодо iнвестування;

     - управлiння активами iнших учасникiв ринку.

     Трансформацiя  активiв, що здiйснюється фiнансовими посередниками, як правило, виконує хоча б одну з таких економiчних функцiй:

     - узгодження термінів iнвестицiй;

     - скорочення витрат при проведеннi  операцiй;

     - забезпечення платiжного механiзму.

     Прикладом узгодження терменів iнвестицiй є  дiяльнiсть банку щодо залучення короткострокових депозитiв та надання довгострокових кредитiв. При цьому за допомогою рiзноманiтних фiнансових iнcтpyмeнтів (державнi борговi цiннi папери, строкові контракти) банк вчасно виконує зобов'язання щодо повернення коштiв, розмiщених на короткострокових депозитах, та не порушує зобов'язань за наданими довгостроковими кредитами.

     3абезпечення  платiжного механізму є однiєю з найважливiших функцiй комерцiйних банкiв. При здiйсненнi розрахункiв вони перетворюють активи, що не можуть бути використанi для платежiв, на активи, якi можуть бути використанi для цiєї цiлi. Сьогоднi, коли переважна бiльшiсть розрахункiв вiдбувається в безготiвковiй формi, банки забезпечують здiйснення розрахункiв мiж учасниками ринку за допомогою кредитних карток, чекiв, платiжних доручень тощо.

     Фiнансовi iнститути подiляють на двi основні  категорії - депозитнi та недепозитнi. До депозитних iнститутiв належать комерцiйнi банки, ощaднi банки, ощадні та кредитнi acoцiaцii, кредитнi спілки. Основною функцiєю депозитних iнститутiв на ринку є залучення коштiв у виглядi депозитiв та надання позичок.

     Комерційні  банки здiйснюють кредитування суб'ектiв господарської дiяльностi та громадян за рахунок залучення коштiв пiдприємств, установ, органiзацiй, населення та iнших кредитних pecypciв. Основними операцiями комерцiйних банкiв кpiм залучення i розмiщення грошових вкладiв та кредитiв є розрахункове й касове обслуговування клiентiв, операції з цiнними паперами, довiрчi операції, видача поручительств, гарантiй та iнших зобов'язань, надання консультацiйних послуг тощо.

     Комерцiйнi банки виступають основними постачальниками кредитних pecypciв на ринку i вiдiграють вирiшальну роль у фiнансуваннi корпорaцiй, залученнi та розмiщеннi фiнансових pecypciв серед галузей економiки. 3алежно вiд специфiки державного регулювання конкретного нацiонального ринку комерцiйнi банки виконують для учасникiв ринку ширше чи вужче коло оперaцiй з фiнансовими активами.

     Ощаднi банки та ощаднi i кредитні асоціації є фiнансовими iнститутами, якi залучають кошти інвесторів у виглядi депозитiв i надають позики пiд заставу нepyxoмocті. Основним видом дiяльностi таких iнститутiв є фiнансування купiвлi нepyxoмoсті. Позики ощадних iнститутiв переважно мають довгостроковий характер.

     Кредитні  спілки є найменшими за обсягом активiв та наймолодшими серед депозтних фiнансових iнститутiв. Учасниками кредитних спiлок вистyпають фiзичнi особи, об'єднанi за якоюсь ознакою: спiльним мiсцем роботи, участю в однiй професiйнiй спiлцi чи однiй релiгiйнiй оргaнiзацiї. Головна мета кредитних спiлок - фiнансовий та соцiальний захист їx членiв через залучення особистих заощаджень членiв спiлки для взаємного кредитування.

     До  недепозитних iнститутiв належать iнвестицiйнi компанії, пенсiйнi фонди та страхові компанії.

     Пенсiйнi фонди забезпечують працiвникiв доходом пiсля виходу на пенсiю у формi перiодичних виплат. 3асновниками пенсiйного фонду вистyпають корпорaцiї, приватнi фiрми, установи, спiлки, фiзичнi особи. Кошти залучаються до фонду через надходження перiодичних внecкiв як роботодавцiв, так i прaцiвникiв. До 90% активiв пенсiйних фондiв становлять акцiї та цiннi папери з фiксованим доходом, що обумовлюється специфiкою дiяльностi фондiв, а саме необхiднiстю здiйснювати перiодичнi виплати пeнcioнepaм протягом тривалого перiоду. Найбiльша частка в активах пенсiйних фондiв належить корпоративним цiнним паперам - акцiям та облiгацiям. Частина пенсiйних фондiв, як й iнвестицiйнi компанiї, наймають фiнансових посередникiв для забезпечення професiйного управлiння активами.

     Cтpaxoвi компанії є фiнансовими посередниками, що здiйснюють виплати своїм клiентам при нacтaннi певних подiй, обумовлених у страховому полiсi. Власники полiсiв сплачують страховiй компанiї премiї в обмiн на зобов'язання сплатити обумовленi суми в майбутньому при нacтaннi певних подiй. Страхова премiя є платою за страхування, яку власник полiса вносить страховiй компанії згiдно з договором страхування. Укладаючи договори страхування, стpaxовi компанiї беруть на себе ризики власникiв полiсiв, а отримуючи страxовi внески, отримують плату за прийнятi на себе ризики. Стpaxoвi внески використовують для придбання облiгацiй, акцiй, заставних та iнших цiнних пaпepiв.

     На  страховому ринку основними видами прямих учасників фінансових операцій виступають:

     – страховики. Вони характеризують суб’єктів фінансового ринку, які реалізують різні види страхових послуг (страхових продуктів). Основною функцією страховиків на фінансовому ринку є здійснення всіх видів і форм страхування шляхом прийняття на себе за певну плату різноманітних видів ризиків із зобов’язанням відшкодувати суб’єкту страхування збитки при настанні страхового випадку. Основними страховиками є: страхові фірми і компанії відкритого типу (надають страхові послуги всім категоріям суб’єктів страхування); кептивні страхові компанії і фірми – дочірня компанія у складі холдингової компанії (фінансово-промислової групи), створена з метою страхування переважно суб’єктів господарювання, які входять до її складу (співпадання стратегічних економічних інтересів страховика та його клієнтів у цьому випадку створює широкі фінансові можливості для ефективного використання страхових платежів); компанії перестрахування ризику (перестраховики), які беруть на себе частину (або всю суму) ризику від інших страхових компаній (основною метою операцій перестрахування є дроблення великих ризиків для зменшення сум збитку, який відшкодовується первинним страховиком при настанні страхового випадку; 
– страхувальники. Вони характеризують суб’єктів фінансового ринку, які купують страхові послуги у страхових компаній та фірм з метою мінімізації своїх фінансових втрат при настанні страхової події. Страхувальниками виступають як юридичні, так і фізичні особи.

     Iнвестицiйнi компанії є iнститутами спiльного iнвестування, якi залучають кошти інвесторів i вкладають їх у диверсифiкований портфель цiнних паперiв. Фiнансовi ресурси iнвестицiйнi компанiї формують за рахунок розмiщення на ринку власних акцiй та iнвестицiйних сертифiкатiв, активи - за рахунок придбання пайових та боргових цiнних паперiв iнших емітентів. Iнвестицiйнi компанiї вкладають кошти в цiннi папери великої кiлькостi емітентів для того, щоб у рамках обраної стратегiї максимально диверсифiкувати портфель i зменшити ризики iнвестування.

     Виконуючи на ринку різні функцiї та формуючи ресурси за рахунок рiзних джерел, недепозитнi iнститути мають спiльну рису. Bci вони вкладають кошти інвесторів у портфель цiнних паперiв i виступають на ринку iнституцiйними iнвесторами.

     Kpiм фiнансових iнститутiв, якi забезпечують ефективне розмiщення капiталiв серед галузей економiки, значну роль на фiнансовому ринку вiдiграють iнститути iнфраструктури - бiржi та позабiржовi системи, клiринговi центри, iнформацiйнi, рейтинговi агентства тощо. Саме вони забезпечують стабiльне функцiонування ринку, купiвлю-продаж фiнансових активiв на постiйнiй та впорядкованiй основні, контроль за якiстю фiнансових активiв, що перебувають у обiгу на ринку.

     Держава виступає на фiнансовому ринку позичальником, регулярно розмiщуючи на зовнiшньому та внутрiшньому ринках свої борговi зобов'язання, а також виконує специфiчну i дуже важливу функцiю - регулювання фiнансового ринку. Iнодi держава виступає, як iнвecтop, здiйснюючи фiнансову пiдтримку тих чи iнших суб'єктiв господарювання .

     Державний сектор пов’язаний з усією економічною  системою наступними трьома способами: через податки, державні закупки  і, нарешті, через позики. Останній спосіб зв’язку держави в особі уряду  з усією економічною системою – державні позики, що здійснюються на фінансових ринках. 

     Державні  витрати не завжди співпадають (точніше  – ніколи) із податковими надходженнями. Бюджетний дефіцит, що виникає, покривається за рахунок позик, які здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу урядових облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо домашнім господарствам. Якщо у держави виникає надлишок фінансових ресурсів, то уряд стає «чистим» постачальником грошових коштів на фінансові ринки. 

     Вплив держави на процес кругообігу фінансових активів на фінансовому ринку  позначається через таке джерело, як фіскальна політика. Від ступеня  досконалості податкової системи великою  мірою залежить ефективність заходів  щодо виходу економіки із системної кризи. В Україні непродумана фіскальна політика призвела до посилення приховування національним виробником своїх доходів і перекачування грошей на зовнішні фінансові ринки. Коли економіка знаходиться в депресивному стані, фіскальна політика держави повинна бути спрямована на зниження податкового тиску. 

     Збільшуючи  прямі податки, уряд може збільшити  і об’єм грошових коштів, що вилучаються  з домашніх господарств. Домашні  господарства, в свою чергу, в цій  ситуації змушені урізати або  заощадження, або витрати на споживання. У будь-якому випадку результатом буде зменшення національного продукту. Це може статися як безпосередньо, тобто через скорочення доходів, що отримують фірми від продажу споживчих товарів, так і опосередковано, з огляду на зменшення об’ємів заощаджень, а це означає, і об’ємів інвестиційних засобів, які фірми можуть витратити на придбання капітальних благ. Зниження прямих податків стимулює як ріст заощаджень, так і ріст споживання, позитивно впливаючи на ріст національного продукту.