Фінансовий ринок України

     Вищеназвані функції фінансовий ринок здійснює переважно через: відкриття банківських  рахунків і заснування спеціальних фондів (пенсійних, страхових тощо); надання банківських кредитів, комерційних та інших позичок; здійснення операцій із цінними паперами підприємств та держави (акціями, облігаціями) тощо. 

     Забезпечуючи  мобілізацію, розподіл і ефективне  використання вільного капіталу, забезпечення в найкоротші терміни потреби в ньому окремих господарюючих суб’єктів, фінансовий ринок сприяє прискоренню обороту використаного капіталу, кожний цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного доходу в цілому. Ці функції і обумовлюють структуру фінансового ринку. 

3.  Структура ринку  фінансових ресурсів  та його суб’єкти 

3.1.    Суб'єкти фінансового ринку та їх класифікація 

     На  ринках діють суб’єкти ринку (продавці – посередники – покупці), які  беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія). 
Суб’єктами фінансового ринку є:

     - фізичні особи;

     - юридичні особи;

     - фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.  
      Суб’єктами фінансового ринку можуть бути:

• практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності;
• групи громадян (партнерів);
• трудові колективи;
• юридичні особи усіх форм власності [23].

     Суб’єкти  фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

     За  формою:

     - господарчі суб’єкти;

     - домашні господарства;

     - держава;

     - місцеві органи влади.

     За  функціями:

     - емітенти;

     - інвестори;

     - інституційні інвестори;

     - фінансові посередники;

     - інститути інфраструктури ринку тощо [21].

     Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння; товариства; корпорації. 

     Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття  фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб’єктами як ринкової економіки, так і учасниками ринку фінансових послуг.

     На  ринку грошей продаються і купуються  грошові кошти на короткий термін.

     До  ринку капіталів належать довготермінові капітали, тобто вкладання коштів на тривалий період часу.

     Ринок короткотермінових банківських  кредитів (ринок позичкового капіталу) охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів підприємств, населення і надання їх у вигляді короткотермінових позик на умовах поверненості.

     Ринок короткотермінових  фінансових активів має справу з частками капіталу (акціями), облігаціями, що погашаються в короткий час, векселями, заставними та іншими вимогами на реальний актив. 

     3.2. Функції суб'єктів (учасників) фінансового ринку 

     На  ринку позичкових капіталів основними  видами прямих учасників фінансових операцій є:

     – кредитори. Вони характеризують суб’єктів фінансового ринку, які надають позичку у тимчасове користування під певний відсоток. Основною функцією кредиторів є продаж грошових активів (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних потреб позикоотримувачів у фінансових ресурсах.         Кредиторами на фінансовому ринку можуть виступати:

• держава (здійснюючи цільове кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів);
• комерційні банки, які здійснюють найбільший обсяг і широкий спектр    кредитних операцій;
• небанківські кредитно-фінансові установи;
• позичальники [20].

     Вони  характеризують суб’єктів фінансового  ринку, які отримують позики від  кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка.     Основними позичальниками грошових активів на фінансовому ринку виступають держава (отримуючи кредити від міжнародних фінансових організацій і банків), комерційні банки (отримуючи кредити на міжбанківському кредитному ринку), підприємства (для задоволення потреб у грошових активах з метою поповнення оборотних коштів і формування інвестиційних ресурсів); населення (у формі споживчого фінансового кредиту, який використовується в інвестиційних цілях).

     Валютний  ринок – це розгалужена система механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземних валют з метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів [21].

     На  валютному ринку основними видами учасників валютних операцій є:

     – продавці валюти.

     Основними продавцями валюти виступають:

• держава (реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних резервів);
• комерційні банки (мають ліцензію на здійснення валютних операцій); підприємства, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на ринку свою валютну виручку за експортовану продукцію);
• фізичні особи (які реалізують наявну у них валюту через мережу обмінних валютнихпунктів);
• покупці валюти.

Основними покупцями валюти є ті ж суб’єкти, що й її продавці.

     На  ринку цінних паперів основними  видами прямих учасників фінансових операцій є:

     – емітенти. Вони характеризують суб’єктів  фінансового ринку, які залучають  необхідні фінансові ресурси  за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти виступають виключно в ролі продавця цінних паперів із зобов’язанням виконувати всі вимоги, які випливають із умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава (виконавчі органи державної влади та органи місцевого самоуправління), а також різноманітні юридичні особи, створені, як правило, у формі акціонерних товариств. Крім того, на національному фінансовому ринку можуть обертатись цінні папери, емітовані нерезидентами; 
– інвестори. Вони характеризують суб’єктів фінансового ринку, які вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів. Інвестори, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, класифікуються за такими ознаками: за своїм статусом вони поділяються на індивідуальних (окремі підприємства, фізичні особи) й інституціональних інвесторів (представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами); залежно від цілі інвестування виділяють стратегічних (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельних інвесторів (купують окремі види цінних паперів виключно в цілях отримання доходу); за приналежністю до резидентів на національному фінансовому ринку розрізняють вітчизняних та іноземних інвесторів [13].

     На  фiнансовому ринку постійно вiдбуваються процеси акумуляції, розподiлу та перерозподiлу вiльних фiнансових pecypciв серед галузей економiки. Передача фiнансових pecypciв вiд одних суб'ектiв ринку до iнших вiдбувається через рiзнi фiнансовi iнструменти, якi для інвесторів є фiнансовими активами, а для тих, хто потребує iнвeстицiй i виступає eмiтeнтoм фiнансових активiв, є зобов'язаннями.

     На  фiнансовому ринку здійснюється як пряме, так i непряме фiнансування, яке передбачає участь фiнансових посередникiв у процесах перемiщення капiталiв вiд одних учасникiв ринку до iнших. При прямому фiнансуваннi iнвестори беруть на себе істотну частину ризикiв i зазнають значних витрат з оцiнювання фiнансових активiв та їх емітентів. 
 

3.3. Інститути інфраструктури фінансового ринку як суб'єкти фінансового ринку. 

     Ринкова економіка – це товарно-грошова економіка. Забезпечення просування товарно-грошових потоків здійснюють відповідні інститути загального та спеціального призначення. Вони утворюють інституційний елемент ринкової інфраструктури. 

     Відомо, що фінансові ринки складаються  з великої кількості різноманітних  «каналів», за якими грошові кошти  «перетікають» від власників  заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи. До першої належать так звані канали прямого фінансування, тобто канали, за якими грошові кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників. Друга група – це канали непрямого фінансування. При непрямому фінансуванні грошові кошти, що переміщуються від домашніх господарств у напрямі фірм, проходять через особливі інститути, до числа яких відносяться, наприклад, банки, взаємні фонди, а також страхові компанії; ці організації називаються фінансовими посередниками. Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку [15].

     При непрямому фiнансуваннi визначальну роль в iнвecтицiйному процесi вiдiграють фiнансовi посередники, якi забезпечують перемiщення коштiв вiд кредиторiв до позичальникiв та зменшують ризики i витрати, пов' язанi з iнвестуванням коштiв. Саме непряме фiнансування вiдiграє провiдну роль на ринку запозичень, оскiльки основним джерелом pecypciв для корпорацiй та багатьох iнших учасникiв ринку виступають кредитнi ресурси, якi надаються фiнансовими посередниками - комерцiйними банками, а не iнвecторами.

     Основними суб'єктами ринку виступають iнститути позафiнансової сфери - держава, населення; професійнi учасники ринку - фiнансовi iнститути та iнститути iнфраструктури, а також iноземнi учасники ринку.

     Інститути позафiнансової сфери - це юридичнi особи, резиденти певної держави, якi займаються виробництвом рiзноманiтних товapiв та наданням послуг, виключаючи фiнансовi послуги. До iнститутів позафiнансової сфери належать промисловi та сiльськогосподарськi пiдприємства, корпорацiї, установи, органiзацiї тощо. Разом з iноземними учасниками ринку вони або вистyпають iнвесторами, або емiтують i розмiщують на ринку власнi фiнансовi активи.

     Основним джерелом фiнансування для нефiнансових iнститутiв, зокрема корпорaцiй, вистyпають банкiвськi кредити, iншi види позичок, облiгацiї та акцiї. Акцiї є важливим, але не основним джерелом фiнансових pecypciв пiдприємницьких структур, якщо мати на увазi первинний ринок, на якому i вiдбувається залучення вiльних фiнансових pecypciв корпорацiями. Основою формування корпоративних pecypciв є фiнансування за рахунок кредитiв, яке належить до непрямого фiнансування [18].

     Корпорaцiї  з високим кредитним рейтингом залучають кошти як на внутрiшньому, так i на зовнiшньому фiнансових ринках, надаючи перевагу ринку, де вартiсть капiталу менша. Вiтчизнянi пiдприемницькi структури мають обмеженi можливостi щодо залучення коштів на мiжнародному ринку. На нацiональному ринку вони вистyпають переважно як позичальники на кредитному ринку, а також eмiтенти акцiй та векселiв, не використовуючи з об'єктивних причин таке потужне джерело фiнансування, як корпоративнi облiгації.

     Фінансово-економічний  механізм ринку фінансових послуг передбачає наявність об’єкта управління – інфраструктури фінансового ринку. Перехідний характер української економіки зумовлює необхідність формування розвиненої ринкової інфраструктури, яка забезпечуватиме нормальне функціонування економіки країни.

     Ринкова інфраструктура – це система установ і організацій (банків, бірж, страхових компаній, консультаційних та інформаційно-маркетингових фірм тощо), які забезпечують вільний рух товарів і послуг на ринку. 
Залежно від видів ринку вона поділяється на інфраструктуру ринку капіталу, ринку засобів виробництва, ринку праці [21]. 

     Об’єкти ринкової інфраструктури здійснюють правове  та економічне консультування підприємців  і захист їхніх інтересів у  різних структурах, забезпечують фінансову  підтримку, кредитування разом із лізингом, аудитом, страхуванням нових господарських формувань, сприяють матеріально-технічному забезпеченню та реалізації продукції підприємств, регулюють рух робочої сили тощо.