Фінансовий ринок України

     Характерним прикладом недоліків системи  оподаткування в Україні (яка  за своєю суттю повинна бути провідною  ланкою в процесі створення привабливого інвестиційного клімату) є діючий порядок  оподаткування корпоративних боргових зобов’язань. Його побудовано таким чином, що з сум, залучених від первинного розміщення облігацій або ощадних сертифікатів, емітент зобов’язаний відразу сплатити 30 відсотків податку. Можна припустити, що такий підхід до оподаткування корпоративних облігацій виключить їх з обігу як конкурентів держоблігацій на ринку боргових цінних паперів. З іншого боку, підприємства не мають можливості залучати кошти на фондовому ринку за значно нижчою ставкою, ніж банківський кредит. Якщо кредити необхідно повертати, то облігації можна погашати майном (облігації, конвертовані в акції підприємств) або продукцією, що може бути більш прийнятним для підприємства-позичальника. Перераховані вище проблеми прямо або опосередковано впливають на розвиток фінансового ринку, запровадження нових фінансових інструментів, на обсяги операцій та ліквідність ринку цінних паперів. Згідно зі світовим досвідом, удосконалення податкової системи потребує дотримання таких принципових умов: незважаючи на переваги використання непрямих податків у перехідний період, у перспективі основу податкової системи повинні становити прямі податки, за яких об’єктом оподаткування є дохід юридичної та фізичної особи, земля, майно і капітал; непрямі податки слід використовувати лише у формі акцизів (з метою обмеження споживання окремих видів товарів, невиправдано високих доходів виробника-монополіста, а також для оподаткування предметів розкошу) та невеликого (за ставкою 10 – 12 %) податку на додану вартість; обґрунтовано диференціювати ставки податків, враховуючи об’єктивні особливості й умови надходження доходів; ліквідувати надмірну кількість податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці і знижують конкурентоспроможність товаровиробників (пільги можна надавати на певний строк із умовою, що кошти використовуватимуться на визначені державою цілі); система податків повинна бути прогнозованою і сталою; розрахунок податків – простим і зрозумілим, сума податків відносно доходів – поміркованою, що забезпечить певні стимули для розвитку підприємства та повноцінне включення його в механізм національного фінансового ринку; суворо додержуватися системи розмежування податків за бюджетами різних рівнів [21].

     Як  показує світовий досвід, зниження ставок податків сприяє пожвавленню  підприємницької активності на фінансовому ринку і в підсумку не зменшує, а, навпаки, збільшує податкові надходження до бюджету. Кроком у напрямі стимулювання розвитку фінансового ринку повинно стати звільнення від оподаткування (часткове або повне) доходів від інвестицій, зокрема, у цінні папери виробничих підприємств. Крім того, режим пільгового оподаткування і сприяння притоку іноземних інвестицій доцільно встановити і для самих підприємств, що стали точками зростання. 

     При стимулюванні розвитку інфраструктури ринку нерухомості центральні органи влади та органи місцевого самоврядування повинні керуватись наступними положеннями: податки на операції з нерухомістю поповнюють дохідну частину місцевих бюджетів; деякі фінансові установи страхують як саме нерухоме майно, так і операції з ним (тобто розвиток ринку нерухомості корелюється з розвитком страхового ринку); державні органи контролю матимуть можливість відслідковувати великі суми «тіньового» капіталу в регіонах, що активно «відмивається» на нині діючому (так званому) ринку нерухомості; під заставу нерухомого майна банки надають кредити (так звана іпотека, що широко розповсюджена в країнах з ринковою економікою); вкладення коштів у нерухоме майно є одним із фінансових інструментів, який має свою дохідність і може приваблювати (враховуючи недовіру до інших ринкових інститутів) як юридичних, так і фізичних осіб.

     Податок на нерухомість в умовах ринкової економіки забезпечує вирішення  кількох завдань: забезпечення місцевих органів влади достатніми доходами для виконання ними своїх функцій; регулювання цін на ринку нерухомості; попередження спекулятивного зростання цін на нерухоме майно; регулювання відносин у сфері землекористування, будівництва та інвестиційної діяльності; виконання соціальної функції при оподаткуванні нерухомості як основного компонента багатства. Об’єкти нерухомості в системі оподаткування України повинні розрізнятися як нерухомість в якості житла, виробнича нерухомість, прибуткова нерухомість, спекулятивна нерухомість.

     Розглянемо  ще декілька аспектів впливу регуляторної функції держави, що впливає на фінансовий ринок і діяльність суб’єктів економіки. При інфляційних тенденціях в економіці облікова ставка (рефінансування) збільшується. У такому випадку кредит, який отримують комерційні банки, стає дорогим. Це викликає збільшення вартості кредиту, який комерційні банки надають суб’єктам економічних відносин. У результаті відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів. Дані обставини гальмують збільшення об’ємів виробництва, зменшуючи, таким чином, інфляційні тенденції в економіці. У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується. Кредит стає більш дешевим, що викликає збільшення попиту на нього. При цьому збільшується обсяг інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва. При інфляції НБУ збільшує норми резервування. У такому випадку зв’язуються грошові кошти комерційних банків. Обсяг грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск знижується. Коли в економіці спостерігається зниження обсягів виробництва, НБУ зменшує норми резервування. Грошові засоби вивільняються, що призводить до росту інфляції, розвитку виробництва і збільшення зайнятості [18].

     Державне  регулювання фiнансового ринку  полягає в здiйсненнi державою комплексних  заходiв щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобiганнi зловживанням i порушенням у цiй сферi. Державне регулювання здiйснюетъся з метою:

     - створення умов для ефективної  мобiлiзацii та розмiщення на ринку вiлъних фiнансових pecypciв;

     - захисту прав інвесторів та iнших учасникiв фiнансового ринку;

     - контролю за прозорiстю та вiдкритiстю ринку;

     - дотримання учасниками ринку вимог aктів законодавства;

     - запобiгання монополiзацii та сприяння розвитку добросовiсної конкуренції на фiнансовому ринку.

     Хоча  в процесi регулювання фiнансового ринку державою реалiзуютъся рiзнi пiдходи до регулювання дiяльностi професiйних та iнших учасникiв ринку - інвесторів i емітентів, державне регулювання має забезпечувати однаковi права й однаковий доступ до ринку вcix його суб'ектiв, максималъну прозорiсть ринку, конкурентне середовище, не допускати монополiзацii ринку. За допомогою законiв та нормативних aктів держава впливає на поведiнку учасникiв ринку i певною мiрою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямi.

     Усі учасники ринку беруть участь у cтвopeннi iнформацiйного забезпечення ринку. Суттєва роль у цьому процесi належить державним органам влади, якi формують вiдповiдну законодавчу базу та створюють належнi умови для її дiйового використання.

     З поняттям iнформацiйного забезпечення ринку тісно пов'язане поняття "прозорості" ринку - чим повнiшою i достовiрнiшою iнформацiєю володiють учасники ринку, тим "прозорiшим" є цей ринок. Сьогоднi одним iз "найпрозорiших" ринкiв вважають фiнансовий ринок США, на якому учасникам ринку доступна така iнформацiя про фiнансовi активи та їх емітентів, яку в iнших країнах не зобов'язують оприлюднювати. 
 
 
 
 
 

Висновки 

     Фінансовий ринок є життєво важливим фундаментом для зростання, розвитку і стабільності національної ринкової економіки. Становлення і розвиток фінансового ринку стали ключовим елементом сильного економічного середовища, який підтримує корпоративні ініціативи, забезпечує фінансування реального сектора економіки через залучення інвестицій, здійснення платежів та перерозподілу капіталів. Як каталізатор економічного зростання – фінансовий ринок істотно впливає на забезпечення суверенітету держави та реалізацію її національних інтересів в умовах глобалізаційних процесів. Основним сегментом фінансового ринку є фондовий ринок, який сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, дає можливість самостійно оцінювати ефективність управління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції та обмежує монополізм. Головна мета фондового ринку України в майбутньому – це створення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів, який буде регульований державою і інтегрований в світові фондові ринки. На сьогодні існують певні проблеми формування та розвитку українського фондового ринку, серед яких найбільш вагомі такі: відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулювання капіталу для інвестицій та не сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів; відсутність досвіду використання систем угод і обліку прав власності; відсутність єдиної платіжної і фондової системи, що призводить до зниження надходжень закордонних портфельних інвестицій; стагнація ринку цінних паперів внаслідок невисокої рентабельності капіталовкладень у цінні папери українських корпорацій та високі податки; відсутність в Україні практики формування депозитарного обліку; наявність великої кількості законодавчих та нормативних документів, які регулюють питання цінних паперів і прав власності, і відсутність порядку їх застосування. Для підвищення ефективності функціонування фондового ринку в Україні необхідно провести наступні заходи: провести широкомасштабні реформи для створення прозорого, справедливого і надійного ринку; створити механізми надійного захисту прав інвесторів та споживачів; розширити спектр можливостей інвесторів і споживачів фондового ринку; підвищити якість роботи фінансових установ та стимулювати конкуренцію між ними; створити законодавчу базу для формування справедливого та прозорого середовища укладення та виконання договорів на фондовому ринку; провести адаптацію національного фондового ринку до міжнародних стандартів фондових ринків розвинутих країн; створити умови для адекватного функціонування та взаємодії інформаційної, облікової системи та системи виконання угод шляхом приведення загальних принципів до стандартизації та уніфікації; знайомити фахівців із світовим досвідом організації фондового ринку шляхом міжнародного обміну та стажування. Вирішення проблем фондового ринку за допомогою вище наведених рекомендацій допоможе зробити функціонування ринку більш ефективним та забезпечити гарантії інвестиційної діяльності в економіці України. І все ж незважаючи на всі недоліки фінансової системи України основні економічні показники залишаються стабільними, обсяг інвестицій за останні роки в Українські підприємства значно збільшився, це свідчить про довіру іноземних інвесторів а також про покращення стану фінансового ринку України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Додаток 1 

     «Внутрішня  будова національної фінансової системи» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Додаток 2 
 

     «Структура  фінансового ринку» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                                       Додаток 3

“Кількість оприлюднених звітів акціонерних товариств у 2003 році”

Список  використаної літератури 

1. Конституція України. – К.: Видавництво. Право. 1996 р.
2. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» 30.10.96 р. № 448/96-ВР.
3. Закон України ”Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.1991 №1201-ХІІ
4. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 №2664-ІІІ
5. Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10.12.1997 №710/97-ВР
6. Закон Украины “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15.03.2001 №2299-ІІІ
7. Указ Президента України “Про основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році” від 30.10.1999 № 1415/99
8. Указ Президента України “Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність” від 25.05.1994 №247/94 (зі змінами і доповненнями від 02.03.1996 №160)
9. Указ Президента України “Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку” від 14.02.1997 №142/97
10. Буряк Л. Д. Проблеми та перспективи розвитку ринку фінансових послуг в Україні // Фінанси україни. №12. – 2004.
11. Василик О. Д. Теорія фінансів : Підручник. – К.: НІОС, 2003. – 416 с.
12. Гриценко І. В. Гроші і кредит. Підручник. – К.: Знання, 2001. – 214 с.
13. Кириленко О. П. Фінанси (теорія та вітчизняна практика): Навч. посіб. – Тернопіль: Астон, 2002. – 212 с.
14. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. пос.-Львів: "Новий світ" , 2006 – 568 с.
15. Кредитний ринок // Бюлетень Національного банку України. №7. – 2006.
16. Маслова С. О., Опалов О. А. Фінансовий ринок. Навч. посіб. Друге видання, виправлене. – К.: «Каравалла», 2003. – 344 с.
17. Непран М. В. Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку // Фінансовий ринок України. №7. – 2006.
18. Опарін В.М. Фінанси (Заг. теорія) : Навч. пос.- 2-ге вид., доп і перероблене – К : КНЕУ, 2002 – 240 с.
19. Петровська І.О., Клиновий Д.В. Фінанси Навч.пос.- К.: ЦУЛ, 2002.- 300с.
20. Рак Р. В. Ринок державних цінних паперів та його ліквідність // Фінанси України. №9. – 2005.
21. Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. -312 с.
22. Смолянcька О. В. Фінансовий ринок: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2006. – 480 с.
23. Фондовий ринок України: особливості формування та перспективи розвитку: Дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / О.В. Любкіна; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2003. — 173 с.: рис. — укp.
24. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. пос. – К.: Знання-Прес, 2002. – 535 с
25. www.ssmsc.gov.ua (сайт Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку)