Економічна діяльність
держави реалізується через її
функції в результаті складного
механізму взаємодії та боротьби
інтересів різних верств населення.
Тому важливим завданням держави
є впровадження схеми суспільної
поведінки, яка б сприяла знаходженню
компромісу між інтересами різних
економічних суб’єктів і можливостями
«на даний час» економічної
системи. При цьому в надбудовній
сфері відбувається визнання
суспільством процесів координації
інтересів і формування спільних
цілей. Таким чином, держава
надає стихійному розвитку осмислення,
координуючи та спрямовуючи дії
окремих господарюючих суб’єктів.
У змішаній
економіці функції держави як
інструмента реалізації класових
економічних інтересів обмежуються,
дедалі більше поступаючись загальноекономічним
і загальносоціальним функціям.
Як правило,
в підручниках з економікс
виокремлюють три глобальних (основних)
функції держави: забезпечення
ефективності економіки, соціальної
справедливості та стабільності.
Ці функції можна назвати ще
функціями вищого порядку.
Для реалізації
першої функції — забезпечення
ефективності — держава повинна,
використовуючи різні економічні
та адміністративні (правові)
інструменти, створити такий економічний
фон, який би забезпечував ефективне
функціонування виробництва. При
цьому велике значення має
антимонопольна діяльність держави,
гарантування максимально справедливих
умов дії ринкового механізму,
активізація конкуренції та ін.
Щодо характеристики
двох інших глобальних функцій,
слід відзначити, що ринок «сліпий»
(нейтральний) до проблем забезпечення
соціально-економічної справедливості
і стабільності як безпосередньо
у сфері економіки, так і
в суспільстві в цілому.
Так, він визнає
лише один критерій розподілу
доходів: результат участі в
конкуренції на ринку товарів
(послуг) капіталів і робочої сили.
Тому справедливими для нього
є як високі доходи, що були
отримані тими, хто досяг успіху
у конкуренції, так і низькі
у тих, хто зазнав невдачі.
Чисто ринковий розподіл зовсім
не гарантує прожиткового мінімуму.
Нічим не обмежений і ніким
не підкоригований ринковий розподіл,
справедливий з точки зору
законів ринку, призводить до
різкої диференціації доходів,
соціальної незахищеності значної
маси населення. А коли такий
розподіл не влаштовує більшість
людей, це здатне породити серйозні
соціальні конфлікти. Коригувати
ринковий механізм розподілу
та інші пов’язані з ним
процеси ставало дедалі нагальнішим
завданням держави. З часом
вона перебрала на себе функцію
перерозподілу доходів через
податки, а також підтримку
непрацездатних, пенсіонерів і т.
п.
Ринкова економіка
не забезпечує повної зайнятості
населення, тому регулювання ринку
праці, матеріальне забезпечення
безробітних — теж функція
держави в ринковій економіці.
Вона має піклуватися і про
зайнятих, гарантувати їм мінімальний
рівень споживання через законодавче
регулювання рівня мінімальної
зарплати.
Суттєве значення
у вирішенні цих проблем має
і діяльність держави щодо
макроекономічної підтримки стабільності
економіки, згладжування циклічної
форми її розвитку.
Різноманітність
завдань, що постають перед
державою в ринковій (а особливо
в змішаній) економіці, можна виразити
за допомогою виконуваних нею
економічних функцій, які є
похідними від згаданих функцій
вищого порядку. В літературі
існує безліч підходів до їх
класифікації та диференціації.
Серед похідних (функцій другого
порядку), які на себе бере держава,
відзначимо такі:
забезпечення правової
основи і соціального клімату, що
сприяє ефективному функціонуванню
економіки;
компенсація негативних
сторін ринку;
проведення фіскальної
політики — вилучення частки доходів
господарюючих суб’єктів з метою
формування держбюджету;
забезпечення розвитку
фундаментальних досліджень, особливо
тих, які потребують значних коштів,
довгих термінів окупності і великого
ризику. Це відноситься і до нових
галузей з невизначеними перспективами.
Держава бере на себе і розв’язання
регіональних та екологічних проблем.
Поряд зі згаданими
функціями держави в змішаній
економіці особливо посилюється
її діяльність у сфері розподілу
доходів та щодо створення режиму
найбільшого сприяння малому і середньому
бізнесу. В змішаній економічній
системі держава сильна своєю
соціальною політикою так само, як
і економікою. У той же час у
реальній дійсності всі її функції
переплітаються між собою і комплексно
впливають на економічну ситуацію.
Органічний взаємозв’язок і взаємопереплетіння
економічних функцій держави
знаходить концентрований вияв у
механізмі державного регулювання.
Державне регулювання
доповнює, коригує чисто ринковий
механізм. Реалізується воно за
принципом: «Конкуренція — скрізь,
де можливо, регулювання —
скрізь, де необхідно!». Як образно
говорив П. Самуельсон, управляти
економікою за відсутності того
чи іншого — рівнозначно, що
аплодувати однією рукою.
Методи державного
регулюванняекономіки
Методи державного
регулювання сучасної розвинутої економіки
надзвичайно різноманітні. Часто
вони істотно відрізняються і
разом з тим певним чином збігаються.
У літературі немає єдиного підходу
до їх класифікації. Однак їх можна
згрупувати у таких два блоки:
адміністративно-правові (або прямі)
та економічні (або непрямі). Застосування
цих методів залежить від історико-культурних,
соціально-економічних, політичних умов
країни, стану розвитку та структури
економіки. Тому механізм державного регулювання
економіки у різних країнах неоднаковий.
До методів
адмініcтративно-правового регулювання
належать: законодавча (перш за
все господарcько-правова) діяльність
держави; державні замовлення (закупівлі);
трансфертні плате-жі; індикативне
(рекомендаційне) планування; розробка
цільових програм; прямий державний
контроль над монопольними ринками
і цінами; адміністративне регулювання
певних економічних процесів.
Економічні методи
регулювання, в свою чергу,
можна поділити на регулятори
(методи) прямого впливу на економіку
та опосередковані регулятори. До
перших належать цільове фінансування
(у т. ч. регіональні та цільові
програми, система державних закупок
і т. п.). Другі — це опосередковані
регулятори (методи), що реалізуються
державою через різні складові
її економічної політики: фінансову,
грошово-кредитну, податкову, бюджетну,
інвестиційну, валютну. За сучасних
умов економічні методи є найдійовішими.
Разом з тим
усі ці методи регулювання
держава може використовувати
одночасно в їх різних комбінаціях,
наприклад заморожування або
блокування цін, контроль над
певними їх видами, встановлення
митних тарифів, квот і т.
п. Часто між прямими і непрямими
методами немає чітко визначеної
межі і вони взаємодоповнюють
(продовжують) один одного.
У змішаній
економіці з точки зору комплексного
використання різних методів
регулювання особливе місце посідає
економічне програмування, або
індикативне (рекомендаційне) планування.
У загальному розумінні — це
процес орієнтації розвитку суспільного
виробництва за допомогою регулярного
і комплексного впливу держави
на його структуру відповідно
до передбачених ва-ріантів соціально-економічного
розвитку і господарської стратегії.
Виникло індикативне планування
відразу після Другої світової
війни у Франції, Голландії,
Норвегії, Японії та інших країнах.
При програмуванні
здійснюється ранжування пріоритетів,
між якими існує поєднання
обраних, часто суперечливих, цілей,
у т. ч. із системою регуляторів
(наприклад, установка на повну
зайнятість і зниження інфляції).
Державний сектор економіки
Сучасна держава
«вмонтована» в ринкову систему
господарювання. Окрім її участі в
економіці як регулюючої сили, вона
діє і як самостійний господарюючий
суб’єкт. Це так званий державний
сектор. Його питома вага для різних
країн неоднакова: традиційно мінімальна
для США (частка продукції держпідприємств
у національному доході — 1—2 %) і
значна у країнах Західної Європи
(частка держсектора у ВВП Франції
— 20 %, Швеції — 14 %, Італії — 12 %).
Світова практика
доводить, що державна власність
може бути ефективною, оскільки
має відповідні переваги порівняно
з іншими формами власності.
Ці переваги зумовлені її функціями:
здатністю здійснювати макрорегулювання,
формувати стратегію економічного
розвитку суспільства в цілому,
оптимізувати структуру національної
економіки та визначити її
остаточну орієнтацію на людину.
У той же
час, незалежно від характеру
економічної системи, державна
власність у більшості випадків
функціонує з меншою ефективністю,
ніж інші форми. З одного
боку, це пов’язано з розвитком
державної власності у тих
сферах, де можливості ринку обмежені
і знижена мотивація до праці.
З іншого боку, ефективність державної
власності може знижуватись у
галузях з нормально функціонуючим
ринком через «знеособлення»
власника і втрати підприємством
ринкової орієнтації.
Причини історичного
зростання ролі державного сектора
в економіці є такими: війни
і національна оборона, інфраструктурне
забезпечення макроекономічних
процесів, ріст народонаселення,
урбанізація, проблеми захисту
навколишнього середовища, егалітаризм
(рівність).
Рис. 5. Сфери діяльності
державного сектора
В економічній
науці поняття «держсектор» пов’язане
не стільки із самою державною
власністю, скільки з усією
сукупністю форм участ і держави
у виробництві, розподілі, обміні
та споживанні. В такому розумінні
цей сектор виступає як основа,
спираючись на яку, держава
може виконувати свої функції.
§ 3. Концепції державного
регулювання економіки та їх еволюція
Процес трансформації
капіталістичної системи в змішану
практично розпочався після Великої
депресії 1929—1933 рр., яка поставила
під сумнів саме існування
капіталізму. Надалі — після
Другої світової війни — ці
трансформаційні процеси істотно
активізувались.
Головним ідеологом
активного втручання держави
в економіку був відомий англійський
економіст Дж. М. Кейнс. Кейнсіанська
модель державної політики ставила
за мету контроль і регулювання
сукупного попиту для того, щоб
він відповідав сукупній пропозиції
при забезпеченні повної (високої)
зайнятості населення. Кейнс виходив
з того, що ціни і зарплата
змінюються не досить динамічно,
особливо в короткостроковому
періоді. Тому його модель передбачала
стимулювання сукупного «ефективного»
попиту шляхом мотивації до
інвестування приватного капіталу,
а також перерозподіл через
бюджет деякої частки національного
доходу на користь незаможніх
і державне фінансування громадських
робіт. Основними інструментами регулювання,
за Кейнсом, мають бути: державний бюджет;
дефіцитне фінансування економіки; облікова
ставка процента.
Так, у періоди
криз рекомендувалось розширяти
державні витрати, стимулювати
інвестиції приватного сектора
шляхом зниження податків, низької
ставки процента. Кейнсіанська концепція
стала теоретичним обґрунтуванням
нового підходу до ролі держави
в ринковій економіці. Вона
знайшла найбільш повне застосування
в економічній політиці президента
США Ф. Д. Рузвельта (до речі,
Дж. Кейнс був радником у нього)
при виході країни з Великої
депресії на початку 30-х років.
Кейнсіанська
модель — це концепція опосередкованого
макроекономічного регулювання,
цільові пріоритети якої —
зайнятість і стабільність економічного
зростання, інструменти — кредитно-грошова
політика і держбюджет. Кейнс
виходив з того принципового
посилання, що ринковий механізм
не в змозі забезпечити стабільне
економічне зростання і повну
зайнятість, а тому потрібне втручання
держави. Ідея про необхідність
такого втручання в ринкову
економіку утвердилась в суспільній
свідомості та державній економічній
політиці у повоєнний період
в усіх розвинутих країнах.