Теорія змішаної економіки

 У спонтанних  порядках інформація, яка необхідна  виробникам і споживачам, передається  шляхом цінових сигналів. Саме  зниження чи зростання цін  на виробничі ресурси, економічні  блага підказують господарським  агентам (cуб’єктам), в якому напрямі  діяти, тобто що, як і для  кого виробляти. Спонтанний економічний  порядок виник природним шляхом  у ході розвит-ку ринкових відносин. Таким чином, ринок це і є  спонтанний порядок. 

 Але існує й  інший спосіб інформації про  те, що, як і для кого виробляти.  Це — система наказів, завдань  і доручень, яка йде згори (від  «центру») до безпосереднього виконавця  (суверена чи централізованих  планових органів) Таку систему  називають ієрархією. Прикладом  ієрархічного порядку інформації  може бути первісна община, де  вождь племені вирішував, кому, як і чим займатися. Ієрархія  — це адміністративно-командна, або централізовано-планова, система  у колишньому СРСР, де держава  в особі Держплану Союзовича  та вищих партійних органів,  віддавала «накази» у формі  державних народногосподарських  планів, що саме виробляти, для  кого і скільки, а також розподіляла ресурси, закріплювала постачальників до споживачів тощо. До речі, у формі ієрархії здійснює свою діяльність на мікрорівні і фірма, де керівник віддає розпорядження своїм підлеглим. 

 За своєю суттю  ієрархія на макрорівні ґрунтується  не на цінових сигналах, а на  владі, персоніфікованій в особі  центрального державного органу. 

 У сучасному  реальному житті спостерігається  співіснування, часто органістичне, стихійних порядків та ієрархій. 

Поняття «змішана економіка»: сутність, складові 

Сучасні розвинуті  ринкові системи характеризуються органічним поєднанням ієрархічних  елементів і ринкових (стихійних). Це дає підстави говорити про змішану  економічну систему. В економічній  літературі дане поняття трактується  неоднозначно. Нині часто, особливо у  вітчизняних виданнях, можна прочитати, що така економіка — це просто набір (конгломерат) різних форм власності  та відповідних форм господарювання. Звідси робиться висновок, що будь-яка  перехідна економіка — це змішана  економіка, у т. ч. й в Україні. Але таке розуміння є поверховим підходом, про що свідчить й аналіз еволюції поглядів на розуміння проблеми. 

 Ідеї змішаної  економіки виникли ще у ХІХ  ст. Основою їх появи була життєва  необхідність розв’язання соціальних  проблем, які, за переконанням  ряду авторів, могла вирішити  лише держава. Слід зазначити,  що родоначальником теорії змішаної  економіки був А. Вагнер, який  розглядав існування функціонуючого  народного господарства як поєднання  трьох різних господарських систем: 1) приватногосподарської, що прагне  до отримання найбільшого прибутку; 2) cуспільно-господарської (державне  господарство), що керується принципом  загальної користі; 3) благодійницької,  що функціонує з альтруїстичних  намірів. Ці три господарські  системи Вагнер потім поєднував  у сукупну організацію всього  народного господарства. 

 Подальший розвиток  теорія змішаної економіки дістала  у працях американських економістів,  зокрема С. Чейза (йому належить  і сам термін «змішана економіка»*1), Дж. Кейнса, Е. Хансена, П. Самуельсона  та ін. Близька за своїм змістом  до цієї теорії і теорія  «соціального ринкового господарства»,  основоположниками якої в повоєнні  роки стали західнонімецькі економісти  Л. Ерхард, В. Ойкен та ін. Так,  згідно з трактуванням П. Самуельсона  змішана економіка — це використання  в системі вільного підприємництва  держави та її інститутів. Він  пише: «Наша економічна система  (тобто американська. — Авт.) —  це система вільного підприємництва, економічний контроль в якій  здійснюється з боку як суспільства  (держави), так і приватних інститутів»*2. 

*1: { С. Чейз розрізняв  чотири моделі економічного устрою  суспільства: 1) неупорядкована змішана  система; 2) керована змішана система; 3) автоматично конкурентна система  і 4) авторитарна держава з централізованим  плануванням (див.: Chase S. The Tyranny оf words. — New York, 1938. — P. 280.} 

*2: {Самуельсон П.  Економікс. — М., 1964. — С. 53.} 

 Однак логіка  аналізу проблем цієї економічної  системи підказує, що найбільш  прийнятною трактовкою поняття  «змішана економіка» є інтерпретація  Е. Хансена, оскільки він поєднує  риси «державного добробуту»  і функції національного (державного) планування та ринкового саморегулювання.  Тут автор відзначає, на нашу  думку, одну з конституюючих  ознак змішаного суспільства  — соціальну спрямованість економіки*3 за умови високого розвитку  її виробничого потенціалу. 

*3: {Ще в давні  часи біблейське вчення акцентувало  увагу на соціалізації діяльності  людей, оскільки аксіомою є  те, що процес виробництва (про  що стверджує і марксизм) без  орієнтації на споживача втрачає  сенс (мету).} 

 Бідна країна  не може мати змішаної економіки,  оскільки остання є основою  держави загального добробуту.  Високорозвинута економіка виступає  підґрунтям для формування поліформічного  суспільства, де основна форма  політичної влади — демократія, а також панує громадянський  характер суспільного устрою, у  центрі якого перебуває людина. 

 Все це гарантує  економічні, політичні, духовні права  і свободи особи. При цьому  слід розуміти, що соціалізація  економіки — це, з одного боку, перманентний процес, а з іншого  — прогресуючий. Він не є застиглим  станом суспільства, а динамічно  наповнюється новим позитивним  змістом як за формою, так і  часовим виміром. 

 Таким чином,  стосовно предмета нашого аналізу,  тобто змішаної економіки, системоутворюючими  її складовими є: високий економічний  потенціал суспільства; забезпечення  на його основі загального  добробуту населення; раціональне  поєднання державного регулювання  з ринковим саморегулюванням. 

 Функціонування  цієї системи відбувається через  органічний взаємозв’язок названих  складових, а розвиток — через  якісні та кількісні зрушення  в самій системі. 

Риси та моделі змішаної економіки 

Про органічну цілісність змішаної системи свідчать також  основні її властивості (риси). Серед  них правомірно відзначити:

багатосекторність і поліформізм в економіці;

взаємодію та взаємопереплетіння її секторів і форм господарювання;

рухливість у часі і просторі механізму господарювання;

перехід одних форм в інші, що забезпечує гнучкість  і цілісність системи;

відносну стійкість  і стабільність на основі збалансування  різнорідних економічних інтересів;

здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом’якшувати соціальні конфлікти;

економічну свободу  і економічну рівність господарюючих  суб’єктів. 

Таким чином, органічний характер змішаної економіки проявляється у тому, що вона являє собою не просто співіснування і паралельний  розвиток різних секторів господарювання, а їх суперечливу єдність: взаємопроникнення, взаємопереплетіння і взаємний перехід  одного типу господарювання в інший. Подібне засвідчує, що така система  — це не просто конгломерат форм власності та господарювання, а нова соціально-економічна якість. 

 Відповідна комбінація  різних секторів, форм і типів  господарювання, механізмів його  регулювання дозволяє одержати  ту чи іншу національну модель  руху до змішаної економіки.  Різноманітність її типів визначається  насамперед такими групами факторів: 

 По-перше, конкретними  формами реалізації універсальних  принципів функціонування змішаної  економіки — державного регулювання  і ринкового саморегулювання. 

 По-друге, специфічними  для кожної країни умовами  і формами становлення цього  типу економіки (політичними,  економічними, культурними, соціально-психологічними  тощо). 

 По-третє, етапом, на якому перебуває країна  при переході до змішаної економіки,  зокрема ступенем завершеності  технологічної та структурної  перебудови. 

 Тому існує  цілий ряд національних і регіональних  моделей змішаної економіки. Про  це свідчить і досвід функціонування  економік розвинутих країн світу,  який дає підстави стверджувати, що їх господарські системи  слід розглядати і вивчати  не лише із загальних позицій,  а й враховувати специфічні  форми прояву— в тій чи іншій  державі. Ці форми можуть змінюватись  у часі та залежно від багатьох  обставин. 

 З точки зору  теорії та практики в економічній  літературі прийнято виокремлювати  американську, або ліберальну, модель, неоліберальні моделі Західної  Європи (німецьку, шведську та ін.), японську, моделі нових індустріальних  країн Південно-Східної Азії (Південна  Корея, Тайвань, Сінгапур та  ін.). Кожна з цих моделей має  свої специфічні особливості,  спрямованість, але досить ефективно  функціонує у відповідній країні  чи на континенті. 

 Основними критеріями, на базі яких визначається  специфіка різних моделей господарювання, є: цільове спрямування економіки;  форми і структура власності  (зокрема, питома вага державної  власності); важелі і форми втручання  держави в економіку, які зрештою  розрізняються співвідношенням  державного і приватного секторів, їх структурою і значенням,  а також методами і комбінаціями  взаємодії при регулюванні економічних  процесів на різних рівнях. Тому  неправомірно буде зводити єдиний  узагальнюючий критерій «змішаності»  економіки лише до структури  (питомої ваги) різних форм власності,  в т. ч. й до частки державного  сектора в національному капіталі  чи у ВВП, як і до питомої  ваги зайнятих на державних  підприємствах. 

 У даному аспекті  економікс робить акцент на  важливості (дійовості) функцій держави,  а не на розмірах державного  сектора або частці витрат  держави у бюджеті країни. Зокрема,  в Японії відносно незначна  частка державної власності, але  через систему податків, кредитів, фінансів, тобто економічних важелів  (інструментів) державне втручання  в економіку було досить ефективним  і сприяло динамічному переходу  країни від індустріальної до  постіндустріальної стадії. 

 Західні економісти-фахівці  досліджують і такий важливий  фактор, як якість державного  втручання в економіку. Під  цим розуміється залежність ефективності  державного втручання від характеру,  організації та способу і дійовості  функціонування державних інститутів.

§ 2. Функції і роль держави у змішаній економіці 

 У будь-якій  економічній системі, у т. ч.  ринковій, держава виступає, у загальноприйнятому  смислі, як економічний агент,  що володіє правом і можливістю  примусу, наприклад у сфері  податкової політики, державного  законодавства тощо. Але примусовість, якщо вона трактується державою  широко, зводить нанівець усі  переваги вільного підприємництва. 

 Історія економічного  розвитку не знає якоїсь абстрактної,  недержавної економіки. Навіть  в системі вільного ринку (основаній  на lasser lair — невтручання держави)  неможливо обійтися без держави.  Вона бере на себе функції,  які самому ринку здійснити  не під силу. Це, зокрема, такі:

забезпечення економіки  потрібною кількістю грошей;

регулювання так  званих зовнішніх (побічних) для ринку  ефектів (вони в результаті дій виробників і споживачів можуть мати і негативні  наслідки, наприклад пов’язані з  екологічними аспектами виробництва);

задоволення потреб у «колективних благах» (або у  «суспільних товарах») — товарах  і послугах колективного користування: оборона країни, охорона громадського порядку, державне управління тощо. 

Виокремлені функції, як прийнято вважати в економічній  літературі, — це максимум того, що повинна робити держава в умовах вільного ринку і, одночасно, мінімум  того, що вона робить у реальній ринковій економіці. 

 Державне втручання  в економіку об’єктивно зумовлене  обмеженістю самого ринкового  механізму. 

Основні функції  держави в змішаній економіці 

Становлення і зміцнення  держави завжди супроводжувалися розвитком  численних її економічних функцій. Останні перебувають у постійній  динаміці і їх зростання та вдосконалення  знаходяться в органічному взаємозв’язку  із суспільним прогресом. 

 Результативність  втручання держави в економіку  визначальною мірою залежить  від того, наскільки повно і  послідовно вона спирається на  об’єктивно діючі економічні  закони. Слід враховувати, що останні  завжди є законами людської  діяльності. Це зумовлює підхід  до них не лише як до концентрованого  виразу об’єктивної необхідності, а й як до об’єктивної можливості, яку можна більш-менш повно  реалізувати.