Шпаргалка по "Економична теория"

36. Торгівельно маркетингова  діяльність.

Досвід  розвинутих країн світу переконливо  свідчить, що основною формою економічної  життєдіяльності підприємств в умовах ринкової економіки є маркетинг. У перекладі з англійської маркетинг означає „робити ринок”. На відміну від ринку як системи відносин, пов’язаних з реалізацією суспільного продукту, маркетинг являє собою певну форму діяльності підприємства в ринковому секторі економіки.

Економічні  передумови становлення  маркетингу: 1.Нецінова конкуренція, оскільки в таких умовах на перший план замість цінової конкуренції висувається конкуренція за споживача товарів.

2. Швидкі  темпи науково-технічного прогресу.

3. Розвиток  транспорту, зв’язку, засобів науково-технічної  інформації.

4. Економічні  кризи надвиробництва. Так, криза  1929-1933 рр. примусила шукати нові, ефективніші форми життєдіяльності  капіталу через заміну пріоритетів:  з „ринку виробника” на „ринок споживача”. Відбулася глибока прив’язка виробництва до споживача. Принципи маркетингової діяльності: всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів (тобто не просто „споживач завжди правий”, а „споживач - король”); пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту („відшукайте потреби і задовольніть їх”); активний вплив на ринок, формування попиту (через рекламу, виготовлення товарів, „створення” споживачів). Традиційно в маркетинговій діяльності підприємств переважала так звана товарна орієнтація, тобто намагання поліпшити якість товарів без врахування інших потреб (смаків, попиту тощо) споживачів. Передбачалося, що головним у боротьбі за споживача є пропонування на ринку кращих і якісніших товарів. Звичайно, така концепція мала багато переваг, оскільки була спрямована на насичення ринку добротними товарами й сприяла поліпшенню задоволення потреб населення. Однак вона мала й певні небажані для підприємства наслідки. Приблизно з середини 60-х років у своїй діяльності підприємств почали переходити від „ринкової орієнтації” до „маркетингового управління”. Це – принципово нова концепція, яка широко використовується і сьогодні. Суть її полягає в довгостроковому (перспективному) плануванні й прогнозуванні, що спирається на дослідження ринку, товару і покупців; у використанні комплексних методів формування попиту й стимулювання збуту; в орієнтації на „ринкові новинки”, які задовольняють вимоги старанно „вирахуваних” потенційних покупців. Даний підхід передбачає детальне вивчення кожного споживача, його інтересів та потреб, і на основі цього – розробку довгострокової цільової організації виробництва, розрахованого на конкретну особу. Така концепція маркетингу нерідко називається соціально-етичною, оскільки вона полягає у глибокому аналізі не лише потреб, а й нахилів, звичок окремих споживачів і орієнтацію виробництва на їх задоволення. Тобто йдеться про потреби не суспільства в цілому, а окремого споживача, задоволення суспільних потреб досягається через реалізацію інтересів кожного член суспільства. Таким чином, торговельно-маркетингова діяльність – це процес планування  і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

37.Міжнародний  поділ праці та  міжнародна економічна  діяльність.

МПП-спеціалізація країн (їх господарюючих суб”єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто ів інших країнах. Це вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав. МПП- складна, багаторівнева сис-ма міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

Нині  майже неможливо знайти велику галузь національного виробництва, яка  б не залежала від міжнародних умов виробництва. Сфера МПП безпосередньо охоплює всі структурні складові суспільного поділу праці: міжгалузевий-промисловість, с/г, будівництво; частковий-між виробництвами цих галузей; одиничний-предметна, по детальна, технологічна міжнародна спеціалізація та кооперування. Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перспективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економічних міжнародних зв”язків. Якісні глибокі зміни у розвитку МПП сталися за останні роки. Вони зумовленні новим  етапом НТР. Їх загальний зміст можна звести до таких нових процесів у МПП:  приорітетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів. фундаментальні зміни відбулися у МПП у результаті всебічного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації – поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесорних, електронних технологій.  істотну роль у поглибленні МПП відіграе і процес інтернаціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресивні зміни як в її традиційних елементах так і у мережах сучасних комунікацій.

Переваги  міжнародного поділу праці:

1.участь  у МПП дає змогу повніше  користуватися перевагами спеціалізації  на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

2.виробництво  товарів може бути ефективним  лише за умов масового виробництва  і відповідно витрат, що постійно  зменшується.Місткість же внутрішнього  ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;

3.МПП  сприяє повнішому задоволенню  потреб населення країни. Інакше  багато країн залишились би  без товарів, до яких звикло  його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;

4.участь  у МПП призводить до посилення  до конкуренції та підвищення  якості вітчизняних товарів; 

5.поглиблення  МПП є своєрідним фундаментом  для політики мирного співіснування  та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).

Процес  формування міжнародного поділу праці  особливо інтенсивно почав розвиватися  після завершення переходу провідних  країн до машинного виробництва, тобто приблизно з середини ХІХ ст. Найсуттєвішою зміною у всесвітньому поділі є перехід від раніше існуючої глобальної моделі поділу праці між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, до нової моделі.  Сучасні тенденції у міжнародному поділі праці: 1.Пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів. 

2.Фундаментальні  зміни в міжнародному поділі  праці пов’язані з всебічним  розвитком процесу спеціалізації  у сфері науково-технічних знань та інформації. Нині жодна країна не здатна вести дослідницькі розробки у всіх областях науки та техніки. Це призвело до утворення та інтенсивного розвитку міжнародного ринку науково-технічних знань – торгівлі ліцензіями, науковою інформацією, „ноу-хау”, науково-технічними консультаціями, науковими та іншими видами інтелектуального обміну.

3.Дуже  важливим структурним елементом  міжнародного поділ праці стала  інтернаціоналізація сфери послуг. Продаж послуг все тісніше  переплітається з виробництвом і збутом товарів, експортом капіталу, інтелектуальним обміном. Провідна роль у процесі інтернаціоналізації сфери послуг належить транснаціональним корпораціям.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

\ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

38. Сутність підприємництва  та його організаційно економічної форми.

  Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична па власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу в результаті підприємницької  діяльності, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством: без використання найманої праці; з використанням найманої праці; без утворення юридичної особи; з утворенням юридичної особи. Згідно з Законом України “Про підприємництво” суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) на території України можуть бути: громадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності: приватної, колективної та державної. Тобто підприємництвом можуть займатися правоздатні й дієздатні громадяни України та іноземці, колективи громадян, сім'ї, об'єднання громадян, приватні, колективні, державні, спільні й будь-які види, типи та категорії підприємств, створення яких не суперечить законодавчим актам України. Об’єктами підприємницької діяльності є товари, продукти, послуги. Згідно із законодавством України підприємницька діяльність здійснюється на основі таких принципів: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблювальної продукції, встановлення цін; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів; самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Основними рушійними силами розвитку підприємництва є потреби, інтереси, прагнення до створення матеріальних і духовних благ, ділова творчість людини, суперечності й конкуренція, стимули.

Роль  підприємництва дедалі зростає і  за цих умов воно набуває таких важливих функцій: виступає силою, що прискорює шлях до ринкових перетворень; впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва, збуту товарів і надання послуг; прискорює темпи економічного розвитку національної економіки в цілому; забезпечує господарську незалежність суб'єктів ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє раціональному використанню усіх ресурсів; стимулює ділову активність, забезпечує ефективні стимули до високопродуктивної праці, постійного пошуку ефективних форм роботи, сприяє здійсненню інноваційних процесів, швид кому обновленню технологічної бази і номенклатури продукції з урахуванням споживчого попиту; створює нові робочі місця, сприяє формуванню нового типу суспільного способу життя та підприємницької культури. умовах ринкової економіки найпоширенішими є три основні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності:Одноосібне володіння – це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями. Товариство (партнерство) –це така форма організації підприємства, яка передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором. Провідною формою сучасного підприємництва є корпорація (акціонерне товариство). З правової точки зору корпорація є юридичною особою. Це означає, що вона як одиниця бізнесу відокремлена від фізичних осіб, які володіють нею. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Але розпоряджаються прибутком.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

39.Витрати та результати підприємницької діяльності.  Розглянемо витрати виробництва. До них, передусім, належать елементи факторів виробництва, які використані в даному процесі: витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам фірми); витрати на придбання будівель та обладнання (інвестиції); витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали; витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу), електричної енергії. Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують досягнення кінцевого результату господарської діяльності.

Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо. Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Постійні витрати (Fixed Cost - FC)- це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва. Змінні витрати (Variable Cost - VC) - це витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату працівників, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові)                    витрати виробництва(Total Cost - TC) :            TC=FC+VC, де FС - постійні витрати, VC - змінні витрати. Велике значення в економічному аналізі роботи підприємств мають граничні витрати. Граничні витрати (Marginal Cost - MC) - це витрати, котрі додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визначений обсяг:             MC = TC : Q, де TC - зміна загальних витрат, Q - зміна кількості продукції, що виробляється. Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься. Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона як середні витрати: AC= TC : Q, де AC - середні витрати, TC - загальні витрати, Q - кількість виробленої продукції. Ефективність виробництва – це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу. ефективність виробництва і продуктивність системи – це, по суті, терміни-синоніми, що характеризують ті самі результати діяльності. Однак, загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва. Основною ознакою ефективності (продуктивності) є досягнення мети виробничої або іншої діяльності підприємства (організації) за умови найменших витрат суспільної праці або часу. Сутнісне тлумачення ефективності діяльності як економічної категорії визначається об’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є творчою субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва визнається конкретною формою виявлення цього закону. Єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва є зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Крім зростання продуктивності праці підвищенню ефективності підприємницької діяльності значною мірою сприяє оптимізація витрат підприємства