Шпаргалка по "Економична теория"

На основі економічної теорії сформувалися і  розвиваються самостійні економічні науки, сукупність яких утворює систему  економічних наук :

1.Загальні  фундаментальні(Економічна теорія (політична економія, економіка),Історія економічних учень, Економічна історія, Економічна статистика тощо)

2. Функціональні  (Економіка праці,Фінанси,Теорія  управління (менеджмент),Теорія ціноутворення,Теорія  вивчення ринку) 

3. Галузеві  або вертикальні (Економіка промисловості,  сільського господарства, транспорту, будівництва, торгівлі, освіти, культури, банківської справи тощо)

4. Підприємства (Промислового підприємства, Сільськогосподарської  фірми, Торговельного підприємства, Банку тощо)

5. Регіональні  (Економіка окремої країни,Економіка  регіону в межах країни,Економіка взаємодіючих країн (Європейський Союз).

У основі класифікації економічних наук розташовані  фундаментальні економічні дисципліни, які уособлюють найабстрактніші  категорії та поняття економічної  науки, вироблені людством упродовж його писаної історії. Економічна теорія (пропедевтика) історично рухалась від «Ойкономії» давніх греків, через різні форми «Політичної економії» (класичну, буржуазну, пролетарську), так звану чисту «Економікс» до теперішньої економічної теорії. Важливими гранями економічної науки у широкому розумінні слова (які не знайшли свого відображення на схемі) є чотири наукові дисципліни Макроекономіка, Мікроекономіка, Мезоекономіка, Міжнародна економіка, які утворюють, так би мовити, серцевину економічного знання. Вирішальною ознакою економічних знань є їх науковість. Узагальнені економічні знання фокусуються у вигляді економічної теорії, яка тільки тоді стає науковою, коли підтверджена практикою, життям, реальною дійсністю. Справжнє наукове знання завжди об’єктивне: воно не обслуговує суб’єктивні інтереси класів, прошарків і груп і не буває ані буржуазним, ані дрібнобуржуазним, ані пролетарським. Тому єдиною справді науковою методологічною основою може бути економічна теорія, перевірена практикою, що і являє економічну науку у справжньому розумінні слова. Говорячи про фундаментальні економічні дисципліни, не треба забувати, що слідом за ними (а частіше - паралельно) в економічних ВНЗ викладаються конкретно-економічні дисципліни (Економіка підприємства, Економічний аналіз, Маркетинг, Менеджмент тощо), а далі, залежно від спеціалізації, відбувається поглиблене вивчення фінансів, кредиту, банківської справи, грошового обігу, цілого ряду статистичних і облікових дисциплін. Тому кожна з фундаментальних економічних дисциплін повинна мати своє чітко окреслене коло категорій і понять, які згодом необхідно конкретизувати в інших нормативних дисциплінах – залежно від подальшої спеціалізації кожного фахівця.  

12. Принципи ,категорії  і закони економічної  науки.

Ек закони- відбивають найсутєвіші, стійкі, такі що постійно повторюються, причинно наследкові взаємозалежності і взаємозвязки ек процесів і явищ. Закони виражають сутність ек відносин. Разом створюють систему ек законів:

1) всезагальні  – діють протягом історії людства. 2)особливі – діють протягом декількох ек систем.

3) специфічні  – діють в межах однієї-ї  ек системи 

4) стадійні  – в межах перехідної економіки. 

Ек  принципи – теоритичні узагальненя, які відображ тенденцію розвитку ек систем. Мають менш обовязковий характер ніж закони. Ек категорії – абстрактні, логічні теор поняття, які виражають суть ек процесів та явищ ( наприклад капітал, ринок, попит...) Залежно від мети ЕН поділяють на позитивну і нормативну. Позитивна – ставить за мету всебічне пізнання реальних ек процесів, відповідає на питання : які вони є.  Нормативна – зясовує обєктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки, рекомендації для вдосконалення ек системи, відповідає на питання : як має бути.  

13. Методи економічного  аналізу та їх  класифікація.

Як і будь яка наука, ПЕ використовує як загально наукові. Так і спецефічні методи дослідження. Розглянимо детально кожний з них:

1) Діалектичний  метод, основа якого заклали  давньогрецьки мислителі і розвинув  Гегель. Він грунтується на принципах,  що усі явища та процеси постійно розвиваються і змінюються, розвиток будь якого явища іде від простого до складного, рушійною силою розвитку, що зумовлює перехід від простого до складного, є єдність та боротьба протилежностей. Діалектичний метод передбачає застосування методу наукової абстракції.  Та  структурнр-функціональний метод : який розглядає  будь – яке економічне якище, як системне з обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів.

А до специфічних : 2)метод наукової абстракції полягає  у звільнені уявлень про предмет дослідження від всього випадкового, одиничного, тимчасового та у виявлені в ньому сутєвого, постійного, типового. Результат методу – теор абстракції, наукові поняття, категорії ек закони.

3) аналіз  і синтез. Аналіз являє собою  процес розкладання цілого на окремі частини, а синтез – поєднання різних елементів в єдине ціле. Аналіз дає можливість вивчити окремі боки субєкта, зоробити ряд наукових абстракцій, виявити певні поняття. Наступне поєднання їх пад час синтезу призводить до більш глибокої сутності цілого. Агаліз і синтез взаємоповязані, взаємодоповнюючі і складають разом один з найпошириніших методв дослідження. 4)Стаститичний метож – застосовується практичною діяльністю що до управління економікою. Використовує обтимальні дані статистики у кількісному аспекті, досліджує масові явища, виявляє тенденції розвитку.

5) економічне  моделювання – зпрощена картира  реальності, абстракція, узагальнення  ек дійсності. Дозволяє не лише  краще зрозуміти механізм фінансування  сучасної ек, а й передбачити стан її в майбутньому

6) експерементальний  метод передбачає активне втручання  у перебіг дослідження, що характерезує  розвиток НГ вцілому або в  окремих ланках, в реальних або  в спецц створених умовах. Суть  методу в тому, щоб дослідити  поведінку конкретного обєкта або процесу під впливом деяких чинників. Використовується для перевірки гіпотез і побудованих теорій.

7) метод  індукції і дедукції. Метод індукції  означає виведення узагальнеь  теоретичних висновків на основі  вивчення окремих фактів. Він  доповнюється методом дедукції – побудова узагальнюючих теоретичних висновків, і стеність яких перевіряється аналізом явищ, що до яких цей висновок зроблений. Зайтосовується після того, як накопиченно та теоретично обгрунтовано емпірічний матеріал з метою його систематизації, виведення усіх наслідків і узагальнень. Ці два методи взаємоповязані. Також ПЕ використовує і багато інших методів(математ, порівняльний, графічний, поєднання іст і логіч підходів).  
 

14. Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер.

Критерієм розвитку економіки є становище  людини, рівень її свободи та добробуту, стан соціального самопочуття та власної безпеки, цілісність особистості  та ступінь її індивідуалізації. Головними  показниками раціональної економіки  є якість та ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, його техніко-технологічний і організаційний рівень, добробут населення, індекс людського розвитку тощо. Задля повнішого виявлення суті поняття розвиток варто розглянути його й у співвідношенні з такими категоріями, як прогрес та модернізація.

Найбільш  розповсюджене тлумачення прогресу полягає у визначенні його як типу чи напряму розвитку, для якого  характерним є перехід до більш  досконалого стану об’єкта. Таке найбільш загальне визначення стосується насамперед соціального та економічного прогресу. Постає питання про об’єктивні критерії економічного і соціального прогресу. В одному випадку за критерій прогресу визнається становлення соціально-економічних форм, що забезпечують функціонування суспільства як цілісної системи. Тут проглядається примат загального. Людина переважно розглядається як складова виробничо-технологічних відносин. Ключовими, домінуючими компонентами прогресу виступають технології, матеріальні стандарти життєвого рівня. Водночас стає все більш очевидним, що суспільство, в якому зростає матеріальна складова, але занепадають моральні та етичні норми, політика чи довкілля, не може вважатись прогресивним. Близькою за значенням до економічного розвитку є модернізація, як сукупність взаємопов’язаних процесів нагромадження капіталу (мобілізації ресурсів), розвитку виробництва та підвищення продуктивності праці тощо. Часто модернізація асоціюється із змінами, що відбуваються в економічній, техніко-технологічній, політичній, суспільно-культурній сферах суспільства. Пов’язують модернізацію з переходом від традиційного до сучасного суспільства. Класична, або традиційна, економічна наука виділяє такі головні фактори виробництва, як земля, праця, капітал. Останнім часом до них додають менеджмент, технології та ін. (інституції, релігія, культура тощо) створюють загальні передумови, своєрідне середовище для реалізації основних факторів економічного розвитку на зростання валового національного продукту країни можна виразити такою формулою  : Y = f(L, К, Т, X, N), де Y - валовий національний продукт , f – функція, L - кількість населення , К - капітальні ресурси , Т - техніка, технологія , X - суспільні інституції, N – довкілля. Головними показниками раціональної економіки є якість та ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, його техніко-технологічний і організаційний рівень, добробут населення, індекс людського розвитку тощо. В кінцевому рахунку раціональна економіка неможлива без адекватної ментальності, яка повинна пронизувати усі господарські рішення. Така економіка виключає позаекономічні дії і будується на суворому розрахунку поточних і довгострокових стратегій на рівні домашнього господарства, підприємства (фірми), галузі, цілого господарського комплексу країни.  

15. Економічні потреби.

Економічні  потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами та об’єктами.

За суб’єктами потреби поділяються на:

а) індивідуальні, колективні та суспільні. До індивідуальних потреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специфічним набором товарів та послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці. Суспільні – це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні тощо.

б) потреби  домогосподарств, підприємств та держави  як особливих суб’єктів економіки. Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися, як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, зниження витрат виробництва. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого.

За об’єктами  потреби класифікують на:

а) породжені існуванням людини як біологічної істоти та породжені існуванням людини як соціальної істоти. Фізіологічні потреби передбачають реалізацію об’єктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Їх елементарність визначається безпосереднім зв’язком з біологічними функціями організму людини. Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є біологічні потреби, то соціальним потребам суспільства – потреби економічні. Тому інколи потреби класифікують на економічні та соціальні.

б) матеріальні – потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі;

в) першочергові – потреби, які задовольняються  предметами першої необхідності ( продукти харчування, одяг, житло, громадський  транспорт, збереження здоров’я), та непершочергові – потреби, які проти задовольняються предметами розкоші ( парфуми, хутра, яхти).

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати  на абсолютні, дійсні та платоспроможні. Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни. Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.

2. Потреба – це бажання людини в будь-чому, що забеспечує її життєдіяльність. Потреби різноманітні – економічні, соціальні, культурні, ідеологічні. Економічні потреби – це потреби, які спонукають людину будь-яким способом придбати блага, що доставляють їй задоволення, насолоду, радість. Головний способ, який спонукає людину придбати блага – активна трудова чи підприємницька діяльність.

Класифікація: З точки зору об‘єкта задоволення  потреб – особисті , виробничі. Особисті – ті потреби, які задовольняють потреби безпосередньо даної особи і виступають у формі різноманітних предметів споживання. Особисті потреби є основою всієї системи потреб людини. Виробничі – це потреби в ресурсах, які необхідні для функціонування процесу вир-ва. До виробничих потреб відносять : потреби в роб. силі, підприємництві, землі.

 Економічні потреби поділяються на - нижчого рівня і вищвиробничі і особисті. Економісти сформулювали з-н зростання потреб. Він характеризує те, що з розвитком рівня культури людини і прогресом вир-ва потреби людини неухильно зростають. Ця проблема полягає в тому, що в який формі задовольнити потреби людини. Також існує ієрархія потреб, яку винайшов Маслоу фізіологічні,в безпеці та захисті, соціальні, у повазі, у самовираженні.  
 

16.Ієрархія  потреб.

Потреба - це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і викликає прагнення змінити такий стан речей. Потреби - це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об'єктивною основою "ідеальних спонукань" - інтересів, бажань, цілей та ін. Потреби утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями.

Так, відомий  англійський економіст А.Маршалл  класифікував потреби за парним критерієм:

-первинні (наприклад, потреба в їжі) та  вторинні (наприклад, в освіті);

-абсолютні,  або безумовні (наприклад, потреба  в одязі) та відносні, обумовлені абсолютними потребами (в обладнанні для виготовлення одягу);