Шпаргалка по "Економична теория"

У межах  ВЕЗ використовуються різноманітні стимули:

1) пільги  для підприємницької діяльності як іноземного, так і національного капіталу,

2) податкові  знижки,

3) низькі (або нульові) митні ставки,

4) особливий  валютний режим тощо.

Конкретні завдання, що вирішуються вільними економічними зонами, полягають в наступному: забезпечення умов для активного включення країни до світо- господарських зв'язків; підйом депресивних територій, вирівнювання територіальних розбіжностей; стимулювання припливу іноземних інвестицій; збільшення випуску конкурентоспроможної  продукції, насичення внутрішнього ринку і стимулювання її експорту; стимулювання технічного розвитку і впровадження новітніх розробок; підготовка фахівців і кваліфікованих робітників; поглиблене  включення країн в процес міжнародного розподілу праці; залучення туристів, відпочиваючих; проведення економічних експериментів; створення додаткових робочих місць і сприяння зростанню зайнятості населення тощо.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

45.Економічний  розвиток, його сутність, цілі та принципи.

Для розуміння  діалектики взаємозв’язку і відмінностей між економічним розвитком  та економічним зростанням слід враховувати загально філософське трактування поняття розвитку, як незворотної, спрямованої, закономірної зміни матеріальних та ідеальних об’єктів. Економічний розвиток може розглядатися також як досягнення економічного зростання на основі якісного перетворення економічної діяльності, системи правил та способів її забезпечення. Адекватність економічного зростання економічному розвитку залежить від ряду обставин, серед яких ключовими є джерела економічного зростання та його наслідки у широкому значенні.  Дослідження концептуальних проблем сутності розвитку започаткувала німецька класична філософія, зокрема, визначний її представник – Гегель. Спираючись на відкриті закони діалектики: єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення, він сформулював такий важливий принцип розвитку, як  універсальність¹, визначив його механізм і джерело – виникнення, боротьбу та подолання протилежностей.  Економічний розвиток – процес зміни структур суспільства, пов’язаний із економічним зростанням. Аналіз сутності та змісту категорії розвиток привів дослідників цієї проблеми до висновку, згідно якого вона виступає основним поняттям системного світогляду де займає центральне місце. Загальна теорія систем розглядає розвиток, по-перше, як взаємозв’язок функції, структури та процесу, а, по-друге, як множинність усіх цих елементів в економічному житті. Відповідно до цього будь-яка модель економіки повинна розглядатися  як цілеспрямована, соціокультурна, інформаційно пов’язана система, яка здатна до самовідтворення та розвитку за допомогою нових функцій, структур і процесів, що створюють нові способи організації на більш високому рівні впорядкованості та складності. За цих умов процес економічного розвитку, по-перше, завжди пов’язаний  із формулюванням і досягненням певних стратегічних цілей, по-друге,  забезпечує цілеспрямований перехід економічної системи до більш високого рівня інтеграції та диференціації одночасно, по-третє, уявляє собою послідовний перехід від одного способу організації економічного життя до іншого. Для чіткого та глибокого розуміння механізмів і принципів визначення цілей економічної діяльності варто з’ясувати основні поняття та категорії, які виступають базою теоретичного аналізу першорядних цілей та методів їх досягнення. Серед них такі як: процедура  - (від лат. - просуваюсь) -  1. складова частина операції, процесу; 2. офіційно встановлений, передбачений правилами спосіб та порядок дій при здійсненні, веденні різного роду справ; вибір - одна з найбільш важливих стадій процесу прийняття економічних рішень, яка полягає у відборі одного з варіантів дій із набору можливих варіантів (альтернатив); власне цілепокладання - фундаментальне поняття в теорії діяльності, пов’язане з вибором та реальним визначенням  цілі, яка являє собою образ майбутнього результату діяльності.  Важливою умовою та принципом економічного розвитку є формування таких цілей функціонування національної економічної системи, завдяки реалізації яких будуть забезпечені не лише рівні стартові умови численних суб’єктів ринку, тобто створені умови для якісної, ефективної конкуренції та досягнення загальної збалансованості у функціонуванні ринкового механізму, усієї ринкової системи, але й системна соціальна рівновага у суспільстві.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

46. Динаміка економічного  розвитку та його  фактори.

Власне  динаміка трактується як стан руху, хід розвитку, зміна певного явища під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Економічна динаміка досліджує процеси, тобто послідовності станів і переходи від одних станів до інших, визначаючи таким чином можливі та кращі траєкторії розвитку економічної системи.  Досліджуючи динаміку економічного розвитку, ми, насамперед, досліджуємо потужність, силу процесів економічного розвитку, кількісні та якісні зміни, що відбуваються в усіх структурних елементах економічної системи під впливом сукупності чинників, задіяних суспільством та окремими суб’єктами економічної діяльності з метою отримання прогнозованих результатів. Визначити рівень та якість таких змін неможливо за допомогою якогось одного показника, для цього слід застосувати цілу низку, точніше, систему показників, які б відбивали “переходи від одних станів економічної системи до інших”, отже забезпечували б, як порівняльний аналіз економічного, ресурсного, інтелектуального потенціалу країни, її національного багатства, темпів приросту ВВП і ВНП, продуктивності та ефективності праці, інвестицій у реальний сектор економіки тощо, так і якісні параметри її розвитку – рівень системності інноваційного розвитку, характер змін у структурі національної економіки та окремих її секторів,  у відносинах власності, у змісті та характері праці, якості життя громадян, рівень розвитку економічної свободи та виробничої демократії тощо. Кожний із названих показників безпосередньо, або опосередковано, знаходиться під впливом того або іншого внутрішнього чи зовнішнього чинника, або й усієї їх сукупності, коли неможливість задіяти один з них негативно впливає на увесь процес економічного розвитку (наприклад, політична нестабільність, корупція, відсутність ефективних мотивів до змін інноваційного характеру тощо).  До таких основних чинників можна віднести: мотиваційні, технічні, технологічні, екологічні, економічні, соціальні, політичні, духовні, інформаційні, інтелектуальні тощо. Фактично, кожний із названих блоків чинників є формою, яка відбиває рівень та якість розвитку тих чи інших інститутів, що складають певне інституційне середовище функціонування економічних систем. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 47.Економічне зростання , його критерії та показники.

Ек  зростання – це кількісне збільшення та якісне вдосконалення результатів вир-ва за певний період. Існує два типи економічного зростання: екстенсивний – на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів вир-ва; інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів при удосконаленні техніки і технологгії вир-ва. Інтенсивного типу ек зростання в чистому вигляді не існує.  Головними критеріями² економічного зростання є:  збільшення виробничих можливостей національних економічних систем, обсягів матеріальних продуктів, послуг, за допомогою яких можна задовольняти потреби виробництва, суб’єктів економічної діяльності, суспільства у зростаючих масштабах; темпи економічного зростання;  можливі темпи економічного зростання – такі, що досягаються при використанні усіх реально існуючих на даний момент у суспільстві виробничих можливостей завдяки ефективній економічній політиці та менеджменту. Серед показників, які визначають можливості та динаміку економічного зростання на перший план слід поставити продуктивність суспільної праці, живої та уречевленої. Саме продуктивність виробничої діяльності людини найбільш глибоко та комплексно визначає результати використання усієї сукупності чинників виробництва. Вимірюється продуктивність праці співвідношенням кількості виробленої за певний період часу продукції до витрат живої праці  Y/L (де Y – обсяг продукції, робіт послуг, L – витрати праці на виробництво цього обсягу продукції). Показником зворотним продуктивності праці в літературі називають трудомісткість продукції – L/Y . Він показує, яку кількість праці слід витратити суспільству, за інших рівних умов виробництва на даному етапі розвитку, для того, щоби створити одиницю продукції. Важливими показниками якості економічного зростання виступають також показники продуктивності капіталу (фондовіддача), капіталомісткості та ефективності витрат природних ресурсів: Показник продуктивності капіталу (фондовіддача) –Y/K  - показник ефективності використання капіталу. Визначається як відношення обсягу виробленої за певний час продукції у грошовому вираженні до вартості основних засобів. Показник капіталомісткості продукції  - K/Y- характеризує величину основго капіталу, необхідного для випуску продукції (товарів, послуг) вартістю в 1 грн. Визначається відношенням вартості основних засобів до обсягу продукції у грошовому вираженні, що вироблений за один рік. Показник ефективності витрат природних ресурсів – Y/N  - де  Y – обсяг продукції, а N – кількість природних ресурсів, витрачених на виробництво даної кількості продукції. синтетичні показники, які відбивають рівень розвитку технічного прогресу, концентрації та централізації капіталу, процесів інтенсифікації виробництва, граничної продуктивності сукупності факторів виробництва тощо. Серед таких показників можна назвати: показник, що відбиває залежність економічного зростання від співвідношення капіталу та витрат праці –K/LЦей показник фактично виражає зміни у технологічному способі виробництва, оскільки лише за умов зростання якості праці, її складності та продуктивності стає можливим збільшувати частку капіталу і одночасно скорочувати кількість людської праці, необхідної для його продуктивного функціонування; показник граничної продуктивності факторів виробництва, які характеризують залежність приросту національного доходу від приросту відповідного фактора ( ; Загальний внесок факторів виробництва національного доходу за цих умов буде виглядати таким чином: Y= + + . 
 
 
 
 

48. Ресурси економічного зростання та їх обмеженість.

Фактори економічного зростання: працю (трудові  ресурси), землю, капітал, підприємницьку діяльність. Дещо інакше слід трактувати поняття ресурси. Воно ширше за змістом ніж поняття фактори виробництва. Зокрема, поняття ресурси (фр. - ressources) означає засоби, запаси, можливості, джерела чогось, отже більше пов’язане із кількісною характеристикою можливостей виробництва, визначенням потенційних можливостей застосування факторів виробництва щодо реалізації певної конкретної мети, або сукупності цілей. Ресурси можуть існувати у найрізноманітніших формах, таких, наприклад, як природні, фінансові, людські, інтелектуальні, економічні, політичні, екологічні тощо. Водночас, наявні в національній економіці ресурси забезпечують рівень та якість використання як факторів виробництва, так і чинників, що впливають на ефективність поєднання цих факторів у процесі суспільного виробництва з метою створення економічних благ для задоволення потреб суб’єктів господарювання, громадян тієї чи іншої країни.  
 
 
 
 

49.Типи  та моделі економічного  росту.

  Поширеними  в економічних і філософських дослідженнях є два історично визначені типи розвитку із відповідними їм формами прояву, це: Природно-історичний  тип економічного розвитку: характерними рисами та ознаками є: детермінованість (опричиненість усіх процесів всередині системи); субординованість; історична послідовність розвитку економічних відносин; домінуюча роль власності у формуванні характеру праці, соціальної структури, розподілі результатів трудової діяльності, послідовна (поетапна) еволюція суспільних інституціональних форм економічної діяльності від найпростіших до надскладних форм, таких як: натуральне господарство, товарне господарство, капіталістичне ринкове господарство тощо. Культурно-історичний тип розвитку по суті базується на принципах цивілізаційного підходу, про який йшлося у попередній лекції. Характерними принципами та рисами такого типу розвитку називають: перехід від відтворювального (формаційного) до інноваційного (цивілізаційного) типу розвитку, за якого головною метою, формою існування та проблемою стає продукування нового. Відмежований тип розвитку (він має також назву “ текстильний ”) дослідники розглядають як етап на шляху становлення сучасного типу економічного розвитку, сучасної суспільної форми функціонування економічних систем. Асоціативний (експортно-орієнтований) тип розвитку: національна економіка отримує імпульси розвитку шляхом інтеграції в систему міжнародного поділу праці, відповідно із принципами порівняльних переваг. Економічні моделі розрізняють за ознаками мети їх конструювання, функціонального призначення та масштабів систем, суть яких вони відбивають. Існують, наприклад: моделі прогностичні, імітаційні (дозволяють оцінити наслідки якоїсь дії), оптимізаційні (створюються з метою пошуку найкращих комбінацій для досягнення однієї або декількох цілей); моделі мікроекономічні та макроекономічні різного рівня: глобальні, що охоплюють економіку в цілому та секторальні; багатонаціональні, з інтегрованими операціями для економічного моделювання, моделі для прогнозування розвитку світового господарства, що враховують, зокрема, динаміку потоків торгового обміну; регіонально-національні моделі, які забезпечують прогнози на основі інтегрованого аналізу національних та регіональних проблем. Відомий японський економіст Наохіро Амая у праці "Японська економіка перед вибором: процвітання або занепад" (1986, Токіо), виділив три можливі моделі економічного розвитку: Моделі Рікардо є абсолютна роль ринкового механізму, при нульовій ролі держави, в Моделі Сталіна - абсолютна роль держави при нульовій ролі ринку, у Проміжній моделі - нескінченна різноманітність співвідношень між долями держави та приватного підприємництва у прийнятті рішень, їх мінливість, рухливість. 
 

 50.Сталий економічний розвиток.

Сталий  економічний розвиток: що задовольняє  потреби сучасного покоління  і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. На рівні світової спільноти було визнано той факт, що забезпечення економічного зростання, отже й економічного розвитку, напряму пов’язане із розв’язанням, як економічних, соціальних, так й екологічних та культурологічних проблем суспільства та кожної окремої людини оскільки  «сталого розвитку можна досягти лише за умови узгодження діяльності людини із законами живої природи».  В науковій літературі сьогодні можна зустріти й поняття сталий екологічний розвиток, що конкретизує та поглиблює можливості аналізу форм і механізмів взаємовпливу економіки, економічної діяльності людини, суспільства, природної сфери щодо визначення критеріїв і принципів, на основі яких повинно у подальшому існувати людство.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

51.Циклічний  характер економічного  розвитку.    

Існує загально прийнята думка, і це підтверджується статистичними даними, що економіка розвивається шляхом періодичних піднесень і спадів, тобто циклічно.    Економічні явища, як і будь-які природні, знаходяться  в постійному розвитку, який супроводжується зовнішніми та внутрішніми протиріччями, що спрямовують їх розвиток по шляху прогресу або регресу. В реальному світі, і в економіці в тому числі, у будь-якого явища постійно виникають нерівноважності, або відхилення від рівноважності, що являється результатом дії загальнофілософського закону розвитку – закону єдності і боротьби протилежностей.  Розвязання   протиріч знову приводить явище в стан рівноваги. Отже,  процес переходу явища із стану рівноваги в нерівноважний стан і навпаки можна назвати закономірним. Циклічність – це періодичне відхилення від стану рівноваги, викликане певним збуренням.  Компетентне судження про характер розвитку того чи іншого явища можна мати лише тоді, коли відомо час, протягом якого воно знаходилось в режимі рівноваги, або в нерівноважному стані, та відомі сили і механізми, які забезпечують певний стан того чи іншого явища та виходу із цього стану. Циклічність — це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої. За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки. У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклівможна побачити за рядом ознак — показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо. Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.