Шпаргалка по "Економична теория"

57.Людський  капітал. 

Формування  сучасної теорії людського капіталу відноситься до 60-хх рр. ХХ ст., коли в американських економічних віданнях було опубліковано ряд статей з даної проблеми. Основні положення цієї теорії сформовані такими економістами, як Г.Беккер, Л.Туроу, С.Фішер та іншими. У 1992 американського економіста Г.Беккера за роботи з теорії людського капіталу було удостоєно Нобелевською премією з економіки. Головним змістом теорії людського капіталу є визнання людини як об’єкта капітальних вкладень, як об’єкта і суб’єкта економічної діяльності. Справа в тому, що людський капітал пов’язується економічною теорією з капітальними вкладеннями в людину, які настільки ж прибуткові, як і інвестиції в будь-який інший фактор виробництва. Під людським капіталом зазвичай розуміється наявний у людини  запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, котрі сприяють підвищенню продуктивної праці і впливають на ріст доходів (заробітків). “Людський капітал, - зазначають  відомі американські економісти, - є міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Людський капітал включає вроджені здібності і талант, а також освіту і придбану кваліфікацію”. Розглянемо також складові людського капіталу і його нагромадження. З  точки зору нагромадження людський капітал – це затрати на освіту, на підтримку і розвиток охорони здоров’я, на одержання інформації і на міграцію (мобільність) робочої сили. Розглянемо один з основних аспектів людського капіталу – освіту. Освіта - перша і головна складова частина людського капіталу. Вона є основним способом, засобом одержати  кваліфіковану робочу силу, котра була б здатною виконувати достатньо складні види праці. Таким чином, кваліфікація представляє собою ступінь і професійної освіченості працівника і наявність у нього професійних компетенцій, наявність умінь, навиків, необхідних для виконання певної роботи, що вимагає певної точності та якості виконання, в залежності від якісного стану робочої сили. Другий напрям інвестицій в людський капітал – охорона здоров’я. Вона супроводжує людину з її народження й до її пенсійного віку, коли один, уже старий, носій людського капіталу уступає місце другому – молодому. Затрати на охорону здоров’я продовжують термін обороту робочої сили у виробництві. Третій напрям інвестицій в людський капітал – це затрати на забезпечення мобільності (міграції) робочої сили. Мобільність робочої сили багатопланове поняття. Четвертим аспектом  людського капіталу є одержання інформації. Інформація, як відомо, стає одним із найбільш важних ресурсів, який використовує людина у своїй повсякденній діяльності. Це – економічні, соціальні, науково–технічні та інші відомості та показники, на основі аналізу яких приймаються економічні рішення. Отже, інформація повинна бути повною, зрозумілою, доступною і робітникам, і підприємцям, і урядовим установам. Тільки тоді вона може пояснити загальні цілі і задачі, і стане основою партнерства їхньої економічної діяльності.  
 
 

58. Інтелектуальний  капітал. 

В науковий обіг поняття інтелектуального капіталу ввів визначний американський  економіст  Джон Гелбрейт , який у 1969 р. вжив термін в значенні “інтелектуальна діяльність”.  Інтелектуальний капітал поділяють на дві великі частини:

перша – людський капітал, втілений у працівниках  компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, компетенцій, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі філософії фірми, її внутрішніх цінностей, прикладених до поточних завдань. Іншими його складовими є моральні цінності, культура праці і управління, загальний підхід до справи .

Друга частина інтелектуального капіталу – це структурний капітал, який включає  технічне і програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки і все те, що дає змогу компаній реалізувати свій виробничий капітал. Структурний капітал також включає в себе відносини, які склалися між компанією та її великими клієнтами,  на відміну від людського, структурний капітал може бути власністю компанії, а отже об’єктом купівлі-продажу.

Людський  капітал + Структурний капітал = Інтелектуальний  капітал. Одним з визначальних зрушень  у світовій економіці наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. стала  принципова зміна співвідношення чинників ефективного розвитку з надзвичайно швидким піднесенням ролі інтелектуального капіталу. Саме інтелектуальний капітал  дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання  та міжнародного обміну, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формування усталеного високого рівня конкурентоспроможності. Завдяки чиннику інтелектуального капіталу ринкова вартість високотехнологічних компаній може в рази перевищувати їх балансову вартість.  
 

59.Інформаційний  капітал. 

У країнах, що перейшли на шлях  постіндустріального  розвитку, інформація і знання  стають основою економіки. Наприкінці 1950–х рр. американський вчений Ф. Махлуп висунув ідею про появу інформаційної  економіки, в якій найважливішим товаром стає інформація. Згідно з технологічним підходом до інформаційної економіки виділяються такі її ланки: збирання і введення інформації, збереження інформації, аналіз інформації, виведення і користування інформацією. З часу розгортання НТР (середини 50–х рр. ХХ ст.) інформація перетворилась на вагомий і новий фактор соціально–економічного прогресу, передусім трудової діяльності сучасного працівника. Для цього створені і створюються сучасні інформаційні системи, основою яких є розвиток принципово нових засобів передавання інформації – космічні, волоконно- оптичні та ін. Інформаційні системи призначенні для зберігання, обробки, перетворення та оновлення інформації. Вперше теорію про інформаційний капітал висунув американський соціолог Ельвін Тоффлер у своїй книзі “Третя хвиля ”. Він довів, що  в умовах постіндустріального суспільства знання і інформація стають основою економіки, утверджуються і перетворюється в головний капітал – інформаційний капітал. На відміну від капіталу індустріального суспільства, де вартість фірми складається із вартості будівель, устаткування, товарів, капітал постіндустріального суспільства переважно нематеріальний. Інформаційний капітал суттєво відрізняється від речового (реального) капіталу. Так наприклад, споживання матеріальних благ, передусім предметів споживання і сировини, означає їхнє знищення. Знаряддя праці (машини, верстати тощо) функціонують порівняно довго. У кінцевому підсумку і вони зношуються фізично і перестають існувати. Інша справа із споживанням інформації та знань. Вони не знищуються, не зникають як матеріальні блага, хоча в умовах швидкого прогресу можуть морально старіти і вийти із сфери споживання. Продукти  інформації та знань, по суті, можуть використовуватись необмеженим числом господарюючих суб’єктів. З іншого боку, варто мати на увазі й те, що існування інтелектуального капіталу, а отже і виробництва ВВП, пов’язані з витратами: це витрати на придбання інформаційних технологій, самої інформації, їх використання у виробничому процесі тощо.  
 
 
 

60. Виробничий капітал.  Потрібно запам’ятати, що виробничим капіталом є той капітал, який існує як сукупність продуктивних сил факторів виробництва, тобто як реальний капітал. Саме цей капітал бере безпосередню участь у створенні матеріальних і нематеріальних благ та їхньої вартості. На прикладі підприємницького капіталу буде продемонстровано елементи продуктивного капіталу, його складові. Ще більш докладно зміст виробничого капіталу буде викладено у наступній лекції цієї теми.

61.Підприємницький  капітал.

Для здійснення підприємницької діяльності необхідно  мати певний стартовий капітал: без  наявності останнього не може бути підприємництва. Підприємницький капітал – це певна сума грошей, що використовується для конкретної справи з метою отримання прибутку  або прав управління підприємством (акціонерним товариством) через прямі чи портфельні інвестиції.  Насправді капітал підприємства, як правило, перевищує підприємницький капітал на величину позичкового капіталу. Стартовий початковий капітал відображає потребу підприємця в основному і оборотному капіталі, який спрямовується на купівлю виробничих фондів (основних і оборотних), зарплату і затрати на управління, на інші виробничі і невиробничі витрати (реєстрацію підприємства, відкриття банківського рахунку, на ремонт устаткування та інше). Джерелами покриття стартового капіталу і поновлення засобів підприємства можуть бути як власні (внутрішні), так і позичкові (зовнішні) засоби. Співвідношення власних і позичкових засобів визначається двома видами факторів: об’єктивними – організаційно–правовою  формою підприємництва,  господарською і ринковою кон’юнктурою, станом і розвитком національної економіки, вимогами державних регуляторних органів; суб’єктивними – підприємницькою здібністю, становищем та  особистими можливостями підприємця. До власних джерел відносяться: прибуток підприємства, інші види доходів, уставний фонд, амортизаційний фонд, заборгованість покупцям, виручка від реалізації вибувшого майна та ін. До позичкових джерел відносяться: кредити і позика, кредиторська заборгованість, стійкі пасиви. Уставний капітал – джерело основних і оборотних засобів підприємства, який формується при його організації. У свою чергу джерела формування уставного капіталу залежать від організаційно–правової форми підприємства. Джерелами можуть виступати: акціонерний капітал, пайові внески засновників, галузеві фінансові структури, довгостроковий кредит, бюджетні засоби.  

62.Фінансовий  капітал. 

Фінансовий  капітал – це капітал,  який виступає у формі цінних паперів (акцій, облігацій тощо) та позичкового капіталу. Облігації, як і акції, є представниками фінансового капіталу і як такі, з одного боку, є формою вкладення позичкового капіталу, а з іншого - втіленням дійсного (реального ) капіталу. На інвестиційних ринках облігації мають форму інвестиційного капіталу, тобто є представниками наявного або майбутнього реального капіталу, в який він має трансформуватись як протилежний облігаціям на ринку позикового капіталу. Продана облігація означає, що відбулась акумуляція позичкового капіталу на підприємницькі чи державні потреби. Основна відмінність облігацій від акцій полягає в тому, що перша забезпечує дохід не прямо, а друга – прямо. Складовою фінансового капіталу є і банківські кредити, які позичаються  інвестором на термін, що перевищує 12 місяців, тобто рік. Гроші тут видаються в борг, набирають форми позички або позики, а інвестор в обох випадках стає кредитором. Кредитор вкладає гроші, якщо буде впевнений, що вони   повернуться йому з приростом-відсотком. Отже, основними матеріальними  носіями, що виражаються  фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від них форми. Сукупний ринковий курс зазначених паперів визначає обсяги фінансового капіталу підприємства, окремого домогосподарства чи держави. Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіг позичкового і реального капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма інвестиційного товару. Він перетворює абстрактний інвестиційний товар у реальний капітал. Оскільки фінансовий капітал постійно коливається під впливом очікувань інвесторів, то він породжує такий недолік, яким є  широкий розвиток спекулятивних операцій на фінансових ринках, що призводить до неможливості визначення його загального розміру, появи суттєвих диспропорцій між реальним капіталом і  фінансовим капіталом, що його обслуговує. фінансовий капітал є дійсним капіталом в тому контексті, що він є формою вкладення позичкового капіталу, без якого не можлива реалізація потенціалу  реального капіталу.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

63. Кругообіг капіталу  та його стадії.

У процесі  свого кругообороту підприємницький  капітал проходить три стадії і три функціональні форми, які  охоплюють сферу виробництва  і сферу обігу.

Перша стадія:                          Р_с

    Г - Т           

     Зв.

Підприємець на ринку купує ресурси, необхідні для виробництва продукції (послуг) засоби виробництва (Зв.) та робочу силу (Рс). Його капітал, який знаходився в грошовій формі, приймає форму продуктивного капіталу, який провляє себе в реально-функціонуючих засобах праці, предметах праці та робочій силі. Після цього розпочинається

друга стадія: …В…Т' – процес виробництва. У процесі виробництва на основі ефективного використання праці, здібностей підприємця, засобів виробництва, передової технології створюються товари, вартість яких зростає порівняно з авансовою вартістю у виробництво цих товарів. Результат цієї стадії руху капіталу виглядає таким чином: Т' Т, тобто вартість виробничих товарів дорівнює Т'=Т+˅Т, де ˅Т представляє додаткову вартість.

Третя стадія кругообігу капіталу Т'-Г'. Додаткова вартість, втілена в товарі Т', надійде підприємцю після його реалізації на ринку. Функція  товарного капіталу – реалізація авансованої і додаткової вартості: Г'=Г+˅Г. Кругообіг підприємницького капіталу традиційно визначають за такою формулою, розробленою К.Марксом:

                               Зв

 Г - Т                                               Рс     ……В….Т' - Г'³

З цієї формули видно, що грошовий капітал  перетворюється на продуктивний, продуктивний – на товарний, а товарний – на грошовий. Таким чином існує три  функціональних форми капіталу підприємця – грошовий, продуктивний і товарний, що задіяні у процесі виробництва. Крапки, що стоять обибіч «…В…», зосереджують увагу на тому, що саме виробництво є основою і змістом усього кругообігу капіталу. На першій і третій стадії кругообіг капіталу функціонує у сфері обігу, на другій – у сфері виробництва, яка є вирішальною. Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній  з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової. Із формули кругообігу капіталу підприємця видно, що він здійснюється заради створення і привласнення прибутку Г' – Г= П, де Г – авансований підприємцем капітал, П – прибуток. Кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється відновленням всього авансованого капіталу, є його оборот. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний. Основний капітал – це частина виробничого капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару. Переносить свою вартість на новий продукт частинами  в міру зношення. Оборотний капітал – це частина виробничого капіталу, вартість якої в процесі кожного кругообігу входить у створені товари (послуги) цілком і яка повністю повертається підприємцю в грошовій формі після їх реалізації.