Шпаргалка по "Економична теория"

1-ша  категорія - працівники, що працюють  за наймом і отримують заробітну плату;

2-га  категорія - самозайняті працівники  або підприємці;

3-тя  категорія - неоплачувані працівники  сімейних господарств.

У зв'язку з дослідженням зайнятості економічна наука виокремлює такі поняття, як раціональна  та ефективна зайнятість. Раціональна зайнятість - зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Їй притаманні такі риси: суспільно корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура економіки, що забезпечує суспільний поділ праці згідно з існуючими потребами; використання сучасних досягнень науки і техніки; професійно-кваліфікаційна структура трудових ресурсів та адекватна їй система робочих місць.

Ефективна зайнятість - зайнятість, що має такий рівень і структуру, які в даний момент забезпечують максимальну економічну віддачу від використання кожної одиниці людського ресурсу. Вона здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності і соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

За ринкових відносин зайнятість є результатом  взаємодії пропозиції людського  ресурсу, попиту на нього, ціни та конкуренції. Зайнятість формує задоволена пропозиція людського ресурсу як реалізована економічна (трудова) активність. Незадоволена пропозиція – це безробіття або резерв людського ресурсу.

  Можна навести такі визначення безробіття:

- це  соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення;

- це  соціально-економічне явище, за  якого частина працездатного  населення хоче працювати, але  не може знайти роботу, стає  надлишковою, поповнюючи резервну армію праці;

- це  вимушена незайнятість, що виникає  внаслідок порушення рівноваги  між попитом і пропозицією  праці як на інтегрованому  ринку праці, так і в його  різних сегментах;

- це незайнятість працездатного населення в суспільному виробництві, однак яке бажає мати роботу для задоволення особистих і суспільних потреб.

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку, активно шукають роботу (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент. За концепцією Міжнародної організації праці (МОП) працездатними вважаються особи віком 15-70 років.

Для вимірювання  безробіття використовуються абсолютні  та відносні показники. Основні абсолютні показники – кількість безробітних на різних рівнях (країна, область, місто, район); кількість безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, соціальним статусом; середня тривалість безробіття (в місяцях). Основним відносним показником безробіття є рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках як відношення кількості безробітних до загальної кількості працездатного населення країни. Рівень безробіття економічно активного населення – співвідношення у відсотках кількості безробітних і економічно активного населення. До економічно активного населення, за методологією ООН, належать наймані працівники та ті члени їхніх сімей, які допомагають їм; підприємці; особи, які не мають у даний момент роботи, але прагнуть її отримати, тобто безробітні.

Залежно від обставин, через які людина не має роботи, безробіття поділяють  на дві групи (види): добровільне  і вимушене. Добровільне безробіття пов’язане з вільним волевиявленням працездатної особи утриматись від пропозиції праці за несприятливих для неї умов. Воно існує при наявності вільних робочих місць, коли потенційного працівника не задовольняє рівень заробітної плати або сам характер праці (важка, малоцікава, непрестижна праця). Вимушене безробіття не пов’язане з вільним волевиявленням працездатної особи, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором, коли виникає розрив (порушення рівноваги) між пропозицією праці і попитом на неї. На відміну від добровільного безробіття, воно є турботою держави, реєструється і передбачає надання допомоги.

Фрикційне безробіття – тимчасове безробіття, пов’язане з добровільними професіональними, регіональними і віковими переміщеннями працівників (зміна місця роботи, проживання, одержання нової кваліфікації тощо). Відмінною ознакою цієї форми безробіття є добровільність і короткостроковість.

До вимушеного безробіття можна віднести структурне, циклічне, технологічне, конверсійне, сезонне, регіональне та деякі інші форми безробіття. Основними серед  них, що спричиняють найбільший вплив  на рівень і масштаби незайнятості, є циклічне і структурне безробіття. Структурне безробіття – безробіття, зумовлене змінами у структурі попиту на працюючих внаслідок структурних зрушень в економіці і технології виробництва. Певні професії «старіють», попит на них зменшується або й зовсім зникає. Працівники, які не опанували таких професій, звільняються і змушені перекваліфіковуватися. При структурному безробітті важко знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання. Ця форма безробіття, як правило, має довгочасний характер, потребує додаткових витрат суспільства й індивідів.

Як різновиди  структурного безробіття можна розглядати технологічне і конверсійне. Технологічне безробіття – вимушена форма безробіття, пов’язана з вивільненням працівників у зв’язку з запровадженням нової техніки та технології. Однак зміна технології виробництва, його модернізація, роботизація тощо не лише призводить до вивільнення робочих місць, а й створює нові робочі місця, супроводжується найманням працівників нових професій, спеціальностей та іншої кваліфікації. Тобто масштаби технологічного безробіття нижчі за скорочення попиту на людський ресурс внаслідок науково-технічного прогресу. Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії та зайнятих у галузях оборонної промисловості.

Циклічне  безробіття – незайнятість економічно активного населення, зумовлена циклічними спадами виробництва. Виникає в результаті скорочення сукупного попиту на людський ресурс внаслідок зменшення сукупного попиту на товари і послуги та негнучкості заробітної плати в бік її зниження. Воно небезпечне своєю тривалістю, найбільшою мірою від нього страждають молодь, жінки, люди похилого віку.

Сезонне безробіття – вимушена форма безробіття, спричинена специфічними умовами виробництва в певних галузях (сільське господарство, цукроваріння, риболовство тощо). Регіональне безробіття  виникає в результаті диспропорцій між попитом і пропозицією людського ресурсу на даній території (регіоні). Воно формується під впливом нерівномірного економічного розвитку різних регіонів країни, а також демографічних, історичних та інших специфічних чинників.

Особливою формою безробіття є інституціональне безробіття, або безробіття очікування, пов’язане з тим, що іноді система соціального забезпечення і передбачені нею соціальні виплати, гарантований мінімум заробітної плати, існуюча система оподаткування тощо призводять до того, що певна частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних. Інституціональне безробіття стрімко зростає із збільшенням соціальної складової в ринковій економічній системі. По суті, високий рівень цього безробіття є частиною тієї ціни, яку сплачує суспільство за соціальну орієнтацію економіки. На відміну від інших форм безробіття інституціональне існує лише в зареєстрованому вигляді, оскільки воно так чи інакше пов’язане з виплатами соціальної допомоги.

Окрім розглянутих видів та форм безробіття виділяють два типи безробіття: відкрите і приховане. Відкрите безробіття – така ситуація на ринку людського ресурсу, за якої особа визнає, що вона не має роботи, та офіційно реєструється у службі зайнятості. Приховане безробіття – вимушена неповна зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують знаходитись у складі підприємства. Воно виявляється у наданні довготривалих адміністративних відпусток (повністю або частково неоплачуваних), зростанні цілодобових та внутрішньозмінних простоїв з організаційно-економічних причин та ін. Спостерігається в більшості країн СНД і абсолютно не притаманне країнам з розвинутою ринковою економікою. Інколи приховане безробіття пов’язують з наявністю людей, які припинили пошук роботи, втративши надію її знайти.

Залежно від тривалості міжнародна статистика виокремлює так зване тривале безробіття (понад шість місяців) і застійне безробіття (понад рік). У постсоціалістичних країнах безробіття має, як правило, довготривалий, застійний характер.

Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності  безробіття. Фрикційне і структурне безробіття вважаються цілком неминучими, вони природні для економіки, що динамічно розвивається, й існують у будь-який період соціально-економічного розвитку. Тому фрикційне і структурне безробіття об’єднані інтегрованим поняттям «природне безробіття». Природне безробіття – резерв людського ресурсу, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу цього ресурсу відповідно до коливань попиту виробництва на нього.

Природний рівень безробіття – рівень безробіття за умов повної зайнятості; сума рівнів фрикційного і структурного безробіття. Це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на людський ресурс не спричиняє скорочення кількості безробітних. Тобто це рівень безробіття, за якого воно в основному все добровільне. Аргументом на користь зарахування структурного безробіття, яке вимушене, до природного є те, що зміни структури економіки зумовлюються зміною суспільних потреб, що, безумовно, відповідає природі економічної людини. Уважається, що природний рівень  безробіття за сучасних умов дорівнює приблизно 5-6%. Для країн Західної Європи він приймається на рівні 4-5%, Північної Америки – 6,5-7%. Для України він пропонується на рівні 3,5-4%. Однак фактичний рівень безробіття може значно відхилятися від природного рівня під впливом чисельних внутрішніх і зовнішніх чинників. Якщо безробіття в країні або в певному регіоні загрожує соціальною кризою (вибухом), вважається, що воно досягло критичного рівня (приблизно 15-20%).

Безробіття  має як позитивні, так і негативні соціально-економічні наслідки, хоча останні переважають. Одним з негативних проявів безробіття є економічні втрати, передусім зменшення (недовиробництво) валового національного продукту (ВНП), його відставання від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних «нормальних» темпів економічного зростання. Зв'язок між безробіттям і ВНП встановив у 1960-ті роки А.Оукен (закон Оукена). Зростання фактичного рівня безробіття на 1% понад його природного рівня зменшує обсяг фактичного ВНП порівняно з потенційним ВНП на 2,5%. 
 
 
 
 
 
 

73. Дискримінація праці.

Дискримінація праці явище досить поширене. Її можна визначити як нерівні можливості працівників, які мають однакову продуктивність, або неоднакове до них ставлення з боку роботодавців, суспільства, держави. Трудової дискримінації можуть зазнавати як окремі працівники, так і їх окремі групи. Вона означає інше і менш сприятливе ставлення до людей через притаманні їм характеристики, що не стосуються їхніх заслуг або вимог до даної роботи (раса, колір шкіри, релігія, стать та ін.).

25 червня 1958 р. на сорок другій сесії  Генеральної Конференції МОП  була прийнята Конвенція про  дискримінацію в області праці  і занять, в якій зазначається, що термін «дискримінація» включає:

а) будь-яку  відмінність, недопущення або перевагу, що проводиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, національного походження чи соціальної приналежності, яка призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи ставлення в області праці і занять;

б) будь-яку  іншу відмінність, недопущення або  перевагу, що призводить до знищення або  порушення рівності можливостей  чи ставлення в області праці  і занять, яка визначається відповідною  особою по консультації з представницькими організаціями підприємців і трудящих, де такі існують, і з іншими відповідними органами.

В економічній  літературі виокремлюють такі види дискримінації праці:

1. Дискримінація  в заробітній платі одних працівників  або груп працівників порівняно з іншими. У кожній країні працівники, які мають однакову кваліфікацію чи стаж, часто одержують різну зарплату за виконання тієї ж самої роботи в тій самій галузі чи навіть організації. Існують традиційні дискримінуємі за рівнем зарплати групи працівників: жінки у порівнянні з чоловіками, негри у порівнянні з білими.

2. Дискримінація  при наймі на роботу, звільненні  з роботи. Такої дискримінації,  окрім вищеназваних груп, зазвичай  зазнають особи, звільнені з  місць позбавлення волі, інваліди, некваліфікована молодь. Їх останніми приймають на роботу і першими звільняють. Нерівні можливості при працевлаштуванні можуть виникнути в зв’язку з віком працівника, расовою й етнічною приналежністю.

3. Дискримінація  при просуванні по службі тих,  хто вже працює в організації. Таким особам складніше зробити кар’єру, їх неохоче підвищують і призначають на відповідальні посади. Цю дискримінацію частіше зазнають жінки, іммігранти, представники національних меншин.