Шпаргалка по "Економична теория"

 64. Ефективність кругообігу  капіталу.

  Кінцевою метою авансування грошей на виробництво товарів, як грошової форми промислового капіталу, є приріст грошей, у якому знаходить свій вияв виробництво додаткової вартості. Проте абсолютна величина величини приросту грошей не дає уявлення про міру самозростання авансованих грошей, тобто про ефективність їх функціонування, оскільки певна величина приросту грошей може бути одержана за різних їх витрат на придбання та використання елементів основного і оборотного капіталу. Тому загальною мірою ефективності обороту всіх складових промислового капіталу є норма самозростання вартості як відношення додаткової вартості до вартості авансового капіталу. Це відношення можна відобразити формулою: N=m/Kaв * 100%, де N — норма самозростання вартості;  т — додаткова вартість; Кав - авансований капітал. Ефективність використання окремих елементів основного і оборотного капіталу відображається особливими показниками, найважливішими серед яких є: капіталовіддача (фондовіддача), коефіцієнт змінності, співвідношення оборотного капіталу і капіталу обігу, матеріаломісткість (фондомісткість) продукції. Основний капітал впливає на ефективність кругообороту і обороту всього капіталу. Одним з найважливіших показників ефективності використання основного капіталу є фондовіддача - відношення обсягу продукції у грошовій формі до вартості основних виробничих фондів (основного капіталу), виражене у відсотках. Формулою фондовіддачі є:  Фв= ВП/ОФ *100%, де Ф_в — фондовіддача; ВП — обсяг виробленої продукції; ОФ — вартість основних виробничих фондів (основного капіталу). Показником, який характеризує рівень використання основних виробничих фондів (основного капіталу), є коефіцієнт змінності - відношення кількості фактично відпрацьованих машино-змін (або верстато-годин) до загальної кількості устаткування. Ефективність використання оборотних засобів залежить від співвідношення оборотного капіталу і капіталу обігу. Чим більша питома вага оборотного капіталу в загальному обсязі оборотних засобів, тобто чим більша їх частка, зайнята безпосередньо у виробництві, тим ефективніше використовуються оборотні засоби. Узагальнюючим показником ефективності функціонування оборотних виробничих фондів (оборотного капіталу) є матеріаломісткість продукції - відношення вартості загального обсягу матеріальних ресурсів, витрачених на виробництво товарів, до вартості продукції загалом. Кількісно його визначають за формулою: Mn=В/ВП*100%, де Мn - матеріаломісткість продукції; В - витрати матеріалів, палива, енергії та ін., ВП - обсяг виробленої продукції. Чим менше витрачається сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції, тим нижчою буде матеріаломісткість продукції, а тому вищою ефективність використання оборотного капіталу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  65. Міжнародний рух капіталу.

Найдинамічнішою формою економічної глобалізації є  міжнародний рух капіталу, внаслідок якого відбувається інтернаціоналізація капіталу. Інтернаціоналізація капіталу - взаємопереплетіння та об'єднаня різних форм національного та інтернаціонального капіталу з метою привласнення результатів найманої праці, яким протистоять загони найманих працівників. Інтернаціоналізація капіталу починається на нижчій стадії розвитку капіталізму із вивезенням капіталу в підприємницькій формі, зрілих форм набуває в умовах глобалізації. Так, створення міжнародними монополіями численних філіалів і дочірніх компаній за кордоном перетворює їх з національних на транснаціональні монополії - ТНК.  Важлива ознака сучасних ТНК - переплетення їх капіталів з капіталами ТНБ і формування транснаціонального фінансового капіталу, транснаціональних фінансових груп. Міжнародний рух капіталу розглядається здебільшого як рух одного з факторів виробництва з метою ефективнішого виробництва товарів і послуг, зумовлений нерівномірним зосередженням його в різних країнах. Якщо капітал вивозять з розвиненішої в менш розвинуту країну, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, і капіталу), досконаліших форм капіталістичних виробничих відносин. У такий спосіб здійснюється процес інтернаціоналізації капіталу. Основними суб'єктами вивезення капіталу в сучасних умовах є ТНК, державні та наддержавні органи, які працюють для привласнення монопольно високих прибутків. Вивезення капіталу зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема окремих держав і регіонів світового господарства. Головним суб'єктом міжнародного руху капіталів є транснаціональні корпорації.

З понад 2 трлн. дол. іноземних інвестицій у 1995 р. їх частка становила більше 2,7 трлн. дол. Якщо прямі іноземні інвестиції у цьому ж році становили 350 млрд. дол., то у 2000 - понад 1 трлн. дол. Міжнародні трансферти капіталів на початку XXI ст. щоденно досягали 2 трлн. дол., до 10 трлн. дол. іноземних вкладів зберігалося в комерційних банках різних країн. У процесі руху міжнародного капіталу діють такі основні закономірності: 1)прискорене зростання іноземних капіталовкладень. 2)постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними.

3) посилення  процесів монополізації в експорті  капіталу. 4)зростаюча концентрація  прямих інвестицій у розвинутих  країнах. 

5)постійне  і швидке зростання обсягу  прямих іноземних інвестицій} розвинутих  країн і зменшення частки країн, що розвиваються.

6)посилення  інтернаціоналізації власності  в процесі вивезення капіталу.

7)зростання  обсягів вивезення капіталу в  постсоціалістичні країни та  зменшення частки капіталу, що  вивозиться з них. 

8)випереджаючі  масштаби обсягів обороту державних цінних паперів.

9)зростання  частки прямих інвестицій у  сфері послуг, що найповніше спостерігалось  у 90-х рр. - на початку ХХІ  ст.  Міжнародний рух капіталу  має різні наслідки як для  країн-експортерів, так і для  країн-імпортерів капіталу. Позитивним для країн, які вивозять капітал, є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного поділу праці, можливість використання дешевших ринків робочої сили та інші економічні та неекономічні вигоди. Негативними наслідками цього процесу є погіршення платіжного балансу (до моменту повернення в країни всіх або частини прибутків від експорту капіталу), звуження ринків праці та робочої сили в національній економіці. Регулювання міжнародного руху капіталу - цілеспрямований і активний вплив окремих національних та наднаціональних органів на процес ввезення та вивезення капіталу за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

66. Праця і людський  ресурс.

Процес  виробництва матеріальних благ і  послуг органічно пов’язаний з таким  видом людської діяльності, який одержав  назву «праця». Маркс писав: «Праця є перш за все процес, що відбувається між людиною і природою, процес, в якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою і природою». Теоретики неокласичного напрямку Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.. поняття «праця»» трактують як фактор виробництва, рівнозначний землі, капіталу, який залучається в процес виробництва. У структурі властивостей і якостей людини необхідно розрізняти дві сторони: робочу силу або здатність до праці і споживацьку силу, тобто здатність до споживання. Праця є функцією робочої сили, споживання – функцією споживчої сили. Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових, психологічних і духовних здатностей людини до найманої праці з виробництва товарів і послуг. Цю здатність і продає на ринку її носій – найманий працівник. Здатність до праці властива не тільки найманим працівникам, а й власникам землі і капіталу. Але в умовах підприємницької системи господарювання робоча сила – це здатність не просто до якогось виду праці, а саме до найманої праці. Тому підприємницько-капіталістиний устрій економічної системи передбачає поділ суспільства на власників робочої сили, власників капіталу і земельних власників. Звідси  існує економічна потреба власнику робочої сили найматися до власників капіталу і власників землі і, таким чином виконувати разом з підприємцем функцію особистого фактора виробництва, якою є праця – свідома, цілеспрямована, створювальна діяльність. Населення – це сукупність людей, що проживають на визначеній території (у країні, області, місті тощо). Тобто населення – це всі люди, незалежно від їх віку, статі, зайнятості і т.ін. Трудові ресурси – це частна населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовим здібностям і знанням здатна працювати в народному господарстві. Чисельність трудових ресурсів характеризує потенціальну масу людської праці, котру в даний момент має суспільство для виробництва товарів і послуг. Термін «трудові ресурси» охоплює як реальних працівників, які уже зайняті в господарстві країни, так і потенційних, які не зайняті, але можуть працювати.  

67. Вартість і оплата  праці.

Робоча  сила - сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує в процесі вир-ва споживчих вартостей. Р.с. є основним елементом продуктивних сил у будь-якому сусп-ві, але товаром стає лише при капіталізмі. Це зумовлено тим, що робітник розбавлений власності на засоби вир-ва і на засоби існування, але сам він особисто вільний, тб є власником своєї Р.с. і може розпоряджатися нею. Як і будь-який інший товар, Р.с має 2 сторони: споживчу вар-ть та вар-ть.

Р.с. - товар  специфічний. Капіталіст купує Р.с, точніше тимчасове розпорядження  нею, але її виробниче споживання означає включення у процес праці  не лише фіз і духовних властивостей людини, а й усієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської Р.с. особливого хар-ру і позначається на кожній із сторін товару Р.с.

З погляду споживчої  вар-ті особливість цього товару в тому, що у процесі її споживання вона не зникає, а створює нову вар-ть, більшу від вар-ті самого товару Р.с. Тому специфічність вар-ті товару Р.с. полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні затрати праці на відтворення самої Р.с. різницю між зановоствореною вар-тю і вар-тю самої Р.с. присвоює капіталіст як додаткову вар-ть - це вар-ть, створена найманими робітниками зверх вар-ті їх Р.с. і безкоштовно привоєна капіталістом.

Якщо  Р.с. розглядати з точки зору вар-ті, то зрозуміло, що як і будь-який товар, вона потребує суспільно необхідних затрат на своє відтворення у певних суспільних умовах. Мінімальна межа цих затрат - вар-ть життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення Р.с. потрібно більше затрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, а тому відтворення Р.с. повинно містити затрати на утримання його сім’ї. По-друге, для виконання більш складної роботи потрібен певний рівень освіти і кваліфікації роб-ка. А це вимагає додаткових затрат на Р.с. По-третє, на відміну від звичайних товарів, Р.с. (та її носій - людина) історично розвивається, на величину її вар-ті впливає соціально-історичний елемент. Він виражає розвиток інтересів робітничого класу на різних етапах еволюції капіталізму, його матеріальних і духовних потреб в тій чи іншій країні. 

68. Заробітна плата та її теорії.

Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму норму праці. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення цін утворює структуру заробітної плати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і погодинну. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використання погодинної форми заробітної плати . Існує тарифна система оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.

Є декілька теорій:

1.Марксизм: заробітна плата – перетворена  форма власності або ціни роб  сили.

2. Неокласичена: продається праця. Зар плата  – ціна праці. Рівень заробітної  плати визначається попитом і  пропозицією на ринку праці.  Неокласиків цікавлять лише фактори, які впливають на рівень заробітної плати: продуктивність праці, кількість працездатного населення, економічна кон’юктура , коливання попиту і пропозиції на ринку праці, вплив профспілок.

Кенсіанська теорія: регулятором на ринку праці  є держава, яка через податкову політику стимулює виробництво і тим впливає на рівень заробітнойї плати. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

69. Інвестиції в людський  капітал.

Важливою  категорією, яка визначає зміст людського  ресурсу є інвестиції у людський ресурс. Інвестиціями у людський ресурс вважається будь-які зусилля які підвищують кваліфікацію та здібності, а отже, продуктивність праці робітників.  За розширеним визначенням — це витрати індивіда (домогосподарства, фірми, держави), які йдуть на отримання загальної і спеціальної освіти; витрати, пов’язані з пошуком роботи, професійною підготовкою на виробництві, міграцією, народженням і вихованням дітей, пошуком економічно значимої інформації, тощо. Виділяючи провідну роль інвестицій у людській ресурс та розглядаючи це як одну з головних умов розвитку інтелектуальних здібностей індивіда, необхідно, відзначити, що такі інвестиції можуть бути ендогенного (внутрішнього) та екзогенного (зовнішнього) походження. Ендогенні інвестиції здійснюються безпосередньо індивідом (сім’єю). Екзогенні — є капіталовкладеннями, що зроблені за рахунок коштів держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів та ін. Фінансування із зовнішніх джерел здійснюються за згодою індивіда, але остаточний вибір, як правило, завжди за власником інвестиційних коштів. Згідно з теорією людського капіталу заробітну плату робітника можна уявити як таку, що складається з двох частин: першою частиною є ті грошові надходження, які він може отримати взагалі не маючи освіти; другою — є доход на освітні інвестиції. Витрати у вигляді капіталовкладень також утворюються з двох компонентів: прямі витрати, які дорівнюють вартості навчання та непрямі — упущені можливості, які дорівнюють доходам, що їх може отримати індивід під час набуття-освіти. Внутрішньою нормою віддачі вважається така ставка дисконту, при якій приведені величини вигод та витрат, пов’язаних з освітою, стають рівними.