Шпаргалка по "Економична теория"

Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

 Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

 Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово °бсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й еко-Чоміка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг ви-Робництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завертатиме цикл.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було зроблено К. Марксом. Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в  кожній з його фаз формуються умови  для переходу до іншої. При цьому  такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіття тощо. Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн СНД, у т. ч. й України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

 Теорії циклів. Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні  коливання, зумовлені специфікою сфери обігу — незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна  причина спаду — це суперечність  між суспільним характером виробництва  і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та інші послідовники). Близько до цієї позиції стояли (ще до Маркса) й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної маси людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл  зумовлюється співвідношенням оптимізму  і песимізму з економічній  діяльності людей (В. Парето, А.  Пігу);

4) цикл  — результат технічних нововведень,  що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність  зумовлюється надлишком заощаджень  і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною  циклів є невідповідність між  грошовим капіталом і пропозицією (І. Фішер).

Незважаючи  на відмінність у підходах, практично  всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані іптернальні теорії. Ті ж теорії, які пояснюють економічні цикли зовнішніми причинами — наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду; війнами та різними політичними потрясіннями; освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними. Так: Теорія циклів К.Маркса – в основі циклів лежить економічна криза перевиробництва товарів, як одна з закономірностей капіталістичної економіки, як проява протиріч капіталізму. При цьому мета капіталістичного виробництва полягає не в задоволенні потреб людей, а в збагаченні, виробництві прибавочної вартості. Теорія циклів Кейнса – в основі неї покладено споживання, як об’єктивну стійку величину, яка є єдиною метою будь-якої господарської діяльності. Головні фактори – цінність капіталу, ставка відсотку та податки. Кейнс дає практичні рекомендації по обмеженню негативних наслідків спадів шляхом державного регулювання економіки через ставки відсотків, інвестиції, кредити, податки, ціни та інші економічні важелі. Теорія Кондратьєва – теорія великих циклів. Причинами цих циклів є НТР, що викликають підняття інноваційної діяльності. Першооснова довгий хвиль – кібернетика, генна інженерія, нова хімія. В основі теорії лежить процес якісних змін базисних поколінь машин та технологій.  

52. Економічна криза.  Туган-Барановський визначав кризи як «різного роду економічні потрясіння, що залежать від порушення рівноваги між попитом а пропозицією товарів або капіталів». При аналізі кризових явищ в економіці можна застосувати добре відомі науці методи дослідження змін в економіці як регулярно повторювальних подій, тобто метод циклічного розвитку.    В цьому аспекті економічний розвиток є не що інше як рух економіки по висхідній від однієї кризи до другої, а тому кризу можна розглядати в якості закономірного елементу загального циклу відтворення. Виходячи з цього, економічні кризи (в різних формах) органічно притаманні усім типам виробничих відносин; вони  носять неминучий і історично прогресивний характер. Вони є неминучими тому що людству поки що не вдалось в повній мірі відлагодити поступальний і рівномірний розвиток продуктивних сил на основі єдності інтересів всіх членів суспільства і окремих соціальних груп щодо способів і механізмів задоволення потреб. Сформовані в економіці кризи носять і прогресивний характер внаслідок того, що в процесі їх поглиблення гине ( або здає свої позиції) все, що вже віджило і неефективне: застарілі засоби виробництва і застарілі технології, застарілі методи виробництва і управління. Базовою причиною сучасної кризи стали вичерпані можливості застарілої промислової і технічної бази і виробничої інфраструктури, що були сформовані ще за часів існування СРСР. Моральне і фізичне старіння виробничих фондів обумовило зниження продуктивності праці у всіх галузях економіки, що і визначає загальний рівень ефективності виробництва. Відсутність дієвої інвестиційної політики держави і інвестиційної діяльності бізнесу привело до імпортозалежності економіки та фінансової залежності кредитних установ від іноземного капіталу. Певну негативну роль у розвитку економіки відіграє монетарна нестабільність в країні, постійне падіння курсу національної валюти, що спричиняє недовіру до неї і орієнтацію населення на іноземні, більш стабільні валюти. Подолання кризи можливо тільки при вирішенні проблеми соціальної доброзичливості і довіри: між суспільством і державою, між складовими державних інституцій і політичними структурами, між підприємцями і владою,  між менеджментом і інвесторами, між роботодавцями і робітниками.  

53 Цивілізаційний вимір  економічного розвитку. Видатний англійський історик і соціолог А.Тойнбі вважав, що «цивілізації – це цілісності, частини яких узгоджені одна з одною та взаємозалежні... Усі аспекти соціального життя цивілізації, що знаходиться у стадії зростання, скоординовані у єдине ціле, де економічні, політичні та культурні елементи узгоджені в силу внутрішньої гармонії». Саме людина є невід’ємною складовою, елементом будь-якої складної соціальної системи, визначаючи та опосередковуючи, таким чином, усі соціальні процеси: економічні, політичні, духовні тощо. Цивілізаційний вимір економічного розвитку знаходить свій прояв, насамперед, у рівні розвитку власне людини, як ключової ланки та показника розвитку самої цивілізації.  Лише завдяки якісним змінам, що відбувалися в економічній системі на основі її циклічного розвитку, перетворенням у структурі та якості елементів продуктивних сил, відносин власності, у ХХ ст. складаються умови, як для зміни ролі людини у системі виробництва, так і для формулювання якісно нової парадигми розв’язання теоретичних і практичних проблем такої зміни, тобто умови виникнення нової цивілізаційної епохи. В основі такої парадигми лежить уява про те, що «Людство повинно надалі об’єднуватися не примусом, тобто політичними засобами, а інтересами, тобто засобами соціальними.» Головною ознакою, принципом сучасних філософських поглядів на природу економічного розвитку стає «олюдненість» економічних відносин, перехід від побудови абстрактних моделей і схем функціонування господарських систем у площину досліджень інтересів, умов і чинників самореалізації в економічному середовищі людини, як цілісності, в усіх її проявах: як людини економічної, соціальної, духовної, інформаційної, інституціональної тощо, як внутрішнього ядра сутності та поля функціонування сучасної економічної системи. Перехід від одного рівня  світової цивілізації до іншого здійснюється через глобальні за своїм змістом технологічні революції, що відбивають якісні стрибки у розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способи її взаємодії з природою. У наукових джерелах висловлюється думка, згідно якої виробництво додаткового продукту є загальним, єдиним для усіх локальних цивілізацій і людства в цілому законом існування.  першою в історії людства технологічною революцією була неолітична, завдяки якій у сільському господарстві почали широко використовуватися  відповідним чином оброблені камінні знаряддя праці. Промислова революція другої половини XVIII ст. – першої третини ХІХ ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що притаманна багатьом країнам світу і на сьогодні. Ґрунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна економіка зробила новий крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці людини, забезпеченні її панування над силами природи. Індустріальна цивілізація сприяла розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Індустріальна цивілізація сприяла розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Сучасний інноваційно-технологічний спосіб виробництва, що склався у розвинених країнах породжує й нові проблеми, як всередині цих країн, так і в їх стосунках з іншими країнами та регіонами планети. З метою продовження життєвого циклу розвитку сучасної технологічної цивілізації, та дифузії загальнолюдських цінностей в різних регіонах планети як умову, спосіб виживання та домінування розвинені країни змушені також розповсюджувати певні стандарти нового технологічного способу виробництва, стандарти соціальні (звичайно у спрощеному варіанті) на усі континенти планети, що, з одного боку, безперечно позитивно впливає на реалізацію функцій економічного розвитку, однак, водночас, породжує нові проблеми щодо формування та запровадження сталого розвитку, поза яким в історичній перспективі, як вже про це говорилося, життя та розвиток людства на планеті неможливі.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

54. Еволюція та сучасний зміст категорії капітал.  

  Капітал - (первісний – головне майно, головна сума, від латинського capitalis - головний) – одна із найважливіших категорій економічної науки, обов’язковий елемент ринкового господарства. Історичними формами існування капіталу з часів становлення товарного виробництва були: торговий (у вигляді купецького капіталу), історично  найдавніша форма капіталу та грошовий. Еволюція змісту капіталу. Найважливішими особливостями розвитку капіталізму після 1930-х років є: домінування в економіці колективних форм капіталістичної власності (перш за все у формі акціонерних товариств), а отже і колективних економічних інтересів; їх  потужний  і динамічний вплив на розвиток продуктивних сил і такої їх складової як людина праці; формування  потужного державного сектору в економіці та в механізмі її регулювання, виникнення змішаних форм власності; формування та розвиток нових видів капіталу - людського капіталу, інтелектуального, тощо. Саме в цьому історичному періоді було подолано гострі класові суперечності між капіталістами і найманою робочою силою. Відбувався своєрідний процес спаду цих суперечностей, заміна їх  різними формами співробітництва (участь у капіталі, розподілі прибутку, укладення колективних договорів тощо). Здійснено значне подолання відчуження найманих працівників від засобів виробництва, а праці – від власності, але не індивідуальної, а колективної. Вона знаходить своє відображення насамперед у подоланні техніко–економічного відчуження праці, яке було характерним у розвинутих країнах аж до кінця 50-х років ХХ ст. Це означає, що у розвинутих капіталістичних країнах, таких як  США, Англія, Франція, Німеччина, Японія та ін. відбулася соціалізація капіталу. Отже, розглянувши коротко основні аспекти еволюції змісту капіталу, можемо дати таке визначення його змісту: це накопичене багатство, що утворюється завдяки використанню прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходу - ренти, процента, дивідендів.

Зараз багато дослідників вважають, що капітал – це  сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові. Але якщо розглядати  капітал, як певне вкладання, що дає змогу отримати дохід, то до нього треба додавати й інші види капіталу, які ми розглянемо у наступному питанні. Системне дослідження капіталу здійснив К.Маркс. Історично капітал виник у формі грошей, як грошове майно,  як купецький і лихварський капітал. Гроші є першою формою прояву капіталу. Кожен новий капітал при своїй першій прояві на товарному (робочому або грошовому) ринку, - завжди виступає у вигляді грошей, які через певні процеси повинні перетворитися в капітал. Капітал у вигляді грошей виникає безпосередньо в процесі обігу грошей, формою якої є Г-Т-Г, тобто перетворенн грошей в товар (фаза Г-Т – купівля товару за гроші) і зворотнє перетворення товару в гроші (фаза Т-Г) купівлю заради продажу. Повна форма розгляданого процесу виражається так: Г-Т- Г', де Г'=Г+ Δ Г, тобто дорівнює первісно авансованій сумі плюс деякий приріст - Δ Г.  
 
 
 

55. Функції капіталу. 54біл+ 

Для більш  глибокого розуміння сутності капіталу, його ролі в суспільному житті  та його еволюції велике значення має  аналіз його функцій, які в основному  є спільними як для класичного капіталізму, так і для капіталізму зі змішаною (сучасною) економікою. Вони такі:   виробництво доданої вартості в поєднані з живою працею; забезпечення максимальної ліквідності (здатність безпосередньо конвертуватись в гроші);  використання у виробничому процесі найманої праці ; нагромадження капіталу і його розширене відтворення;  реалізація сутності капіталу та його еволюції у правах власності та в системі економічних класів; вкладення капіталу у відтворення та розвиток людського фактора  виробництва. Частково окремі функції ми розкрили в цьому питанні, в наступних питаннях теми на прикладі передових країн розкриваються (досить конкретно) й інші функції капіталу. Доводиться, що  саме в цих країнах відмирає (або уже подолана)така функція капіталу, як експлуатація людини людиною.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

56. Капітал і наймана  праця. 

Соціально–економічний спосіб поєднання працівників із засобами виробництва визначається формою власності. Так, поєднання працівників  із засобами виробництва, що знаходяться  в колективній трудовій  власності, а також на приватних (трудових) підприємствах, здійснюється прямо, безпосередньо. Ситуація докорінно відмінна, коли засоби праці належать капіталістам і виступають як їх капітал. За класичного капіталізму безпосередні працівники відчужуються від власності на засоби виробництва, на вироблений  продукт, від управління  власністю та процесом виробництва. Їх робоча сила перетворюється в товар. Поєднання працівників з капіталом забезпечується через їх найм на ринках праці ( кожна професія має свій ринок), а їх використання здійснюється під контролем капіталістів. Найм – це зарахування власником капіталістичного підприємства людини праці на роботу із встановленою платою.  За капіталізму наймана праця – основа існування різних типів і форм капіталістичної власності. Формою реалізації найманої праці для найманих працівників є отримання заробітної плати, а для капіталу результатом такої праці є  отримання прибутку. Визначального і класичного характеру наймана праця набула за капіталізму. Це було зумовлено тим, що капіталізм, подолавши феодалізм, а разом з тим і кріпосницьке право поступово сформував новий клас – клас юридично вільних робітників, позбавлених власності на засоби виробництва. Виникла система економічного, а не юридичного (кріпацького) примусу до праці. Під найманою працею також слід розуміти несамостійну, залежну працю працівника, що не включений у відносини власності з підприємством, установою, організацією, що, як правило, позбавлений права на розподіл прибутків та участі в управлінні, який продає свою робочу силу (здатність до праці) і зазнає експлуатації з боку власника засобів виробництва. Це визначення характеризує відчуження найманого працівника від власності, від розподілу прибутку, від управління тощо. Важливим елементом відчуження найманих працівників в Україні від результатів їхньої праці є привласнення вітчизняними  капіталістами зростаючої частки національного багатства країни.