Шпаргалка по "Економична теория"

Найбільш  характерними ознаками глобалізації є:

1) взаємозалежність  та взаємопроникнення національних  економік, формування міжнародних  виробничих комплексів поза межами  країни;

2) фінансова глобалізація, тобто єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

3) збільшення  масштабів та інтенсивності руху  товарів, капіталу, робочої сили;

4) зменшення  можливостей національних держав  формувати незалежну економічну  політику;

5) створення  інституцій міждержавного, міжнародного  регулювання глобальних проблем; 

6) тяжіння  світової економіки до єдиних  стандартів, цінностей, принципів  функціонування.

До позитивних наслідків глобалізації належать: можливість економічного зростання на основі використання економічного, наукового, культурного потенціалу країн світового співтовариства; удосконалення механізму розподілу ресурсів і подолання обмеженості національної ресурсної бази; поширення передових технологій; підвищення якості життя, добробуту населення; внаслідок посилення координованих дій країн світу; захист громадянських прав та свобод людини. Разом з тим глобалізація несе з собою і небачені раніше загрози та ризики.

До негативних наслідків глобалізації слід віднести: посилення глобальної нерівності, асинхронності та диспропорційності світової економіки; нееквівалентність перерозподілу світового господарства; консервація технологічної та соціальної відсталості окремих країн; зростання безробіття внаслідок відмирання неконкурентоспроможних виробництв та структурної перебудови; загострення міжнародних та локальних конфліктів; загроза втрати національної ідентичності; транс націоналізація економічних, технологічних, екологічних та інших проблем.  
 

23. Сутність та структура   економічної системи.

  У сист. вир-чих від-н слід розрізняти: 1. Соц.-ек. від-ни

2. Організ.-екон. відн-ни.

Серед орг.-ек. від-н виділяють:

1) конкрет.  орг.-ек. від-ни в господ. системах  окремих галузей сусп. вир-ва: пром-ть, с/г, торгівля… 

2) заг.  орг.-ек. від-ни, до яких належ. форми і методи господарюв., хар-ні для всіх галузей екон., серед яких виділ-ть: ринкову систему, в центрі якої — тов.-грош. від-ни та підприємництво — з ефективним веденням господ-ва в ц.

Основні ел-ти (підсистеми) екон. системи: 1) Продуктивні сили. 2) Техніко-екон.від-ни. 3) Вир-чі від-ни. 4) Господарський механізм. Так, до (1) сист. належ: люди, засоби та предмети праці, наука, форми і методи орг-ї вир-ва, сили природи, які викор-я людьми, а також інфо. (2) форм-ся і розвив-ся у процесі взаємодії від-н спеціалізації, кооперації, комбінування, конце нтрації вир-ва, обміну діял-ті між людьми тощо. (3) — найс-кладніша, визначальна роль належ. вир-чим від-нам, від-нам власності, які і визнач-ть соц-екон. природу екон. сист., специфічні з-ни її функціонув-ня і роз-ку, хар-р екон. зв’язків між S-тами ек. сист. Відмінна риса категорії "ек.сист." — вона нестатична, не застигла, а є живим орг-мом, який знаход. в постійному русі. Стабіль-ть та орг-ть сучас. ЕС залеж. від наявності в них різних форм вл-ті, кожна з яких найбільш. мірою відповідає вимогам роз-ку того чи ін. ел-ту продук. сил, насамперед, інтересам основ. прод. сили — людини. Висока еф-ть та орг-ть ЕС значною мірою залеж. від співвіднош. ступенів роз-ку названих 3 підсистем: (1)-(3). Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об’єктивних економічних законів, так і суб’єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства. Отже, економічна система – це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку. Цим визначається необхідність структурної диференціації складових ланок економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об’єктивні закони та принципи її функціонування.

Будь-яка  економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності. Ієрархія системи визначається місцем її елементів в соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємозв’язку елементів системи може бути “вертикальним” або “горизонтальним”. Вертикальна залежність виявляється у відносинах примусу, влади – підкори, керованості – підлеглості. Горизонтальні зв’язки є партнерськими, добровільними, конкурентними. Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення, поліфункціональної діяльності системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності системи вказує на внутрішню, родинно-генетичну єдність, чистоту, нечужинність її елементів. Чим більше в економічній системі перехідних, змішаних явищ, форм та процесів, тим нижчий ступінь її органічності, чистоти. Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб’єктів. Сучасна економічна система складається з 4 рівнів: глобально-економічний, макроекономічний, метаекономічний, мікроекономічний. Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результативності системи. Економічна система має 3 основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання. Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці. Економічні відносини – являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів. Механізм господарювання – узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини і являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів. Специфіка економічної системи суспільства визначається соціально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності. Важливим питанням є класифікація економічних систем. Її класифікація залежить від різних критеріїв, головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності. Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні системи.  

24. Відносини власності.

Власність – сукупність відносин окремих індивідів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей. Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності; 2) суб’єкти власності; 3) відносини власності.

Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоюванні, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ. Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності. Власність – одна з найбільших фундаментальних і складних економічних категорій. Без власності не існує економічної системи. Власність як економічна категорія – це відносини привласнення (відчудження) засобів виробництва і створених за їх допомогою матеріальних благ в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання. Привласнювати можна лише те, що відчуджується. Власність існує як економічна категорія і юридична. Економічна категорія – відношення людини до людини (відносно привласнення). Юридична категорія – відношення людини до речей. Власність є об’єктивно-суб’єктивне відношення. Власність виступає як власність на засоби виробництва, що забезпечує власність на вироблений за їх допомогою продукт, формує соціальну структуру суспільства, характеризує спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва. По кодексу Юстініана власність характеризується через володіння, користування і розпорядження. Володіння – часткове привласнення (оренда). Користування – використання речі в залежності від її призначення, яка виступає як форма або функція володіння. Розпорядження – здійснення власником або делегованим ним іншим економічним суб’єктом права прийняття рішень щодо функціонування суб’єкта власності в межах, дозволених власником.  Структура власності: типи, види і форми. Тип власності – це найбільш загальна характеристика поєднання робітника із засобом виробництва. Типи власності: суспільна, приватна, змішана. Суспільна: Вид: державна, колективна. Державна: Форми: загально-державна та муніципальна. Колективна: Форми: кооперативна, акціонерна, партнерська, власність громадських організацій, власність релігійних та культурних організацій. Приватна: Вид: індивідуально-трудова та з най маною працею. Індивідуально-трудова: Форми: одноосібна і сімейна. З найманою працею: Форми: корпоративна, монополістична, індивідуальна з використанням найманої праці. Змішана: (це і тип, і вид). Форми: державно-колективна, державно-приватна, приватно – колективна.  Форма власності – це система економічних або господарських зв’язків, які зумовлені відповідним способом поєднання робітника із засобом виробництва. Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.   

По об’єктам власності розрізняють:

1) власність  на фактори виробництва, в тому  числі на засоби виробництва,  робочу силу;

2) власність  на предмети споживання;

3) інтелектуальну  власність. 

По суб’єктам  розрізняються такі її соціальні  форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.

В ряді випадків при аналізі економічних  відносин виділяють дві соціальні  форми власності:   1) приватну; 2) державну.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб. Особливе місце серед форм власності по її об’єктам займає власність на засоби виробництва. Об’єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки. Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини.  Структура індивідуальної власності:

1) особиста  власність, що носить споживчий  характер; 2) індивідуально-трудова  приватна власність. 

Колективна  власність. Суб’єкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акціонерних товариств.  
 

25.Домогосподарства,підприємства(фірми)  та  сектори економіки.

Домогосподарство  виконує дуже важливу роль в ринковій економіці. Значення домогосп посилюється з кожним роком (в Укаїні значно збільшилась їх частка у ВВП). Домгосп більш чітко привязане до територіальних меж окремої госп одиниці, включає членів дом госп, які не є родичами.

Вони  виконують 2 основні функції: 1) дом госп – головний постачальник ек ресерсів. 2) Домгосп основний постачальник субєктів що витрачаються. Домгосп виступають отримувачами доходів. Основними джерелами є: зарплата, доходи від інвестиції товарів, відсотри на вкладений капітал, дивіденди, доходи від підсобного господарства. Взагалі існує 2 класифікації розподілу доходів дом госп: функціональний і особистий. В ринковій ек важливим моментом є нерівномірний розподіл доходів між домогосп. Важливим моментом є також і витрати дом госп з метою заощадження і споживання.

Домгосп займає чинне міцсе в економіці:

1) важіль  встановлення ек рівноваги. 

2) вони  разом формують сукупний попит, що зорієнтовує всю рнкову систему.

3) є  постачальником ресурсів (трудових, капітало, грошей, товарів).

Одже  господарства є важливим обєктом  доследження і функціонування ринк ек. Підприємництво – багатовимірне явище. Яке може бути визначене як:

- ек категорія: вдносини між субєктом госп діяльності, спрямовані на досягнення такої комбінації ек ресурсів, яка здатна їм забеспечити комерційний дохід,

-як  тип госп поведінки:незалежністю  самостійність що до вибору( скільки,  що, для кого виробляти), повна відповідальність за прийняті рішення та їх наслідки

–як господарське мистецтво: постійна ек, організаційна, управліньська, творчість для забеспечення комерційного успіху,

-як  метод ек мислення: характерезування  орігіральних ідей та підходів  до вирішення госп проблем.

Чинним  законодавством Україні обмежуються  деякі громадяни щодо веденя підприємництва: державослужбовці, військовослужбовці, ті, що судилися за ек злочин. Субєктами підприємництва є: приватні особи, держава в особі відповідних органів, група юр осіб, що повязані між собою договірними відносинами. Обєкт підприємництва – сукупність певних видів ек діяльності в межах якої шляхом комбінації ресурсіів підприємець досягає максималазації доходів. Бувають такі види підприєм діяльності: страхова, виробнича, фінансова, торговельна, посередницька, іноваційна. Кожен підприємець має прагнути бути нависоті, досягати іновацій у сфері економіки, оріїнтуватись на запити та смаки споживачів, максимально використовувати конкурентні переваги, дотримватись принципів ділової етики, рризикувати, нести ек та соц відповідальність. За формою організації: одноосібні, партнерство чи тов-во,  корпорації та акц тов-ва Також за формою власності підпр-ва класифікують як: приватні ( засновуються на власності майна окремих громадян, з правом викор роб сили); колективні (засновані на власності на майно трудових колективів); державні (майно належить державі); змішані (спільні) (створені на основі об”єднання майна різних власників). Класифікація по правовому статусу: одноосібні; кооперативні; арендні; господарські товариства. В залежності від характеру інтергації та ступеню відповідальності: повні (всі учасники несуть відповідальність); з обмеж відп ( має уставний фонд, учасники несуть відповідальність в розмірі своїх вкладів); командитні (поряд з членами повну відповідальність мають і засновники); акціонерні (поділ уставного капіталу на акції). По чисельності робітників: малі; середні; великі. Сьогоднішня( іноваційна) модель підприємництва відрізняється від класичної, що відбулось в наслідок переходу від індустріального до пост індустріального способу в-ва.  Секторальна структура національної економіки характеризує поділ економіки країни за секторами, типами та формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва і є узагальненою характеристикою якісного рівня розвитку економічної системи в цілому.