Прогнозування залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України за регіонами

Особливої уваги в державній організаційно-правовій та економічній підтримці потребує розвиток інфраструктури науково-технічної діяльності та ринку технологій‚ а також ліцензійна торгівля‚ державне страхування ризиків інвестиційних проектів і створення сприятливих умов для роботи венчурних компаній.

Слід зазначити, що Україна в порівнянні з найбільш економічно розвиненими країнами світу має досить високий рейтинг у забезпеченості сільгоспугіддями, трудовими ресурсами та науковим потенціалом. Це створює, потенційно, досить хороші можливості українським виробникам для отримання конкурентних переваг на світовому ринку.

Але використання цих можливостей на сьогодні вкрай незадовільне. Саме тому в Україні визначення оптимального вектора структурних змін має посісти належне місце в заходах економічної політики, враховуючи, що її метою буде підвищення конкурентоспроможності виробництва. Якщо критерієм оптимальності стане конкурентоспроможність, то завдання зводиться до визначення пріоритетних галузей і виробництв, які можуть в короткостроковій перспективі отримати конкурентні переваги, спираючись на національні умови.

Основною метою структурного реформування економіки є створення повноцінних суб’єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентноспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків.

До основних складових економічної системи, які потребують структурного реформування належать структура факторів відтворення, галузева структура, цінова структура, секторальна структура, структура зовнішніх та внутрішніх зв’язків, регіональна структура, структура виробництва та споживання, структура інвестицій тощо [18, с. 23-24].

Першочергові структурні реформи, які тісно пов’язані між собою, повинні проходити цілим пакетом. При тому, що одним із основних напрямків структурного реформування економіки на сьогодні є приватизація, її успішне проведення потребує вирішення питань дерегуляції, контролю витрат, запровадження механізму банкрутства, посилення платіжної дисципліни, покращення інвестиційного клімату, забезпечення нормального функціонування підприємств у ринкових умовах, встановлення системи раціонального використання ресурсів тощо.

Основним результатом здійснення структурного реформування економіки, має стати створення гнучкої, орієнтованої на експорт, конкурентноспроможної на міжнародних ринках економіки, в основі якої була б ініціатива приватного сектора і динамічна, орієнтована на пріоритети держави з впровадженням найсучасніших виробничих технологій, результативна участь іноземного капіталу.

Сьогодні процес структурного реформування як в Україні, так і в інших постсоціалістичних країнах відбувається дуже специфічно. Тому що вирішальне значення для зміцнення позицій у конкурентній боротьбі має здатність до самофінансування; в короткостроковій перспективі єдиною можливістю підвищення продуктивності є заходи із заощадження витрат та зміни організаційної структури. У середньостроковій перспективі можна за допомогою навіть невеликих обсягів інвестицій досягти значного прогресу у підвищенні продуктивності. Зміна структури економіки розуміється як створення нових самостійних підприємств, здатних приваблювати інвестиційний капітал. Тобто йдеться не про модернізацію існуючих підприємств, а про перетворення їх на велику кількість підприємств, що відповідають вимогам ринку та можливостям фінансування [41, с. 10].

Іноземні інвестори, не дивлячись на привабливість України для інвестиційних цілей завдяки великому ринку, високому рівню освіти населення, сприятливій структурі кваліфікації робочої сили, центральному положенню в Європі, розгалуженій інфраструктурі, можливостям інвестувати практично в усі сфери економіки, поки що не поспішають взяти активну участь у її структурному реформуванні та задовольнити потребу у фінансуванні українських підприємств.

Серед першочергових заходів щодо активізації іноземних інвесторів у напрямку фінансування інноваційного компоненту структурного реформування економіки, необхідно розробити надвідомчу політику сприяння інвестиціям у цій сфері, яка має бути обов’язковою для всіх державних і недержавних установ. Як на середню, так і на довгострокову перспективу необхідно поліпшити умови інвестиційної сфери, при тому залишаючи їх стабільними.

При розробці такої політики, перевагу слід надавати інвесторам, співробітництво з якими надасть можливості не тільки кооперації у впровадженні та реалізації інноваційних проектів в Україні, а й сприятиме експорту її наукових і технологічних досягнень.

Слід зазначити, що відповідно до світової практики, найбільш ефективним шляхом залучення іноземних інвестицій для підтримки інноваційної діяльності є встановлення сталих зв’язків з венчурними компаніями у зарубіжних країнах. Тому вже сьогодні необхідно розповсюджувати серед них інформацію про можливість реалізації конкретних інноваційних проектів в Україні та її досягнень щодо створення стабільного нормативного поля для розвитку інноваційної діяльності в Україні.

Таким чином, виходячи із реалій сьогодення, іноземні інвестиції є сьогодні тим ресурсом, який, у всякому разі в найближчій перспективі, може найбільш вагомо сприяти підвищенню ефективності функціонування українських підприємств, а відтак і розвиткові відповідних територій і міст, поліпшенню соціального захисту громадян. Підтвердженням цьому є тісна кореляція між іноземними інвестиціями, залученими країнами Центрально-Східної Європи та показниками їх економічного розвитку [19, с. 22-28].

ВИСНОВКИ

Іноземні прямі інвестиції є досить відчутними до мотивуючих та демотивуючих факторів країни-реципієнта. Основними видами мотивації прямих іноземних інвестицій є: виробничо-економічна мотивація (придбання сировини, можливість запобігання циклічності тощо); маркетингова (зростання ефективності маркетингу, проникнення на конкретний географічний ринок тощо); інші (екологічні, персональні, престижні).

Основними проблемами (демотиваторами), з якими стикаються іноземні інвестори, є: мінливість податкового законодавства; свавілля органів державної влади та корупція, організована злочинність, проблеми митно-тарифного регулювання; недисциплінованість постачальників і замовників; нерозвиненість ринкової інфраструктури (банки, біржі тощо).

Заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій до країни-реципієнта є: податкове стимулювання, фінансово-кредитне стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, конкретних інвестиційних проектів, протекціоністські заходи.

Методика здійснення прямих зарубіжних інвестицій являє собою складний процес, на кожному етапі якого від інвестора вимагається високий рівень інформованості про галузі, сфери та країни прикладання капіталу. Це допомагає не лише своєчасно вжити необхідних заходів для збереження капіталу, але і успішно розвиватися на міжнародних ринках.

Інвестиційний клімат в Україні сьогодні не можна назвати достатньо сприятливим для прямого іноземного інвестування, хоча деякі кроки в напрямку поліпшення інвестиційного клімату все ж таки здійснено.

Прямі іноземні інвестиції в Україну обмежені підприємницьким ризиком, який досягає 80%. З огляду на проведений аналіз світового досвіду залучення прямих іноземних інвестицій та інвестиційного клімату в Україні, можна подати наступні основні заходи щодо його поліпшення: - страхування ризиків внутрішніх іноземних інвестицій; - збільшення обсягів капіталовкладень за рахунок прибутку; - створення відповідальних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу; - створення потужної економічної та політичної підтримки спільним підприємствам; - розробка механізму створення СП на основі високих технологій; - розширення мережі інноваційних фондів та страхових компаній; - створення цільових інноваційних структур різного типу (технополісів, технопарків, спеціальних економічних зон); - надання економічних і правових пільг підприємствам у сфері інноваційного бізнесу; Вибудовуючи міжнародний “ поверх ” своєї господарської системи, Україна повинна створювати певні економічні умови та законодавчу базу для залучення у різноманітних формах іноземних інвестицій та участі українських підприємців у міжнародному бізнесі.

Комплекс заходів економічного регулювання ПІІ буде ефективним тільки у тому випадку, якщо він буде спиратися на загальну стабілізацію політичного і макроекономічного середовища в країні та пожвавлення процесів внутрішнього нагромадження, без наявності якого зарубіжний інвестор рухатись у країну не буде. Крім того, воно передбачає також такі закріплені законодавчо елементи: участь суб’єкта інвестування у регулюванні інвестицій і власності; чіткі вимоги до результатів господарської діяльності; раціональне регулювання репатріації прибутку, дивідендів й ін. прибутків; створення системи інвестиційних пільг та інвестиційних гарантій; інформаційне забезпечення.

Нинішня криза (яка на мою думку ще не закінчилася) є глибокою. Вона охоплює і фінансову, й економічну сфери. На даний час фінансова криза принесла значні труднощі Україні, але їх можна подолати – за умов кардинальних змін в економічній і фінансовій політиці держави. Хоча реалізувати нову інвестиційну політику у повному обсязі неможливо без переосмислення їх джерел на користь внутрішнього інвестора.

Формуванню привабливого інвестиційного клімату буде сприяти розвиток інвестиційного потенціалу та зниження ризиків. Причому, іноземний капітал може сам розвивати інвестиційний потенціал країни, якщо державне регулювання інвестиційного процесу буде спрямовувати його у відповідні пріоритетні галузі та цим самим знижувати ризики у довгостроковій перспективі. Пріоритетними можна вважати традиційно розвинуті галузі, але на початковому етапі слід приділяти більше уваги інфраструктурі, аграрному та промисловому секторам.

Слід зазначити, що відповідно до світової практики, найбільш ефективним шляхом залучення іноземних інвестицій для підтримки інноваційної діяльності є встановлення сталих зв’язків з венчурними компаніями у зарубіжних країнах.  

Тому вже сьогодні необхідно розповсюджувати серед них інформацію про можливість реалізації конкретних інноваційних проектів в Україні та її досягнень щодо створення стабільного нормативного поля для розвитку інноваційної діяльності в Україні.

Розглянувши обсяги та динаміку прямих іноземних інвестицій в Україні, можна зробити узагальнюючі висновки:

Економіка України на сучасному етапі потребує великого обсягу зовнішніх інвестицій. За розрахунками Міністерства економіки України, загальна потреба в інвестиціях для структурної перебудови економіки становить від 140 до 200 млрд. дол., а щорічна потреба в інвестиціях – 20 млрд. дол. Отже, зрозуміло, що стратегічною метою української зовнішньоекономічної політики є активне залучення країни в міжнародні інтеграційні процеси.

Проте реалізація цього завдання потребує значної концентрації інтелектуальних, матеріальних, фінансових та природних ресурсів для розвитку стратегічних технологій як основних факторів конкурентоздатності в світовому співтоваристві. законодавче підґрунтя для цього наша країна має, але, на мою думку, з практичною реалізацією привабливого інвестиційного клімату ми маємо значні труднощі.

Пріоритетною задачею поточного етапу є створення правових і економічних умов функціонування ринкового механізму; Лібералізація законодавства по прямих іноземних інвестиціях буде стимулювати приплив приватних вкладень у прибуткові галузі економіки і ріст ефективності виробництва. Створення правових, економічних інститутів, розвиток банківської, фінансової інфраструктури, формування середнього класу і прихід нового покоління підприємців обумовлять становлення в Україні інституціональної системи ринкового типу.

Тому, якщо Україна бажає отримати інвестиції, їй необхідно покращити інвестиційний клімат та змінити інвестиційну політику за допомогою стабільної та грамотної законодавчої бази, можливо також відбудуться зміни зважаючи на прийняття нового Податкового Кодексу, забезпечити стабільну банківську систему та розробити механізм страхування ризиків інвестування.

Список використаних джерел

1.              Закон України «Про захист іноземних інвестицій в Україні». Відомості ВРУ. №1540а-ХІІ, 1991, ст.616

2.              Указ Президента «Питання Палати незалежних експертів з питань іноземних інвестицій».№1071/2001 від 13.11.2001р.

3.              Статистичний щорічник України за 2002 рік / За ред. О.Г. Осауленко. К.: Консультант, 2003. – 663 с.

4.              Баранецький І., П.Вдович, Ю. Григоренко. Інвестиційна політика в Україні на регіональному рівні / – К.: Інститут Реформ. – 2003. – 88 с.

5.              Барановський О.І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечення): Монографія / Барановський О.І. – К.: Київ.нац.торг.-екон.ун-т, 2008. – 759с.

6.              Батура О.В. Іноземні інвестиції в системі становлення ринкової економіки України: Монографія / Батура О.В., Комарова К.В. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – 179с.

7.              Бершеда Е. Р. Межотраслевые связи в инвестиционном процессе. — Київ-2010р. – 224 с.

8.              Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП "ИТЕМ", ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 2009. – 258 с.

9.              Вахненко Т. Теоретичні засади регулювання міждержавного ринку капіталів // Економіка України. – 2011. – №8. – с.12-21.