Звіт про проходження виробничої практики в Посп вікторія

 

Аналізуючи  виробництво валової продукції  тваринництва на 100 га сільськогосподарських  угідь можна відмітити наступну ситуацію, що у 2009 році в порівнянні з 2007 даний показник зріс причому значно і в середньому по господарству становить 59,04 тис. грн., що є позитивним явищем в діяльності господарства. Виробництво валової продукції на одного працівника тваринництва становить в середньому по господарству 34,03 тис. грн., причому прослідковується позитивна тенденція до зростання даного показника у 2009 році в порівнянні з 2007 на 21,8 тис. грн.,що у відносному вираженні складає 209,5%.

Прибуток що припадає на 1 голову корів в середньому становить 830,0 грн. і у 2009 році в порівнянні з 2007 роком зріс на 85,9 грн., що відносному вираженні складає 111,5% і є позитивною тенденцією в діяльності господарства. Прибуток що припадає на голову свиней також має аналогічну тенденцію до зростання.

Затрати праці  на виробництво 1 ц молока  у звітному періоді в порівнянні з 2007 роком  зросли на 14,9 люд.-год., що складає 112,1% та в середньому по господарству становить 129,5 люд.-год., тенденція до зростання  затрат праці прослідковується і  в по приросту ВРХ, що є негативним явищем у господарській діяльності підприємства, зниження затрат прослідковується лише з приростом свиней так як їх кількість з роками знижується.

Собівартість 1 ц молока у 2009 році в порівнянні з 2007 зросла майже у двічі, що є негативним явищем, але в даному випадку і закономірним така як значно зросли і обсяги виробництва молока і в даному випадку в середньому по господарству цей показник складає 404,5 грн. Аналогічна ситуація прослідковується і з собівартістю приросту ВРХ, що в середньому по господарству складає 416,1 грн., лише відбувається зниження показника собівартості приросту свиней так як собівартість у 2009 році склала 11,9 грн., але у порівнянні з 2007 роком існує тенденція до зростання, лише в порівнянні з 2008 роком даний показник знижується.

Рентабельність  галузі твариннитцва в ПОСП "Вікторія" показує високі показники.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 5

Організація роботи машино-тракторного парку, автопарку, ремонтної майстерні та інших  обслуговуючих та переробних підрозділів.

Машинно-тракторний парк сільськогосподарського підприємства ПСП «Нива» використовують як самостійно, так і в складі різних внутрішньогосподарських підрозділів. Форми його використання є такими.

1. У складі механізованих ланок, які вирощують окремі сільськогосподарські культури (картоплю, кукурудзу, цукрові буряки та ін.). Проте роботи з вирощування однієї культури не можуть забезпечити повну зайнятість машинно-тракторного парку протягом року, тому ці машини використовують і на інших роботах. Тільки у тваринництві такі ланки працюють цілий рік.
2. У складі механізованих загонів, які обслуговують одну сівозміну або її частину, де вирощують кілька сільськогосподарських культур. У цьому випадку досягають більш повної зайнятості техніки протягом року, однак бувають періоди, коли трактори загону працюють на інших роботах.
3. Механізована бригада — таке саме формування, як і загін, проте більше за розміром і обслуговує цілу сівозміну або дві невеликі сівозміни. Таких бригад може бути кілька у господарстві, і працюють вони у рослинництві.
4. Тракторна бригада — створюється одна на господарство і обслуговує всі галузі підприємства. Земля за нею не закріплюється. Особливо це стосується невеликих господарств, наприклад, на Поліссі, де невеликі населені пункти і має місце дрібноконтурність землі.
5. Тракторно-рільничі, тракторно-овочівницькі, тракторно-садівницькі та інші бригади. В цьому випадку  трактористи-машиністи нарівні з працівниками на ручних роботах, які входять до складу бригад, відповідають за урожай, техніку, використання землі, яка за ними закріплюється. Земля, засоби виробництва і працівники перебувають під єдиним керівництвом, що забезпечує кращі результати роботи, ніж при організації окремих тракторних бригад.
6. Цех механізації за цехової організаційної структури господарства. Такі цехи здійснюють підготовку техніки до роботи (ремонт, технічне обслуговування, агрегатування). Трактористи-машиністи входять до складу інших цехів (рослинництва, тваринництва та ін.) і одержують техніку для виконання технологічних операцій при виробництві продукції, а після цього повертають її в цех механізації.

При кожній організаційній формі використання машинно-тракторного  парку на підприємстві ПСП «Нива» застосовують різні методи виконання робіт. Поширене, зокрема, виконання робіт окремими, незалежними один від одного агрегатами. Більш досконалим вважається використання тракторів і комбайнів груповим методом, коли на одному полі працюють кілька агрегатів. Це полегшує процес технічного, технологічного і побутового обслуговування техніки і людей. Так, організовують збирально-транспортні загони, які у своєму складі мають ланки різної спеціалізації. Наприклад, для збирання зернових культур створюють ланки: підготовки полів до збирання, збирально-транспортні, збирання незернової частини урожаю, післязбирального обробітку грунту, технічного та культурно-побутового обслуговування. У цьому випадку досягають високої продуктивності техніки, скорочуються строки збирання врожаю.

Прогресивним  є використання машинно-тракторного  парку потоково-цеховим методом. Техніка і механізатори при цьому зосереджуються на виконанні головного на даний час технологічного процесу. Польові роботи виконують послідовно, а не одночасно, в короткі терміни, тобто цикл за циклом. Обов'язково закріплюють за двома трактористами-машиністами два трактори (загального призначення і просапного), відповідний шлейф машин, а іноді і комбайн. Це дає змогу забезпечити двозмінну роботу. При використанні одного трактора протягом двох змін інший не працює. До роботи трактори та іншу техніку (техобслуговування, дрібний ремонт, агрегатування) готує спеціальна постійно діюча служба.

Підвищенню  продуктивності техніки сприяє організація роботи тракторів і комбайнів за погодинними графіками, коли встановлюють завдання щодо кількості робочих проходів або кругів за годину змінного часу. Трактористи-машиністи можуть здійснювати самоконтроль своєї роботи за годинником.

Викладені форми  і методи використання техніки стосуються великих за земельною площею господарств. У невеликих фермерських господарствах  ефективніше використання малої техніки, передусім тракторів і комбайнів. Промисловість почала виробляти відповідні мінітрактори, проте ще в недостатній кількості. Щодо збиральної та іншої техніки, то таким господарствам краще користуватися послугами машинно-технологічних станцій.

Для характеристики рівня і ефективності використання машинно-тракторного парку застосовують різні показники, які можуть бути натуральними і вартісними.

Натуральні  показники є такими:

• змінний, денний і річний виробітки на еталонний або фізичний трактор, комбайн (ум. га, га);
• коефіцієнт інтенсивності використання тракторів або інших машин (відношення фактичного змінного виробітку до нормативного);
• коефіцієнт використання тракторного парку або інших машин (відношення кількості машино-днів у роботі до кількості днів перебування в господарстві);
• коефіцієнт змінності (відношення кількості відпрацьованих машино-змін до кількості машино-днів);
• коефіцієнт технічної готовності (експлуатаційної надійності) тракторів та інших машин (відношення фактично відпра-  цьованих машино-днів до можливої кількості їх з урахуванням днів простою з технічних причин);
• кількість відпрацьованих машино-днів або машино-змін на одну машину за рік;
• витрати палива на один умовний або фізичний гектар за видами робіт.

Використовують такі вартісні показники: собівартість 1 ум. га тракторних робіт; собівартість 1 га фізичних робіт по окремих видах; сума витрат на одну машину за рік; структура витрат на експлуатацію машинно-тракторного парку; вартість валової продукції на 1 грн. вартості техніки, 1 ум. га, 1 етал. трактор, 1 грн. експлуатаційних витрат.

Обсяги механізованих  робіт, що їх виконують машини на тракторній тязі та змонтовані на тракторах, обчислюють в умовних еталонних гектарах (обсяг робіт, що відповідає оранці 1 га в еталонних умовах). У загальний обсяг тракторних робіт включають польові, стаціонарні, транспортні, навантажувально-розвантажувальні й земляні роботи. Площу збирання самохідними комбайнами в умовні еталонні гектари не перераховують, а обчислюють у фізичних гектарах зібраної площі.

Обсяг тракторних робіт в умовних еталонних  гектарах розраховують в ПОСП "Вікторія" перемножуючи кількість виконаних змінних технічно обґрунтованих норм виробітку (нормо-змін) тракторами конкретної марки на змінний еталонний виробіток. Останній визначають множенням коефіцієнта перерахунку фізичних тракторів у еталонні на тривалість зміни 7 год, а на роботах зі шкідливими умовами праці — 6 год. Так в ПОСП "Вікторія", трактор МТЗ-82 із сівалкою СПУ-6 використовується на посіві зернових зі внесенням мінеральних добрив. Норма виробітку за 7 год становить 21 га, а виконано за зміну 23,1 га. Кількість виконаних нормо-змін — 23,1 : 21 = 1,1. Виконано умовних еталонних гектарів 1,1 ´ 6,1 = 6,71. На роботах, які обліковують у годинах (погодинно), кількість виконаних нормо-змін визначають діленням кількості фактично відпрацьованих годин і зафіксованих в обліковому листку на 7. Стосовно зернозбиральних комбайнів, у загальний обсяг робіт у гектарах зібраної площі перераховують і площі, де посіви скошено у валки, за коефіцієнтом 0,7.

Річний обсяг  робіт у рослинництві й тваринництві визначають множенням планових посівних площ і поголів’я на нормативи  умовних (фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (голову), які беруть з технологічних карт. У підсобних та обслуговуючих виробництвах, на будівництві, а за відсутності технологічних карт у тваринництві — і в цій галузі обсяг механізованих робіт визначають за допомогою спеціальних розрахунків або використовують дані минулих років. Розрахунки обсягів механізованих робіт здійснюють у такій послідовності:

• спочатку визначають річний обсяг робіт у рослинництві і тваринництві множенням планових посівних площ і поголів’я на нормативи умовних (фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (голову), які беруть з технологічних карт. У підсобних та обслуговуючих виробництвах, на будівництві, а за відсутності технологічних карт у тваринництві — і в цій галузі обсяги механізованих робіт визначають за допомогою спеціальних розрахунків або використовують дані минулих років. Плануючи використання тракторного парку, враховують, з одного боку, доцільність заміни на стаціонарних роботах тракторів електродвигунами, а з другого, — розширення використання тракторів для внутрішньогосподарських перевезень, особливо в тваринництві, на загальногосподарських роботах, для надання послуг населенню та іншим підприємствам і організаціям;
• визначають можливості власного тракторного парку шляхом множення планової середньорічної кількості тракторів (самохідних комбайнів) різних марок на їхній плановий виробіток. Середньорічну кількість машин визначають за наявністю їх на початок року з урахуванням планової кількості та строків поставки і вибуття. Залежно від строків завезення при обчисленні середньорічної кількості тракторів до наявної кількості їх на початок року додається 100 % планового завезення у першому, 50 % — у другому і 25 % — у третьому кварталах. План завезення четвертого кварталу не враховують. Аналогічно обчислюють планове вибуття. До середньорічної кількості комбайнів і сільськогосподарських машин включають лише ті, які передбачено завезти до початку сезону відповідних робіт. Так, планове завезення зернозбиральних комбайнів у першому півріччі обчислюють як 100 % середньорічної кількості. Плановий річний виробіток тракторів різних марок визначають з урахуванням фактичного виробітку за 2—3 останніх роки, даних щодо підвищення рівня механізації виробничих процесів і поліпшення використання машинно-тракторного парку, тенденцій у змінах виробітку на одну машину залежно від забезпеченості ними господарства, придбання нових машин. Сума добутків виробітку тракторів різних марок на їх кількість становить обсяг робіт, що його може виконати тракторний парк;
• порівнюють планову потребу в загальному обсязі механізованих робіт із можливостями власного машинно-тракторного парку. У разі, коли можливий виробіток не покриває планової потреби, вносять зміни у технологію виробництва продукції, вживають заходів щодо підвищення рівня використання техніки, залучення її зі сторони, придбання нової техніки тощо. В інших випадках, навпаки, відшукують можливість надання послуг іншим підприємствам і населенню, ширшого використання техніки в окремих галузях.

Слід зазначити, що можна взагалі обійтись без  такої одиниці, як умовний еталонний  гектар. Планування, облік і оцінку роботи механізаторів у господарстві доцільніше здійснювати в нормо-змінах, які не тільки повністю замінюють еталонний гектар, а й роблять це значно ефективніше. Нормо-зміна визначається як відношення фактично виконаного обсягу механізованих робіт до змінної норми виробітку. Технічно обґрунтовані норми виробітку враховують усі нормоутворювальні фактори, тому облік роботи в нормо-змінах і міра їх виконання дають відповідну інформацію для внутрішньогосподарського планування, усебічного обґрунтування оперативних планів, удосконалення оперативного керівництва роботою машинно-тракторного парку, організації стимулювання праці механізаторів.

За кількістю  виконаних нормо-змін за певний час (зміну, день, місяць, сезон, рік) можна  об’єктивно оцінити роботу кожного тракториста-машиніста, визначити активний період роботи машин і рівень їх використання. За допомогою нормо-змін порівнюють рівень використання тракторів різних марок і в різних зонах та умовах, оскільки норми виробітку диференціюються залежно від природних умов.

Однаковою мірою  це стосується і зернових комбайнів. Планування й облік їх роботи в  нормо-змінах дають змогу усунути  вплив нормоутворювальних факторів (урожайність і соломистість культур, їхні види, рельєф поля, довжина гонів, забур’яненість посівів) на виробіток комбайнів, роблять порівнянними всі види робіт, які вони виконують, і сприяють більш об’єктивному обґрунтуванню нормативів планових витрат на 1 га посівів за різної врожайності, оскільки затрати на нормо-зміну по культурах і видах робіт коливаються незначною мірою. Істотна різниця можлива лише у витратах нафтопродуктів через різницю в енергоємності виконуваних робіт.

Планування  витрат на використання техніки. Собівартість механізованих робіт складається  з прямих і накладних витрат. До прямих витрат належать оплата праці механізаторів, вартість паливно-мастильних матеріалів, амортизаційні відрахування по силових і робочих машинах, витрати на їх ремонт і техдогляди; до накладних — оплата праці управлінсько-обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування на обладнання приміщення, витрати на їх поточний ремонт, на заходи техніки безпеки, спецодяг, страхові платежі та ін.

У плані механізованої  бригади ліміт фонду оплати праці  в рослинництві визначають на основі нормативних технологічних карт перемножуванням розміру посівних площ культур на норматив витрат на оплату праці механізаторів з розрахунку на 1 га посіву (в незавершеному виробництві — на 1 га обробленої площі). Норматив витрат на оплату праці включає як основну оплату праці відповідно до прийнятих норм виробітку і тарифних ставок, так і підвищену та заохочувальну оплату за роботи з пестицидами, на збиральних роботах, інші доплати. Витрати на оплату праці механізаторів у тваринництві та на загальногосподарських роботах визначають за госпрозрахунковими завданнями фермам та за розрахунками, виходячи із запланованих у господарстві обсягів робіт, норм виробітку, тарифних розцінок та доплат. Затрати праці в людино-годинах планують на основі технологічних карт у рослинництві й тваринництві та за розрахунковими даними у тваринництві і для загальногосподарських робіт.

Планова потреба  в нафтопродуктах для механізованої  бригади включає пальне і мастильні  матеріали, які витрачають на основну  роботу тракторів, комбайнів і самохідних машин, а також на неробочі переїзди та технічне обслуговування. Потребу в основному пальному визначають одним з таких двох способів:

1) перемноженням планових посівних площ культур на нормативи витрат пального з розрахунку на 1 га посіву, взятих із технологічних карт, а у тваринництві й загальногосподарських роботах — за розрахунковими даними. Визначення потреби в пальному на неробочі переїзди, доставку сільськогосподарських машин до місця роботи і назад доцільно узгоджувати з плановим виробітком машин. Виходячи з конкретних умов господарства, її встановлюють у розмірі 2—3 % від запланованої кількості пального на виконання робіт;

2) за плановим обсягом робіт в умовних еталонних гектарах і нормо-змінах і нормативами витрат пального на одиницю роботи для трактора даної марки. Нормативи встановлюють у господарстві за фактичними витратами пального за 2—3 попередні роки з урахуванням заходів щодо його економії. Потребу в пальному для комбайнів обчислюють за прийнятими в господарстві нормами його витрат і плановою площею збирання відповідних культур. Потреби в пальному, визначені обома способами, мають збігатись.

Потребу в мастильних матеріалах для роботи тракторів  та інших самохідних машин визначають за встановленими нормами у відсотках  від кількості основного пального. Вартість паливно-мастильних матеріалів для роботи тракторів і комбайнів доцільно визначати за комплексною ціною 1 т основного пального, яка включає в себе вартість основного пального та відповідної йому кількості мастил (табл. 2.1).

 

 

Таблиця 2.1

Розрахунок  комплексної ціни 1000 л основного пального для трактора МТЗ-82

Паливно-мастильні   матеріали	у % до   основного   пального	Кількість,   л	Ціна 1 л,   грн	Вартість,   грн
Основне пальне	×	1000,0	1,55	1550
Моторне мастило	3,80	38,0	2,20	83,60
Трансмісійні  мастила	1,10	11,0	3,19	35,06
Індустріальні мастила	0,10	1,0	7,0	7,0
Пластичні мастила	0,06	0,6	3,9	2,34
Усього	×	×	×	1678,0