Організація та планування матеріально - технічного забезпечення підприемства

Перший метод передбачає проведення аналізу можливих варіантів і пропозицій з боку постачальників. Це завдання виконує агент, який відповідає за постачальницьку діяльність. Він вибирає постачальника, орієнтуючись на мінімальні закупівельні ціни, здійснює замовлення, контролює його виконання і вирішує всі питання, пов'язані з матеріально-технічним забезпеченням виробництва.

Другий метод передбачає колегіальне обґрунтування потреб підприємства відповідними матеріальними ресурсами.

Останніми роками на ринках сировини підвищилася роль планування потреб як для ефективного його функціонування, так і для планування збуту. Головним питанням матеріально-технічного постачання є якість сировини і матеріалів, які надходять на підприємство згідно умов контракту. У розвинутих країнах програма підтримки якості сировини настільки продумана, що навіть передбачається проведення навчання персоналу постачальників-партнерів. За продаж сировини низької якості передбачаються великі штрафи та відмова від отримання неякісної сировини.[19, с. 102]

Новими організаційними формами постачальницької діяльності є створення асоціацій - фірм з єдиним центром постачання і центрами здійснення закупівельних операцій. Проектуються також довгострокові кооперативні зв'язки з постачальниками, які ставлять перед відділами матеріально-технічного постачання ще одне важливе завдання - розраховувати спільний баланс ресурсів постачальника і споживача, тобто створюється єдиний центр управління ресурсами.

У майбутньому важливим завданням відділу матеріально-технічного постачання буде орієнтація технічних розробок постачальника на потреби фірм-споживачів. З урахуванням цього у відділів постачання підприємств з'являться нові завдання. Ці завдання полягатимуть у тому, що відділ постачання буде аналізувати і координувати внутрішні функції компанії, дизайн товару, виробництво і постачання та порівнювати їх рівень з відповідними функціями постачальників.

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси: сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо. В процесі виробництва вони перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним відповідно до витрат.

Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, вигідніша тому, що забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно економніше буває купити у посередників - оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіально розміщуються неподалік від підприємств та організацій-споживачів. Нерегулярна або періодична купівля

матеріально-технічних ресурсів, передусім із однорідними стандартизованими

властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація продаж продукції та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умови масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і відповідно - нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їх коло.

Тому важливою є проблема вибору постачальників.

І вибирати постачальників матеріально-технічних ресурсів потрібно за такими критеріями: відповідність виробничої потужності постачальників потребам підприємства в матеріалах, якість і ціна останніх, репутація постачальника, його територіальна віддаленість та оперативність постачання, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються та вибирається той партнер, який забезпечує найкращі умови постачання  за мінімальних витрат.

Між постачальником та споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. До основних обов'язків постачальника входять: поставка продукції на умовах угоди. Умови постачання містять основні обов'язки сторін, ціну продукції, що постачається, упаковку та маркування, умови транспортування, страхування та інше. Правильний вибір постачальника в умовах ринку справа досить складна, і помилка може дорого коштувати підприємству.

Після вивчення ринку сировини та матеріалів потрібно скласти специфікації на потрібні види матеріальних ресурсів. Специфікація повинна містити найменування і характеристику матеріалів, вимоги до них. До специфікації включають всі характеристики стики і стандарти потрібного матеріалу.

Після складання специфікацій складають список можливих постачальників для кожного виду матеріальних ресурсів. Джерелом інформації для складання списку постачальників є вивчення ринку сировини і матеріалів.

Ціна матеріальних ресурсів — одна із суттєвих умов договору. Вона зазначається в угоді або у специфікації, або в окремому протоколі, який є частиною угоди.

Ціна в угоді може бути твердою (фіксованою) або змінною. В ринкових умовах і постачальники матеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.

Якщо на момент укладання угоди важко визначити конкретну ціну, тоді стороні можуть передбачити фіксацію вхідної ціни, яка протягом виконання угоди може змінюватись за узгодженим сторонами методом. Така ціна має назву змінної, вона по суті є ринковою в момент виконання угоди .  Змінну ціну, яка враховує інфляцію можна визначити так:

                                 (1.3),

де Цу - ціна одиниці продукції на момент укладання угоди;

Ум - питома вага в ціні продукції матеріальних ресурсів;

Узп- питома вага заробітної плати в ціні продукції;

Цсер.п - середня ціна одиниці матеріальних ресурсів на момент постачання продукції;

Цсер.у - середня ціна матеріальних ресурсів на момент укладання угоди;

ЗПсер п - середня заробітна плата у постачальника на момент поставки продукції;

ЗПсер,у - середня заробітна плата у постачальника на момент укладання угоди;

І- інші елементи ціни продукції. ,

1.4. Порядок розробки планів матеріально-технічного забезпечення, та

методика аналізу їх виконання

План матеріально-технічного забезпечення виробництва є одним із основних розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства. Розробка планів матеріально-технічного забезпечення сприяє успішному вирішенню проблем забезпечення сировиною, матеріалами, комплектуючими, паливом, енергією та іншими видами ресурсів, необхідних для здійснення процесу виробництва. Одночасно із цим в плані матеріально-технічного забезпечення визначаються постачальники і терміни поставок матеріалів. При складанні плану враховують повну потребу в матеріальних ресурсах, потрібних для виробництва продукції, експериментальних та ремонтних робіт, виготовлення технологічних інструментів. Потребу в матеріальних ресурсах розраховує відділ матеріально-технічного забезпечення разом із відділами головного механіка, головного енергетика, технічним та планово-економічним відділами. Від якісного та своєчасного обґрунтування плану залежить виконання виробничої програми підприємства.

У ході розробки плану матеріально-технічного забезпечення повинна передбачатися максимально можлива економія ресурсів. Це досягається шляхом заміни дорогих і дефіцитних матеріалів більш дешевими, скорочення відходів за рахунок впровадження нових прогресивних технологій, більш точного розрахунку конструкцій та ряду інших методів. Економія матеріальних ресурсів сприяє прискоренню темпів росту виробництва.[24, с. 127]

Саме тому основним завданням плану матеріально-технічного забезпеченій є визначення оптимальної потреби підприємства в матеріальних ресурсах для здійснення виробничо-господарської і комерційної діяльності. При цьому розрізняють потребу до витрачання і потребу до постачання.

Потреба до витрачання встановлює кількість матеріалів, які необхідні підприємству для виконання плану обсягу продаж та інших робіт, пов'язаних із виробництвом і реалізацією продукції, для ремонтно-експлуатаційних потреб, капітального будівництва.

Потреба до постачання показує, скільки підприємство повинно отримати мате ріалів із зовнішніх джерел.

План матеріально-технічного забезпечення складається з двох частин:

- розрахунків потреби в матеріально-технічних ресурсах;

- балансів матеріально-технічного забезпечення

Розрахунок потреби в матеріально-технічних ресурсах в залежності від характеру матеріалів, що застосовуються, здійснюється в наступних таблицях:

потреба в сировині й матеріалах;

потреба в паливі та енергії;

потреба в обладнанні.

Вихідними даними для розробки плану матеріально-технічного забезпечення є:

- плановий обсяг випуску продукції в асортименті та номенклатурі;

- прогресивні норми витрат матеріальних ресурсів;

- інформація про кон'юнктуру ринку товарів;

- аналіз витрат матеріальних ресурсів у звітному періоді;

- зміна залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоді

- плани технічного і організаційного розвитку, технічного переозброєння і реконструкції підприємства, капітального будівництва.

У зміст планування матеріально – технічного забезпечення:

- визначення потреби в матеріалах, устаткуванні, паливі, енергії на базі норми витрачання;

- розрахунок норм запасів усіх товарно-матеріальних цінностей на плановий період

- облік, контроль і аналіз виконання планів забезпечення;

- поточне регулювання забезпечення виробничих підрозділів підприємства.

Розраховується план матеріально-технічного забезпечення в річному, квартальному та місячному розрізах.

У річному плані визначається потреба всіх підрозділів і служб підприємства в матеріальних ресурсах та визначаються обсяги їх поставок на рік, у тому числі по кварталах.

У квартальному плані визначається потреба підприємства по розгорнутій номенклатурі, та уточнюється обсяг завдань на плановий квартал. На основі цього плану складаються специфіковані замовлення постачальникам, і визначається форма поставок - транзитна або складська.

Місячні плани являють собою лімітну карту відпуску матеріалів відповідному підрозділу підприємства.

Розробка річного плану матеріального-технічного забезпечення починається знизу, з підрозділів підприємства, і являє собою визначення потреби в матеріальних ресурсах, які необхідні для виконання виробничої програми, будівельних і ремонтних робіт. Вихідними даними розробки плану є виробнича програма випуску продукції, план капітального будівництва, план технічного розвитку, норми і нормативи витрат матеріалів. Підсумовуючи потребу по кожному із напрямків, визначають загальну потребу в матеріальних ресурсах, джерела її покриття та складають баланс матеріально-технічного забезпечення.

              Таблиця 1.1

Баланс матеріальних ресурсів на 2003р.(приклад умовний)