Модель зміни технологічного укладу

     

де X - валовий громадський продукт;

C - фонд невиробничого споживання;

I - інвестиції;

L - число зайнятих;

K - фонди;

μ - доля вибулих за рік основних виробничих фондів;

ρ - норма накопичення(доля валових інвестицій у ВВП);

 

 

     Вважатимемо, що інвестиції старого способу в  створення нового способу відбуваються з фіксованим лагом τ.

     Крім  того, вважаємо, що переозброєння здійснюється цілком за рахунок внутрішніх засобів, тому його єдиним первинним джерелом служить старий спосіб, а оскільки інвестиції i₀ на підтримку старого способу не можна чіпати (інакше почнеться обвальне падіння виробництва), то це єдине первинне джерело - невиробниче споживання (на початок переозброєння питоме споживання встановилося на рівні c₀).

     Якщо  питоме споживання можна скоротити  до рівня c,c < c₀, то потужності, що вивільнилися, можна використати для виробництва засобів праці для нового способу, причому внаслідок наявності лагу інвестиції робляться раніше в момент (t – τ), а введення фондів здійснюється в момент, тобто

     

     За  час τ загальний об'єм інвестицій складе L(c₀ - c)τ , а на даний момент L(c₀ - c)t, t < τ.

     Перехідний  період 0 < t < T розпадається на три етапи(нижче сумарні показники старого і нового способів вживаються без індексів).

     Етап  накопичення (0 < t < τ)

     Накопичення відбувається за рахунок скорочення питомого споживання до мінімально допустимого  рівня c, віддачі від вкладень в новий спосіб ще немає, тому діє тільки старий спосіб ,  ,  ,  ,  , .

     Етап  віддачі накопичень (τ < t < 2τ)

     Накопичення старого способу в новий починають  давати віддачу, старий спосіб припиняє накопичення для нового, тому c₀(t)=c₀, крім того, новий спосіб здійснює накопичення для себе (без лагу) :

       , 

      ,

      

     де - прийнята на перехідний період фондоозброєність нового способу; - стаціонарна фондоозброєність нового способу при нормі накопичення ; - доля i-го способу у використанні трудових ресурсів.

     Фонди нового способу задовольняють диференціальному рівнянню

       , .            (2.5)

     Оскільки , тo рівняння (2.5) переходить в рівняння (2.6):

       ,                   (2.6)

     чи

       ,                                       (2.7)

     де

, .

     Рівняння (2.7) має наступне рішення:

     

     звідки

, .

     Таким чином, доля нового способу у використанні трудових ресурсів L експоненціально росте, починаючи з .

     Момент  закінчення перехідного процесу  Т визначається з рівняння

       ,                                                 (2.9)

     яке означає закінчення переливання  трудових ресурсів в новий спосіб.

     При T < 2τ має місце прискорений перехідний процес, який кінчається вже на другому етапі, при цьому рівняння (2.9) запишеться таким чином:

       

     звідки

       

     Оскільки  рівняння (2.10) вірне при T < 2τ, та умова прискореного перехідного процесу полягає у виконанні нерівності

     

     Якщо  фондоозброєність k₁ близька до k₁⁰ або різниця між початковим і мінімально допустимим питомим споживанням (c₀ – c) досить велика, то умова (2.12) запишеться таким чином:

       

     Якщо  ж нерівність (2.11) не виконана, то має місце уповільнений перехідний процес, який закінчується при T > 2τ, тобто завершується на третьому етапі.

     Етап  завершення перехідного  процесу (2τ < t < T )

     При T > 2τ до моменту t=2τ повністю закінчено введення фондів нового способу за рахунок накопичення старого способу. Новий спосіб розвивається за рахунок власних інвестицій. Перехідний процес закінчується, як тільки фонди нового способу зможуть при фондоозброєності k₁ поглинути усі трудові ресурси L.

     Питомі  показники записуються так само, як на другому етапі.

     Рівняння  для фондів в цьому випадку  набере вигляду

      ,

     чи  для трудових ресурсів нового способу

       ,

     Рівняння (2.15) має наступне рішення:

     

     звідки

     

     Умова дає наступне вираження для часу закінчення перехідного процесу :

                                                   

     Після повного витіснення старого способу  з моменту t=T розпочинається звичайний перехідний процес в моделі Солоу для нового способу від фондоозброєності k₁(T)=k₁ до стаціонарної фондоозброєності k₁⁰. 
 

     2.2. Технологічні уклади та економічна  перспектива України 

     Питання про технологічні уклади тісно пов’язане  з теоріями «довгих хвиль», які  супроводжували становлення і розвиток капіталістичного способу виробництва. Фундаментальний внесок у створення  зазначених теорій зробив М.Д. Кондратьєв. Він стверджував, що науково-технічна революція розвивається хвилеподібно, і кожний цикл триває приблизно 45–60 років. Протягом останніх століть в історії технологічної еволюції змінили одна одну п’ять хвиль і склалося п’ять технологічних укладів.

     Перша хвиля (1770–1830 рр.) сформувала уклад, який ґрунтується на нових технологіях  у текстильній промисловості  та використанні енергії води. Цей  період відзначається широким застосуванням  парових двигунів і розвитком  машинобудування.

     Друга хвиля (1830–1880 рр.) позначилася механізацією виробництва практично всіх видів  продукції, створенням мережі залізниць  та морських шляхів. Економічними символами  цього періоду були вугілля і  транспортна інфраструктура.

     Третя хвиля (1880–1930 рр.) базувалася на використанні в промисловому виробництві електроенергії, розвитку важкого машинобудування  та електротехнічної промисловості  на основі сталевого прокату, нових  відкриттях у галузі хімії, становленні  хімічної промисловості. То був період нафтового буму в США, створення потужного воєнно-промислового комплексу в Європі, широкого впровадження радіозв’язку і телекомунікацій. Починає розвиватися виробництво автомобілів та літаків, кольорових металів, алюмінію, пластмас, товарів тривалого користування. З’являються величезні фірми, картелі та трести. Дрібні компанії поглинаються великими, відбувається концентрація банківського і фінансового капіталів.

     Четверта  хвиля (1930–1980 рр.) характеризується становленням укладу, який базується на подальшому розвитку енергетики із використанням  нафти, нафтопродуктів та газу, а також  засобів зв’язку, нових синтетичних  матеріалів. Це ера масового виробництва  автомобілів, тракторів, літаків, різноманітних  видів озброєнь, товарів тривалого  користування, будівництва швидкісних автомагістралей, аеропортів. З’являються  та інтенсивно поширюються комп’ютери і програмні продукти для них. Атом спочатку використовується у воєнних, а згодом і в мирних цілях. На ринку  панує олігопольна конкуренція, утворюються транснаціональні корпорації.

     П’ята хвиля, що почалася в середині 80-х  рр. ХХ ст., спирається на досягнення в  галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, освоєння нових видів енергії, космічного простору, супутникового зв’язку  тощо. Відбувається перехід від розрізнених  фірм або навіть транснаціональних  корпорацій до єдиної мережі компаній, що з’єднані електронними засобами зв’язку, тісно взаємодіють у галузях  технології, контролю якості продукції, планування інвестицій.

     Сьогодні  все помітнішими стають ознаки наступних  — шостого і сьомого — технологічних  укладів. Шостий дає поштовх до нового етапу в розвитку медицини та біотехногогій, сьомий — до створення технологій «холодного термоядерного синтезу», що має докорінно змінити енергетичний потенціал земної цивілізації.

     Розвиток  кожного укладу сприяє сходженню  цивілізації на новий, вищий рівень, що створює наступність в історичному  процесі й значно збільшує економічні можливості суспільства. Істотно ускладнюючи економічні взаємозв’язки та посилюючи їхній нелінійний характер, технологічні уклади формують відповідну виробничу структуру, яка справляє визначальний вплив на процес матеріального виробництва і сферу послуг.

     Структурований  аналіз технологічних укладів здійснено  в наукових працях українських та російських учених [20; 3-6]. Доведено, що життєвий цикл технологічного укладу охоплює майже сторіччя і може бути представлений у вигляді двох пульсацій. Перша з них відповідає фазі його становлення за несприятливих умов домінування попереднього технологічного устрою, а друга — фазі зростання. Остання настає після структурної перебудови економіки, що відбувалася шляхом заміщення домінуючих технологічних укладів, і характеризується сприятливою кон’юнктурою та високими темпами економічного росту. Ця фаза в умовах сучасної світової економіки існує протягом майже двох десятиріч і позначається становленням суспільного споживання нового типу.

     Сьогодні  в Україні за таким показником, як випуск продукції, вищі технологічні уклади — 5-й та 6-й — становлять близько 4%, причому 6-й технологічний  уклад, що визначає перспективи високотехнологічного розвитку країн у майбутньому, у  нашій країні майже відсутній (менше 0,1%).

     Близько 58% виробленої продукції припадає на найнижчий, 3-й технологічний уклад (технології промисловості будівельних  матеріалів, чорної металургії, суднобудування, оброблення металу, легкої, деревообробної, целюлозно-паперової промисловості) та 38% — на 4-й. За показником фінансування науково-технічних розробок склалася така ситуація: майже 70% коштів сьогодні поглинає 4-й і лише 23% — 5-й технологічний  уклади.

     Інноваційні витрати розподіляються таким чином: 60% — 4-й технологічний уклад і 30% — 3-й (сумарно — 90%), а 5-й становить  лише 8,6%. Стосовно інвестицій, які, власне, і визначають майбутнє на найближчі  10–15 років, маємо такі пропорції: 75% спрямовуються у 3-й технологічний уклад і лише 20% та 4,5% — у 4-й і 5-й технологічні уклади відповідно.

     У технологічній частині капітальних  вкладень (технічне переозброєння та модернізація) 83% припадає на 3-й технологічний  уклад і лише 10% — на 4-й [8].

     Наведені  дані свідчать про надзвичайно загрозливу картину, що спостерігається в економіці  України, оскільки сьогодні закладається майбутня структура випуску продукції, де домінуватиме 3-й технологічний  уклад.

     Водночас, у країнах — світових лідерах  технологічного прогресу нині розвиваються:

• галузі 6-го технологічного укладу — біотехнології, зокрема: