Модель зміни технологічного укладу

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Моделювання економіки»

на тему: «Модель зміни технологічного укладу» 

ЗМІСТ 
 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИНЕКНЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ

ТЕХНОЛОГІЧНИХ УКЛАДІВ………………….…………………………….....5

    1.1. Характеристика інноваційної діяльності та тенденції розвитку

економіки……………………………………..…………..…………….5

    1.2. Еволюція технологічних укладів…………………..……………....…13

    1.3. Технологія і технологічні уклади………………………………….....17

РОЗДІЛ 2 МОДЕЛЬ ЗМІНИ ТЕХНОЛОГІЧНОГО УКЛАДУ………………..32

2.1. Розрахунок зміни технологічного укладу…………………………....32

    2.2. Технологічні уклади та економічна перспектива України………….38

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………...………......46 

 

ВСТУП 
 

     Необхідно зазначити, що об'єктивні процеси  еволюції складних економічних систем пов'язані з інноваційними перетвореннями, потребують диференційованої структурної  політики, стримувальної стосовно нижчих і стимулюючої щодо вищих технологічних  укладів. Водночас слід врахувати, що зміна  структурних пріоритетів у напрямку переходу від капіталомістких до наукомістких виробництв, переорієнтації капіталовкладень на розвиток науки, науково-дослідних  та дослідно-конструкторських робіт, високотехнологічних  галузей загострює соціально-економічні проблеми трансформаційного періоду.

     Технологічний уклад — цілісне стійке утворення, замкнений цикл, який включає добування, отримання первинних ресурсів, всі стадії їх переробки та випуск набору кінцевих продуктів. Формування технологічних укладів пов'язане з хвилеподібними циклами, тривалість яких становить приблизно 50 років:

     — І хвиля (1785—1830) — формування першого  технологічного укладу, що ґрунтується  на нових технологіях у текстильній  промисловості, використанні енергії  води;

     — ІІ хвиля (1830—1890) — формування другого  технологічного укладу: розвиток залізничного транспорту, механізація виробництва  майже всіх видів продукції на основі вико­ристання парового двигуна (символ укладу — вугілля, транспортна  інфраструктура);

     — ІІІ хвиля (1880—1940) — формування третього технологічного укладу: використання у промисловому виробництві електроенергії, розвиток важкого машинобудування, електротехнічної промисловості, хімічної промисловості (символ укладу — радіозв'язок, телеграф);

     — IV хвиля (1930—1980) — формування четвертого технологічного укладу: подальший розвиток енергетики, використання нафти, нафтопродуктів, газу, нових засобів зв'язку, нових синтетичних матеріалів (символ укладу — фордівська конвеєрна технологія);

     — V хвиля (середина 80-х) — формування п'ятого технологічного укладу: впровадження досягнень в області мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, використання нових видів енергії, освоєння космічного простору (символ укладу — мікроелектроніка);

     — VI хвиля (кінець XX — початок XXI ст.) —  вимальовуються контури шостого  технологічного укладу, заснованого  на біотехнології, системах штучного інтелекту, глобального інформаційного зв'язку (Інтернету), інтегрованих високошвидкісних транспортних системах тощо.

     За  цих умов вирішального значення набувають:

• пріоритетний розвиток внутрішнього ринку;
• одночасне та стійке зростання внутрішнього попиту та пропозиції інноваційної продукції;
• стимулювання інноваційної активності національного капіталу в напрямі випуску продукції з високою часткою доданої вартості.

     Метою курсової роботи є визначення існуючої моделі зміни технологічного укладу в країні, на основі аналізу та узагальнення світової та вітчизняної практики та обґрунтування організаційно-економічних засад структурно-технологічних змін та зрушень у промисловості на сучасному етапі становлення національної економіки.

     При написанні курсової роботи були використані  методи аналізу і синтезу, а також  методи обробки результатів маркетингових  досліджень, що включають методи експертних оцінок, методи економіко-математичного  моделювання. 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИНЕКНЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ УКЛАДІВ 
 

1. Характеристика  інноваційної діяльності та тенденції розвитку економіки

 

     Слово innovation (англ.) утворене з латинського "новація" (новизна, нововведення) і англійського префікса "ін", що означає "в", "введення". Отже, у перекладі з англійської "інновація" означає "введення нового, відновлення".

     Впровадження  нового у господарську практику визначається як нововведення, тобто з моменту прийняття до поширення новація здобуває нову якість і стає інновацією.

     Таким чином, інновація — це нововведення, яке пов'язане з науково-технічним прогресом (НТП) і полягає у відновленні основних фондів і технологій, в удосконалюванні управління й покращенні економічних показників підприємства.

     У ринкових умовах інновації охоплюють  усю економіку, включаючи продуктивні сили (засоби виробництва, навчання працівників) і виробничі відносини (форми і методи управління, поділу праці).

     Відповідно  до міжнародних стандартів інновація  визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що втілюється у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або ж удосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг.

     Є різниця між  поняттями "нововведення" й "інновація". Нововведення — оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок або експериментальних робіт у певній сфері діяльності з підвищення її ефективності.

     Інновація — кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об'єкта управління та одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту.

     Процеси стратегічного маркетингу, НДДКР, організаційно-технологічної підготовки виробництва, виробництва та оформлення нововведень, їхнього впровадження (або перетворення на інновацію) й поширення в інші сфери (дифузія) називаються інноваційною діяльністю.

     Можна виділити такі структурні джерела економічного розвитку країни:

1. на основі чинників виробництва;
2. на основі інвестицій;
3. на основі інноваційної діяльності

     Пріоритет слід віддавати розвиткові країни не на основі чинників виробництва та інвестицій, а на основі активізації інноваційної діяльності в базових наукомістких галузях народного господарства, що є двигунами розвитку економіки. Чинники виробництва й інвестиції є лише засобами науково обґрунтованої інноваційної діяльності, а не її метою.

     Якщо  уряд України і законодавча влада  не вживуть уже найближчим часом дієвих заходів з орієнтації розвитку економіки на активізацію інноваційної діяльності із застосуванням наукових підходів і методів управління, час входу нашої держави до числа промислово розвинених країн стане абсолютно невизначеним.

     Було  б невірним стверджувати, що відповідних  законів у нашій країні не існує. Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів України "Про інвестиційну діяльність", "Про науку і науково-технічну діяльність". "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Згідно із Законом України "Про інноваційну діяльність", інновації — це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

• інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг;
• інноваційний продукт – результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим законом;
• інноваційна продукція – нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим законом;
• інноваційний проект – комплект документів, що визначає процедуру й комплекс усіх необхідних заходів ( у т.ч. інвестиційних) щодо створення й реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції;
• пріоритетний інноваційний проект – інноваційний проект, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України;
• інноваційне підприємство ( інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо ) – підприємство (об’єднання підприємства ), що розробляє, виробляє й реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70% від загального обсягу продукції і (або) послуг;
• інноваційна інфраструктура – сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності ( фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

 

     За  сучасних умов орієнтації економіки  України на підвищення конкурентоспроможності надзвичайно важливого значення набуває активізація інноваційної діяльності, оскільки без цього неможливим є здійснення прогресивних структурних  зрушень у країні, суттєве оновлення  реального сектора й загалом  забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави.

     Новий тип відносин України із зовнішнім  діловим світом за часом свого розвитку співпав із кардинальними змінами міжнародного характеру. Йдеться про глобалізацію, під якою розуміють передусім зростаючу взаємозалежність економік різних країн через зростання транскордонних переміщень товарів, послуг і капіталу, а також інтенсивного обміну інформацією й технологіями. Вплив глобалізації на економіку відбувається під дією швидко зростаючого міжнародного руху:

• капіталу;
• робочої сили;
• товарів і послуг;
• технологій;
• інформації.

     Сучасна глобалізація, що вже досягла високого ступеня взаємозалежності, уявляється процесом перетворення регіональних соціально-економічних систем на єдину всесвітню систему, котра розвивається на базі уніфікованих закономірностей. Використовуючи терміни, введені в науковий обіг Фернаном Броделем, можна сказати, що глобалізація являє собою перетворення ряду відособлених світо-господарств ( l’economie monde) на світову економіку (l’economie mondiale).

     Та  водночас процеси глобалізації, які  в основному розвиваються стихійно, без колективного впливу світового  співтовариства, збільшують цілий ряд  застарілих економічних проблем, породжують нові ризики й виклики. 

     Різко підвищується роль зовнішніх факторів у розвитку держав. При цьому через розходження у фінансово-економічній міцності взаємозалежність між країнами набуває усе більш асиметричного характеру. Якщо вузька група провідних індустріальних держав відіграє в основному роль суб'єктів глобалізації, то величезна більшість інших перетворюється на її об'єкти, котрі "дрейфують" на хвилях фінансово-економічної кон'юнктури. Через це збільшується нерівномірність соціально-економічного розвитку світу. Очевидним є розшарування світової економіки на "зони зростання" і "зони застою". Так, у 1998 р. на десять провідних держав — одержувачів іноземних інвестицій припадало 70 % їхнього загального обсягу, а для країн із низьким рівнем розвитку цей показник становив менше 7 %. Якщо в I960 р. доходи найбагатших 20 % населення світу в 30 разів перевищували доходи 20 % найбідніших, то до 2002-го цей розрив збільшився ще втричі. Нині доход половини населення Землі — менше двох доларів на день. Близько мільярда людей не мають роботи, а серед працюючих майже 89 % позбавлені соціальних гарантій.