Модель зміни технологічного укладу

     Однією  з найважливіших тенденцій розвитку світової економіки є, як відзначає М. Делягін, монополізація технологій формування свідомості (т. зв. high-hume) і, головне, метатехнологій.

     Метатехнологія — якісно новий тип технологій, що в принципі виключає можливість конкуренції. Останні в явній або неявній формі роблять користувача ліцензіатом. Найбільш наочні приклади метатехнологій:

     • мережний комп’ютер. Розосередження комп'ютерної пам'яті в мережі надає розроблювачу всю інформацію користувача і робить можливим втручання у його діяльність або навіть керування нею;

• сучасні технології зв’язку, що надають змогу перехоплювати всі телефонні повідомлення на земній кулі й комплексно аналізувати їх практично в "онлайновому" режимі. Найближчим часом стануть можливими перехоплення і повне комп’ютерне опрацювання всього обсягу повідомлень в Інтернеті;

• різні організаційні технології: технології управління, котрі, впливаючи на культуру й систему цінностей того чи іншого суспільства, але не інтегруючись з ним, послаблюють його конкурентоздатність; технології формування масової свідомості, адаптація якої до впливу викликає необхідність регулярного їх оновлення. Без одержання оновлених версій таких технологій масова свідомість суспільства, що використовують їх, почне виходити з-під контролю держави.

     Безпосередня  основа глобалізації — формування світового ринку товарів, послуг, технологій, капіталу і робочої сили, що надає кожній фірмі можливість знайти найбільш вигідних постачальників і покупців у будь-якій точці земної кулі, організувати кооперування на базі оцінки конкурентних переваг усіх регіонів планети. Базову інфраструктуру глобалізації утворить всесвітня інформаційна мережа Інтернет, розроблена у 1991 р.

     Незалежно від того, суб'єктивно чи об'єктивно  протікатимуть усі процеси глобалізації, показники екосистеми нашої планети неухильно погіршуються. За інших рівних умов екологічність товарів стає вирішальним чинником їхньої конкурентоздатності на світовому ринку. Тимчасом в Україні цей чинник і дотепер практично не враховується. За даними Всесвітнього банку, у 1997 р. питома енергоємність ВВП України у 3,5 раза перевищувала середньосвітову, була у 4,5 раза вищою, ніж у промислово розвинених країнах. Фактично відсутня державна екологічна політика, котра б ураховувала сучасні реалії.

     Сучасний  етап світового розвитку також підвищує вимоги до якості управління. Так, у 2000 p. OECP (Організація економічного співробітництва і розвитку) запропонувала такі принципи забезпечення якості корпоративного управління:

• захист прав акціонерів;
• забезпечення залучення капіталу та прозорості його структури, а також механізму корпоративного управління;
• гарантії рівного ставлення до акціонерів;
• забезпечення припливу зовнішнього капіталу в компанію, заохочення інвестицій у її основний і людський капітал, у підвищення конкурентоздатності компанії;
• інформаційна відкритість;
• достовірна звітність;
• співробітництво з аудиторами;
• сумлінність і чесність правління;
• наявність незалежних членів правління;

     • планування стратегії розвитку компанії

     Україна при визначенні міжнародної інноваційної політики не може робити ставку і на поведінку малих країн (Фінляндія, Норвегія, Данія), які досить комфортно почуваються, визначившись у якійсь одній вузькій, але такій, що активно розширюється, сфері ринку. Нашій країні, по-перше, цього недостатньо, щоб забезпечити достатній власний добробут; по-друге, це означало б подальше розпорошення, а в перспективі — і зведення до мінімальної величини її науково-технічного потенціалу; по-третє — перетворення країни на таку, що її було б легко потіснити на ринку.

     Експерти  вбачають два головних підходи, які  б зрушили Україну з нинішньої невизначеної ситуації. Перший полягає в обранні стратегії присутності на світовому ринку за невеликою кількістю технологічних напрямів. Надалі, на основі активних маркетингових досліджень кон'юнктури технологічного ринку, можливе поступове піднесення до конкурентоспроможного рівня власних технологічних розробок на обраних напрямах. За такої стратегії вітчизняний науково-технічний потенціал буде задіяний максимально, і його роль в інноваційному розвитку економіки виявиться вирішальною.

     Одним із напрямів міжнародного науково-технічного співробітництва є між академічне. Тут Україна вже має досить напрацьовану й розгалужену нормативно-правову базу, Важливу роль у між академічному науково-технічному співробітництві відіграє створена у вересні 1993 р. на установчих зборах у Києві Міжнародна асоціація; академій наук країн СНД (МААН). Базовою академією асоціації є НАН України.

     Заслуговує  на окрему увагу міжнародне науково-технічне співробітництво  України в космічній  галузі. Україна має високий космічний потенціал, набутий нею протягом десятиліть. За оцінками західних експертів, в Україні у 60-80 роки XX ст. наукові дослідження, розробки і виробництво становили близько 28 % обсягів робіт усього ракетно-космічного комплексу СРСР. У країні накопичився великий досвід у галузі систем управління ракетними комплексами й космічними апаратами різного призначення, що може стати вирішальним у створенні конкурентоспроможної продукції для реалізації на внутрішньому і світовому ринках.

     Нині  діє "Загальнодержавна (Національна) космічна програма України на 2003-2007 роки", прийнята Верховною Радою України 24 жовтня 2002 р. як Закон України, вже як третьої Програми, є забезпечення умов комерціалізації, сприяння інноваційному розвитку економіки.

     Україна увійшла до престижних міжнародних  організацій, діяльність яких пов'язана  з освоєнням космічного простору. Серед них — Комітет ООН із мирного використання космосу (COPUOS), Всесвітній комітет із космічних досліджень (COSPAR), Всесвітня організація з супутникових досліджень Землі (CEOS), Міжнародна астронавтична федерація (IAF). Окрім Росії, підписано масштабні угоди про співробітництво в галузі космічних досліджень зі СІНА, Китаєм, Бразилією, Індією та іншими країнами, меморандуми з 23 державами.

     За  оцінками експертів, Україні належить близько 10 % космічних послуг у світі, вона бере активну участь у міжнародних  проектах за всіма основними напрямами  розвитку космічних технологій. Насамперед це стосується транспортних космічних систем, а саме — виробництва сучасних ракетно-космічних комплексів "Циклон", "Зеніт" та "Дніпро". Окрім Росії, Україна тут співпрацює зі США, Італією та Бразилією.

     Зважаючи  на європейський вимір зовнішньої політики України та необхідність активнішого залучення українських науковців до міжнародного розподілу праці в науковій сфері через участь в міжнародних програмах, великого значення нині набуває розвиток співпраці України в галузі науки і технологій з НАТО. 
 

2. Еволюція  технологічних укладів

     Вивчення  та впровадження в практику положень інноваційних теорій при переході на інноваційну модель розвитку зумовлюється декількома причинами.

     По-перше, необхідно виходити з того, що інноваційний шлях розвитку економіки є невід’ємною частиною загальносвітового науково-технічного прогресу. І в цьому розумінні було б неправомірним відривати економічні процеси, які проходять в Україні, від світової практики й твердити, що в нашій країні визначено свій, неповторний шлях розвитку науки і техніки, пов'язаний із застосуванням унікальних форм організації та управління інноваціями.

     По-друге, перехід від командно-адміністративного управління до ринкової економіки мусить супроводжуватися й відповідними змінами у сфері управління інноваційною діяльністю. Аби уникнути помилок, слід визначити й застосовувати на практиці теоретичні й практичні підходи до використання інновацій в умовах ринкової економіки.

     Отже, економісти Заходу інноваційною економікою називали таку, яка динамічно розвивається, у якій освоюють якісно нові види продукції, нові технології, методи виробництва тощо — все те, що забезпечує державі економічне зростання.

     Нерівномірність розвитку ринкової економіки пов'язана  передусім із якісними змінами в  капіталі та зміною поколінь техніки (технічні цикли). При цьому необхідно підкреслити, що процес заміщення старих виробництв здатний сформувати нову технологічну базу та нову якість економічного зростання, для чого необхідні одночасні якісні зміни в робочій силі (утворювальні цикли).

     Отже, специфікою ринкової економіки є  циклічний характер її розвитку. Кризові  ситуації, які виникають внаслідок  нерівномірного розвитку економіки  та окремих її частин, коливання  обсягів виробництва та збуту, значні спади виробництва слід розглядати не як збіг несприятливих ситуацій, а як загальну закономірність, притаманну ринковій економіці.

     Вчені, що вивчають проблеми соціально-економічного розвитку країн, доходили висновку, що, як уже відзначалося:

• по-перше, розвиток відбувається хвилеподібно, відповідно до теорії "довгих хвиль" М. Кондратьєва;
• по-друге, рівень соціально-економічного розвитку визначається впливом значного числа чинників: технологічних, соціальних, політичних, культурних та інших;
• по-третє, рушійною силою розвитку країни є рівень технологічного та інформаційного розвитку.

     Наприклад, І. Ліпсиць і А. Нещадін відзначають, що згідно з теорією "довгих хвиль" М. Кондратьєва науково-технічна революція розвивається хвилеподібно, з циклами протяжністю приблизно в 50 років. Відомо шість технологічних укладів (хвиль).

     Перша хвиля (1780-1844-1851 pp.) сформувала технологічний уклад, заснований на нових технологіях у текстильній промисловості, використанні енергії води.

     Друга хвиля (1844-1851-1890-1896 pp.) пов'язана з розвитком залізничного транспорту та механічного виробництва в усіх галузях на основі парового двигуна.

     Третя (1890-1914-1920 pp.) базується на використанні у промисловому виробництві електричної енергії, розвитку важкого машинобудування та електротехнічної промисловості на базі використання сталевого прокату, нових відкриттів у галузі хімії. Були впроваджені радіозв'язок, телеграф, автомобілі, літаки, почали застосовуватися кольорові метали, алюміній, пластичні маси тощо. З'явилися великі фірми, картелі, трести. На ринку панували монополії та олігополії. Почалася концентрація банківського й фінансового капіталів. 

     Рис. 1.1. Еволюція технічних укладів 

     Поняття "технологічний уклад" (у сучасному  розумінні цього терміна) введено в науковий оборот С. Глазьєвим. Воно має деяку спільність з розглянутим вище поняттям технологічної системи, але досить повно досліджене стосовно національного стану економіки. Технологічний уклад — це групи технологічних сукупностей, які пов'язані одна з одною однотипними технологічними ланцюгами і утворюють відтворювальні цілісності. Технологічний уклад характеризується ядром, ключовим чинником, організаційно-економічним механізмом регулювання. У економічно розвинених країнах триває інтенсивний перерозподіл ресурсів з четвертого до п'ятого технологічного укладу. В Україні п'ятий технологічний уклад існує в основному в оборонних галузях промисловості. Передача оборонних технологій до цивільного сектора здійснюється вкрай повільно через цілий ряд об'єктивних та суб'єктивних причин.

     Інноваційний  процес слід пов'язувати з різними  факторами кон'юнктури:

• з рівновагою першого порядку — попит і пропозиція;
• з рівновагою другого порядку — переливання капіталу в нові машини, обладнання, модернізацію виробництва;
• з рівновагою третього порядку — стосується всіх основних суспільних благ: виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії тощо.

     Відхилення  від першого типу рівноваги призводить до "коротких хвиль", другого типу — до "середніх", третього типу — до "довгих".

     З погляду рівня розвитку країн  міжнародної кооперації й інтеграції російські вчені І.Ліпсиц і А. Нещадін поділяють світове співтовариство на такі групи країн:

1. Технологічне ядро: США. Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція.
2. Країни 1-го технологічного кола: Італія, Канада, Швеція, Голландія, Австралія, Південна Корея.
3. Країни 2-го технологічного кола: країни, що найбільше просунулися в розвитку.
4. Постсоціалістичні країни Східної Європи.
5. Країни СНД і близького зарубіжжя.
6. Найменш розвинені з числа країн, що розвиваються.