Сучасна міграція в Україні, її етапи

конфлікти і  навіть загинути;

·  підвищення злочинності та соціальної напруги у суспільстві через міжнаціональні конфлікти, чисельні порушення правил оформлення документів на перебування та проживання іноземцями, використання України, в якості транзитної територій, для подальшої еміграції у розвинуті західні країни.

Причини негативної ситуації з регулюванням трудової міграції в Україні, на наш погляд, полягають  в наступному: Україною досі не ратифіковані Конвенцій Міжнародної організації  праці присвячені проблемам регулювання трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення національної законодавчої бази, яка б відповідала вимогам міжнародних правових норм; не розроблений механізм взаємодії відповідних державних органів влади, які регулюють в’їзд, виїзд, перебування та працевлаштування власних працівників за кордоном; не створена єдина організаційна структура, яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських працівників за кордоном; не існує чітко визначеної процедури притягнення до відповідальності приватних агентств (фірм), що займаються працевлаштуванням за кордоном, за зловживання та ошукування громадян, що на мій погляд є дуже великим мінусом в розвутку проблем трудової міграції. А саме сьгодні багато наших співвітчизників стають жертвами обіцянок таких фірм про стовідсоткове легальне працевлаштування, а правова безграмотність громадян не перешкоджає цьому.

В які ж саме держави мігрують громадяни України? Перш за все це страни з якими  Україна має спільні кордони, це Росія, Німеччина, Чехія, Словакія, Угорщина, також до цього переліку можна додати і такі, як Англія, Данія, Франція та інші. Саме для поліпшення свого матеріального добробуту, громадяни виїжджають до цих та інших країн. Опиняючись за кордоном деякі з них прагнуть знати, законодавством якої держави регулюватиметься їх трудоправовий статус та сойальний захист. Однозначно це не вирішується через ряд причин, тому що по різному регулюється питання праці та соціального захисту в залежності від того постійно чи тимчасово особа проживає за кордоном11 Г. Фединяк "Регулювання працевлаштування та соціального захисту

громадян України  за кордоном", Право України №2, 1998 рік.. Якощо громадянин України  постійно проживає на території іноземної  держави, то він звичайно користується законодавством останньої.

А якщо громадянин тимчасово перебуває за кордоном? В таких випадках проблема працевлаштування може мати місце, якщо це не суперечить законодавству України та країни перебування. Українці можуть працювати  за кордоном внаслідок направлення в іншу держву з метою виконання певної роботи, або укладення трудового контракту з конткретним працедавцем на виконання конкретної роботи на визначений термін та за обумовлену платню.

Слід відмітити, що при працевлаштуванні громадяни України за кордоном повинні керуватися нормами міжнародно - правових договорів, зокрема: Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р ; угодою між урядо України та Росії про трудову діяльність та соціальнийзахист громадян, працюючих за межами своїх держав від 14.01.1993р ; угодою про порядок переказу та виплати пенсій від 30.07.1996 між урядами України і Росії; угодою про переказ грошових коштів, укладеною між державами - членами СНД від 9.09.1996 р. та іншими угодами. Взагалі я дещо казав про конвенції міжнародної організаці праці (МОП), то в Україні вони не ратифіковані, а мйже в усіх європейських країнах вони застосовуються і на мій погляд є основною правовою базою для трудящіх - мігрантів. Тобто українці, які працюють за кордоном також користуються даними конвенціями і повинні знати їх зміст (це стосується тільки тих робітників, які працюють легально).

На мій погляд важливо ознайомитися з Конвенцією про трудящіх - мігрантів, яка була прийнята в 1949 році. В преамбулі цієї конвенції ідеться про те, що кожен член Організації Праці повинен ратифікувати її і привести у відповідність до цієї конвенції свої норми права. Дана конвенція встановила порядок працевлаштування громадян за кордоном своєї країни, також питання які стосуються надання житла, медичного збезпечення трудящому-мігранту. Таокж в статті 6 говориться "Каждый член Организации, для которого настоящая конвенция находится в силе, обязуется предоставлять, без дискриминации по признаку национальности, расы, религии или пола, имигрантам, законно пребывающим на их територии, условия не менее благоприятные, чем те, которыми пользуются его собственные граждане", ця стаття таким чином встановила рівнсть трудових мігрантів з громадянами країн, в яких вони прцюють. Також цією Конвенцією було встановлено ряд інших питань, які стосуються прав трудящіх-мігрантів. І на мій погляд громадяни, які виїжджають працювати за кордон на законних підставах, повинні знайомитися зі змістом цієї Конвенції.

Сьогодні українці, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування не звертають увагу на міжнародні правові нормитому, що майже 85% працюючих за кордоном працюють незаконно, тобто нелегально. Це можна пояснити тим, що багато країн Європи встановлює квоти на іноземну робочу силу і приймає до себе тільки працівників розвинених країн, як слід працівникам України практично неможливо получити легальне робоче місце за кордоном в розвиненій країні. Тому українці намагаються попасти до таких країн будь-якими шляхами, в складі вболівальників на змаганнях, які проходять за кордоном; їдуть ніби то на навчання, а самі рискають у пошуках роботи. Як слід не маючи дозволу на працевлаштування наші співвітчизники виконують ту роботу, яку інозеці за відповідну платню, яку одержують наші, ні за що би не робили. Звідси і випливають проблеми, маю на увазі те, що з ними обходяться, не як з людьми, не платять гроші не надають житла, а нічого не поробиш тому, що вони нелегали. Тому такого роду працівники ідуть на все, щоб виїхати за кордон і термін їх перебування як слід великий. Це можна пояснити тим, що не можливо пролити їм візу і вони залишаються

перебувати за кордоном як нелегали, що таким чином  впливає на міжнародні відносини  України з іншими державами, подриваючи авторітет України на світовому рівні, а точніше опускаючи його все нижче11 О.Саенко "Украинцы за грницей", Зеркало недели, №36, сентябрь 1999г. .

Напркінці розгляду питання, я хочу всеж таки встановити таку проблему - до якої країни найбільша  масса українців виїздить для працевлаштування? На мій погляд - це Росія. Для де-кого це може показатися странним, але я спробую відстояти таку точку зору. По-перше між Україною і Росією немає язикового бар'єру, а основна масса трудіщіх-мігрантів не володіє іноземними мовами і це є фактом. По-друге немає проблеми пересування в рамках СНД.

По-третє у  багатьох наших співвітчизників  в Росії є родичі, знайомі та інші зв'зки. І ці причини є на мій погляд передумовами мігрування працівників до Росії. Також однією з важливих причин є той факт, що заробітня платня набагато вище в де-яких регіонах. Основні напрямки куди виїжджають українці - це Москва, Пітер, Західна Сибір та Дальній Схід22 В.Холмовой "В Москву!?", Данкор-Сумское обозрение, №6, 10.02.2000р..

Головною привілегію мігрування до Росії є те, що між нашими державами укладено ряд договорів, про які я вже розповідав.

Для отримання  роботи в Росії громадянин України  може звернутися до дипломатичного представництва чи консульської установи цієї держави, куди Федеральна міграційна служба Росії надсилає інформацію про видані російським працедавцям дозволи на залучення іноземної робочої сили. Ці дозволи є підставою отримання дозволу на працевлаштування. При прийнятті на роботу головне є наявність контракту (угода про трудову діяльність), це дає право на оформлення запису в трудовій книжці(згідно угоди між Україною і Росією про яку я вже розповідав, яка дозволяє робити відповідні записи). Також при такій формі працевлаштування трудовий стаж не розривається (ст.6 угоди між Україною і Росієй трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії ,які працюють за межами своїх країн від 14.02.1993р.). Також в цій угоді йде мова про соціальний захист працівників, працюючих за межами своєї країни, також відмічено, що Сторонами угоди визнаються дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані компетентними огранами Сторін.

На мій погляд відносини між нашою країною  та Росією біль менш впорядковані і  це дає змогу в дев'яти випадках із десяти працювати громадянам України на території Росії легально. Це є дуже великим кроком в розвитку міграційних процесів наших держав, що дає змогу нашим громадянам звертатися до відповідних органів при порушенні прав.

Виходячи з  вищевикладеного хочу сказати, що еміграція громадян за кордон всеж таки позитивно впливає на розвиток України, томущо працівники-мігранти їдуть за кордон з метою заробити гроші і повернутися назад, що позитивно впливає на розвиток економіки завдяки ввозимій вилюті. Але, якщо глобально подивитися на цю проблему необхідно відмітити, що ці процеси де що нові для України, тому їхнє регулювання не вдосконалене, та не вистачає нормативної бази, існуючої в державі для її регулювання.

6. Робоча іміграція  іноземних громадян та осіб  без громадянства та їх працевлаштування в Україні.

Іміграція - процес не однозначний, він має як позитивні  моменти, так і негативні наслідки. Це залежить від конкретних історичних та соціально - економічних умов розвитку країни. В світі існують цілі держави , які сформулювалися виключно за рахунок імігрантів - США, Канада, країни Латинської Америки. На певному етапі свого розвитку вони максимально стимулювали іміграцію, тому що наплив людей сприяв розвитку держави в усіх напрямках. Але нині ці держави підходять до цієї проблеми дуже обережно. З одного боку вони зохочують в'їзд в країну певної категорії мігрантів, так

званої інтелектуальної  еліти: науковців, менеджерів, високваліфікованих робітників, а також певної кількості  некваліфікованої робочої сили , яка  виконує непрестижну для корінного населення роботу, про це я вже зазначав. З іньшого боку в таких державах всіляко обмежується в'їзд в країну імігрантів , які з погляду внутрішньої економічної ситуації вважаються небажаними11 В. Новик "Іміграція: пошуки шляхів вирішення проблеми", Право України №6, 1999 рік, стор.61-63..

Розвиток в  таких країнах іміграції був  обумовлений історією , тобто я  хочу сказати те , що ці держави і  виникли заздалегідь мігрантам  і міграційні служби в цих країних  вже існували багато років тому. Тому на сучасному етапі ці міграційні слюжби працюють на високому рівні, а держави мають відповідну правову базу, яка чітко регулює міграційні процеси. Державна політика базується на тих засадах , щоб спочатку забезпечити своїх громадян всіма благами, а якщо ткові ще залишаються, то вони приймають громадян інших держав. На цьому прикладі я хочу пояснити вищевикладене: при наявності вільних робочіх місць або при неможливості виконувати цю роботу в такі держави заволікається іноземна робоча сила, і встановлюються відповідні квоти на в'їзд іноземців.

Що ж стосується нашої держави , то її геополітичне становище робить її об'єктом домагання  мігрантів. Їх потік - це не тимчасове  явище, а закономірний розвиток суспільних відносин. Тому треба виробляти свою власну вдосконалену ситему регулювання робочої міграції. А виробити таку політику за короткий період неможливо, тому низка практичних питань, пов'язаних з регулюванням імграційних процесів в Україну залишається не вирішеною. Як слід кожен день в нашу державу прибувають громадяни іньших держав з різними цілями: на навчання, працю, просити притулку. Особливо гостро постяє проблема регулювання перебування цих осіб на законних піставах в Україні. Звідси і випливає таке поняття як нелегальна міграція.

На сучасному  етапі розвинені країни

приділяють дуже велику увагу нелегальній міграції. Саме нелегальна міграція сприяє розвитку бандитизму, розповсюдженню наркотиків та зброї, є причино спалаху різноманітних  інфекцій (малярії, СНІДу та ін.). Україна  таким чином поступово стає державою накопичувачем нелегальних імгрантів. А який огран держави повинен слідкувати за цим? Чому масса потенційних мігрантів не проходить реєстрацію? Хто повинен відповідати за порушення нормативних документів, встановлюючих регламент прийняття на навчання? Важко відповісти. Як засвідчуює кореспондент Правди України : "Компетентными органами во время проверок установлено что 60% иностранцев, которым отечественными учебными заведениями выданы приглашения на учёбу, в них не прибыли, и местонахождение их не известно. Свыше же 50% слушателей - иностранцев, утративших связь с учебными заведениями, в розыск не поданы"11 О.Ємельянова "Где же находятся иностранные студенты?", Правда України, №90 14.09.1999 рік.. Як бачимо виникає більше запитань ніж відповідей, а держава не приймає ніяких дій для вирішення цієї надто важливої проблеми, яка прямо впливає на безпеку в державі.

Іншою категорією імігрантів в Україну є - біженці. Єдиний існуючий документ, який регулює  становище цієї категорії є закон "Про біженців", але як слід цього єдиного документу надто мало, щоб врегулювати це питання. Але біженці складають лише не великий відсоток від загальної кількості імігрантів.

У зв'язку з прибуттям  в Країну іноземців та біженців виникає  питання про їх працевлаштування. Стаття 1 Закону "Про правовий статус іноземців" визначає правовий статус іноземних громадян, які проживають чи тимчасово перебувають в Україні. Відповідно до ст. 3 цього закону, іноземці мають такий статус перебування в Україні, як такі, що перебувають тимчасово(відрядження); імігранті, тобто такі, що перебувають в Україні з метою постійного проживання, або тимчасвого працевлаштування; крім того відповідно до Закону "Про біженців", встановлюється ще й статус біженця, як я вже зазначав. Як слід із закону випливє дві

категорії легальних  мігрантв: особи, які імігрують в  Україну на постійне проживання та особи, які імігрують в Україну  для працевлаштування на визначений термін.

Порядок в'їзду в Україну, виїзду з неї, транзитного  проїзду через її територію іноземних  громадян, оформлення документів на право перебування в Україні, пересування по її території тощо регламентується Правилами в'їзду іноземців в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію.