Розвиток і розміщення харчової промисловості

 З вузлових проблем економіки харчової промисловості  та її ЗЕД можна назвати такі: 

 · Зменшення  поставок сировини на переробні підприємства АПК; 

 · Відносно високу собівартість вітчизняних продуктів  харчування; 

 · Низьку або недостатню конкурентоспроможність наших товарів; 

 · Малий  платоспроможний попит на харчові  товари; 

 · Технологічну відсталість галузей; 

 · Нерозвиненість ринкової інфраструктури; 

 · Відсутність  дійових підойм підтримки вітчизняного виробника і стримування імпорту  харчових продуктів; 

 · Невдале  реформування відносин власності; 

 · Реструктуризацію виробництва; 

 · Невідповідність  нормативно-правового забезпечення законам ринку. 

 Важливими проблемами регулювання ЗЕД є  збалансованість зв'язків, досягнення додатного сальдо експорту - імпорту  товарів і послуг. На особливу увагу  заслуговує регулювання імпорту  з орієнтацією на інвестування виробництва  і стабілізацію економіки, на модернізацію основних виробничих фондів, впровадження сучасних технологій, економію матеріально - технічних ресурсів. Щоб досягти  рівноважного стану у цій сфері, необхідно наростити виробництво  й обмежити ввезення продуктів харчування та інших товарів.  

 Україна традиційно мала репутацію поставника на світовий ринок продукції сільського господарства та харчової промисловості. Спад виробництва та інші кризові  явища не обминули харчової промисловості. У 1999р. одержано 48% зерна проти 1990р., експорт продукції АПК зменшився  в 3,8 раза, в тому числі: м'яса і  субпродуктів 1-ї категорії вироблено 15,5%, експортовано 46%; молока і молокопродуктів, відповідно, - 10,9 та 4%; цукру - 27,4 та 2%; олії - 53,9 та 47%. В харчовій промисловості  за останні 3 роки, згідно із щорічними  даними форми С3, 1150 підприємств (41% від  загальної кількості) були збитковими. У цілому фінансове становище  харчової промисловості характеризується низьким рівнем рентабельності (9,5%), високим рівнем простроченої заборгованості з кредитів, що перевищує суму балансового  прибутку в декілька разів. 

 Відсталість ресурсно - виробничого потенціалу, нерозвиненість ринкової інфраструктури зумовили неконкурентоспроможність більшості  видів продукції АПК. Конкурентний тиск з боку іноземних виробників особливо відчувають кондитерська, тютюнова та рибна промисловість. У цілому продовольчий ринок України відносно мало насичений імпортними товарами (близько 28 дол. на душу населення). Обсяги експорту товарів з України є  невисокими; навіть у сприятливому 1996р. вони становили 60 дол. на душу населення, що менше від аналогічного показника  Угорщини в 4,5 раза, Польщі - в 1,4 раза. 

 Чимала  частина зовнішньоторговельного обороту  припадає на країни СНД. Потужний торговельний партнер України - Росія, звідки ми одержуємо  нафту, газ, руди кольорових металів, деревину, тканини, обладнання, вантажівки, електроніку. Україна експортує до Росії цукор, соняшникову олію, м'ясо, плодоовочеві консерви. Наступним за обсягом торгівлі партнером є Білорусь ми експортуємо  до неї переважно цукор та олію. Значне позитивне сальдо торговельного  балансу Україна має з країнами Середньої Азії (крім Туркменістану), Казахстаном та країнами Закавказзя. Туди вона постачає цукор та борошно. Пшениця експортується до Аргентини, Австралії, Канади, США та країни ЄС.  

 Для подальшого забезпечення розвитку харчової промисловості на ринкових засадах  можливе тільки за умови обов'язкового вжиття заходів державної підтримки, у тому числі і на альтернативних шляхах розвитку галузей переробної промисловості. Необхідність цього  випливає із значення харчових галузей  для торговельного балансу і  бюджетних надходжень країни: адже частка їх у державному бюджеті становить  одну шосту, а в місцевих бюджетах - одну четверту загального обсягу надходжень. 

 З урахуванням  стану виробничо - ресурсного потенціалу харчової промисловості, експертних оцінок можливих напрямів його нарощування  пропонуються два варіанти розвитку: на базі ґрунтовної реструктуризації, згідно з економічними критеріями, або збереження існуючої структури  переробних підприємств, згідно із соціальними  критеріями. 

 Більш перспективним є шлях реструктуризації, але він вимагає значних капіталовкладень; негативними наслідками при цьому  стануть збільшення безробіття та зменшення  податкових надходжень, а позитивними - створення конкурентного середовища для виробників сировини і для  переробної промисловості. при збереженні існуючої структури галузі держава  на тривалий строк повинна взяти  на себе механізм та заходи регулювання  економіки. Це дасть змогу зберегти робочі місця, але зростуть видатки  державного бюджету на субсидії. 

 Реалізація  будь - якого з розглянутих альтернативних шляхів розвитку харчової промисловості  вимагає створення відповідних  умов, основними складовими яких повинні  бути прийнятна система платежів, використання комерційних контрактів з належними правовими санкціями, запровадження системи банкрутства  та продажу неплатоспроможних підприємств. Обмеженість фінансових ресурсів змушує використовувати такі фактори зростання  виробництва без додаткових інвестицій, як інституціальні перетворення, удосконалення  фінансово - кредитної системи, поєднання  ринкових регуляторів, посилення державного регулювання економіки. 
 
 
 

 7. Перспективи  розвитку і розміщення харчової  промисловості в умовах ринкової  економіки. 
 

 Командно - адміністративна система господарювання, що функціонувала в період з 1920-х  років і до середини 1980-х років  і характеризувалась одержавленням  засобів виробництва та власності  народу, мала великих негативний вплив  на розвиток харчової промисловості. Тому перехід до ринкових відносин - одна із ключових проблем, вирішення якої визначить перспективи розвитку економіки України, подальшу долю української  нації.  

 До  основних цілей соціально - економічного розвитку країни належить зростання  частки ВВП, створюваної харчовою промисловістю (як галуззю з порівняно швидким  оборотом капіталу, зорієнтованою на задоволення кінцевого попиту). Структура цієї частки у процесі ринкових перетворень у середньостроковій перспективі змінюватиметься (з урахуванням вихідних припущень щодо здійснення урядом послідовної антиінфляційної політики, одержання “дешевих” кредитів від міжнародних фінансових організацій, легалізації економіки внаслідок зменшення податкового тягаря) у таких напрямках: стабілізація частки фонду оплати праці (за рахунок зростання продуктивності праці та ефективнішого оподаткування); скорочення частки податків на 3-4%; зростання питомої ваги валового прибутку і нагромадження капіталу за його рахунок; поступове зростання рівня нагромадження основного капіталу (зокрема, у вигляді нематеріальних активів); скорочення частки проміжного споживання на 4-5%.  

 Важливою  передумовою формування адекватної ринковим умовам структури харчової промисловості є створення ефективного  механізму забезпечення виконання  зобов'язань суб'єктами господарювання (зокрема, шляхом ініціювання та здійснення процедур банкрутства, ліквідації та санації  збиткових підприємств). Тому доцільно припустити, що скорочення їх частки у  перспективі має привести до поліпшення фінансового становища галузі в  цілому (за інших рівних умов щодо економічної  кон'юнктури без урахування імовірності  поглиблення фінансової кризи). 

 Структура галузевих ринків підгалузей харчової промисловості змінюватиметься  в напрямі підвищення інтенсивності  конкуренції на відповідних товарних ринках, яка зростатиме завдяки високій  інвестиційній привабливості галузі та практичному втіленню в життя  державної політики заохочення малого та середнього підприємництва. 

 Ефективність  функціонування харчової промисловості  значною мірою залежить від структури  ресурсів, які вона споживає. Доцільно окремо розглянути структуру матеріальних (сировинних та енергетичних), фінансових і трудових ресурсів. Основними стратегічними  напрямами зміни структури сировинних ресурсів, що споживаються харчовою промисловістю  України, мають стати: поліпшення якісних  показників сільськогосподарської  сировини, яка використовується у  виробництві продуктів харчування; використання нетрадиційних видів  сировини, харчових добавок, барвників  тощо; максимальне зменшення залежності від імпортних сировинних ресурсів (насамперед, таро-пакувальних матеріалів); забезпечення комплексної переробки  сировини та мінімізації її витрат. 

 Асортиментна  структура продукції, що виробляється підприємствами харчової промисловості, повинна, з одного боку, відповідати  потребам ринку, а з іншого - здійснювати  вплив на ці потреби. Стратегічним напрямком  зміни структури вітчизняного ринку  продуктів харчування має стати  його глибока сегментація. 

 Аналіз  показує, що Україна може бути продовольче  незалежною по життєво важливих продуктах  харчування, для виробництва яких у неї е достатній природно-економічний  потенціал. Але щоб забезпечити  таку незалежність, необхідно вирішити комплекс проблем. Однак у сучасних умовах, через обмеженість фінансових засобів, можна використати тільки ті фактори зростання виробництва, які не вимагають додаткових інвестицій, зокрема -- здійснення інституціональних  перетворень, удосконалення фінансово-кредитної  системи, оптимальне поєднання ринкових регуляторів, посилення державного впливу на всі сфери діяльності. 

 У нинішніх умовах для збільшення виходу кінцевої харчової продукції доцільно стимулювати  комплексну переробку сировини. Щоб  вирішити таку проблему, треба реструктуризувати  підприємства, підвищити ефективність виробництва, розробити паритетний ціновий механізм і запровадити  його при закупівлі сировини та реалізації кінцевої продукції, забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних виробів на внутрішньому і зовнішньому ринках. У свою чергу, для цього необхідно здійснити  заходи щодо реконструкції та технічного переозброєння, поліпшення на їх основі асортименту і якості продукції. Важливо також розробити відповідний  фінансово-кредитний механізм і  створити сприятливі умови для підприємництва, удосконалення взаємовідносин з  сільськогосподарськими товаровиробниками  та розвитку агропромислової інтеграції. 

 У процесі  реструктуризації підгалузей харчової промисловості доцільно поступово  удосконалювати розміщення підприємств  для формування спеціалізованих  зон виробництва і переробки  основних видів сировини; 

 забезпечити пріоритетну підтримку галузей, які виробляють цукор, олію, м'ясні та молочні продукти (з тривалим строком  зберігання); розвивати МП. Треба  також створювати умови для виведення  з експлуатації неперспективних  переробних підприємств. 

 Проблемою великого соціального і економічного значення є відродження цукробурякового  виробництва. Для її розв'язання необхідно  перебудувати сиро-винну і виробничо-технічну бази галузі (за аналогією з тим, як зроблено в ряді єв-ропейських країн), а вже на цій основі -- підвищити  ефективність виробництва, удосконалити економічні взаємовідносини, запровадити  державне регулювання ринку цукру, з одночасними збереженням і  розширенням його експорту для збільшення валютних надходжень. Щоб підвищити ефективність діяльності підприємств цукрової промисловості, збільшити обсяги виробництва цукру, доби-тися його конкурентоспроможності на світових ринках, стабілізувати внутрішній ринок цього продукту, слід реалізувати програму реструктуризації галузі. Така програма передбачає підвищення концентрації виробництва цукру на потужних підприємствах, оснащених сучасним високотехнологічним устаткуванням, раціоналізацію зон бурякосіяння, перепрофілювання або виведення з експлуатації неперспективних цукрових заводів. Результатом цих заходів стануть збалансування наявних сировинних ресурсів з виробничими потужностями підприємств галузі у мікро- і макрорайонному розрізах, а також удосконалення системи взаєморозрахунків. Усе це, разом узяте, забезпечить розширене відтворення цукробурякового виробництва. 

 В останні  роки, внаслідок вивезення насіння  соняшнику за межі України, скоротилося  виробництво олії, знизилося завантаження виробничих потужностей підприємств  оліежирової підгалузі, що, в свою чергу, призвело до збільшення імпорту  відповідної продукції. З метою  створення сприятливих економічних  умов для переробки на вітчизняних  підприємствах максимальної кількості  насіння олійних культур прийнято Закон України "Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур". Його реалізація сприяла поліпшенню ситуації в підгалузі: в Україні збільшилося виробництво  олії та продукції з її використанням, а також знизилися їх собівартість і ціна, зміцнилося фінансове становище  вітчизняних оліежирових підприємств, які дістали можливість регулярно  здійснювати платежі до бюджетів усіх рівнів і до Пенсійного фонду.