Розвиток і розміщення харчової промисловості

 Найсприятливіші умови сироваріння склалися в  передгірних і гірських регіонах Українських Карпат та деяких областях степової зони. Найбільші сироробні  заводи: Новгород- Сіверський, Дубнівський (Рівенська область), Городенківський (Івано - Франківська область), Старосамбірський (Львівська область), Дніпрорудненський (Запорізька область); заводи з виробництва  сухого знежиреного молока Старокостянтинівський (Хмельницька область), Веселинівський( Миколаївська область), Бобровицький ( Чернігівська область), Гуринський (Сумська  область), Маловиськівський; молочних консервів: Тальнівський (Черкаська  область), Смілянський (Черкаська область), Первомайський( Миколаївська область), Гніванський (Вінницька область), Лубенський (Полтавська область). 

 Великі  підприємства з виробництва продукції  з незбираного молока споруджено переважно у великих містах і  промислових центах - Дніпропетровську, Києві, Донецьку, Харкові, Макіївці, Одесі, Львові, Маріуполі. 

 Виробництво продукції з незбираного молока представлено у діаграмі 4. 

 діаграма 4(****). 

 Виробництво молока також є майже стабільним на протязі року. Але криза в  аграрній промисловості і не обминула молокопродуктового комплексу, тому його виробництво зменшилось в цей  період, але ми вже помічаємо подальший  ріст його виробництва. 

 Рибопродуктовий комплекс складають підприємства, які  виловлюють рибу, добувають морського  звіра, морепродукти та виробляють з  них харчову, медичну, кормову і  тхнічну продукцію. До рибо продуктового комплексу входять такі виробництва: 

 (*) За  оперативними даними Держкомстату  та Держкомполітики України 

 добувне - вилов риби, добування морського  звіра і морепродуктів; 

 обробне - холодильна обробка, консервне виробництво, засолювання, коптіння, сушіння, в”явлення, виробництво рибного борошна, жирів, вітамінів, агару, продуктів кулінарії, напівфабрикатів; 

 товарне виробництво і відтворення біоресурсів - ставкове господарство, рибництво  у територіальних водах, риборозплідники, рибницькі заводи, кормові бази; 

 підприємства  фірмової торгівлі; 

 науково-дослідні заклади. 

 Основною  сировинної бази рибо продуктового комплексу  України є Середня та Південна Атлантика, Індійський океан, південно-східна частина Тихого океану, Азово-Чорноморський  басейн та внутрішні прісноводні  й солоно водні водойми країн. 

 Функціонує 4 виробничі рибопромислові об'єднання: Севастопольське, Керченське, Чорноморське, Північно-Азовське. 

 Бджолопродуктовий комплекс займається розведенням бджіл  для одержання меду, воску та інших  продуктів бджільництва (пилку, маточного  молочка, прополісу, бджолиної отрути тощо), а також для запилення  комахозапильних сільськогосподарських  культур з метою підвищення їхньої врожайності. 

 В Україні  бджіл розводять у всіх природно-кліматичних  зонах. Найбільше воно розвинене  в лісостепу і степу. Найбільшими  бджолорозплідницькими радгоспами є в Закарпатті і Херсонській  областях. 

 Таким чином ми дослідили характер розміщення різних комплексів харчової промисловості  залежно від умов, сприятливих  для їх спеціалізації. Найбільш розвиненими  в харчовій промисловості є Столичний, Карпатський, Причорноморський, Північно-Східний, Подільський економічні райони. 

 6. Внутрішня  та зовнішня торгівля продукцією  харчової промисловості. 
 

 Ринок продовольства в Україні відрізняється  від інших товарних ринків найвищою стабільністю попиту. Споживачами продуктів  харчування є всі без винятку  верстви населення. І хоча насиченість  внутрішнього ринку продовольства  за роки незалежності збільшилась, відбулося  це, на жаль, не за рахунок зростання  вітчизняного виробництва продукції агропромислового комплексу. Частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті України значно зменшилась: у 1996 році вона становила лише 11,8% проти майже чверті ВВП у 1990 році. Обсяги валової продукції сільського господарства за останні вісім років скоротились до 59,3% у відношенні до рівня 1990 року. Процес скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції тривав і в 1997 році: за 9 місяців валова продукція по всіх категоріях господарств зменшилась на 6,3%. Слід зазначити, що скорочення обсягів виробництва продукцій харчової промисловості повністю зумовлено падінням в її господарствах суспільного сектора, обсяги якого у 1996 році становили лише 40,5% від рівня 1990 р. Проти 11 відсотків росту в господарствах приватного сектора. У 1997 р. Становище ускладнилося ще більше: за 9 місяців валова продукція, вироблена в господарствах суспільного сектора, зменшилась на 11% у відношенні до відповідного періоду минулого року, розпочався спад виробництва в господарствах приватного сектора, валова продукція якого зменшилась на 2,2%. Як наслідок, відбулося зниження питомої ваги суспільного сектора у валовій продукції з 73,3% у 1990 р. До 50% у 1996. таким чином, у 1996 р. Частки суспільного і приватного секторів у виробництві сільськогосподарської продукції зрівнялись. У 1997 р., за попередніми оцінками, очікувався подальший спад питомої ваги суспільного сектора до 48-49 відсотків. 

 Падіння обсягів виробництва за 1991 - 1996 роки відбулося по всіх видах сільськогосподарської  продукції за винятком картоплі (табл. ) 

 У 1997 р. Ситуація значно погіршилась: виробництво  м'яса всіма категоріями господарства за 9 місяців зменшилось на 11,6 відсотка, молока - на 15,0, яєць - на 5,7 відсотка (у  приватних господарствах м'яса  одержано менше на 3,2%, а яєць і  молока - більше відповідно на 2,3 і 1,6%). Питома вага м'яса, виробленого господарствами приватного сектора, у 1997 році (за даними 9 місяців) склала 60% від загального обсягу ( у 1991р. - 32%), молока - 60% (26%), яєць - 66% (39,2%).

 Головними причинами скорочення обсягів виробництва  продукції тваринництва в господарствах  суспільного сектора поряд з  вкрай незадовільним забезпеченням  кормами є незацікавленість товаровиробників у його розвитку через високу збитковість (рівень збитковості за 1996р. становив 40%). У найкритичнішому стані опинились  великі тваринницькі комплекси, державні птахофабрики та племінні заводи, які  виробляють переважно 1-2 види продукції  тваринництва, маючи при цьому  дуже високу енерго- та ресурсомісткість. 

 Зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської  продукції відповідно позначилося  на виробничій діяльності підприємств  харчової промисловості. Так, понад 50% загальної суми спаду випуску  продовольчих товарів зумовлено  переважно нестачею сировини. Частка харчової промисловості в загальному обсязі промислової продукції України  за роки, що характеризуються, значно зменшилась - з 18,6% у 1990р. До 15,0% у 1996р. І 14,8% у 1997р. Продуктивність праці в харчовій промисловості  у 1996 р. Складала лише 49 відсотків від  рівня 1990 р. (в цілому по промисловості - 71%).  

 Ситуація  занепаду виробництва відповідно позначилась  і на продажу продовольчих товарів  через організовану торгову мережу (табл. ) 

 Зіставлення обсягів продажу товарів з  обсягами їх пропозиції за рахунок  вітчизняного виробництва свідчить, що через організовану торгову мережу проходить лише незначна частка пропозиції. Значна частина виробленої продукції  реалізується на міських ринках ( по м'ясопродуктах 25,1 відсотка від пропозиції, а по картоплі - 26,7%). Не менша частка її реалізується на стихійних ринках. Збільшується і нетоварне споживання продуктів харчування за рахунок  власного виробництва. 

 Таблиця 3 . продаж основних видів продовольчих товарів в організованій торговій мережі (*) 

 1990р.  тис.тонн 

 1996р.  тис. тонн 

 1996р.,у  % до 1990  

 М'ясопродукти 

 23384 

 379 

 15,9  

 Тваринне  масло 

 318 

 44 

 13,8  

 Олія   

 228 

 34 

 14,9  

 Молочні продукти 

 6416 

 675 

 10,5  

 Сир і бринза 

 147 

 22 

 15,0  

 Яйця, млн.штук 

 6884 

 642 

 9,3  

 Цукор  

 1802 

 157 

 8,7  

 Кондитерські  вироби 

 997 

 172 

 17,2  

 Хлібні  продукти (у перерахунку на борошно) 

 7568 

 2613 

 34,5  

 Картопля   

 13,72 

 144 

 10,5  

 Овочі  

 2342 

 245 

 10,5  

 Фрукти   

 449 

 79 

 17,6  
 
 

 (*) Якуненко  Н.І. Продовольчий ринок України:  проблеми та тенденції розвитку // Економічні реформи сьогодні. - 1998. - № 13.- ст. 35 
 

 Суттєве зниження обсягів товарного споживання продуктів харчування супроводжується  скороченням частки грошових витрат населення на харчування ( за даними обстеження сімейних бюджетів, у 1994р. вона становила 64,7% від сукупного доходу сімей, у 1996р. - 40,8%, а в 1997р. - 40,1%), що насамперед зумовлено невідповідністю темпів росту грошових доходів населення  і роздрібних цін на товари. Так, згідно з індексом розвитку, який застосовується ООН, на сьогодні за рівнем життя Україна  займає 85 місце, тоді як у 1994р. вона посідала 45 місце. Однією із складових життєвого  рівня населення є його купівельна спроможність, яка залишається дуже низькою. Низька купівельна спроможність більшості населення змушує його шукати місце придбання продуктів за критерієм більш низької ціни. 

 У формування внутрішнього ринку продовольства  певна роль належить імпортованій продукції. Таким чином створюється ще одна проблема - співвідношення вітчизняних  та імпортних продуктів харчування, запропонованих для реалізації на внутрішньому ринку України. 
 

 Як  відомо, сьогодні на внутрішньому ринку  умови для конкуренції українських  продовольчих товарів з імпортними є несприятливими. Як правило, собівартість нашої продукції є вищою від  собівартості іноземної. Це зумовлено, головним чином, тим, що на вітчизняних  підприємствах харчової  

 промисловості нижчий рівень технічної оснащеності  та вищі питомі витрати сировини, матеріалів та інших ресурсів. Крім того, в Україні  відсутня ринкова інфраструктура, нерозвинутими  є маркетинг і реклама вітчизняних  товарів, а державні замовники не мають необхідних фінансових ресурсів для своєчасної оплати продукції  та здійснення авансових платежів. Внаслідок цього затрати на імпортні товарні поставки продовольчих товарів  до України є нижчим від затрат на закупівлю та переробку вітчизняної  сировини. Для припинення демпінгових  імпортних поставок харчових продуктів  до України треба вдосконалити режим  застосування імпортного мита, а також  інформувати споживачів про якість імпортних продовольчих товарів. Необхідно  добиватися, щоб чинне законодавство  захищало українського виробника. Протекціоністська  державна політика щодо вітчизняного товаровиробника, яка здійснювалася  протягом останніх років, дозволила  відчутно скоротити імпорт продовольства  до України і створила умови для  стабілізації випуску в нашій  державі тих продуктів, які вона може у достатніх обсягах виробляти  власними силами (кондитерських і  макаронних виробів, маргаринової продуктів, молока і молокопродуктів). 

 Для входження Украйни у світове  співтовариство на засадах ринкових відносин, рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві є об'єктивні  передумови, зокрема, відповідні техніко - економічний та організаційно - економічний  потенціали. Це завдання пов'язане з  необхідністю сформувати господарський  механізм державного регулювання економіки  та її важливої ланки - зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). При формуванні такого господарського механізму треба  враховувати ієрархію економічних  рівнів: макрорівень - загальнодержавний; мікрорівень - господарюючі об'єкти; глобальний та регіональний макрорівні - участь у  спеціалізованих економічних структурах і міжнародних організаціях.