Розвиток і розміщення харчової промисловості

 Консерви, муб 

 4836 

 1444 

 1052 

 1178 

 1115   

 Хліб  і хлібобулочні вироби 

 6701 

 4114 

 3166 

 3060 

 2672   

 Кондитерські  вироби 

 1111 

 315 

 277 

 328 

 400   

 Макаронні вироби 

 360 

 223 

 163 

 142 

 164   
 
 

 (*) Якуненко  Н.І. Продовольчий ринок України:  проблеми та тенденції розвитку // Економічні реформи сьогодні. - 1998. - № 13.- ст. 33 
 

 Аналіз  причин зменшення виробництва продукції  харчової промисловості показує, що більш як на 60% воно зумовлене скороченням  обсягів переробки сільськогосподарської  сировини. На промислову переробку  надійшло тільки 13% худоби і птиці, а  також 21% молока, вироблених в усіх категоріях господарств, а решта без попередньої  промислової обробки реалізувалася  на ринках, продава-лася комерційним  структурам або перероблялася у  цехах, які не забезпечували комплексного використання сировини та високої якості продукції. Потужності м'ясо- і молокопереробних підприємств використовувалися  лише на 15--40%, що, в свою чергу, негативно  впливало на собівартість і ціни продукції. 

 Вагомими  факторами значного скорочення виробництва  харчових продуктів стали звуження їх внутрішнього ринку внаслідок  низької купівельної спроможності населення, а також зменшення  експорту продовольства через втрату зовнішніх ринків. У 1998 р. навіть не використано безмитну квоту в  розмірі 600 тис. т для поставок цукру  до Росії. Звуження ринків збуту спричинило незадовільне використання виробничих потужностей у ряді підгалузей харчової промисловості. Як наслідок, ведеться часткова консервація потужностей  її окремих підприємств, а деякі  з підприємств взагалі припинили  виробництво. 

 Виробничо-технічна база галузі застаріла. Спрацювання  її ОВФ становить 44,2%, а по окремих  підгалузях і підприємствах -- досягає 70%. Це зумовлене обмеженістю коштів для реконструкції та технічного переоснащення. В останні роки у харчову промисловість залучалося дуже мало капітальних вкладень по всіх джерелах фінансування. 

 Традиційна  відсталість харчової промисловості, а також нерозвинутість рин-кової  інфраструктури зумовили неконкурентоспроможність більшості видів вітчизняної  продукції АПК. З огляду на це, у 1998--1999 рр. на державному рівні вже приймалися рішення про імпорт до України  цукру-сирцю і олії, тобто тієї продукції, що раніше була основою українського експорту продовольства. 

 Загрозливих масштабів набрала і має тенденцію  до поглиблення криза в цукровій промисловості. Виробничі потужності діючих цукрових заводів можуть щороку переробляти близько 45 млн. т цукрових буряків І виробляти з них  до 5 млн. т цукру. Проте протягом останніх років, внаслідок скорочення посівних площ буряків, а також зниження їх урожайності та валового збору, виробництво  цукру зменшилося вдвічі, і в 1999 р. становило лише 1,6 млн. т. У минулому році буряки переробляли тільки 170 цукрових заводів з 191. При цьому мали місце  значні простої їх виробничих потужностей  через неритмічне надходження сировини й мазуту. 

 У харчовій промисловості завершується процес зміни форми власності. Станом на 1 січня 1999 р., частка недержавного сектора  в загальній кількості підприємств  галузі сягнула 96,2%, а його питома вага в обсягу виробництва її продукції -- 93,7%. На кінець 1999 р. у системі Мінагрополітики  України повністю приватизовано  оліежирову, миловарну, тютюнову, кондитерську, пивобезалкогольну, молоч-ноконсервну, молочну, м'ясну, парфюмерно-косметичну, макаронну галузі, а також зернопереробні підприємства (без хлібоприймальної діяльності) та підприємства корпорації "Дитяче харчування". Крім того, змінили  форму власності 99% підприємств цукрової галузі та бурякорадгоспів. 

 На 01.01.2000 р. кількість селянських (фермерських) господарств збільшилася на 0,4 тис. (порівняно з початком минулого року) і становила 35,9 тис. юридичних осіб. У користуванні цих господарств 1162 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 1082 тис. га ріллі. Майже 40% господарств  мають площу від 20 до 50 га і лише 0,2% - понад 500 га. 

 Основною  причиною нинішнього кризового стану  АПК є руйнування вироб-ничо-господарських  і взаємовигідних економічних зв'язків  між його підприємствами і організаціями. Чинна договірна система взаємовідносин нерідко не виправдовує себе, що спричиняє зростання боргів переробних підприємств перед виробниками  сировини. 

 В останні  роки, з метою вирішення цих  проблем, виробники сировини самостійно створюють м'ясо-, молоко- і зернопереробні, а також ковбасні та коптильні  цехи невеликої потужності. У таких  господарствах нарощування обсягів  переробки сировини на власній базі відбувається у формі стихійної  адаптації до ринку на фоні деформованої системи розрахунків між виробниками  сировини і переробними підприємствами. За таких умов виробництво ускладнюється  слабкою технічною оснащеністю, відсутністю коштів і кваліфікованих кадрів, великими втратами сировини, низькою  конкурентоспроможністю продукції. 

 Проте в 1998 р. у загальному обсягу реалізації продукції на підсобні цехи та підприємства припадало 12,1% олії, 11,7% ковбасних виробів, а також 40,4% м'яса (включаючи субпродукти  І категорії!). 

 Слід, однак, зазначити, що в умовах перехідного  періоду організація сіль-ськогосподарськими підприємствами переробки, зберігання і збуту власної сировини має  позитивні сторони: зростають доходи за рахунок істотного перерозподілу  коштів на користь сільських виробників: реалізаційна ціна продукції забезпечує більші обсяги продажу; прискорюється  оборотність коштів, які через  власну торговельну мережу надходять  до каси сільськогосподарського підприємства і використовуються на його внутрігосподарські потреби. 

 Поряд з позитивними, така організація  переробки сільськогосподарської  си-ровини має й негативні сторони. Створення невеликих переробних і торговельних підприємств вимагає  значних фінансових ресурсів. Крім того, з обігу сіль-ськогосподарських  галузей відтягуються кошти, а інші діючі переробні підприємства втрачають  можливості повністю завантажити свої виробничі потужності. Розрахунки показують, що питомі капітальні вкладення на будівництво м'ясокомбінатів потужністю до 2 т м'яса на зміну є в 2 рази вищими від аналогічних затрат на будівництво м'ясокомбінатів потужністю 10т м'яса на зміну. Аналіз обсягів  поставок сільськогосподарської сировини на переробку за останні роки свідчить про наявність стабільної тенденції  до зниження частки промислової переробки. Для малих цехів з переробки  сільськогосподарської сировини характерними є недостатня глибина цього процесу, істотні втрати цінних компонентів, невисока якість і вузький асортимент кінцевої продукції. Отже, в програші залишаються як сільсь-когосподарські товаровиробники, так і переробні  підприємства, що зумовлює необхідність удосконалювати існуючі виробничі  та економічні взаємовідносини, а особливо -- за рахунок подальшої інтеграції виробництва. 

 Здійснюється  інтеграція науки і виробництва  на основі створення науково - виробничих систем, завдання яких полягають у  впровадженні у виробництво інтенсивних  технологій, досягнень науки і  техніки, кращого досвіду, поліпшинні селекції та насінництва, племінної  справи. Як правило, ці системи створюються  за галузевими принципами. Успішно  функціонують, зокрема науково - виробничі  системи “Кукурудза” у Дніпропетровській, “Цукровий буряк” - у Полтавській  областях та ін. 

 У 1992 році розроблено “Національну програму виробництва технологічних комплексів і устаткування для сільського господарства, харчової та переробної промисловості” до 1992 р. в Україні випускалося  близько 30% номенклатури машин, потрібних  для сільського господарства. Національною програмою на 1992 - 1997 рр. Передбачалося  довести виробництво сільськогосподарської  техніки до 70-75% від потреби, фактично виробляється удвічі менше. Наприклад, у 1998 р. забезпеченість господарств  тракторами становила лише 31%, зернозбиральними комбайнами - 44,3, кормозбиральними - 37, бурякозбиральними - 42,2, кукурудзозбиральними - 28,2, жниварками - 56,8%. Пріоритетними  у сільськогосподарському машинобудуванні  є реконструкція діючих машинобудівних підприємств, створення відповідної  ремонтної бази, машинно - тракторних чи машинно - технологічних станцій. 

 Налагоджено виробництво практично всіх машин  для обробітку грунту. Значно зріс технічний і якісний рівень засобів  механізації боротьби з бур'янами  і хворобами сільськогосподарських  культур.  

 Отже, характеризуючи харчову промисловість  в період з 1990 року по 2003, то можна  помітити великі зміни з динаміці її розвитку та виготовлення продукції. Зокрема відбувся великий спад в  її розвитку в період 1996-1999 років, що характеризується аграрною кризою в  економіці України. Але починаючи  з 1999 року помічається поліпшення стану  харчової промисловості.  

 5. Територіальна  організація харчової промисловості. 
 

 У даний  час до складу харчової промисловості  входять 22 підгалузі, що об'єднують  понад 6,2 тис. підприємств. Порівняно  з 1990 р. їх кількість значно збільшилася - переважно шляхом поділу великих  спеціалізованих підприємств на дрібні АТ і за рахунок створення  нових підприємств. 

 Харчова промисловість включає сукупність взаємопов'язаних підприємств з  виробництва продовольчої сировини, її заготівлі, переробки, зберігання і  реалізації через торговельно - розподільчу  мережу і ринок. 

 Схема 1 .Функціонально-компонентна структура  харчової промисловості України(*) 
 

 (*)Стеченко  Д.М. Розміщення продуктивних  сил і регіоналістика: Навч. посіб. - К.: Вікар, 2002.- ст.174 

 Розрізняють інтегральні (загальні) та спеціалізовані комплекси харчової промисловості. До інтегральних комплексів належать всі ланки системи підприємств  і установ у межах певної території, пов'язані з виробництвом продовольчих товарів. Спеціалізовані комплекси  бувають двох типів - рослинницькі та тваринницькі (схема 1 ). Вони виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати. Основними факторами їх розміщення вважаються сировинний та споживчий.  

 Тепер розглянемо характер розміщення кожного  комплексу харчової промисловсті окремо, відповідно до факторів розміщення, що впливають на нього. 

 Зернопродуктовий  комплекс - це система взаємо пов'язаних спеціалізованих галузей і виробництв, зайнятих вирощуванням зернових і бобових  культур, заготівлею, переробкою зерна  та реалізацією кінцевої продукції. Він включає сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються  на вирощуванні продовольчого і  фуражного зерна; елеваторно - складське  господарство і підприємства брошономельно - круп'яної, комбікормової, макаронної та хлібопекарної промисловості, а  також підприємства, що виробляють із зерна харчові концентрати, крохмаль, спирт, пиво; роздрібну торгівлю хлібом. 

 Основна ланка зерно продуктового під  комплексу - зернове господарство. В  Україні провідними культурами є  озима пшениця, озиме жито, озимий і ярий ячмінь, кукурудза, овес, просо, гречка, рис, горох, вика, люпин, соя.  

 Підприємства  галузі розміщені у всіх великих, середніх та малих містах і зорієнтовані як на сировину так і на споживача. Найбільші обсяги виробництва круп - в Полтавській, Вінницькій областях та Автономній Республіці Крим; борошна - в Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Луганській областях та в Києві; хліба  і хлібобулочних виробів - у Донецькій, Львівській, Дніпропетровській, Харківській  областях та в Києві. 

 Комбікормова  промисловість України представлена великими заводами і 385 невеликими міжколгоспними підприємствами, що забезпечують майже 45 відсотків загального обсягу виробництва  комбікормів у країні. Найбільше  їх виробляється у Дніпропетровській, Полтавській, Донецькій, Київській  та Миколаївській областях.