Найгострішим  із суперечливих питань останнього часу стало протистояння в районі півострова Тузла (Крим). Також від часу демократичних  виборів Україна занепокоєна висловлюваннями і діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору.

      Значне  погіршення російсько-українських  відносин відбулося під час і  особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р. [ http://www.unian.net/ukr/news/news-202857.html], але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО[http://www.kommersant.ru] та статусу російської мови в Україні[6.02.2002 — Указ Президента Российской Федерации О Российском центре международного научного и культурного сотрудничества при Министерстве иностранных дел Российской Федерации]. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України.

      Незважаючи  на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються  здебільшого позитивними та добросусідськими. 
 
 
 
 
 

 

Висновки

      Міжгалузеві комплекси забезпечують Росії відповідне місце в міжнародному та регіональному  поділі праці, хоч останнім часом  її економіка зазнала значного струсу. Кризові явища охопили всі  галузі виробництва. Причини цього криються в екстенсивному розвитку в попередні десятиліття, у моральному і фізичному зношенні обладнання, застосуванні застарілих неенергоємних, трудомістких, екологічно небезпечних технологій, що веде до випуску дорогої й неконкурентоспроможної продукції. Підприємства банкрутують і дуже гострою є проблема взаєморозрахунків між ними та окремими галузями. До того ж підприємства зв'язані постачаннями сировини, палива, устаткування, комплектуючих у межах колишнього СРСР, що за сучасних умов призводить до розриву зв'язків або до їх ускладнення.

      Формування  упорядкованої державної політики в області відтворення, використання й охорони природних ресурсів стає обов'язковою частиною реалізації наступних стадій економічних реформ, причому цей напрямок повинен розглядатися яка самостійна проблема, що вимагає кардинального рішення в рамках заходів щодо зміни економіки в цілому. Актуальність розробки державної політики в сфері відтворення, використання й охорони природних ресурсів обумовлена в першу чергу: значною роллю Росії у світовому споживанні і ринковому обороті природної сировини, а також національними і геополітичними інтересами країни; назрілою необхідністю поглиблення інституційних перетворень у природно-ресурсному комплексі держави; необхідністю і неминучістю використання природно-ресурсного потенціалу в якості ефективного економічного важеля при проведенні подальшого господарського реформування в країні; вимогою створення умов переходу Російської Федерації на модель стійкого розвитку, збалансованістю державного регулювання і ринкових механізмів, адекватних сформованої обстановці.

 

Використана література:

 

1. Яценко  Б. П. Економічна і соціальна  географія світу, К., 1997.

2. Населення  Росії за 100 років (1897-1997), с.32-34.

3.Російський  Демографічний щорічник , 1999, с.19.

4.Данні  Державного комітету Російської  Федерації по статистиці, Прогноз  населення Росії до 2016 року.

5.Можлива  чисельність населення Російської  Федерації до 2016 року. (Статистичний  бюлетень). Москва. Державний комітет  Російської Федерації по статистиці. 1999 р.

6. Концепція  державної політики в сфері  відтворення, використання й охорони  природних ресурсів, Міністерство  природних ресурсів Російської  федерації www.priroda.ru/index.php?12+7+&txt=konsept.htm, 2002р.

7. Рундквіст. Д. В. Природні національні багатства Росії і їхнє використання, Вісник ОГГГГН РАН, № 1(11)'2001

8. Яцкевич  Б. А. Ключі від комори Росії,  Природно-ресурсні відомості. №  12. Жовтень 1999.

9. Орлов  В. П. Мінеральні ресурси і  геологічна служба Росії в  роки економічних реформ (1991-1999). М. Геоінформмарк. 1999. - 269 с.

10. Пітерський  В. М. Стратегічний потенціал  Росії. Природні ресурси. М.  Геоінформмарк. 1999. - 254 с.

11. Путін  В. В. Мінерально-сировинні ресурси  в стратегії розвитку Російської  економіки. Спб/Записки Гірського інституту. Т 144 (1). 1999. С. 3-9.

12. Конторович  А.Э., Добрецов Н.Л., Лаверов Н.П., Коржубаєв  А.Г., Лівшиць В.Р. Енергетична  стратегія Росії в XXI столітті, Вісник РАН. Т. 69. № 9. С. 771-784.

13. Коротка  характеристика водних ресурсів, Міністерство Природних Ресурсів РФ – www.pviroda.ru/voda.php, 2002р.

14. "Енергетика: цифри і факти", М., 1999 р. N 12.

15. Воронін  В. В. “Економічна географія  РФ”, Самара, 1997 р.

16. Бобилєв  Ю. “Проблеми розвитку ПЕК Росії, Економіст, N 2.

17. Кіреєв  А. Міжнародна економіка. —  М.: Міжнародні відносини, 1997.

18. Міжнародні  економічні відносини, За редакцією  В. Е. Рибалкіна.— М., 1997.

19. Журнал  «Зовнішньоекономічний бюлетень».  Дипломатична академія при МЗС РФ, 1997.

20. Росія  і Південь: можливості і межі  взаємодії. Під ред. Р. М.  Авакова, Н. А. Симонія.— М.: фінстатінформ, 1996.

 

Додаток 1

* Входить до  складу найбільших вугільних  басейнів світу

** Входить до  складу найбільших нафтовидобувних районів світу 

      Додаток 2

      Росія на світовому ринку 

Додаток 3

Машинобудівний  комплекс

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Додаток 4 

 
 
 
 
 
 

      Додаток 5