Продовжиться  старіння населення Росії. Низька народжуваність і ріст очікуваної тривалості життя призведуть до збільшення частки осіб старших віків у структурі населення і зменшенню частки дітей. У результаті, загальне навантаження на працездатне населення спочатку знизяться до 57 на 100 чоловік робочих віків.

      В країні дуже різний і штрокий етнографічний  склад. Самим численний етнос Російської Федерації — росіяни; їх чисельність, за даними 2005 року, — 115,9 млн., або 79,8 % від всього населення, на другому місці — татари (5,6 млн., або 3,8 %), на третьому — українці (2,9 млн., 2 %), на четвертому — башкири (1,7 млн., 1,2 %), на п'ятому — чуваші (1,6 млн., 1,1 %), на шостому — чеченці (1,4 млн., 0,9 %), на сьомому — вірмени (1,1 млн., 0,8 %), євреї — 233,4 тис. чол. (0,1 %). (див рис)

      http://ru.wikipedia.org/wiki/Файл:Caucasus-ethnic_ru.svg 
 

      За даними ВЦИОМ 2008 року причинами демографічних проблем в Росії є низький рівень життя, високі ціни (20 %) і маленьку дитячу допомогу (19 %), 17 % скаржаться на недостатнє число дитячих виховних установ, 13 % — на погане медичне обслуговування. 8 % вважають значною проблемою житло, по 7 % — платну медицину, освіту, дорогі дитячі сади, лікування, дитяче харчування. Рідше росіяни указують безробіття і недолік уваги з боку держави (по 4 %), проблему безпритульності (3 %). Замикають перелік проблем материнства і дитинства, алкоголізм (1 %) і бюрократія (0,4 %). Майже дві третини росіян (60 %) не мають дітей і не планують їх.

  4. Господарство Російської федерації

З середини 80-х  років XX ст. в Росії відбувалося постійне зниження темпів економічного росту. Частка Росії у світовій економіці складає 4 %.

   У структурі господарства різко  виділяється промисловість, особливо  важка індустрія і зокрема  експортні галузі (видобуток нафти  і газу, металургія, хімічна, лісова, деревообробна і целюлозно-паперова).

   Помітний вплив на промисловість  Росії мали зміни у її географічному  розміщенні, які обумовлені тим,  що будівництво нових підприємств  здійснювалось переважно у східних  малоосвоєних районах.

   Росія відноситься до великих  індустріальних країн світу. Найважливішою  макрорегіональною особливістю  розміщення російської промисловості  є те, що обробна промисловість  концентрується переважно у Європейській  Росії, а видобувна - у Азійській  Росії. У структурі промисловості на три міжгалузевих комплекси - паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний припадає близько 2/3 обсягу продукції країни.

      У своєму розвитку господарство країни спирається на власну добре розвинуту  сировинну базу. ( див рис)

      4.1.Паливно-енергетичний комплекс

Паливно-енергетичному  комплексу належить найбільша частка у структурі промислової продукції  країни - майже 30 %. Росія знаходиться  на першому місці у світі за видобутком нафти і природного газу, на другому - за виробництвом електроенергії (після США) і третьому - за видобутком вугілля (після Китаю і США). Експорт продукції паливно-енергетичного комплексу - основне джерело валютних надходжень країни.

      За  оцінками спеціалістів, на Росію припадає 36 % світових запасів природного газу, з них 78 % знаходяться в Західному Сибіру, 4 % - у Східному Сибіру й на Далекому Сході, 7 % - у зоні шельфу Охотського, Баренцового, Карського морів, півострова Ямал. Нині головними районами видобутку газу є Західний Сибір (в основному території Ямало-Ненецького національного округу), Північний Кавказ, острів Сахалін.

Вугільна  промисловість виявилась у найважчому становищі: понад 70 %  шахт, у яких концентрується близько 50 % промислових запасів вугілля, не реконструювались останні 20 років. Припинення державних дотацій у галузь призвело до щорічного зменшення видобутку на 8-10 %. Проте нині частка вугілля становить 40 % в енергетиці, 15 % - у коксохімії, 10-20 % - в інших видах енергоспоживання.

   Загальний видобуток вугілля  - близько 270 млн.т. Понад половину цього обсягу становить відкритий видобуток вугілля. Це здійснюється у Кансько-Ачинському та, частково, Кузнецькому басейнах.

   Видобуток нафти зосереджений  у трьох найважливіших нафтогазових  провінціях: Західно-Сибірській, Волго-Уральській та Тїмано-Печорській. Разом вони дають понад 9/10 усієї російської нафти. Розвиненою в Росії є нафтопереробна промисловість. У Росії є 28 нафтопереробних заводів.

   Головною базою Росії з видобутку  природного газу є Західний  Сибір. Він дає понад 9/10 усього газу країни. Іншими значними районами видобутку газу є Тімано-Печорська та Прикаспійська (Оренбург, Астрахань) провінції.

   Електроенергетика Росії виробляє  близько 880 млрд. кВт/год електроенергії  на рік. В енергетиці країни провідне місце посідають теплові електростанції, які працюють переважно на низькосортному кам'яному та бурому вугіллі, торфі, горючих сланцях, а також на газі (в районах видобутку). Більша частина теплової електроенергії виробляється у Європейській Росії. Найбільші ТЕС - Рефтинська на Уралі та Костромська. Найбільші в Росії ГЕС: Саяно-Шушенська, Красноярська, Братська, Усть-Ілімська. На атомну енергетику припадає близько 11 % загального виробництва електроенергії, а в європейській частині країни - 25 %. Практично всі АЕС розташовані у Європейській Росії. Найбільші з них: Курська, Ленінградська, Балаковська та Смоленська. Планується нарощування енергоблоків на діючих АЕС: Кольській, Білібінській, Курській, Калінінській. Балаковській.

Майже 5 % від загального виробництва електроенергії дають так звані нетрадиційні виробники електроенергії. Це Кислогубська припливна, Паужетська геотермальна станції, вітрові електростанції різної потужності (їх близько 1500), а також станції сонячного теплопостачання і біоенергетичні установки. Крім Курило-Камчатської зони, де знаходяться основні запаси термальних вод, перспективними є райони Північного Кавказу, півдня Західного Сибіру, Східний Сибір (Бурятія, Тува).

      Величезну роль електроенергія грає в транспортному  комплексі . Велика кількість електроенергії споживає електрифікований залізничний транспорт. Сьогодні по споживанню електроенергії на душу населення Росія поступається 17 країнам світу, серед яких США, Франція, Німеччина, від багатьох із цих країн відстає за рівнем электровооруженности праці в промисловості і сільському господарстві . Споживання електроенергії в побуті і сфері послуг у Росії 2-5 разів нижче, чим в інших розвинутих країнах  [ Енергетика: цифри і факти, М., 2006.- № 12.- С. 13.].

      Сучасний  стан цього комплексу подібний до того, який був у США на початку 60-х років: зростання експорту газу, нафти, нафтопродуктів при одночасному падінні їх виробництва. Так, видобуток нафти скоротився з 570 млн тонн у 1991 р. до 300-310 у 1994 р., і за обсягами її видобутку Росія поступається нині Саудівській Аравії та США. Зменшився обсяг експорту нафти і нафтопродуктів у країни СНД та Балтії. Через брак коштів понад 40 тис. свердловин, або третина від загальної їх кількості, законсервовані й можуть бути закриті. Втрати нафти становлять 10 % через несправності в трубопроводах.

      4.2. Чорна та кольорова металургія 

      Для Росії характерним є високий  рівень розвитку чорної і кольорової металургії. Підприємства чорної металургії виробляють близько 40 млн. т чавуну та 50 млн. т сталі. Видобуток залізної руди становить близько 70 млн. т. Металургійні підприємства Росії спеціалізуються на випуску окремих марок сталі, прокату, що зумовлює широкий обмін продукцією та розгалужені зв'язки щодо збуту.

         Майже половину російського чавуну  і сталі виробляє Урал. Переважну частину дають підприємства-гіганти (у Магнітогорську, Нижньому Тагілі, Челябінську, Новотроїцьку). Найбільші металургійні підприємства розташовано у Липецьку і Тулі.

         У кольоровій металургії виділяються  три основні райони: Урал, Європейська північ, Сибір. Головний район виробництва міді - Урал (основні центри: Красноуральськ, Кіровоград, Киштим). Свинцево-цинкова промисловість приурочена до районів поширення поліметалічних руд: Садон (Північний Кавказ); Салаїр (Кузбас); Нерчин (Забайкалля) та Дальнегорськ (Далекий Схід). Нікеле-кобальтова промисловість розвинена у Норільському (Таймирський автономний округ) та Кольському (Мурманська обл.) районах. Глинозем продукують на Уралі, Східному Сибіру і Північному Заході. Золото видобувають в Якутії, Красноярському краї, Магаданській та Іркутській областях. (див.додаток 6)

      На  базі електроенергії потужних ГЕС (Красноярськ, Іркутськ, Братськ) розвивається алюмінієва промисловість. У Якутії добувають  алмази. За обсягами їх виробництва  Росія посідає одне з провідних місць у світі.

  4.3. Хімічна промисловість

 Хімічна  промисловість Росії спеціалізується  як на продукції   основної  хімії (передусім це - мінеральні  добрива, лаки, фарби, кислоти), так  і на продукції хімії полімерних  матеріалів (пластмаси, синтетичний каучук, хімічні та штучні волокна, гумотехнічні вироби). Основні центри і виробництва азотних добрив -Новгород, Москва, Линецьк, Кемерово, фосфатних добрив — Кінгісепп (Ленінградська обл.), Уварово (Тамбовська обл.), Тольятті (Самарська обл.), калійних добрив - Березники та Солікамськ (Пермська обл.).

        У цілому визначає розміщення  підприємств хімічної промисловості  різноманітна сировинна база. Основними  районами її розвитку є Центральна  Росія, Поволжя, Урал, Західний  Сибір. У Західному Сибіру є перспективи щодо розвитку галузі на основі комплексного використання ресурсів нафти і газу.(див.додаток 5)

      4.4. Машинобудування

      Це одна з провідних галузей промисловості Росії.

      Машинобудівний  комплекс щорічно виготовляє 30 тис. видів різноманітних машин і 130 тис. деталей.

      У залежності від особливостей розміщення в машинобудуванні умовно можна  виділити декілька груп галузей, у тому числі:

      1. Важке машинобудування (67 % продукції  ).

      2. Загальне машинобудування (18% продукції).

      3. Середнє машинобудування (15 % продукції)

        Воно має багатогалузевий динамічний  характер, відбиваючи у своїй  структурі зміни потреб господарства  країни. Машинобудування та металообробка  - одна з найстаріших галузей  промисловості Росії. Ще в царській  Росії воно розвивалося переважно в Центральному, Петербурзькому та Уральському районах. Під час індустріалізації машинобудівні виробництва перемістилися в східні райони - Сибір, Далекий Схід, а науково-технічний прогрес істотно змінив галузеву структуру, підвищив роль середнього і точного машинобудування. Історичним центром енергетичного машинобудування є Санкт-Петербург.

      Транспортне машинобудування, зокрема виробництво  локомотивів, вагонів зосереджено  в Центральній Росії, на Північному Кавказі, Уралі. Суднобудування тяжіє  до морських та річкових портів . Сільськогосподарське машинобудування орієнтується на споживача.

        Автомобілебудування, орієнтуючись  у розміщенні на трудові ресурси,  починало розвиватись у центрі  європейської частини Росії (Москва, Брянськ), згодом перемістилося на  схід і нині його основним районом є Поволжя. Тут випускають великовантажні, середньовантажні  та легкові автомобілі й автобуси. Районами концентрації тракторобудування є Санкт-Петербург, Петрозаводськ, Владимир, Липецьк, Чебоксари, Волгоград, Челябінськ. Профіль підприємств сільськогосподарського машинобудування відповідає спеціалізації сільського господарства районів країни. Виробництво зернозбиральних комбайнів знаходиться у Ростові-на-Дону, Таганрозі (Ростовська обл.) та Красноярську. Картоплезбиральні комбайни випускають у Рязані і Тулі. Верстатобудування історично склалося в Центральній Росії, а нині розвинуте повсюдно, часто визначаючи спеціалізацію економічного району, вузла, центру.(див.додаток 3 і 4 )

      До  середнього машинобудування належить і військово-промисловий комплекс (ВПК), діяльність якого та розміщення підприємств донедавна вважалися державною таємницею. Основні райони зосередження ВПК - Урал (20 %), Центральна Росія (17 %), Волго-Вятський район (13 %), північно-західні райони Росії (10 %). У Москві третина підприємств та майже половина наукових установ зв'язана з військовим виробництвом. Нині ВПК зазнав значної перебудови в зв'язку з конверсією, яка відкрила можливості використання великого науково-технічного потенціалу для потреб економіки країни.

      Електротехнічна, радіотехнічна, електронна промисловість, приладобудування, виробництво обчислювальної техніки, новітні виробництва (робототехніка, біотехнології тощо) концентруються в районах з розвинутим науковим потенціалом, забезпеченим кадрами високої кваліфікації - у Центральній Росії (Москва, Санкт-Петербург), на Уралі (Єкатеринбург), у Сибіру (Новосибірськ).

      4.5. Легка промисловість

Легка промисловість Російської Федерації - це найважливіший багатопрофільний і інноваційно привабливий сектор економіки, що забезпечує збереження країною статусу незалежної і суверенної індустріальної держави, зміцнення її обороноздатності, економічній, соціальній і інтелектуальній безпеці. Вона сприяє підвищенню життєдіяльності населення, відновленню і підтримці здоров'я людей, поліпшенню екології навколишнього середовища, вирішенню проблем соціально-економічного розвитку регіонів і Росії в цілому.