В даний  час в промисловості функціонує 14 тисяч спеціалізованих і зареєстрованих на території країни незалежно від організаційно-правових форм і форм власності крупних, середніх і малих підприємств, розташованих в 72 регіонах країни. Близько 70 % підприємств легкої промисловості є містоутворювальними для малих міст.

Основними територіями розміщення базових підприємств, що визначають промислову і економічну політику галузі, є Центральний (54 підприємства) і Приволжський (30 підприємств) федеральні округи. Випуск продукції легкої промисловості в структурі промислового виробництва цих і інших регіонів складає від 10 до 30 відсотків.

Балансова вартість основних виробничих фондів легкої промисловості складає близько 29 млрд. рублів. Средня чисельність промислово-виробничого персоналу, зайнятого в галузі, 487 тис. чоловік (4,3% від загальної чисельності оброблювальних галузей), 75% якого складають жінки.

(див  дод Характеристика легкої промисловості і структура виробництва по видах економічної діяльності ) 
 
 
 
 
 
 

Галузь  має нестабільну  тенденцію розвитку основних видів продукції.( див діаграму)

      У 2007 році було вироблено 2,7 млрд.кв.м тканин, що на 2,4% менше, ніж року попереднього. Об'єм випуску бавовняних тканин знизився на 3,9% (зниження викликане насиченням ринку в постільній білизні і скороченням його випуску на 18,3%), на 1,7% скоротилося виробництво шерстяних тканин і на 18,7% - льняних тканин (скорочення пов'язане з падінням попиту на льняні тканини на зовнішньому ринку, близько 75% об'єму яких поставлялося на експорт у вигляді сировини ).

В даний час змінилася кон'юнктура ринку, збільшився попит на тканині покращуваних споживчих властивостей і модного дизайну, частка яких в асортименті продукції галузі поки незначна, що також вплинуло на об'єми виробництва.

У нових економічних умовах сформувалося коло підприємств великого бізнесу, що визначає ситуацію в галузі: технічну, асортиментну і інвестиційну політику. У бавовняній галузі 19 підприємств випускають 82 % об'єму готових тканин, в шовковій - 6 підприємств (68,7% об'єму), в шерстяній - 10 підприємств (70,9% об'єму), в льняній -7 підприємств (67,0 % об'єму), в трикотажній -12 підприємств (50 % об'єму трикотажних і панчішно-шкарпеткових виробів), у взуттєвій - 22 підприємства (56 % всього взуття, що випускається).

Домінуюче положення  в товарній структурі проданих товарів займає продукція текстильних галузей (бавовняної, шерстяної, льняної, шовкової, трикотажної, нетканих матеріалів і ін.), частка якої в об'ємі відвантаженої продукції склала 53,7%, а частка продукції швейної,кіряно-хутряної взуттєвої інших галузей - 46,3 відсотка.

Аналіз сучасного  стану легкої промисловості і  підсумків її діяльності за 2000-2008 роки показав, що за наявності позитивних тенденцій в розвитку галузі залишаються  проблеми і завдання, що вимагають  швидкого рішення, основними з яких є:

1) Технічна і технологічна відсталість легкої промисловості від зарубіжних країн, що виражається у високій енергоємності, матеріалоємкості виробництва.

2) Відсутність цивілізованого ринку споживчих товарів, що виражається в загостренні конкуренції на внутрішньому ринку між російськими і зарубіжними товаровиробниками, втраті вітчизняними підприємствами

своїх позицій  і сегментів ринку.

3) Висока питома вага тіньової економіки стала причиною посилення стратегічної і товарної залежності держави від зарубіжних країн.

4) Низький рівень інноваційної і інвестиційної діяльності галузі, що виражається в слабкій конкурентоспроможності вітчизняних товарів, в низькій частці інноваційної продукції, know-how, і ,що приводить до деградації наукоємких виробництв, зниження іміджу галузі і формування негативного відношення до російських товаровиробників на світовому ринку.

5) Соціальна і кадрова проблема, що виявляється в щорічному (приблизно на 10%) відтоку робочих кадрів, що приводить до дефіциту висококваліфікованих фахівців, управлінських кадрів і професійних робочих по всіх основних технологічних переділах.

1. Витікаюча з аналізу, негативно впливаючих чинників на економічне зростання легкої промисловості, системна проблема полягає в нездатності зараз якісно задовольнити попит, що росте, на продукцію галузі, припинити критичне падіння частки вітчизняних товарів на внутрішньому ринку і запобігти виниклій загрозі втрати національній безпеці країни. Конкурентоспроможність і імідж легкої промисловості Росії падає з кожним роком і без вживання дієвих заходів може досягти критичного рівня її розвитку.[ Коммерсант ВЛАСТЬ. – 2001. – № 44.; 2. Проект Стратегії розвитку легкої промисловості Росії на період до 2020 року, МІНІСТЕРСТВО ПРОМИСЛОВОСТІ І ТОРГІВЛІ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ, М., 2008 р.; http://www.roslegprom.ru
2. http://www.minprom.gov.ru
3. http://www.legprominfo.ru ]

      4.6. Агропромисловий комплекс

Агропромисловий комплекс Росії базується на розвинутому сільському господарстві та потужному переробному виробництві харчової промисловості. Росія - значний виробник зерна, м'яса, олії, інших видів сільськогосподарської продукції (див. додаток 11) і посідає за обсягами цієї продукції 2- 4 місце в світі.

У структурі  сільського господарства переважає  тваринництво. Зернові вирощують  на родючих чорноземних грунтах  лісостепової та степової зон. Під цими культурами знаходиться 3/5 посівних площ, з них більша частина - під пшеницею. Вона є основною культурою в Поволжі, Центральному Чорнозем'ї, Західному Сибіру, на Північному Кавказі, Уралі, Далекому Сході (мал.).

    Основними технічними культурами, що мають велике значення для господарства Росії, є льон-довгунець, коноплі, соняшник, соя, гірчиця, цукрові буряки, тютюн та махорка. Льон-довгунець вирощують на підзолистих та суглинистих грунтах Нечорноземної зони Центральної Росії.            Це найбільший у світі масив цієї культури, що є основою розвитку традиційного для країни лляного виробництва. Соняшник як провідна олійна культура дає найкращі врожаї на чорноземних грунтах Північного Кавказу, Центрального Чорнозем'я, Поволжя. Соя - традиційна харчова культура Далекого Сходу, а як кормова вирощується в південних районах країни. Гірчиця тяжіє до сухих південних районів (Нижнє Поволжя, Ставропілля). На вирощуванні Цукрових буряків спеціалізуються три великі території: Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ і Поволжя.

   Майже повсюдно культивують картоплю, але більша частина посівів припадає на центральні райони європейської частини. Картоплярство й овочівництво є галузями спеціалізації приміських зон. Великі площі під овочами знаходяться на Північному Кавказі. Райони Північного Кавказу і пониззя Дону спеціалізуються на садівництві, виноградарстві, а Краснодарський край - на вирощуванні чаю і цитрусових, Нижнє Поволжя - баштанних культур.

   Розвиток і напрям тваринництва залежить від кормової бази. Природні пасовища займають понад 20 % території країни. На соковитих кормах лісової і лісостепової зон розвивається скотарство молочного та молочно-м'ясного напрямів.

   Степова зона спеціалізується на м'ясо-молочному і м'ясному тваринництві. Вівчарство дістало розвиток у південних степових та деяких гірських районах, особливо в Поволжі та на Північному Кавказі. Свинарство і птахівництво розвинуті повсюдно. В тундрі основний напрям тваринництва - оленярство. На Алтаї розводять кіз, маралів, у горах Бурятії й Туви - яків.

    Традиційною, хоч і трохи забутою галуззю, є конярство, яке колись розвивалося повсюдно. Нині племінних коней розводять на конезаводах, що переважно зосереджені в лісостеповій та степовій зонах. Табунне утримання характерне для Бурятії, півдня Якутії.

4.7. Харчова  промисловість

      Залежно від спеціалізації сільського господарства розвивається й харчова промисловість.

      Харчова промисловість Росії об'єднує  в даний час близько 30 підгалузей і понад 25 тис. підприємств із загальною чисельністю зайнятих 1,5 млн. чоловік. Частка харчової промисловості в загальному об'ємі промислового виробництва незмінно складає 11-12%. У галузевій структурі промислового виробництва вона займає 4-е місце після паливної промисловості (20%), металургії, машинобудування і металообробки (по 19%).

        Повсюдно діють підприємства  м'ясної, маслоробної, молочної, молочноконсервної,  хлібопекарської, кондитерської  промисловості, пивоваріння, інші  галузі переважно споживчої орієнтації. Певну територіальну спеціалізацію мають галузі сировинної орієнтації: цукрова (Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ, південь Поволжя), олійна (Північний Кавказ), плодоовочеконсервна (Північний Кавказ, Поволжя), виноробна, чайна (Північний Кавказ).

      Місткість російського ринку продуктів харчування оцінюється зараз в 50-60 млрд доларів. Є підстави припускати, що ринок збільшуватиметься і в майбутньому. Адже реальні доходи населення ростуть вже четвертий рік підряд, а саме цей чинник і визначає динаміку ринку продовольства.

      4.8. Транспорт

      Транспорт Росії відіграє надзвичайно важливу роль, забезпечуючи зв'язки між галузями господарства та окремими її територіями. Розвинуті всі види сухопутного, водного та повітряного транспорту. Провідна роль у перевезенні вантажів та пасажирів належить залізничному транспорту. Потужні транспорті потоки спрямовані у напрямах Центральна Росія - Урал, Центр - Сибір, Центр - Південь. У європейський частині країни мережа залізниць густіша, ніж у східних районах, але на сході вони відіграють дуже значну роль у господарському житті.

    У перевезенні вантажів та пасажирів  на незначні відстані зростає роль автомобільного транспорту.

    У внутрішніх вантажоперевезеннях друге  місце посідає річковий транспорт. Найбільш значним є Волго-Камський басейн, де обробляється 2/3 річкових вантажів країни (переважно нафта, ліс, будівельні матеріали).

Морський транспорт  забезпечує розвиток внутрішніх зв'язків (Північний морський шлях) і зовнішньоекономічну діяльність. Значними портами є Санкт-Петербург, Новоросійськ, Владивосток, Архангельськ. Портом п'яти морів вважається Москва.

    В європейській частині Росії поєднання  всіх видів транспорту утворило такі потужні транспорті вузли, як Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Самара, Волгоград, Єкатеринбург. В азіатській транспортні вузли зосереджені переважно на півдні - Омськ, Новосибірськ, Хабаровськ. У Східному Сибіру та на Далекому Сході переважає повітряний транспорт у поєднанні з автомобільним, річковим, а на узбережжі Тихого океану - з морським. Значними транспортними центрами тут є Якутськ, Магадан, Анадир, Петропавловськ-Камчатський.

    Переважно сухопутний транспорт забезпечує зв'язки Російської Федерації з усіма  країнами-сусідами, експортуючи сировину та обладнання.

5.  Внутрішні відмінності Росії

    Росія складається з двох великих регіонів: Європейської та Азіатської частини, що істотно відрізняються не тільки природними та історичними особливостями, а й рівнем, проблемами та перспективами розвитку.

      Європейська Росія, що займає 25 % території, має 79 % населення. Тут знаходяться 12 міст-мільйонерів, більша частина великих міських агломерацій. На європейський регіон припадає 90 % наукових досліджень, 85 % випуску промислової та сільськогосподарської продукції. Тут споживається основна частина електроенергії, металу, продукції обробної промисловості і сільського господарства.

    Азіатська Росія займає 75 % території, а концентрує 21 % населення. Значну частину займає зона Півночі, складні природні умови  якої створюють труднощі для життя  людей і господарського освоєння території. Тому основна частина населення концентрується в більш комфортних для життя південних районах. Азіатська Росія відзначається переважно розвитком добувної промисловості. Звідси в Європейську Росію постачається паливо, руди, ліс. Багато ресурсів є унікальними та дефіцитними і надалі використовуватимуться в міжрегіональних перевезеннях, незважаючи навіть на значні транспортні витрати.

      Зважаючи  на умови формування, природно-ресурсний  потенціал, спеціалізацію в територіальному поділі праці, на території країни виділяють історико-географічні райони. В європейській частині це - Центральна Росія, Російська Північ, Південь, Поволжя, Урал. В азіатській - Західний та Східний Сибір і Далекий Схід. У їх межах виділяють 11 економічних районів