Основою економіки району є паливно-енергетичний комплекс (нафтова, газова, вугільна промисловість, теплоенергетика). В Кузбасі потужна  металургійна база.

    В районі дістало розвиток важке (енергетичне), гірниче, тракторне, судно- і верстатобудування, сільськогосподарське, точне, електро-, радіотехнічне машинобудування, устаткування для хімічної, лісової, деревообробної, легкої; харчової (борошномельно-круп'яна, м'ясна, маслоробна) промисловості.

    Сільське господарство має рослинницько-тваринницький напрям. Рослинництво спеціалізується на вирощуванні зернових (ярої пшениці, жита, ячменю), технічних культур (льону, соняшнику, цукрових буряків), картоплі, овочів. Тваринництво представлене молочним, м'ясним скотарством, свинарством, птахівництвом, вівчарством, оленярством.

    Внутрішні зв'язки району забезпечуються всіма  видами транспорту. Провідна роль належить залізничному. Потужні нафто- та газопроводи  зв'язують Західний Сибір з країнами Європи та країнами-сусідами. Район експортує продукцію паливно-енергетичного комплексу. 

      Східний Сибір (Східносибірський економічний район).

    До  району входять Іркутська, Читинська області, Красноярський край, Республіка Бурятія, Республіка Хакасія, Республіка Тува.

    Територія Східного Сибіру дуже велика. Найбільш необжиті ділянки території тут сусідствують з великими містами. Найбільш освоєним у господарському відношенні й заселеним є південь району. Тут розташовані найбільші адміністративні, господарські, наукові та культурні центри: Красноярськ, Іркутськ, Улан-Уде.

    Ця  територія має потужний природно-ресурсний потенціал, особливо великі лісові і мінеральні, водні та гідроенергетичні ресурси. Мінеральні ресурси представлені покладами вугілля (Кансько-Ачинський, Іркутський, Мінусінський, Тунгуський басейни) та різноманітних руд (залізної, вольфрамо-молібденової, поліметалічних, золота, платини, алюмінієвої сировини та ін.). На основі цих запасів розвивається паливно-енергетичний комплекс. Галузями промислової спеціалізації Східного Сибіру є металургія (мідно-нікелева, алюмінієва, молібденова), важке (устаткування для металургійної, лісової, добувної промисловості) і сільськогосподарське машинобудування, лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість.

    Сільське  господарство має тваринницько-рослинницький  напрям. Південь спеціалізується  на випуску продукції молочно-м'ясного скотарства, вирощуванні зернових, особливо ярої пшениці, північні райони - на оленярстві та рибальстві. Добре розвинуті приміські сільськогосподарські комплекси.

    Транзитне положення Східного Сибіру зумовило наявність потужних зв'язків з  сусідніми територіями, що здійснюються переважно залізничним, автомобільним та повітряним транспортом. Для північних районів велике значення має морський та річковий транспорт. 

      Далекий Схід (Далекосхідний економічний район)

      Регіон  охоплює Хабаровський та Приморський  краї, Амурську, Камчатську, Сахалінську, Магаданську області, Республіку Саха (Якутія), Корякський та Чукотський автономні  округи, Єврейську автономну область.

      Господарство  району формувалося на унікальності його географічного положення та природно-ресурсного потенціалу. Приморське положення, близькість до країн Тихоокеанського басейну - з одного боку, віддаленість від основних економічних центрів Росії, - з іншого, зумовили значний розвиток транспорту, що є одним з головних чинників розвитку економіки Далекого Сходу. Спеціалізацію району визначають такі галузі промисловості, як кольорова металургія (особливо свинцево-цинкова та вольфрамо-молібденова галузі), машинобудування (судно- та верстатобудування енергетичне, сільськогосподарське, електротехнічне), лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість, рибопромисловий комплекс.

      Своєрідність  природи зумовила відповідне сільськогосподарське виробництво. Район спеціалізується на вирощуванні рису, пшениці, сої, картоплі, овочів. Тваринництво має м'ясо-молочний напрям, розвиваючись на сприятливій кормовій базі.

      Винятково вигідне транспортно-географічне  положення Далекого Сходу відкриває  для нього великі перспективи розвитку. Район забезпечує міжнародні економічні зв'язки Росії з країнами АТР, має потужний транспортний комплекс, представлений насамперед морським, річковим, залізничним транспортом.

      Північ  району з суворими природними умовами - слабко освоєна та рідко заселена. Як центри промисловості й культури велике значення мають міста Якутськ, Петропавловськ-Камчатський, Магадан.

      Традиційні  форми господарювання (оленярство, звіроводство та хутровий промисел, молочно-м'ясне скотарство) поєднуються отут з сучасними напрямами промислового розвитку: добувною (поліметалічні, олов'яні, ртутні, вольфрамові руди, золото, алмази, сурма), лісовою галузями. Основні сполучення здійснюються морським та повітряним транспортом.

      Південь Далекого Сходу добрі освоєний, розвинуте багатогалузеве господарство, що спирається на потужну ресурсну базу. Тут добувають вугілля, нафту, газ, поліметалічні, залізні руди, різні будівельні матеріали. Є значні лісові, земельні, водні та гідроенергетичні ресурси, велике значення мають біологічні ресурси моря. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

6. Росія в системі  міжнародного поділу  праці

          Пошук своєї ніші в системі  МПП незалежної Росією відбувається достатньо складно, суперечливо і багато в чому стихійно. Росія усе більше включається в систему міжнародного поділу праці. При цьому хід цього приєднання має як позитивні, так і негативні аспекти.

      Позитивним  моментом є те, що Росія може одержувати необхідні їй товари на світовому  ринку по цінах нижче витрат їхнього  власного виробництва. У свою чергу, при експорті власної продукції  країна одержує вигоду, якщо зовнішні ціни вище внутрішніх.

      Водночас  до кінця 90-х років у структурі  російського експорту й імпорту  закріпилося вкрай неблагополучне сполучення чинників виробництва, переважають  такі чинники як сировина і некваліфікована  праця. Погіршується екологічний фон зовнішньої торгівлі. У російському експорті стабільно росте частка неблагополучних в екологічному відношенні галузей, а в імпорті збільшується обсяг надходження товарів шкідливих для здоров'я людини.

      Подібна участь у міжнародному поділі праці, така міжнародна економічна спеціалізація хоча і може бути виправдана ситуацією перехідного періоду, що укладається, ніяк не відповідає довгостроковим, перспективним інтересам Росії, її ролі і можливостям у світовому економічному співтоваристві.

      З розпадом СРСР спеціалізація Росії  зберегла паливно-сировинну спрямованість. При цьому вивіз паливно-енергетичної продукції здійснювався в обстановці зниження світових цін на енергоресурси. Тільки за 1992-1994 р. питома митна вартість експорту скоротилася по нафті приблизно на 22%, а по газу - більш, ніж на 14%.

      Така  спеціалізація в дійсності відбиває об'єктивні закономірності експорту існуючих надлишкових чинників виробництва  в Росії - нафти і газу. Проте, роблячи  акцент на експорті ресурсів, наявних у надлишку, держава протягом  багатьох десятиліть лишала без особливої уваги необхідність інтенсивного використання надлишкових чинників виробництва.    Фактично Росія ігнорувала теоретичний постулат Хекшера—Олина, що говорить, що будь-яка країна експортує  продукти інтенсивного використання надлишкових чинників.    Для сучасної міжнародної спеціалізації Росії крім нафти і газу стає характерною і продукція деяких інших галузей промисловості, що відрізняються, як правило, низкою технологічністю і экологічністю. У їхньому числі - чорна і кольорова металургія, базова хімія, целюлозно-паперова промисловість.

        Що стосується участі Росії в міжнародному поділі праці зі своєю готовою продукцією, поки перспективи не дають сподіватися кращого. Суттєві можливості є тільки в неэлектротехнічному машинобудуванні, включаючи загальне машинобудування і виробництво спеціалізованого промислового устаткування, у рамках розширення технічного сприяння і виробничої кооперації з традиційними партнерами в регіонах СНД і Східної Європи, а також серед країн, що розвиваються.

      Технічне  сприяння надається 36 країнам світу. Основний обсяг робіт приходиться на Китай, Іран, Індію, Марокко, Грецію, Кубу. У цих країнах введені в дію ряд енергетичних, металургійних і інших промислових об'єктів.

      Для забезпечення лідируючих позицій по вищезгаданих напрямках наукомісткої готової продукції на світовому ринку Росії потрібна істотна фінансова, інформаційно-консультаційна, маркетингова інфраструктура державної підтримки відповідних виробництв. Тільки при такій підтримці, а також агресивній експортної політиці, Росія зможе перекласти накопичений інтелектуальний і технологічний потенціал у конкурентні переваги на світовому ринку.

      Крім  розвитку ефективного експорту Росія  повинна йти по шляху широкого розвитку міжнародного внутрішньогалузевого кооперування. Цей вид МПП відчиняє істотні можливості для залучення у світове виробництво різноманітних галузей російського машинобудування.

      Вказуючи  на об'єктивну необхідність всесвітньої  участі Росії в системі МПП, варто пам'ятати, що проникнення в цей процес повинно бути спрямоване на підвищення ефективності всього народного господарства. Основною (але не єдиною) умовою залучення Росії в сучасному міжнародному поділі праці є те, наскільки ця участь відповідає національним інтересам Росії, її економічної безпеки.

      У 1999-2007 рр. експорт мінеральної сировини забезпечив приблизно 40% валютних надходжень до Росії від зовнішньої торгівлі, у тому числі приблизно третина приходилася на мінеральні паливно-енергетичні ресурси. З урахуванням вивезення металів, нафтопродуктів, продаж електроенергії й інших товарів, пов'язаних з переробкою корисних копалин, ця цифра складає біля двох третин експорту країни.

      6.1. Економічні відношення  Росії з регіональними інтеграційними  угрупованнями

      У 90-е роки Росія зробила істотні  кроки в налагодженні контактів  із головними закордонними інтеграційними угрупованнями по різноманітних  напрямках економічного співробітництва. Визначальним напрямком російського  зовнішньої політики в ці роки були країнИ Західної Європи і, насамперед, країни ЄС.

      Росія і ЄС

      Здається, що в найближчій перспективі питання  про можливість приєднання Росії до ЄС не актуальні. Набагато більш насущні питання виконання угоди про партнерство і співробітництво між Росією і ЄС, підписаного в середині 1994 р. і ратифікованого наприкінці  1996 р. Угода про партнерство і співробітництво створює стійкий, побудований на основі міжнародного права, режим економічної взаємодії, що охоплює, в основному, усю торгівлю товарами між Росією і ЄС, трансграничну торгівлю послугами, прямування капіталів, заснування і діяльність компаній.

      Відповідно  до  Угоди про Партнерство і  Співробітництво для товарів  ЄС і Росії встановлюється національний режим. Це означає, що російські товари на ринку ЄС і товари ЄС на ринку Росії не можуть оподатковуватися податками і зборами більш високими, ніж вітчизняні товари.

      Росія й АТЭС

      Орієнтуючи  свою зовнішньоекономічну політику на всесвітнє співробітництво з  ЄС, Росія із середини 90-х років  починає усе більше уваги приділяти розвитку економічних відношень з іншими регіональними інтеграційними угрупованнями. І, насамперед, з Азіатсько-тихоокеанським регіоном, з АТЭС. У фізико-географічному відношенні приналежність Росії до АТР очевидна.

      Із загального обсягу внутрішньорегіонального товарообміну в країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону, оцінюваного приблизно в 2 трлн. долл., на частку Росії припадає біля 1%. Це не відповідає її статусу великої азіатсько-тихоокеанської держави, не відповідає потенціалу її економіки.

      Для російських східних регіонів усе більш важливим стає регулювання міжнародної трудової міграції. У перспективі Росія повинна активізуватися на фінансовому ринку Азіатсько-тихоокеанського регіону.Таким чином, Росія фактично бере участь у різноманітних формах інтеграційного процесу в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, але ще досить слабко впливає на організацію і регулювання цього процесу

      Росія і Україна

      З часу розпаду Радянського Союзу  відносини між двома країнами часто були складними і наразі перебувають у напруженні.[ Зовнішньополітичні контакти (Із зустрічі Президента РФ з Прем'єр-міністром Україн, 9 жовтня 2007 року)(рос.)]

      Відносини двох держав за президентства Леоніда  Кучми були найбільш сприятливими і  певною мірою добросусідськими.[ Кіевскій Телеграфъ: Україно-російські відносини конкретнішають (13-20 липня 2003 р., №24)] Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України.