Поведінка спожива в мікроекономічній теорії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

 

Поведінка споживача  в мікроекономічній теорії

 

 

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………. 3

1. Теорія корисності………………………………………………….. 4

1.1 Властивості теорії корисності…………………………………………. 4

1.2 Кардиналістська теорія поведінки  споживача………………………… 8

1.3 Ординалістська версія поведінки споживача…………………………. 11

2. Криві байдужості…………………………………………………… 13

2.1 Властивості кривих байдужості……………………………………….. 13

2.2 Карта байдужості……………………………………………………….. 17

2.3 Види кривих байдужості……………………………………………….. 18

2.4 Гранична норма заміщення……………………………………………. 20

3. Бюджетне обмеження……………………………………………. 24

3.1 Бюджетне обмеження та його  особливості…………………………… 24

3.2 Бюджетна лінія…………………………………………………………. 25

3.3 Фактори, що впливають на  бюджетну лінію…………………………. 27

4. Рівновага споживача  та її умови…………………………... 29

4.1 Крива “дохід-споживання……………………………………………… 30

4.2 Крива „ціна-споживання”……………………………………………… 32

4.3 Ефект заміщення та ефект доходу…………………………………….. 35

Висновки………………………………………………………………… 40

Використана література…………………………………………………… 41

 

Вступ

 

В сучасних умовах швидких темпів розвитку ринкової економіки перед нашою країною  постало чимало важливих питань, які  потребують якнайшвидшого вирішення. Серед них можна виділити низку, пов’язаних із проблемами споживання. Це і задоволення споживчих потреб, і дослідження мотивації споживача, і встановлення оптимальних цін на всі види продукції. Все це не раз досліджувалося українськими та іноземними економістами і соціологами.

Окремими  питаннями стоять поняття корисності товару та рівноваги споживача.

Корисність  відображає суб’єктивну оцінку споживача  і виявляє задоволеність певним продуктом, а рівновага споживача  є наслідком максимальної корисності, при заданому обмежені бюджету.

Мета - пояснити поняття корисності товару та рівноваги споживача, дослідити їх специфіку та властивості, поведінку на сучасному етапі розвитку економіки України.

    Предметом роботи виступають методи дослідження економічної поведінки споживача. 
    Об'єктом виступає поведінка споживача на конкурентному ринку.

   Завдання - дослідити мотивації українського споживача шляхом тестування цін, висвітлити так звану „філософію” споживчого кошику, річну динаміку доходів населення за останні роки та фактичні і рекомендовані норми споживання.

У даній  роботі, на основі теоретичних робіт  закордонних і українських авторів, статистичних данних я визначу загальну характеристику й особливості поведінкиспоживача. 
   Відповідно до завдань визначені і структура роботи: робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. 
1. Теорія корисності

 

1.1 Властивості теорії корисності

 

Теорія  корисності передбачає, що ціна, яку  готовий заплатити покупець на ринку  за товар, є категорією суб'єктивною.

Корисність  – це спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобання споживача.

Корисність  товару - це задоволення, яке отримують від споживання. Не можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.

Корисність  товару має дві властивості:

1) вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і вподобань. Наприклад, конкретна телевізійна програма (лялькова вистава) може давати неоднакове задоволення чи корисність для різних членів сім'ї. Якщо діти будуть надзвичайно задоволені, дивлячись цю програму, то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним фільмам чи політичним програмам;

2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин. Наприклад, тепле пальто взимку і влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолька під час дощу і за доброї погоди.

Функція корисності – це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживається, та рівнем корисності, якого досягає споживач. Функція корисності може бути представлена як

 

U = f ( Q x, Q y ),(1) (1)

 

 

де U – корисність,

Qx – кількість товару х, що споживається за певний період,

Qy – кількість товару у, що споживається за певний період.

Отже, мета споживача полягає в отриманні  якомога більшого задоволення від  споживання певного набору благ, тобто  максимізації корисності.

Загальна  корисність (ТU) — це корисність, яку отримує споживач від використання товару загалом. Крива загальної корисності зображена на рис.1.1.

 

Рис. 1.1: Крива загальної корисності

 

Із графіка  бачимо, що гранична корисність є додатною (МU>0), коли крива загальної корисності спрямована вгору і зростає у  міру збільшення кількості спожитих яблук. Але зростання загальної  корисності щоразу зменшується, бо зменшується  величина граничної корисності. При  МU=0 досягається максимальна точка  загальної корисності (у нашому прикладі це 31 ютиль). Наступні одиниці спожитих яблук задоволення не приносять. Коли МU<0, то загальна корисність зменшується  дедалі швидшими темпами. Граничну корисність можна визначити через нахил  кривої загальної корисності.

Середня корисність (АU) – це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару.

Гранична корисність (МU) — це додаткова корисність, яку отримує людина від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару.

Гранична корисність – це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.

Суть  теорії граничної корисності зводиться  до того, що товар на ринку купують  не тому що в ньому вкладені витрати  праці, а тому, що даний товар має корисність для споживача, цінність.

Згідно  із законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається. Кількість товару В, від якого ми відмовились з метою збільшення споживання товару А на одну одиницю, називають

Суть теорії граничної корисності зводиться до того, що товар на ринку купують не тому що в ньому вкладені витрати праці, а тому, що даний товар має корисність для споживача, цінність.

Графік граничної корисності зображен на рис. 1.2.

 

Рис. 1.2. Графік граничної корисності

 

Визначемо закони граничної корисності:

Перший  закон:

Перше положення: зменшення граничної корисності наступних одиниць блага в  одному неперервному циклі споживання дає повне насичення благом.

Друге положення: зменшення корисності одиниць блага  при додатному споживанні.

Другий  закон: остання одиниця споживчого блага має однакову корисність.

Також визначимо  аксіоми корисності:

І Аксіома: Аксіома повної упорядкованості.

Повна впорядкованість  блага – це визначення співвідношення двох (кількох) благ:

 

А>В; А<В; А=В; А~В.

 

ІІ Аксіома: Аксіома транзитивності вподабань.

А>В; В>С, звідси випливає, що А>С

Аксіома заключається у вище наведених співвідношеннях.

ІІІ Аксіома. Аксіома про ненаситність потреб.

Споживач  надає перевагу більшій кількості  блага ніж меншій.

Теорія  корисності має певний недолік. Ще ніхто  на практиці не винайшов методу для  відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від споживання благ. Наявні показники цього зробити не можуть. Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється назовні. Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю виміру — ютиль (від англ. utility — корисність). Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів (u), або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку споживача на ринку. Залежно від кількості ютилів, тобто одиниць корисності товару розрізняють граничну, загальну і середню корисність[1, с.334].

 

 

1.2 Кардиналістська теорія  поведінки споживача

 

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.

Загальна величина задоволення, яку  отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:

 

TU = f(X,Y,…),                                                                              (2)

де Х, Y... – кількості споживаних благ.

Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд:

 

TU = f(X)

 

Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування  споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.

Гранична  корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю:

 

                                                   .                                                 (3)                                                                                           

 

 

Рис. 1.3. Функції сукупної та граничної корисності

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага  приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби [2, с. 328-329].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Таблиця 1

Одиниці блага Х за порядком	Сукупна корисність , ютилів	Гранична корисність , ютилів
0	0	12
1	12	10
2	22	8
3	30	6
4	36	4
5	40	2
6	42	0
7	42	-2
8	40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цей закон  ілюструють дані таблиці 1, на основі яких побудовані криві сукупної та граничної корисності (рис 1.3) для споживача, що нарощує споживання блага Х від 0 до 8 одиниць. Зауважимо, що значення граничної корисності у таблиці пишемо між рядками, щоб показати, що це прирістні величини.

Крива сукупної корисності (рис. 1.3) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються.

Графік  граничної корисності (рис. 1.3 ) представлений гістограмою та спадною кривою.

Між кривими  сукупної та граничної корисності існує  геометричний зв’язок:

• сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;
• величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності
• за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.