Діагностика корпоративної культури підприємства

     Первісна  вартість активів - це вартість окремих  об'єктів активів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства; включає  суму витрат, пов'язаних з виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням активів.

     Відновна  вартість - це вартість відтворення  об'єкта оцінки на дату оцінки. Вона визначається шляхом множення первісної вартості активів на коефіцієнт індексації. Враховуючи те, що з часом активи поступово втрачають споживчу вартість, на їх оцінку суттєво впливає рівень фізичного та морального зносу. У разі індексації первісної вартості активів відбувається також індексація величини зносу. Реальна вартість матеріальних і нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, що визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу. Вартість підприємства дорівнюватиме різниці між реальною вартістю його активів та ринковою ціною зобов'язань.

     Метод оцінки за відновною вартістю досить часто використовується в ході оцінки майна під час приватизації державних  підприємств.

     До  основних недоліків методу слід віднести те, що на практиці балансова вартість активів майже ніколи не відповідає їх ринковій вартості. Достовірність оцінки підвищується, якщо отриману вартість скоригувати на приховані прибутки чи збитки підприємства.

     При оцінці вартості підприємства за цим  підходом визначальним є те, що дана вартість не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих майнових об'єктів підприємства. Цю вартість слід скоригувати на вартість гудвілу. Гудвіл - вартість фірми, її ділової репутації, нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його ринковою вартістю, що виникає внаслідок кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку, нових технологій тощо.

     Оцінка  вартості підприємства на основі ринкового  підходу. Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тій же галузі, що і об'єкт оцінки, або в галузі, що е чутливою до тих самих економічних чинників. Для з'ясування цього питання слід провести порівняльний аналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічними підприємствами та об'єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішими методами вважаються методи:

     • зіставлення мультиплікаторів;

     • порівняння продажів (трансакцій).

     Основними джерелами інформації при застосуванні цього підходу є фондові біржі  та позабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності  на подібний бізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні трансакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється.

     Найкращим інструментом оцінки корпоративних  прав, а отже, і вартості підприємства, є ефективний ринок капіталів, оскільки він у цілому володіє інформацією, яка відсутня в окремих учасників ринку. Саме тому в країнах з розвинутою ринковою економікою під час оцінки вартості підприємств за ринковим підходом як базу для порівняння досить часто використовують інформацію про ринковий (біржовий) курс корпоративних прав.

     Метод зіставлення мультиплікаторів дає  змогу оцінити вартість підприємств  на основі зіставлення значень окремих  показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про  рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств-аналогів.

     Принциповим є використання повністю ідентичних методик розрахунку значень мультиплікаторів на оцінюваному підприємстві та об'єкті порівняння. При оцінці одного підприємства можуть бути використані кілька мультиплікаторів. Вартість підприємства при цьому обчислюється як середньоарифметична вартість, розрахована за кожним мультиплікатором.

     З метою забезпечення об'єктивності оцінки знайдена в рамках ринкового підходу  порівняльна вартість коригується  на відповідні поправки, що характеризують ризиковість об'єкта оцінки, відмінності в правах власності на нього, рівень мобільності корпоративних прав тощо.

     До  переваг методів порівняння та зіставлення  мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючи об'єкт оцінки. Саме тому в деяких випадках результати оцінки підприємства за згаданими методами доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості чи дисконтування грошових потоків. 

     2.2.7 Оцінка вартості ВАТ «Укрстальконструкція» як цілісного майнового комплексу 

     Чиста вартість цілісного майнового комплексу розраховується за формулою: 

     ЧВ = (Н + О + М) – (В + Д + П), де 

     Н – необоротні активи;

     О – оборотні активи;

     М – витрати майбутніх періодів;

     В – доходи майбутніх періодів;

     Д – довгострокові зобов’язання;

     П – поточні зобов’язання.

     Розрахуємо вартість ВАТ «Укрстальконструкція» як цілісного майнового комплексу, тобто на кінець 2010 року, що може бути використане як вартість підприємства й на початок 2011 року.

     Так як сума (Н + О + М) – це валюта балансу, то беремо з форми 1 строку 280 на кінець року.

     Доходів майбутніх періодів у підприємства не передбачається. 

     ЧВ = 62669 – (335 + 22938) = 39396 (тис. грн.) 

     Таким чином, вартість ВАТ «Укрстальконструкція» як цілісного майнового комплексу дорівнює 39396 ти. грн.

     Для більш повної інформації про вартість підприємства доцільно використовувати  вищерозглянуті методи оцінки потенціалу підприємства. Але за відсутністю  інформації, необхідної для їх математичного  розрахунку, експертам нічого не залишається, як орієнтуватись на його вартість як цілісного майнового комплексу. 
 

     2.2.8 Діагностика структури управління 

     Організаційна структура управління (ОСУ) — це форма системи управління, яка  визначає склад, взаємодію та підпорядкованість виробничих, управлінських та інших підрозділів. В ОСУ кожний її елемент має своє конкретне місце та відповідні зв'язки, що забезпечують їхню взаємодію. Зв'язки структурних елементів системи поділяються на лінійні, функціональні та між-функціональні. Лінійні зв'язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління і базуються на адміністративній владі. Функціональні зв'язки характеризують взаємодію елементів різних рівнів системи, які виконують певні функції господарювання. Міжфункціональними називають зв'язки між елементами одного рівня системи.

     Заведено  виділяти такі типи організаційних структур управління:

     1) лінійна ОСУ;

     2) функціональна ОСУ;

     3) лінійно-функціональна ОСУ;

     4) дивізіональна ОСУ;

     5) матрична ОСУ.

     1)Лінійна  відображає дворівневий розподіл, що існує на малих підприємствах (1 рівень – керівник, 2 рівень – виконавець). Перевага: вона дозволяє швидко приймати рішення, реагувати на зміни у зовнішньому середовищі і забезпечує неформальний підхід до мотивації і контролю діяльності співробітників.

     Недоліки: увага керівника зосереджена  на поточних справах, недостатньо можливостей  приділяти увагу майбутньому.

     2)Функціональна  виникає там, де існує поділ  праці і спеціалізація.

     Переваги:

     - дозволяють керівництву зосередитися  на стратегічних питаннях;

     - створюють умови для досягнення  високої ефективності за рахунок  спеціалізації.

     Недоліки:

     - призводять до міжфункціональних  конфліктів;

     - ускладнюють координацію між  функціями;

     - скорочують можливості менеджерів, які вирішують питання стратегічного управління.

     3) Дивізіональна існує в тих організаціях, де виділяються відокремлені структурні підрозділи, наділені великими повноваженнями.

     Переваги:

     - забезпечують передачу прав у  відділеннях організації, що сприяє  збільшенню гнучкості і адаптивності організації до умов зовнішнього середовища;

     - звільняють керівництво від вирішення  поточних питань і дають можливість  займатись тільки стратегічними  питаннями;

     -в  організації встановлюється на  більш низькому рівні залежність  фінансового стану підрозділів від результатів їх функціонування;

     - створює умови для формування  в організації менеджерів, що  займаються стратегічним управлінням.

     Недоліки:

     - можливість виникнення стратегічно  несумісних окремих підрозділів  організації;

     - складності з розподіленням загальних для організації ресурсів між відокремленими відділами організації.

     4)Матрична  відображає два направлення керівництва:  вертикальне – керівництво структурними  підрозділами; горизонтальне – керівництво  окремими проектами або програмами.

     Переваги:

     - дозволяє поєднувати діяльність  окремих функціональних ланок  організації;

     - сприяє залученню менеджерів-стратегів;

     - створює умови для здійснення  комплексного підходу до вирішення  задач.

     Недоліки:

     - два напрями в керівництві  викликають багато незрозумілостей у підлеглих;

     - необхідність великих зусиль, які  повинні координувати вертикальні  та горизонтальні зв’язки.

     Фактори вибору організаційної структури:

     - розмір і ступінь різноманітності  діяльності;

     - географічне розташування організації;

     - технологія;

     - відношення до організації з  боку керівництва та співробітників;

     - динамізм зовнішнього середовища;

     - стратегія, яку реалізує фірма.

     Вплив розміру організації на її організаційну  структуру проявляється у вигляді  збільшення числа рівнів ієрархії управління. Організаційна структура не повинна бути більш складної, ніж це вимагає розмір організації.

     Оцінити ефективність організаційної структури  підприємства досить складно. Проблеми оцінки породжено необхідністю всеохоплюючого та детального аналізу непрямих показників діяльності підприємства. Певні фахівці у сфері реформування підприємств узагалі вважають позитивним результатом уже навіть сам початок процесу перепідготовки і навчання персоналу підприємства.

     Від ефективності організаційної структури  залежить якість управління поточними активами в короткостроковому періоді та необоротними — в довгостроковому.

     До  основних показників оцінки ефективності організаційної структури підприємства можна віднести наступні: