Визначення рейтингової оцінки діяльності банків

У разі погіршення показників діяльності банку, насамперед необхідно з'ясувати, за яких умов спричинилося це погіршення, навіть якщо керівництво проблемним банком здійснює нова адміністрація, що не несе відповідальності за слабке фінансове  становище банку.

Крім  рейтингової оцінки за обсягом капіталу, якістю активів, обсягом надходжень та станом ліквідності, які необхідно  враховувати у процесі аналізу  управління банком, необхідно звертати увагу на такі фактори:

– керівництво банку повинно демонструвати технічну компетентність, організаційні та адміністративні здібності (що може бути виявлено під час затвердження керівників банку центральним банком);

– керівництво банку мусить нести відповідальність за дотримання банківського законодавства та встановлених норм і нормативів;

– керівництво банку повинно вміти негайно реагувати на зміни, які відбуваються в економіці, зокрема в банківській системі;

– керівництво банку має нести повну відповідальність за розроблення та дотримання внутрішніх правил роботи банку;

– адміністрації банку необхідно дбати про постійне підвищення рівня кваліфікації своїх працівників для поліпшення роботи банку;

– керівництво банку має нести відповідальність за виявлені корисливі дії й особливо за надання позик на пільгових умовах працівникам банку;

– керівництво банку повинно повністю задовольняти регіон, де розташований банк, у банківських послугах.

Зважаючи  на те, що оцінка адміністративно-господарського управління (менеджменту) є найбільш суб'єктивною серед інших аспектів системи рейтингу, крім урахування попередніх чотирьох її компонентів, необхідно  здійснити експертну оцінку управління банку за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1 (сильний):

– усі інші компоненти мають відмінний або задовільний рейтинг;

– бездоганне дотримання законів і нормативних актів;

– наявність адекватних внутрішніх правил роботи банку, які повністю виконуються;

– очевидними є цілісність, компетентність і здібності керувати банком.

Рейтинг 2 (задовільний):

– більшість компонентів щонайменше задовільні;

– загальне дотримання законів і нормативних актів;

– правила роботи переважно адекватні та належно виконуються;

– відсутність явних недоліків у методах керівництва банком.

Рейтинг 3 (посередній):

– більшість компонентів системи посередні або задовільні;

– частково не виконуються вимоги чинного законодавства і нормативних актів;

– необхідно поліпшити розроблені правила роботи банку та їхнє дотримання;

– має місце певна занепокоєність щодо методів керівництва та сумнів щодо компетентності керівників банку.

Рейтинг 4 (граничний):

– рейтинг інших компонентів коливається між посереднім і незадовільним;

– мають місце серйозні порушення законодавства і (або) невиконання нормативних актів;

– немає чітко встановленого порядку роботи або його не дотримуються;

– виявлено очевидні факти шахрайства, незадовільного керівництва.

Рейтинг 5 (незадовільний):

– рейтинг інших компонентів системи є граничним або незадовільним;

– виявлено серйозні порушення законодавства і (або) нормативів;

– немає правил роботи або їх не дотримуються;

– очевидним є неякісне керівництво або під сумнів ставиться компетентність керівного складу, виявлено факти шахрайства. 

 

1.3 Система рейтингування  банків в Україні 

Для прийняття  економічно обґрунтованих рішень щодо здійснення активних операцій із банками, тобто рішень, які відповідають обраному співвідношенню прибутковості й  ризику, суб’єкти господарської діяльності, приватні особи й самі банки потребують об’єктивної інформації про фінансовий стан своїх банків-партнерів. Для  задоволення саме цієї потреби і  слугують публічні рейтинги, що присвоюються банкам рейтинговими агенціями. Такі рейтинги дають можливість будь-якому користувачеві  рейтингу здійснювати порівняльну  оцінку різноманітних банків без  проведення детального аналізу їх фінансового  стану.

Основний  принцип складання рейтингу полягає  в тому, щоб відбити стан учасника ринку серед йому подібних за допомогою  у певний спосіб обробленої інформації. У суспільстві з ринковою економікою банківський рейтинг – це насамперед інструмент демонстрації інвестиційної  привабливості банку через уміння його менеджменту професійно і прибутково працювати в такій складній сфері, якою є фінансовий бізнес. Банки  аналізуються з трьох позицій: по-перше, з позиції кредитоспроможності  або надійності комерційних паперів, термінових боргів, значних депозитних сертифікатів, кредитних угод, документарних  акредитивів та інших інструментів, емітованих банками; по-друге, інвестиційної  надійності для потенційних покупців акцій банку; по-третє, страхової  надійності для корпорацій зі страхування  депозитів та ризиків банку. Оцінці підлягає кожен комерційний банк або банківський холдинг, котрий працює на ринку і є залежним від  ринку, тобто має бажання отримати кошти на ринку або акцепти  на акредитиви. При цьому зовнішній  аналіз необхідний навіть за умови  чітко організованої системи  регулювання та банківського нагляду, оскільки він має інші цілі й нерідко  приводить до інших висновків  відносно діяльності банку.

Методика  обробки інформації для визначення рейтингу, як правило, є професійною  таємницею, тобто «ноу-хау» спеціалізованих  рейтингових агенцій. Мірилом її якості є авторитет тієї або іншої  рейтингової агенції. Інформація, що надходить від банків і про  банки від третіх осіб, піддається фаховому первинному опрацюванню і  перетворюється в групу показників. Основне завдання банківського рейтингу полягає в тому, щоб дати комплексну оцінку становищу банку на ринку, на підставі котрої приватний вкладник або юридична особа – клієнт банку  зможе прийняти те або інше рішення.

Під час  проведення узагальнювальної оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати  стандартизовану систему, за допомогою  якої аналізуються основні показники  фінансового стану банку. Такою  є загальновідома система «CAMEL», на базі якої (з урахуванням специфічних  особливостей національної банківської  системи) визначається рейтинг комерційних  банків України.

Рейтинг – це метод порівняльної оцінки діяльності кількох банків. В економічній  літературі наводяться кілька визначень  рейтингу.

Під рейтингом  розуміють процес кількісного вимірювання  чи оцінки, що дають змогу порівняти  певну виміряну кількість чи вартість з критерієм чи стандартом певного  класу, розряду, або рангу. У результаті проводиться групування банків у  певній послідовності у міру спадання класифікаційної ознаки. Іншими словами, рейтинг – це встановлення узагальнюючої  оцінки фінансового стану банку  за стандартизованою системою показників, що дає змогу розглядати усі банки  з єдиного погляду.

У рейтинговій  системі використовується п’ятибальна  шкала. Оцінка «1» є найвищою оцінкою  рейтингової системи і відображає найменший рівень зауважень, тоді як оцінка «5» є найнижчою, найкритичнішою і являє собою найвищий рівень зауважень.

Банки, які отримали комплексний рейтинг  «4» або «5», мають серйозні проблеми й вимагають ретельного нагляду  та спеціальних оздоровчих заходів. Якщо загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні та спеціальні дії нагляду, не виключаючи можливості примусової реорганізації та ліквідації.

Банки, які отримали рейтинг «3», мають  недоліки, і якщо ці недоліки не будуть виправлені за певний період, вони можуть призвести до значних проблем, пов’язаних з платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації Національний банк України з метою приведення діяльності банків у відповідність до норм і  вимог чинного законодавства  та нормативних актів має вжити  відповідних заходів впливу з  наданням чітких вказівок керівництву  банку щодо визначення та подолання  існуючих проблем.

Банки, які мають зведений рейтинг «1»  або «2», є надійними за всіма  показниками. Банки вважаються стабільними, такими, що мають кваліфіковане керівництво  та здатними протистояти більшості  спадів.

Система рейтингу банків в Україні має  включати визначення таких понять: 

Система рейтингу банків

1. Достатність  капіталу

С 

2. Якість  активів

А

3. Якість  управління

М

4. Дохідність

Е

5. Ліквідність

L

Рис. 1.1 – Система рейтингу банків

 

Розглянемо, чому ж саме цим показникам віддана  перевага у визначенні рейтингу банку.

Достатність капіталу є одним з ключових компонентів  системи «CAMEL», оскільки за рахунок  капіталу можливе покриття збитків. Відповідно до цього достатність  капіталу є важливим фактором, що визначає фінансовий стан та умови роботи банку.

Якість  активів – основна складова рейтингової  системи, оскільки рівень ризику балансових активів є індикатором якості надходжень та можливості потенційних  збитків у майбутньому.

Менеджмент (управління) – визначальний момент рейтингової системи, оскільки якість управління багато в чому визначає достатність і адекватність положень, механізмів та систем контролю щодо управління ризиком і, таким чином, уникнення  збитків у майбутньому.

Дохідність  є одним з головних факторів, що впливають на фінансовий стан банку. Рівень та якість доходів обумовлюють  здатність комерційного банку виплачувати  дивіденди акціонерам та підтримувати достатній рівень власного капіталу.

Нарешті ліквідність є однією з ключових складових рейтингової системи, оскільки стан ліквідності банку  відображає його здатність задовольняти передбачені та непередбачені потреби  у фінансуванні. Будь-яке реальне  чи уявне зниження рівня ліквідності  може негативно вплинути на довіру суспільства до банку та призвести  до значного відпливу депозитів та вкладів.

В основу рейтингової оцінки фінансового  стану банку покладені якісні критерії діяльності банку, які характеризують надійність, стабільність банку.

Сукупний  рейтинг банку визначається так:

• за кожним із зазначених вище пунктів нараховуються бали від 1 (сильний) – до 5 (незадовільний);
• бали підсумовуються і діляться на п'ять для визначення сукупної рейтингової оцінки;
• сукупний рейтинг характеризує загальний фінансовий стан банку: сильний, задовільний, посередній, граничний чи незадовільний.

Приклад (дані умовні):

якість  капіталу = 2 бали,

якість  активів = 2 бали,

якість  управління = 3 бали,

дохідність = 3 бали,

ліквідність = 1 бал.

Разом =11.

Рейтингова  оцінка = 2,2.

Визначення  рейтингової оцінки потребує округлення результату до цілих, тобто 1 – 1,4 до 1 –  рейтингова оцінка сильного банку. 1,5 – 2,4 до 2 – рейтингова оцінка задовільного банку. 2,5 – 3,4 до 3 – рейтингова оцінка посереднього банку. 3,5 – 4,4 до 4 – рейтингова оцінка граничного банку. 4,5 – 5,0 до 5 –  рейтингова оцінка незадовільного банку.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені  як «сильні» (1), мають такі характеристики:

• фінансовий стан є надійним за всіма аспектами;
• виявлені проблеми незначні і можуть бути розв'язані у повсякденній діяльності;
• фінансовий стан стійкий до змін, що відбуваються в економіці і в банківській системі;
• фінансовий стан не викликає сумнівів у органів нагляду.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені  як «задовільні» (2), мають такі характеристики:

• в основному їхній фінансовий стан є задовільним;
• виявлені проблеми незначні і можуть бути врегульовані керівництвом банку;
• фінансовий стан банку є по суті стабільним, отже, він може бути пристосованим до умов економічної кон'юнктури і роботи банківського сектора;
• органи нагляду турбує лише те, щоб недоліки, виявлені під час перевірки на місцях чи аналізу звітності, були виправлені керівництвом банку.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені  як «посередні» (3), мають такі характеристики: