Визначення рейтингової оцінки діяльності банків

– якщо банк має загальні резервні відрахування, які можуть бути використані для відшкодування можливих збитків у майбутньому, ця сума додається до суми капіталу

Якість  активів визначається таким співвідношенням  середньозваженої вартості класифікованих активів до капітал банку та множенням  на 100%.

При цьому  загальна рейтингова оцінка якості активів  визначається за такими показниками: 

 

Аналіз  надходжень. Надходження банку та його рентабельність – важливі показники, що характеризують ефективність діяльності банку та його загальний фінансовий стан. Тому аналіз цих показників має  велике значення для забезпечення стабільності банківської системи.

Банк  повинен мати достатній розмір надходжень (прибутків), щоб забезпечити свій розвиток. Іншими словами, він мусить направляти достатній обсяг прибутків  на підтримування або збільшення свого капіталу. Якщо коефіцієнти  капіталу банку мають тенденцію  до погіршення, це свідчить про те, що прибуток банку невисокий, або що недостатній обсяг його прибутків  залишається нерозподіленим. Це, зокрема, може бути у разі виплати надто  великої частки прибутків у формі  дивідендів власникам банку.

Під час  фінансового аналізу банку важливо  з'ясувати взаємозв'язок між надходженнями  і якістю активів. Банк, що має проблеми з якістю активів, буде змушений в  обліку визнати збитки й знизити  вартість проблемних активів (тих, що підлягають класифікації). Ці збитки скоротять  надходження банку або навіть призведуть до того, що банк зазнає збитків  від своєї основної діяльності.

З якістю активів тісно пов'язане питання  достовірності даних про надходження. Наприклад, якщо банк не визнає з погляду  обліку свої безнадійні кредити, тобто  не робить резервних відрахувань, його надходження можуть здаватися достатніми, але насправді вони завищуються, тоді як проблемні активи враховуються за завищеною вартістю.

Про недостовірність  даних щодо надходжень можуть свідчити нарахування процентів до прибутків  раніше, ніж вони отримані.

Проценти  за кредитами можуть бути:

– заробленими;

– стягненими (отриманими).

Якщо  платежі за кредит прострочені, а  банк продовжує нараховувати зароблені, але не одержані проценти, то він  фактично завищує свої надходження  за процентами. Адже може статися, що вони ніколи не будуть виплачені.

Отже, нарахування  процентів банк має негайно призупинити, як тільки несплата заборгованості досягне  відповідного строку (як правило – 90 днів).

Крім  того, під час аналізу надходжень необхідно брати до уваги й  інші фактори, зокрема:

– усталену практику амортизації активів, які з часом втрачають свою вартість;

– правильність ведення розрахунку заборгованості за податками;

– відображення в обліку сум, виплачених власникам банку у формі дивідендів після виплати податків. Якщо банк виплачує високі відсотки чистого прибутку як дивіденди, то він не зможе використати достатню частку своїх прибутків для збільшення капіталу.

Рівень  надходжень розраховується як коефіцієнт прибутковості за формулою:

Чистий  прибуток після сплати податків, але  до виплати дивідендів / середня  вартість усіх активів *100%.

Аналіз  надходжень здійснюється на основі річних та квартальних даних після коригування  на податкові виплати.

Загальна  рейтингова оцінка якості надходжень установлюється залежно від коефіцієнта  прибутковості: 

 

 

Аналіз  ліквідності. Аналіз ліквідності банку  дає можливість виявити, чи спроможний він виконувати свої зобов'язання у  визначені строки і без втрат.

Найпростіший  метод діяльності банку – збереження відповідної частини своїх активів  у ліквідній формі, тобто у  вигляді готівки, залишків на коррахунках  у Національному банку, а також  в інших банках, у державних  цінних паперах (за можливості швидкого їх перетворення на готівку).

Одначе  існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю і надходженнями. Він полягає в тому, що ліквідні активи, як правило, дають менший процент, ніж неліквідні (особливо кредити), а банки, що тримають у ліквідній  формі значну частину своїх активів, матимуть нижчу рентабельність. Тому банки, котрі проводять агресивну  політику одержання максимальних прибутків, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімально припустимому рівні.

Правильне управління ліквідністю потребує підтримання  достатнього рівня ліквідності, щоб банк міг вчасно і без збитків  для себе виконувати свої зобов'язання. За виняткових обставин, у разі необхідності якнайшвидшого залучення ліквідних  коштів керівництво банку може здійснити  продаж активів зі збитками для себе лише для того, щоб виконати свої зобов'язання, хоч це і позначиться  негативно на рентабельності банківської  установи.

Банки повинні визначати обсяг потрібних  ліквідних коштів, враховуючи при  цьому два фактори:

1. Необхідно  знати, виконуватиме банк свої  зобов'язання щодо залучених коштів  найближчим часом чи у більш  віддаленому майбутньому. Це, як  правило, залежить від строків  вкладів та інших пасивів і  передбачає здійснення аналізу  обсягів депозитів, які напевне  залишаться у банку (основні  депозити), й тих депозитів та  інших пасивів, які будуть зняті  з рахунку або терміново сплачені.

2. Важливо  з'ясувати, у який спосіб банк  буде змушений виконувати свої  майбутні зобов'язання щодо надання  кредитів. Наприклад, якщо банк  зобов'язався у майбутньому надати  позику своєму клієнту, він  мусить врахувати це зобов'язання  в управлінні ліквідністю.

З розвитком  і розширенням фінансового ринку  у банків з'являється більше можливостей  для управління обсягом своєї  ліквідності. До уваги не береться лише утримання значної частини активів  у ліквідній формі, наприклад:

– здійснення швидкого продажу активів центральному банку (здебільшого у формі державних цінних паперів) або реалізація на вторинному ринку відповідних типів активів;

– залучення позичених коштів інших банків (як правило, на короткий строк), часто у формі короткострокових позик;

– укладення угод про відкриття кредитних ліній на відповідну суму;

– залучення позичених у центрального банку коштів із метою задоволення потреб щодо ліквідності на короткий строк або на довгостроковій основі.

Центральний банк у цьому відіграє роль кредитора  в останній інстанції.

Визначаючи  рівень ліквідності банку, необхідно  враховувати такі фактори:

– обсяг термінових вкладів, тобто треба визначити, яку частку депозитів банку можна розглядати як основні депозити (ті, що залишатимуться у розпорядженні банку) та яка частина вкладів напевне буде знята з рахунків, причому нерідко без завчасного попередження;

– наявність активів у ліквідній формі або активів, які можуть бути швидко перетворені на ліквідні (чим вищий відсотковий показник, тим краща ліквідність);

– ступінь залежності банку від коштів, придбаних на міжбанківському ринку або залучених коштів центрального банку (чим вищий ступінь цієї залежності, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

– обсяг зобов'язань банку з надання кредитів у майбутньому (чим більший їхній обсяг, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

– здатність керівництва банку управляти рівнем ліквідності, а також дотримання банком внутрішньої політики і принципів регулювання ліквідністю.

Аналіз  ліквідності банку складається  з двох частин:

– з'ясування дотримання банком установлених показників і нормативів ліквідності;

– проведення експертної оцінки за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1 (сильний):

– високий рівень ліквідних активів;

– постійно підтримується показник ліквідності, що перевищує всі встановлені нормативи;

– високий рівень залучених коштів у формі основних депозитів;

– здатність швидко залучати кошти за помірну плату;

– коефіцієнти ліквідності кращі, ніж в інших банків. Рейтинг 2 (задовільний):

– достатній рівень ліквідних активів;

– постійно дотримуються нормативи ліквідності активів;

– рівень залучених коштів у формі основних депозитів вищий за середній;

– є певна можливість залучати кошти за першою вимогою;

– коефіцієнти ліквідності вищі за середні порівняно з іншими банками.

Рейтинг З (посередній):

– нині рівень ліквідних активів щонайменше є достатнім;

– дотримуються нормативні вимоги ліквідності активів;

– припустимий рівень основних депозитів відносно загального обсягу депозитів;

– обмежена можливість негайного залучення коштів;

– показники ліквідності середні порівняно з іншими банками. Рейтинг 4 (граничний):

– має місце певна нестача ліквідних коштів;

– невиконання нормативів ліквідності активів в окремі періоди часу;

– залежність від залучених коштів або непостійних джерел фінансування;

– неспроможність негайно залучати позичені кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;

– показники ліквідності постійно нижчі за середні показники інших банків.

Рейтинг 5 (незадовільний):

– значна нестача ліквідних активів;

– постійно не дотримуються нормативи ліквідності активів;

– значна залежність від коштів, що не є основними депозитами;

– відсутність можливості залучати кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;

– надзвичайно низькі показники ліквідності порівняно з іншими банками.

Під час  визначення загальної рейтингової  оцінки ліквідності банку обов'язково враховуються порушення встановлених нормативів ліквідності (одного чи кількох  одночасно). При цьому стан ліквідності  банку переходить до категорії «незадовільний».

Аналіз  адміністративно-господарського управління (менеджменту). Під час оцінки ефективності управління діяльністю банку неможливо  використовувати ті самі коефіцієнтні показники, що застосовувалися при  аналізі капіталу, якості активів, надходжень і навіть ліквідності. Методи управління можна оцінити за системою рейтингу, враховуючи при цьому рейтинг  за попередніми чотирма напрямами, оскільки ефективність менеджменту  прямо залежить від якості активів, капіталу, надходжень і ліквідності  банку.